ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ Автореферат

У вступі подано загальну характеристику дисертаційної роботи, обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації та відображення в друкованих джерелах.

У першому розділі «Теоретичні основи організаційно-економічного механізму забезпечення стійкого розвитку підприємств» узагальнено наукові погляди щодо сутності понять «розвиток підприємств», «стійкість», розширено класифікацію різновидів розвитку підприємств, визначено поняття «стійкий розвиток підприємств міського електротранспорту», розкрито зміст організаційно-економічного механізму забезпечення стійкого розвитку підприємств МЕТ.

Проведене дослідження еволюції понятійно-категоріального апарату теорії розвитку підприємств дозволило виявити відсутність загальновизнаної однозначної термінології в даній предметній площині. Наукові погляди щодо змістовного наповнення поняття «розвиток підприємств» не вирізняються єдністю. Так, у результаті їх систематизації виділено низку змістовних підходів щодо трактування науковцями розвитку підприємств крізь призму понять зростання, прогресу, методу, програми, самоорганізації, життєвого циклу та руху підприємства. Проведене узагальнення дозволило сформулювати уточнене визначення розвитку підприємства як іманентної умови його існування, що реалізується через цілеспрямований безперервний рух у просторі та часі й виражається у вигляді процесу закономірних незворотних змін.

Поняття «стійкості», як складової поняття стійкого розвитку, також не знаходить у науці однозначного тлумачення і трактується науковцями як: стабільність, оптимальність, рівновага, збалансованість, здатність чинити опір негативним впливам, прибутковість, безпека, життєздатність. Зазначені підходи об’єднує погляд на стійкість як здатність підприємства підтримувати власний гомеостаз – безпечний стан внутрішнього середовища під впливом середовища зовнішнього.

Проте, взаємна проекція понять стійкості та розвитку у терміні «стійкий розвиток» підприємств не є вичерпною, оскільки означений термін історично трактується як такий тип економічного розвитку суб’єктів господарювання, який у процесі експлуатації ресурсів не погіршує стану навколишнього середовища та відповідає принципам соціальної справедливості. На цій основі визначено, що стійкість є характеристикою взаємодії підприємства із зовнішнім середовищем, яка визначається, з одного боку, здатністю підприємства підтримувати власний гомеостаз – динамічну рівновагу внутрішнього середовища, з іншого – в процесі взаємодії із зовнішнім середовищем не погіршувати його стану.

Зазначені висновки дали змогу удосконалити класифікацію видових проявів розвитку підприємств, до якої, окрім вже існуючих ознак: якісний та кількісний прояв процесу розвитку, характер використання ресурсів, задіяних у процесі розвитку та чинники впливу, характер реалізації розвитку та ступінь його керованості, введено додаткові ознаки: характер гомеостазу (стійкий та нестійкий прояви розвитку), фаза розвитку (фази функціонування та кризова). Визначено, що кризові явища в помірних розмірах відіграють конструктивну роль і є стимулом до пошуку нових, більш ефективних шляхів розвитку, проте неконтрольованість ставить під загрозу існування підприємства, тож у кризовій фазі виникає особлива необхідність у підтримці стійкості гомеостазу внутрішнього середовища підприємства.