ДЕСТРУКЦІЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВИПРАВЛЕННЯ ЯК ОБ’ЄКТ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОГО АНАЛІЗУ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається його зв’язок із науковими планами та програмами, стан розробки, об’єкт, предмет, мета і задачі дослідження, методологічні основи, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження та їх публікації.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади вивчення деструкції правосвідомості» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Категорії і поняття теорії правосвідомості» обґрунтовується необхідність вивчення категоріального апарату теорії правосвідомості, який дозволяє окреслити основні закономірності виникнення, функціонування і розвитку такого правового явища, як правосвідомість.

З огляду на загальнофілософське трактування людини відзначається, що її свідомість – це певна цілісність із надзвичайно складною структурою. Будучи структурним елементом системи правового регулювання, свідомість може проявлятися у політичній, моральній, естетичній, правовій формах тощо. В такому контексті правосвідомість є відображенням у суспільній свідомості чинного права та оцінок правових понять і категорій наявних суспільних відносин (уявлення про бажане право) (Л.В. Тихомиров). Правосвідомість виникає як наслідок юридичної діяльності, в якій взаємодіють суб’єкти права, виявляються в ній, оскільки право є соціальним регулятором відносин людей, наділених волею і свідомістю у процесі створення права (правотворчість),
крім того, процес втілення права в життя є усвідомленою та вольовою діяльністю людей.

Стверджується, що реальними інструментами формування правосвідомості є правові ідеї, поняття, гіпотези, теорії, за допомогою яких здійснюється аналіз юридичної сфери, розвиваються правові знання, відбувається вдосконалення чинного законодавства, регулювання правовідносин і правової поведінки громадян.

У підрозділі 1.2 «Філософсько-правовий вимір правосвідомості» подається характеристика правосвідомості як філософсько-правової категорії у межах сучасних підходів, проаналізовано умови формування, особливості розвитку правосвідомості внаслідок мінливих соціально-правових чинників інформаційного суспільства та несформованої правової культури особистості.

Поняття «людина», «особа», «особистість» розглядаються як центральні елементи сучасної юриспруденції з огляду на розвиток демократичних процесів у більшості розвинених країн. У цьому аспекті на філософію права покладаються важливі завдання: з’ясування причинно-наслідкового зв’язку щодо впливу різних чинників на правосвідомість і навпаки та інтерпретація правосвідомості; забезпечення формування й зміни вже сформованого світогляду людини з метою подолання деструкції правосвідомості.

Свідомість, а відповідно і правосвідомість як її складова, трактується із філософської точки зору, виходячи з первинності об’єктивного чи суб’єктивного світу, і знову повертає нас до основних питань людського існування, оскільки свідомість є мірою людського буття, а результат її «діяльності» містить оцінку речей і явищ як об’єктивного, так і суб’єктивного світу. Тому, на нашу думку, філософсько-правовий підхід до правосвідомості слід обґрунтовувати, виходячи із феномена розвитку особи, становлення її свідомості. Водночас складність окресленого завдання полягає в тому, що свідомість, не будучи об’єктом світу, є, проте, цілісним та індивідуальним досвідом особистісного існування, є такою даністю, про яку не можна сказати, що вона має ті чи інші природні властивості, достатню кількість характеристик для визначення її природи (у будь-якому разі на теперішній час розвитку науки).

У підрозділі 1.3 «Деформація світогляду особистості як причина деструкції правосвідомості» характеризуються зміни, що відбуваються у процесі становлення та розвитку особистості впродовж усього її життя, створюють нові можливості для громадян, впливають на їхні ціннісні орієнтації, соціальні установки та соціальну активність. Уточнюється, що ці зміни під впливом соціально-стресових, інформаційних, екологічних та інших чинників або їх комплексів, наприклад, таких, як вплив суспільства, зміна зовнішнього психологічного середовища, переорієнтація суспільства, груп людей чи окремих осіб, що мають значний вплив на таку особу тощо, та внутрішніх чинників, наприклад, психологічного стану людини в певній життєвій ситуації, готовності адекватно сприйняти та зрозуміти зміну зовнішніх соціальних чинників, вміння адаптуватися до нових реалій життя і т.п., можуть бути як позитивними, так і негативними для правосвідомості особистості.

Концепція деструкції світогляду в сучасній філософії не набула чітких і зрозумілих характеристик, а, навпаки, породжує все більше запитань – аж до сумнівів щодо можливості існування людини без деструкційних процесів у суспільному житті та людській природі. Таке трактування цієї проблеми зумовлюється здебільшого загадковістю походження людини та складністю структури її свідомості. Тому і деструктивні зміни особистості в сучасній науковій картині антропогенезу постають також почасти як процеси з багатьма невідомими.

Обґрунтовується висновок про те, що деструкція правосвідомості відтворюється у контексті деформаційних змін світогляду особи, внаслідок чого відбувається формування спотворених образів та уявлень про явища, процеси, ідеї, обставини правової дійсності. Ці зміни спочатку відбуваються на підсвідомому рівні й лише з плином часу переходять у постійну, усвідомлену протиправну поведінку на основі деструктивної свідомості. Основною причиною негативних деструктивних змін є децентрованість (відсутність позитивно сформованих цінностей), вимог змін, відсутність чітких, стабільних власних уявлень про правові відносини, правові традиції, причини суспільних негараздів, які за своєю сутністю є хибними культурно-правовими та соціальними цінностями.

Розділ 2 «Філософсько-правові проблеми деструкції правосвідомості: засоби протидії і шляхи унормування» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Правовий нігілізм як один із деструктивних станів» узагальнюються результати соціально-філософських, теоретико-правових і суспільно-політичних досліджень нігілізму як негативного правового явища. Демонструється уніфікація підходів щодо проявів правового нігілізму, який може проявлятися у різних формах заперечення права як соціальної цінності. При цьому неповнота ціннісних правових орієнтацій внаслідок відсутності адекватних ідей і уявлень, що мають важливе соціальне значення, трансформують здоровий правовий світогляд людини в егоїстичний, егоцентричний. Вакуум у системі правових цінностей неминуче заповнюється уявленнями з протилежним знаком: якщо не цінується особистість, правова система, значить у цій системі орієнтацій чільне місце належить егоїстичним інтересам або вузькогруповим поняттям. Відзначається, що деформований правовий світогляд особистості, яка сповідує правовий нігілізм, виробляє викривлені правові відчуття, взаємодія яких із компонентами структури правосвідомості має негативний вплив, сприяє деформації правосвідомості. Виникненню свідомих психічних процесів особистості передує стан, який у психології має назву «установка». Він характеризується готовністю до визначеної активності у відповідь на вплив зовнішнього середовища. Обґрунтовується висновок, що причиною правового нігілізму можна вважати правове неуцтво громадян і посадовців, слабку поінформованість про роль законодавства, а також інтуїтивне бажання обійти норму, якщо це приносить щонайменший прибуток за мінімальних ризиків піддатися санкціям. Іншою причиною, що спонукає до формування суспільного правового нігілізму, є зменшення довіри народу до законодавця, низька якість самих законів, різке збільшення законодавчого масиву за низької правозастосовної сили чинних законодавчих актів, численні нашарування нормативно-правових актів і суперечності в правовому регулюванні одних і тих же питань, що нерідко створює юридичну плутанину.

У підрозділі 2.2 «Правова культура у контексті загальносвітової і загальнодержавної культури», беручи за основу компаративний аналіз варіантів визначення правової культури, уточнюється, що вона оперує правовими цінностями як особливим видом духовних цінностей, які задовольняють потреби соціальних груп суспільства в регулюванні соціальних відносин. Основне призначення цих цінностей полягає у створенні, підтримці та зміцненні соціального порядку і правової дисципліни, нормального функціонування суспільства.

Стверджується, що правова культура стимулює відбір оптимальних правових ідей, зважаючи на механізми відбору найбільш ефективного правового регулювання відносин певної соціокультурної реальності. Відтак поступово у суспільній правовій свідомості нагромаджуються варіативність системи правових знань, цінностей, переваг, різноманіття уявлень про способи і методи правового регулювання, прогресивні правові ідеї, а також ті ідеї, що відображають консервативні тенденції правової еволюції, які засвідчують правильність уже перевірених на практиці моделей суспільного співжиття громадян та ін.

Обґрунтовується положення про те, що такий відбір моделей правовідносин з огляду на їхню ефективність для суспільства загалом можливий за умов досягнення певного рівня правосвідомості як окремої особистості, так і соціальних груп. Цей рівень залежить від того, наскільки глибоко освоєні такі загальноцивілізаційні цінності, як права і свободи людини та громадянина, від рівня поінформованості суспільства, а також того, як за допомогою права реалізувати механізм подолання суперечок і пошуку компромісів у суспільстві.

У підрозділі 2.3 «Підвищення правової культури крізь призму подолання правового нігілізму» висвітлюється позиція, відповідно до якої вплив деструкції соціальних норм у свідомості окремої людини та суспільства є необхідною передумовою з’ясування змісту і характеру співвідношення правових та інших соціальних норм в рамках виконуваних ними функцій суспільної саморегуляції, об’єктивних підстав і критеріїв відомого «розподілу праці» і «сфер впливу» між ними тощо. Відзначається, що важливою проблемою сучасної правової культури є досягнення відповідності між зовнішньою і внутрішньою свободою людини, певною суспільною групою та суспільством в цілому. Це можливо досягти шляхом підвищення розуміння цінності права, поваги до права, намагання зрозуміти суть і шляхи покращення правової системи та системи суспільних правовідносин, тобто підвищення рівня правосвідомості.

Розділ 3 «Шлях розвитку свідомості особистості: від правового нігілізму до правової культури» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Світоглядна основа деструктивної правосвідомості в контексті ставлення особистості до права та правових цінностей» обґрунтовується положення про те, що одним із найбільш значущих чинників, що впливають на вибір поведінки людини, є усвідомлення нею важливості певних суспільних цінностей (С.Л. Рубінштейн), оскільки саме те, що є особливо значущим для людини, становить у підсумку мотиви й цілі його діяльності і визначає спрямованість особистості. Тому і сприйняття загальнокультурних цінностей, розуміння того, що застосування неправомірної поведінки може принести шкоду як собі, так і іншим людям, суспільним групам чи суспільству в цілому і є тим внутрішнім чинником, що спонукає людину обмежувати свої дії відповідно до прийнятих суспільних, правових норм та згідно з власною і суспільною правосвідомістю. І навпаки, поєднання правового нігілізму або деструктивно зміненої правосвідомості з антисуспільною спрямованістю особи, емоційного збудження та відсутності правової культури призводить у подібних випадках до того, що механізми внутрішнього контролю правомірності власної поведінки виявляються малоефективними.

Стверджується, що деструкція правосвідомості як викривлення уявлень про цінності та реалізацію права в різноманітних формах проявляється у низькому рівні правової культури суб’єктів права. При цьому змінюється світоглядна основа правосвідомості, що призводить до зміни правових установок та спрямованості особистості під впливом домінуючих нігілістичних ідей, поглядів, уявлень і відчуттів тощо.

У підрозділі 3.2 «Виховання поваги до права у свідомості громадян засобами юридичної освіти» характеризуються стимулюючі умови, які повинна створити сучасна система права для розуміння та обов’язкового виконання вимог юридичних норм усіма учасниками суспільних відносин, що стане гарантією забезпечення їхньої практичної реалізації, підтримкою законності та правопорядку.

Водночас у сучасних умовах розвитку демократичного суспільства основне завдання права не може обмежуватися тільки законотворчою та правореалізаційною діяльністю.

У результаті запровадження в систему юридичної освіти правового виховання забезпечується розуміння суті комплексу правових категорій та понять, які дозволяють ознайомитися із важливими філософськими, релігійними, культурологічними, морально-етичними засадами різноманітних правових систем, як історичних, так і наявних у сучасних державах, оцінити їх нормативно-ціннісні структури тощо. Таким чином, під час здобуття юридичної освіти відбувається вивчення права як суспільної науки, що свідчить про його поліфункціональність.

У підрозділі 3.3 «Практичні методи та рекомендації щодо подолання деструкції правосвідомості в сучасних глобалізаційних умовах» обґрунтовується, що подолання деструктивних процесів у правосвідомості повинно здійснюватися з огляду на причинно-наслідкові каузальні зв’язки, що зумовили і визначили негативні напрями розвитку та заходи щодо їх усунення,
тобто забезпечення шляхом виховної і профілактичної діяльності у
сфері правової освіти умов, які не допускають, нейтралізують або зменшують вплив негативних процесів у суспільстві на деформацію правосвідомості особистості.

На основі визначення причин різних видів деструкції правової свідомості виділено основні шляхи її виправлення, з-поміж яких найбільш важливими є: інформаційно-виховні, попереджувальні, методи примусу тощо. Останні пов’язані із застосуванням щодо порушників правопорядку кримінальних, адміністративних, процесуальних заходів. Вони відіграють роль попередження проявів негативної правосвідомості, яка призвела до вчинення правопорушення чи злочину; сприяють закріпленню у суспільній чи індивідуальній свідомості принципів законності, справедливості й невідворотності покарання за протиправну поведінку.

Особливість філософсько-правового підходу до вивчення правосвідомості, причин її деструкції та шляхів подолання полягає в тому, що окремий підхід наочно і безпосередньо поєднує логічний та історичний, абстрактний і конкретний методи у вивченні явищ, які впливають на формування правосвідомості, забезпечує узагальнення та виділення одиничного в дослідженні конкретних питань в межах загального поняття у філософії та праві, що полегшує пізнання специфіки цієї проблеми.