ЕВОЛЮЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об’єкт і предмет, методологія дослідження, новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержанні, апробація результатів роботи, наводяться відомості про публікації.

Розділ 1 «Загальнотеоретична характеристика соціальної функції держави», що складається з трьох підрозділів, присвячений теоретичній характеристиці соціальної функції держави та її ролі в загальній системі функцій сучасної держави.

У підрозділі 1.1 «Теоретико-методологічні підходи до вивчення змісту та еволюції соціальної функції держави» автор аргументує, що загальна ідея необхідності регулювання соціальних відносин, сприяння підвищенню рівня добробуту громадян, зниження рівня соціальних конфліктів в суспільстві, а також створення умов для інтелектуального і духовного розвитку людини була сформульована у європейській державно-правовій традиції ще за доби Античності. Згодом вона переосмислювалась у добу Середньовіччя, а також у працях представників політичної і правової думки доби Відродження і Нового часу. При цьому на ранніх етапах становлення правової думки ідея соціальної функції держави розглядалась переважно в контексті визначення тих заходів або напрямків діяльності держави, які мають реалізовуватись в ході досягнення загальних цілей суспільного розвитку. Характерною властивістю новочасних державно-правових теорій стало більш чітке розведення змісту понять цілей та функцій держави. Це дозволило розробити цілий ряд оригінальних концепцій, що визначали як основні функції держави, так і роль соціального регулювання у розвиткові держави та укріпленні державної влади.

Водночас, як у вітчизняній, так і в російській традиції теоретико-правових досліджень проблематика функцій держави і її соціальної функції посідала одне з найважливіших місць. При цьому, аналізуючи наявний в цій традиції теоретико-правовий матеріал, можна стверджувати, що у ХІХ – на початку ХХ століття в Російській Імперії було представлено практично всі існуючі у західній юридичній науці теорії держави і права методологічні підходи та способи дослідження поняття соціальної функції держави. Найважливішими з них стали обґрунтування соціальної функції держави: а) через поняття прав людини, б) через розробку теорії соціально активної держави (або ж її різновидів, як-то «гарантійна держава»); в) через аналіз сутнісних властивостей держави та її цілей. У багатьох дослідників можна знайти положення, які дозволяють інтерпретувати соціальну функцію не статично, а саме еволюційно. Особливо яскраво ця тенденція проявилась у тих правознавців, які пов’язували розвиток соціальної функції з історичною трансформацією суспільних відносин і піднесенням ролі цінностей соціальної солідарності, соціальної єдності та соціальної справедливості. Внаслідок чого було обґрунтовано теорію поступового генезису соціальної функції і відповідного переформатування загальної системи функцій держави в частині посилення ролі та значення соціально спрямованої діяльності.

У підрозділі 1.2 «Поняття соціальної функції держави та механізмів її забезпечення в сучасній юридичній науці» доводиться, що соціальна функція завжди спрямована на соціальні відносини, і детермінується рівнем розвитку суспільства, рівнем усвідомлення та артикуляції соціальних потреб, соціальним станом суспільства в цілому, соціальними правами людини і громадянина, соціальними інтересами різних верств населення. В цьому аспекті у зв’язці «держава – суспільство» держава постає елементом, що зазнає впливу з боку суспільства і реагує на нього шляхом відповідного соціального регулювання, або ж – реалізації соціальної функції. З іншого боку, поняття соціальної функції повинно включати у себе також і визначення сутнісних характеристик самої держави. В цьому аспекті соціальна функція держави проявляється як зовнішній вираз її сутності, який постає прямим наслідком визнання самою державою ряду невід’ємних прав людини, до яких входить у тому числі й право на соціальний захист, право на соціальне благополуччя, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї родини тощо. Таким чином, соціальна функція держави є одним з обов’язкових базових елементів загальної системи функцій держави, поява і розвиток якого визначається змінами соціальних відносин, а також поступовим набуттям інститутами публічної влади властивостей соціальної держави, що дістають свого закріплення на конституційно-правовому рівні. Потреба у соціальному регулюванні, яка зумовлює ґенезу соціальної функції, визначально визріває та оформлюється на рівні суспільства, після чого вона закріплюється на конституційному рівні і по відношенню до держави постає вже не стільки правом реалізовувати соціальну функцію або не реалізовувати її, скільки її обов’язком виступати гарантом соціальних прав людини і громадянина. Ця специфічна природа соціальної функції саме як одного з найважливіших обов’язків держави, чітко вбачається у конституційному праві сучасних демократичних держав, адже детальна розробка поняття обов’язків держави призводить до того, що сфера її соціальної діяльності набуває конституційної визначеності.

У підрозділі 1.3 «Еволюція соціальної функції в системі функцій сучасної держави» зазначається, що конституційна характеристика Української держави як соціальної держави, що дбає про добробут, безпеку і соціальне благополуччя людини передбачає, що з-поміж інших функцій, соціальна функція висувається на одну з провідних ролей. Подібні зміни в структурі суспільних відносин були зумовлені фундаментальним переосмисленням поняття прав людини, а також ролі держави в забезпеченні цих прав. В результаті в юридичній науці поступово сформувалась концепція правової держави, що діє як соціальна держава. Паралельно з цими змінами на рівні суспільної свідомості, видозмінювались і суспільні відносини, які передбачали значно більший рівень активності держави у соціальній сфері в частині забезпечення соціального захисту громадян, гарантування гідного рівня життя, певного рівня добробуту, а також реальної можливості на розвиток особистості. Ці нові цілі державної діяльності та нові потреби, які артикулювались в суспільній думці можна об’єднати загальним поняттям забезпечення соціальної безпеки громадян. Це стало причиною реструктуризації системи функцій сучасної держави в частині підвищення ролі соціальної функції, яка викликана об’єктивною суспільною потребою в державному регулюванні соціальних відносин, пов’язаних із забезпеченням соціального захисту і безпеки громадян держави, гарантуванням розвитку системи охорони здоров’я, освіти, пенсійного забезпечення, пом’якшенням соціальної напруги, підвищенням рівня соціальної злагоди в суспільстві, забезпеченням і захистом соціальних прав людини і громадянина. В еволюційному контексті підвищення ваги цієї функції супроводжувалось змістовними змінами не лише самих суспільних відносин, але й переосмисленням ролі держави як соціального регулятора та гаранта соціальної стабільності суспільства.

У Розділі 2 «Соціальна функція держави і утвердження України як соціальної держави», який складається з трьох підрозділів, було послідовно виявлено значення соціальної функції в контексті розвитку теорії соціальної держави, окреслені правові, економічні і політичні передумови реалізації соціальної функції сучасної держави, а також вивчено специфіку реалізації соціальної функції у державах перехідного типу.

У підрозділі 2.1 «Значення соціальної функції в контексті розвитку теорії соціальної держави» вказується, що соціальна держава у сучасній науці теорії держави і права, а також для науки конституційного права, постає як держава, провідним завданням якої є сприяння соціальному благополуччю громадян шляхом реалізації соціальної функції та проведення ефективної соціальної політики. найбільш яскраво поняття соціальної держави може бути розкрито через її принципи, оскільки принципи соціальної держави є основою конструювання дій держави щодо регулювання соціальних суспільних відносин. Зміст принципів соціальної держави деталізується у національних нормах соціального права, відбивається у міжнародних правових актах, ратифікованих Україною, відповідних статтях Конституції України і положеннях законодавчих та нормативно-правових актів соціальної спрямованості. Найважливішими принципами соціальної держави є: принцип соціальної рівності; принцип соціальної справедливості; принцип соціальної безпеки; принцип демократизації та загальної солідарності; принцип взаємної відповідальності. Таким чином, значення соціальної функції для становлення теорії соціальної держави полягає у тому, що від самого свого початку ця теорія розбудовувалась як переосмислення традиційних функцій держави з паралельним піднесенням ваги та значущості ролі соціальної функції.

У підрозділі 2.2 «Правові, економічні і політичні передумови реалізації соціальної функції сучасної держави» доводиться, що як одна з ключових функцій сучасної держави, соціальна функція включає у себе одразу ж декілька важливих видів діяльності, як-то: захисну (створення механізму захисту людини від реальних, потенційних ризиків та їх наслідків, від наявних та можливих порушень прав і свобод особистості; гарантування соціально-економічної безпеки особи і суспільства через попередження та усунення соціальних загроз, формування гнучкої системи соціального захисту; забезпечення соціальної підтримки населення через систему соціальної допомоги, соціальної роботи; забезпечення соціальної компенсації економічного потенціалу громадян; забезпечення суспільної злагоди в державі), стимулюючу (забезпечення вільного розвитку і соціальної орієнтації ринкової економіки, створення умов для заохочення до продуктивної зайнятості через підвищення соціально-економічної активності населення, якісне формування і ефективну реалізацію трудового та підприємницького потенціалу), інвестиційну (забезпечення діяльності держави, яка спрямовується на розвиток соціальної інфраструктури), адміністративно-управлінську (утвердження в суспільстві соціальної справедливості, як однієї із найважливіших соціальних цінностей; всебічний контроль за додержанням прав і свобод громадян) та безпекову діяльність (попередження та скасування соціальних ризиків, забезпечення соціальної безпеки).

У підрозділі 2.3 «Специфіка реалізації соціальної функції у державах перехідного типу» обґрунтовується положення, що специфіка впливу політичних відносин на розвиток і реалізацію соціальної функції у державах перехідного типу зумовлюється неусталеністю демократичних традицій державного управління, а також відсутністю стійкого політичного консенсусу щодо основних цілей, завдань держави, а також перспектив її політичного і соціального розвитку. У цьому плані політична невизначеність основних суб’єктів політичного управління спричиняє брак чіткості у формулюванні цілей і завдань соціальної політики держави, що у свою чергу знижує ефективність державної діяльності у сфері соціального управління та реалізації соціальної функції держави. Разом з тим, політичні системи перехідного типу визначаються високим рівнем політичної конфліктності та намаганням використовувати політику соціального популізму з метою отримання публічної влади. У результаті чого ті чи інші соціальні зобов’язання держави стають елементами політичної боротьби, що не тільки знижує ефективність реалізації соціальної функції держави, але й взагалі перетворює соціальну функцію на один з елементів політичного протистояння у суспільстві. Ще однією важливою властивістю політичних відносин у перехідній державі, яка впливає на процеси реалізації соціальної функції держави, є наявність значних проблем у сфері політичного представництва соціальних інтересів і потреб громадян на державному рівні. Громадянське суспільство та його інститути не можуть у повній мірі виконувати цю функцію через несформованість самого громадянського суспільства.

Універсальною проблемою перехідних держав, яка дається в знаки в економічній, політичній і правовій сферах й ускладнює реалізацію соціальної функції держави та знижує рівень ефективності соціального регулювання, є інституціональна неусталеність та інституціональна нестабільність. Головним чином це впливає на механізм реалізації соціальної функції, який не спирається на достатню економічну, політичну і правову основу. Таким чином, забезпечення інституціонального розвитку у правовій, політичній та економічній сферах суспільних відносин відповідно до принципів правової, демократичної і соціальної держави постає головним засобом удосконалення реалізації соціальної функції перехідною державою і одночасно – прискорення самих транзитивних процесів.

У Розділі 3 «Правові основи забезпечення соціальної функції сучасної держави» досліджено правові основи забезпечення соціальної функції сучасної держави. Це передбачало визначення ролі Конституції України та конституційного законодавства в забезпеченні соціальної функції держави, аналіз соціальних прав людини та їх впливу на реалізацію соціальної функції держави, а також висвітлення найважливіших проблеми розвитку соціального законодавства в процесі реалізації соціальної функції Української держави.

У підрозділі 3.1 «Конституція України в забезпеченні соціальної функції держави» підкреслюється, що повнота реалізації соціальної функції, рівень її пріоритетності та значущості для розвитку держави безпосередньо пов’язані з формою держави. Тому, досліджуючи конституційно-правові основи реалізації соціальної функції держави, насамперед, необхідно звернути увагу на наявність конституційного визначення держави соціальною, або ж на конституційне закріплення соціальних цінностей і принципів в якості пріоритетних для розвитку і функціонування державної влади. Серед основних критеріїв, які засвідчують значення соціальної функції держави, слід вказати на формуванні необхідного нормативно-правового фундаменту для забезпечення стандартів гідного життя, здійснення активної та ефективної державної соціальної політики, створення умов безпечної життєдіяльності, вільний і всебічний розвиток особистості, запровадження відповідальності органів влади за негативні показники рівня та якості життя населення, запровадження соціального діалогу, забезпечення балансу інтересів особи, суспільства і держави, додержання соціальних орієнтирів і зобов’язань, визначених у міжнародних договорах. З огляду на це, аналіз соціальної функції держави та її конституційно-правих основ повинен включати в себе також і конституційну практику закріплення соціальних прав людини. В цьому плані процес забезпечення соціальних прав людини і громадянина в Україні є нерозривно пов’язаним з реалізацією соціальної функції Української держави.

У підрозділі 3.2 «Соціальні права людини і реалізація соціальної функції держави: діалектика взаємозв’язку» автор виходить з того, що відповідно до тлумачення змісту соціальних прав чинним міжнародним та національним законодавством, вони фіксують передбачені міжнародним правом і національним законодавством можливості людини щодо забезпечення особистого та сімейного добробуту, здоров’я, гідності, освіти, соціального забезпечення та захисту і реалізуються в процесі взаємодії держави, яка є активною в соціальному плані держави при достатньому рівні розвитку економіки, з людиною і громадянським суспільством. В результаті цього, ми отримуємо підстави, щоб описувати ту чи іншу державу як соціальну лише у тому випадку, якщо загальна модель детермінації процесів реалізації соціальної функції держави описується формулою при якій детермінантою є соціальні права людини, а об’єктом детермінації – держава, яка у відповідності до сформованих в суспільстві потреб реалізує свою соціальну функцію і утверджує власне соціальне призначення. Зважаючи на специфіку соціальних прав людини, повнота їх забезпечення безпосередньо залежить від якості системи соціального законодавства, оскільки наявність прогалин та суперечностей в ньому завжди діє проти людини і ставить під сумнів принцип реальності визначених в Конституції України соціальних прав людини і громадянина. Саме на законодавчому рівні має бути встановлена загальна модель детермінації соціальної функції держави. Вона має виглядати наступним чином: «права людини → соціальні права → забезпечення соціальних прав → соціальна функція держави». Якщо ця модель об’єктивно представлена на рівні конституційного права, тоді можна стверджувати, що та чи інша держава є соціальною і правовою. Тобто зміст і спрямованість діяльності цієї держави визначається правами і свободами людини і громадянина, а також потребою у сприянні держави у забезпеченні прав людини.

У підрозділі 3.3 «Проблеми розвитку соціального законодавства в процесі реалізації соціальної функції держави» доводиться, що ефективність реалізації соціальної функції держави безпосередньо залежить від двох головних факторів. Перший з них пов’язаний з наявністю у держави необхідних ресурсів для того, щоб гарантувати гідне життя людини, запроваджувати різноманітні програми соціальної підтримки і соціального розвитку, допомагати найменш соціально захищеним верствам населення, здійснювати функцію перерозподілу прибутків за рахунок державних цільових програм. Другий пов’язаний з чіткістю і несуперечністю соціального законодавства, адже, на відміну від прав людини першого покоління, соціальні права потребують на свою правову регламентацію, коли на рівні законів та інших нормативно-правових актів визначається хто саме і за яких умов отримує право на соціальну допомогу, якими органами державної влади ця допомога надається, який порядок надання соціальної допомоги, якою є відповідальність органів за погіршення соціального стану громадян тощо. Тому чіткість, повнота та досконалість нормативно-правового регулювання в сфері соціальних відносин виступає однією з головних гарантій реалізації соціальної функції держави. Водночас вади й недоліки чинного законодавства в сфері регулювання соціальних відносин виступають істотною перешкодою на шляху реалізації соціальної функції держави, в процесі забезпечення соціальних прав людини в Україні.