ЕКОНОМІКО-ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ МІСЬКИХ АГЛОМЕРАЦІЙ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ роботи

У першому розділі «Теоретико-концептуальний підхід до формування економіко-інституціональних засад використання земельних ресурсів міських агломерацій» досліджено еволюцію та генезис теоретичних поглядів на формування та розвиток міських агломерацій, узагальнено й систематизовано понятійно-категоріальний апарат. Визначено концептуальні засади формування міських агломерацій, розкрито зміст та сутність понять «агломерація», «субагломерація», «агломераційна система». Сформульовано базові положення авторської концепції алокації стратегічного потенціалу міської агломерації (АСПМА). Обґрунтовано роль земельного ресурсу як базису формування економічного простору та особливості інституціоналізації економічних відносин в агломераційних системах.

На основі проведених досліджень, ретроспективного аналізу та узагальнення літературних джерел визначено, що нині крупне місто функціонує в комплексі з оточуючими його малими містами і поселеннями, розвивається не як автономна одиниця, а як складова частина єдиного господарського комплексу – агломераційної системи розселення і представляє собою багатогалузевий, багатофункціональний центр національного значення зі спеціалізацією на найбільш прогресивних галузях господарства. Тому, формування висококонцентрованих згустків взаємопов\'язаного розселення відображає процес зростання і концентрації продуктивних сил, посилення контрастності розселення, зосередження багатьох видів діяльності в найбільш ефективних для їх розвитку ареалах.

Встановлено, що міська агломерація - система територіально зближених і економічно взаємопов\'язаних поселень, об\'єднаних стійкими трудовими, культурно-побутовими і виробничими зв\'язками, загальною соціальною і технічною інфраструктурою, разом з використовуваними земельними ресурсами - якісно нова форма розселення, вона виникає як наступник міста в його компактній (автономній, точковій) формі, особливий продукт сучасної урбанізації. У міській агломерації як цілісному утворенні виділяються окремі підсистеми природного, економічного, техногенного та соціального середовища. Кожна з них є системою взаємодіючих елементів.

Підкреслюючи системний характер всіх компонентів системи, автор в дисертації наводить власну дефініцію. Агломераційна система, як стверджується в роботі, - це локальна система взаємозалежних сільських та міських поселень, об’єднаних стійкими економічними, суспільними, технологічними, інфраструктурними, інноваційно-інвестиційними зв’язками, сумісно з використовуваними земельними ресурсами, що ґрунтується на спільних соціально-економічних інтересах міста-ядра та прилеглих територіальних громад. При цьому агломераційна система (AS) визначається як поєднання в системному зв’язку міської агломерації (MAgl) та субагломерацій (CAgl). Математичним наповненням агломераційної системи є рівняння: AS= MAgl + CAgl, де агломераційна система в регіоні є ареалом випереджувального економічного зростання.

Водночас агломераційна система – це стратегічний інструмент комплексного розвитку території та розглядається автором як єдиний соціально-економічний та інноваційно-інвестиційний простір з загальною системою соціального, транспортного та інженерного облаштування, удосконалення природно-екологічного каркасу (рис.1).

Відтак, дисертант вважає за доцільне, конститутивно-ключові положення впровадження процесів інтеграції викласти у змісті концепції алокації стратегічного потенціалу міської агломерації (АСПМА) в сучасному регіональному розвитку України та її регенерації.