ЕКОЛОГО-ОРІЄНТОВАНІ ТУРИСТИЧНІ КЛАСТЕРИ В УМОВАХ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, задачі, предмет і об’єкт дослідження, сформульовано наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Теоретико-методичні засади еколого-орієнтованих кластерних утворень» визначено сутність еколого-орієнтованих кластерних утворень; досліджено роль еколого-орієнтованих кластерів як елементу соціалізації економіки; досліджено методичні засади оцінки передумов кластерного співробітництва.

Визначено, що різні науковці по різному визначають принципи групування у кластери, але всі вони погоджуються з тим, що кластеризація фірм дає можливість посилювати міжфірмові потоки ідей та інформації, що здійснюються як формально, так і неформально. Це відбувається у випадку обміну між фірмами-партнерами при виконанні спільної роботи, у рамках контрактів із загальним постачальниками, через соціальні міжфірмові зв’язки.

Запропоновано кластер розглядати як форму співпраці незалежних суб’єктів господарської діяльності на основі спільних соціальних цінностей та узгодження економічних інтересів з метою підвищення комерційного успіху кожного учасника. На відміну від існуючих підходів, де в якості мети кластеризації використовується підвищення конкурентоспроможності, застосовано поняття комерційний успіх. Економічний успіх підприємства слід розглядати як досягнення позитивних стійких економічних тенденцій при умові їх всебічного узгодження із соціальними цінностями.

Показник «економічний успіх», який, з одного боку відображає певні економічні досягнення, а з іншого – визнання та схвалення цих досягнень соціумом, в найбільшій мірі охоплює багатогранний характер функціонування підприємств на сучасному етапі соціально-економічного розвитку і є більш прийнятним по відношенню до учасників ринкових відносин. Оскільки конкурентоспроможність у будь-якому випадку означає обов’язкову втрату для того учасника ринкових відносин, хто виявися менш конкурентоспроможним. В свою чергу, усвідомлення втрати, яке було спричинено одним із гравців ринку, призводить підприємство до необхідності взяття на озброєння політики економічного реваншу у будь-який спосіб, в тому числі і агресивний. Тобто конкурента боротьба, хоч і дозволяє одержувати деякі економічні переваги у короткострокову періоді, але породжує недовіру та негативне ставлення з боку інших учасників економічних відносин, що створює серйозні перешкоди у стратегічному розвитку підприємства.

У наведеному авторському визначенні також підкреслена та особливість, що підприємства функціонують на основі спільних соціальних цінностей та узгодження економічних інтересів. Це означає, що кластер може формуватися тільки між тими підприємствами, на яких існують однакові моральні норми, культура праці, етика ділового спілкування та тощо. Спільні соціальні цінності забезпечують характер довірчих взаємних відносин. Узгодження економічних інтересів полягає у можливості досягати індивідуальні економічні цілі на основі співпраці, тобто без порушення економічних інтересів жодного з підприємств-партнерів.

Доведено, що в умовах, коли антропогенне навантаження на природне середовище збільшується, підвищується провідна роль екологічної характеристики кластеру, яка полягає у взаємодоповнені господарської діяльності процесами відтворення екосистемних компонентів. У зв’язку з цим, доцільно групувати кластери на еколого-орієнтовані та еколого-індиферентні.

Враховуючи вищенаведене авторське визначення кластеру та сутність екологічної характеристики, пропонується таке визначення еколого-орієнтованого кластеру – це форма господарської співпраці незалежних економічних суб’єктів, доповненої процесами відтворення екосистемних компонентів на основі спільних соціальних цінностей та узгодження економічних інтересів з метою підвищення комерційного успіху кожного учасника.

Існує значна різниця між готовністю до різних форм соціального інвестування, бажанням бути соціально відповідальними та реальною практикою господарювання. Така тенденція пов’язана з тим, що сектор туристичного бізнесу сам потребує значної інституційної підтримки, оскільки є ще не дуже розвиненим. Більшість туристичних підприємств відчувають правову незахищеність і намагаються накопичувати капітал для власного розвитку, залишаючи потреби суспільства та громади поза увагою господарських цілей.