Request a thesis ІНСТИТУТ РЕАБІЛІТАЦІЇ В КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ :

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, вказано на його зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і задачі, об'єкт і предмет дослідження; розкрито методологію дисертаційного дослідження, теоретичну основу дисертації, емпіричну базу дослідження, сформульовано наукову новизну дисертації, охарактеризовано практична значимість одержаних результатів, висвітлено рівень апробації результатів дослідження та структуру роботи.

Розділ 1. «Теоретичні основи кримінально-процесуального інституту реабілітації» складається із чотирьох підрозділів.

Підрозділ 1.1 «Сутність і поняття реабілітації в кримінально-процесуальному праві» присвячений аналізу юридичної літератури, кримінально-процесуального законодавства України, окремих держав СНД. Зроблено висновок про те, що елементами реабілітації є: факт незаконного і необґрунтованого кримінального переслідування, незаконного засудження особи, незаконного застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру; визнання цього факту органами досудового розслідування і судом та прийняття акта реабілітації; правопоновлювальні і компенсаційні наслідки; відповідальність держави за свою діяльність шляхом поновлення порушених прав і свобод реабілітованому; відшкодування фізичної, майнової, моральної шкоди за рахунок держави в повному обсязі. Елементи реабілітації дозволяють розкрити її сутність і сформулювати поняття. Реабілітація – це встановлений законом порядок визнання невинуватості особи у вчиненні злочину, поновлення її порушених прав і свобод, відшкодування за рахунок держави у повному обсязі фізичної, майнової, моральної шкоди, завданої особі незаконним і необґрунтованим кримінальним переслідуванням, незаконним засудженням, неправосудним судовим рішенням про застосування примусового заходу медичного чи виховного характеру. Запропоновано доповнити КПК України главою «Реабілітація», в якій викласти поняття реабілітації. Раціональність цієї пропозиції підтверджує 90 % опитаних прокурорів Харківської області.

Підрозділ 1.2 «Становлення, розвиток та правові основи реабілітації в кримінальному процесі» присвячений аналізу виникнення і розвитку реабілітації: у дореволюційному російському законодавстві; кримінально-процесуальному законодавстві у період із 1917 по 1991 роки; національному законодавстві України у період із 1992 року по теперішній час. Проведений історичний дискурс засвідчив наявність позитивних здобутків, які слід накопичувати й адаптувати в новому кримінальному процесуальному законодавстві України. Зазначено, що сучасну правову основу реабілітації складають: 1) Конституція України; 2) кримінально-процесуальне, цивільне законодавство; 3) закони України 4) міжнародно-правові акти 5) інші нормативні акти.

У підрозділі 1.3 «Завдання, поняття та зміст інституту реабілітації» визначено завдання, поняття інституту реабілітації та його основні положення.

Дискусійними є пропозиції окремих дослідників, які вважають, що інститут реабілітації є комплексним правовим, міжгалузевим, міждисциплінарним, комплексним інститутом міжнародно-правового характеру, цивільно-правовим, і обґрунтовується висновок про галузеву належність інституту реабілітації, норми якого мають самостійний предмет правового регулювання правовідносин, що виникають між особою, визнаною не винуватою у вчинені злочину, і державою, яка відповідає перед особою за незаконні процесуальні рішення органу досудового розслідування і суду.

Констатовано, що загальним завданням інституту реабілітації є захист особи, не винуватої у вчиненні злочину, а спеціальним – юридична відповідальність держави перед особою за незаконні процесуальні рішення органів досудового розслідування і суду. Зроблено висновок про те, що інститут реабілітації – це самостійний кримінально-процесуальний інститут, являє собою сукупність правових норм, які мають самостійний предмет правового регулювання правовідносин між особою, визнаною не винуватою у вчинені злочину, шляхом скасування процесуального рішення про незаконне і необґрунтоване кримінальне переслідування, незаконне засудження, незаконне застосування примусових заходів медичного та виховного характеру або постановлення виправдувального вироку, і державою, яка відповідає перед особою за незаконні процесуальні рішення органу досудового розслідування і суду, усуває негативні наслідки, здійснює правопоновлювальні й компенсаційні заходи, відшкодовує завдану шкоду.

Зміст інституту реабілітації розкривають кримінально-процесуальні норми, які виникають у зв’язку з визнанням особи не винуватою у вчинені злочину і регулюють закриття провадження за реабілітуючими підставами; постановлення виправдувального вироку; відповідальність держави перед реабілітованим і здійснення правопоновлювальних і компенсаційних заходів; відшкодування, завданої реабілітованому, фізичної, майнової, моральної шкоди за рахунок держави у повному обсязі. Запропоновано основні положення інституту реабілітації викласти в КПК України.

Підрозділ 1.4 «Принципи кримінально-процесуального інституту реабілітації» присвячений принципам інституту реабілітації.

Систему принципів кримінально-процесуального інституту реабілітації складають загально-правові, загально-процесуальні та спеціальні принципи. Розроблені спеціальні принципи інституту реабілітації. Такими є: забезпечення особі права на реабілітацію на досудовому і в судовому провадженні; забезпечення захисту особи від незаконного і необґрунтованого кримінального переслідування, незаконного засудження; визнання за особою, не винуватої у вчинені злочину, права на реабілітацію в ситуації примусової самообмови; поновлення порушених прав і свобод реабілітованого; відповідальність держави за шкоду, завдану особі, не винуватій у вчинені злочину; надання безоплатної юридичної допомоги реабілітованому; публічне вибачення прокурора перед реабілітованим; юридична відповідальність посадових осіб органів досудового розслідування, прокуратури і суду за незаконні рішення, відносно особи, не винуватої у вчинені злочину; гарантії ефективності судового захисту реабілітованого. Пропонується їх викласти в загальних засадах кримінального провадження.

Розділ 2 «Процесуальний порядок реабілітації на стадіях досудового і судового провадження» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Умови і процесуальні підстави виникнення права на реабілітацію на стадіях досудового і судового провадження» аналізуються умови та підстави виникнення права на реабілітацію.

Встановлено, що умовами реабілітації на досудовому провадженні є: незаконна постанова про порушення кримінальної справи, пред’явлення обвинувачення, незаконне затримання, застосування запобіжного заходу; на стадії судового провадження – неправосудний вирок суду, незаконне судове рішення про застосування примусового заходу медичного характеру; незаконне судове рішення про застосування примусового заходу виховного характеру. Викладені процесуальні підстави виникнення права на реабілітацію підозрюваного, обвинуваченого; підсудного; засудженого; виправданого в частині мотивів і підстав виправдання; особи, до якої застосовано незаконний примусовий захід виховного характеру; особи, до якої застосовано незаконний примусовий захід медичного характеру. Пропонується доповнити КПК главою «Реабілітація» в положеннях якої викласти зазначені підстави виникнення права на реабілітацію на стадіях досудового і судового провадження. Раціональність такої пропозиції підтверджує 95% опитаних нами правозахисників.

У підрозділі 2.2 «Суб’єкти реабілітаційних правовідносин» досліджуються суб’єкти реабілітаційних правовідносин, їх класифікація.

Запропоновано три групи суб’єктів реабілітаційних право- відносин: суб’єкти які мають право на реабілітацію: підозрюваний, обвинувачений, підсудний, виправданий, засуджений; суб’єкти реабілітаційних правовідносин: реабілітант і реабілітований; представники реабілітованого: законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру; законний представник, захисник неповнолітнього і сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру; члени сім’ї, близькі родичі, спадкоємці за законом, спадкоємці за представництвом у разі смерті реабілітованого. Запропоновано доповнити КПК главою «Реабілітація», в положеннях якої викласти зазначених суб’єктів.

У підрозділі 2.3. «Особливості часткової реабілітації на досудовому і судовому провадженні» проведений аналіз підстав виникнення права на часткову реабілітацію. Встановлено, що умовами виникнення права на часткову реабілітацію є: на досудовому слідстві – постанова про закриття кримінального переслідування в частині обвинувачення, яке не знайшло свого підтвердження; у судовому провадженні – постановлення судом обвинувального вироку, в якому суд виправдовує особу в частині обвинувачення, яке не знайшло підтвердження під час судового слідства. Пропонується доповнити Кримінальний процесуальний кодекс України положеннями про право на часткову реабілітацію підозрюваного, обвинуваченого, засудженого.

У підрозділі 2.4. «Процесуальний порядок реабілітації особи в ситуації примусової самообмови» проаналізовано причини і наслідки самообмови підозрюваного, обвинуваченого.

Доведено, що застосування до підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування засобів фізичного, психічного впливу призводить до примусового зізнання особи у вчинені злочину, якого вона не вчиняла, тобто примусової самообмови. Вона є різновидом обвинувальних свідчень, наслідки яких призводять до незаконного кримінального переслідування, незаконного засудження. Так, 26 % опитаних нами засуджених підтвердили застосовування до них засобів фізичного і психічного впливу під час дізнання і слідства, що примусило їх зізнатися у вчиненні злочину. Доведено, що умовами виникнення права на реабілітацію в ситуації примусової самообмови є незаконна постанова про затримання особи, пред’явлення обвинувачення, застосування запобіжного заходу, неправосудний вирок, незаконні постанова, ухвала суду про застосування примусового заходу медичного чи виховного характеру. Обґрунтовується висновок про те, що примусова самообмова є підставою для скасування незаконних процесуальних рішень органу досудового розслідування і суду та закриття справи за реабілітуючими підставами. Пропонується унормувати право на реабілітацію в ситуації примусової самообмови в окремих положеннях КПК України та право на відшкодування шкоди, завданої реабілітованому з цих підстав у п. 4 ст. 1176 ЦК України.

Розділ 3 «Правовий механізм поновлення порушених прав і свобод та відшкодування шкоди реабілітованому» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Процедура поновлення порушених прав і свобод реабілітованого» розглядається порядок поновлення особистих, трудових, соціальних, інших прав та інтересів реабілітованого.

Зазначено, що важливими гарантіями правопоновлювальних заходів є відновлення правового статусу реабілітованого, припинення неправомірних дій, які порушують його права та свободи. Проаналізований позасудовий та судовий порядок поновлення порушених прав і свобод реабілітованого, виявлено прогалини, які існують в законодавстві та недоліки в правозастосовній практиці. Пропонується доповнити КПК главою «Реабілітація», в положеннях якої викласти поновлення порушених прав і свобод реабілітованого. Вказану пропозицію підтримують 95% опитаних співробітників правозахисних організацій.

У підрозділі 3.2 «Поняття фізичної шкоди в кримінально-процесуальному праві та правове регулювання її відшкодування реабілітованому» досліджується тлумачення шкоди у чинному законодавстві, поняття фізичної шкоди у кримінально-процесуальному праві, її наслідки та порядок відшкодування реабілітованому.

Констатовано, що здоров’я людини – особисте нематеріальне благо і найвища соціальна цінність в державі. Право на здоров’я не залежать від наявності певного статусу особи в державі. Так, за даними правової статистики Державної пенітенціарної служби України у 2011 р. в місцях позбавлення волі захворіло на туберкульоз 4834 засуджених, СНІД – 6560, психічні хвороби – 718.

Аналіз медичної та юридичної літератури дозволив дійти висновку, що шкода здоров’ю – це порушення анатомічної цілісності, фізіологічної функції органів або тканин людини, що виявляється у тілесних ушкодженнях, захворюваннях чи патологічному стані. Пропонується визначити поняття фізичної шкоди у кримінально-процесуальному праві, як шкоду завдану здоров’ю внаслідок незаконного і необґрунтованого кримінального переслідування, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного засудження, яка визначається як порушення анатомічної цілісності або фізіологічної функції органів або тканин і виявляється в тілесному ушкодженні, захворюванні, патологічному стані, інвалідності. Пропонуються концептуальні положення щодо відповідальності держави за завдану фізичну шкоду особі, не винуватій у вчинені злочину і обґрунтовується порядок її відшкодування реабілітованому за рахунок держави у повному обсязі. Доцільно доповнити КПК главою «Реабілітація», в якій визначити поняття фізичної шкоди і порядок її відшкодування реабілітованому. Цю пропозицію підтримало 80 % опитаних нами прокурорів.

У підрозділі 3.3 «Порядок відшкодування майнової шкоди реабілітованому» досліджується поняття майнової шкоди, завданої реабілітованому та порядок її відшкодування.

Аналіз дискусій щодо використання в законодавстві термінів «матеріальна» і «майнова» шкода дозволив обґрунтувати доцільність використання терміну «майнова шкода» та розкрити її складові елементи – реальні збитки й упущену вигоду. Визначено, що майнова шкода – це шкода, завдана особі незаконним і необґрунтованим кримінальним переслідуванням, незаконним затриманням, незаконним застосуванням запобіжного заходу, незаконним засудженням, яка включає реальні збитки, упущену вигоду і підлягає відшкодуванню за рахунок держави у повному обсязі. Визначаються підстави позасудового і судового порядку відшкодування майнової шкоди реабілітованому й проблемні питання обчислення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних коштів.

Пропонується доповнити КПК главою «Реабілітація», в положеннях якої слід визначити поняття майнової шкоди та порядок її відшкодування реабілітованому. Раціональність зазначеної пропозиції підтверджує 95 % опитаних співробітників правозахисних організацій України та 86% – прокурорів.

У підрозділ 3.4 «Правовий механізм усунення наслідків моральної шкоди та її компенсація реабілітованому» розглядається поняття моральної шкоди, матеріальні і нематеріальні форми її усунення, порядок компенсації. Сформульовано поняття моральної шкоди як спричинення особі, не винуватій у вчинені злочину, страждань, які полягають у моральних переживаннях, завданих незаконним і необґрунтованим кримінальним переслідуванням, незаконним затриманням, незаконним застосуванням запобіжного заходу, незаконним засудженням, обмеженням чи позбавленням немайнових і майнових прав особи, порушенням її нематеріальних благ, втратою членів сім’ї, неможливістю продовжувати активне суспільне життя, розповсюдженням не відповідної дійсності інформації, та у фізичному болі, що завданий особі каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я.

Дослідження в юридичній літературі форм усунення наслідків моральної шкоди дозволили запропонувати шляхи їх удосконалення. Наведено такі нематеріальні форми усунення наслідків моральної шкоди реабілітованому: 1) публічне вибачення прокурора в суді, у разі закриття судом справи за реабілітаційними підставами, відмови прокурора підтримувати державне обвинувачення; 2)письмове вибачення прокурора перед реабілітованим; 3) письмове повідомлення прокурора про реабілітацію померлого членам його сім’ї, близьким родичам та офіційне вибачення; 4) письмове офіційне повідомлення прокурора про реабілітацію особи за місцем її роботи, навчання, мешкання, в засоби масової комунікації; 5) письмове вибачення суду за незаконне засудження особи. Вказану пропозицію щодо офіційного вибачення прокурора підтримало 75 % опитаних співробітників правозахисних організацій України та 20 % – прокурорів.

Пропонується доповнити КПК главою «Реабілітація», в якій унормувати положення про усунення наслідків моральної шкоди. Зазначену пропозицію підтримали 75 % опитаних співробітників правозахисних організацій України та 73% – прокурорів .

Дослідження методик визначення розміру компенсації моральної шкоди, дозволили удосконалити методику визначення розміру компенсації моральної шкоди реабілітованому. Доведено доцільність використання жорстких нормативів для визначення розміру компенсації моральної шкоди реабілітованому від 250 до 1200 мінімальних розмірів заробітної плати.