СПРАВЕДЛИВІСТЬ ЯК КАТЕГОРІЯ ПРАВА Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з’ясовано стан дослідження проблеми, на розв’язання якої спрямовується науковий пошук, зазначено зв’язок роботи з науковими планами, визначено мету, задачі, об’єкт та предмет дослідження, його наукову новизну та положення, винесені на захист.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження поняття справедливості у філософії і праві» присвячено огляду вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, в якій розглядається категорія справедливості, та визначенню методологічних засад дослідження.

У підрозділі 1.1 «Обґрунтування концепції справедливості у контексті категорії філософії і етики та методологічного інструментарію дослідження» справедливість розглядається як філософське та морально-етичне поняття. Визначено, що деонтологічність, історизм та емпіричність зумовлюють специфіку справедливості як філософської категорії, яка відображає конкретно-історичні уявлення про належну міру відповідності між діянням і відплатою на підставі емпіричного зіставлення та оцінки декількох соціальних явищ. У філософських дослідженнях підкреслюється аксіологічний зміст справедливості та її гуманістична спрямованість.

В етиці категорія справедливості трактується як моральна чеснота і моральна норма. Справедливість як характеристика морального суб’єкта є базовою доброчесністю, в якій відображено взаємозумовленість інших моральних чеснот: неупередженості, об’єктивності, чесності, послідовності тощо. Нормативний зміст справедливості проявляється, по-перше, у вимозі відповідного ставлення індивіда до інших людей та суспільства в цілому та, по-друге, в обов’язку не допускати несправедливого поводження з боку інших осіб щодо самого себе.

У підрозділі 1.2 «Інтерпретація справедливості в історії правової думки» визначено, що право завжди розглядалося як виразник справедливості, як спосіб її об’єктивації у суспільних відносинах. Вивчення ідей та поглядів мислителів різних епох дало можливість простежити динаміку змісту цього поняття. У підрозділі акцентовано увагу на положеннях і рекомендаціях щодо вдосконалення системи права і наближення її до ідеалу справедливості, сформульованих давньогрецькими мислителями, римськими юристами, філософами Нового часу, представниками німецької класичної філософії, а також українськими та російськими філософами дореволюційного періоду, які є актуальними й нині, в умовах сучасної державно-правової дійсності.

У підрозділі 1.3 «Справедливість в сучасних західних правових концепціях» визначено, що множинність та суперечливість методологічних підходів до пізнання справедливості свідчить про актуальність цього дослідницького напряму. Для сучасної західної філософсько-правової науки характерні такі основні тенденції: дослідження категорії справедливості з позицій теорії суспільного договору, концептуалізація ідеї справедливості на засадах принципу формальної рівності та кореляція цього принципу з поняттям «дух закону».

У підрозділі 1.4 «Загальнотеоретичні характеристики справедливості як категорії права» структуровано юридичний зміст категорії справедливості та сформульовано авторське визначення досліджуваного поняття. Проаналізовано справедливість як ідею та як принцип права. Доведено суб’єктивно-об’єктивний характер поняття справедливості, філософсько-правовим підґрунтям якого є ідея визнання всіма учасниками суспільних відносин суб’єктивного права особи, що належить їй на підставі природного права, закону (позитивного права) або договору. Визначено нормативну та індивідуальну передумови об’єктивації справедливості у правових відносинах та межі застосування цього поняття у сфері права.

У розділі 2 «Зміст та основні функції категорії справедливості у праві» досліджується онтологічний та аксіологічний зміст категорії справедливості та її гносеологічна і методологічна функції.

У підрозділі 2.1 «Онтологічний зміст справедливості» обґрунтування вибору напряму дослідження пов’язується зі змістом категорії справедливості у праві, що розкривається у двох аспектах, які взаємозумовлюють один одного. Справедливість як субстанційна основа права, підґрунтя усієї правої системи є онтологічною засадою права та позначає ідеальний стан належної правової впорядкованості суспільних відносин. Справедливість розглядається як сутнісна ідея, що покликана гармонізувати і вдосконалювати систему права та систему законодавства, як правовий ідеал, до реалізації якого слід прагнути. З іншого боку, категорія справедливості є регулятивним принципом, який втілюється у приписах законодавства, детермінує способи та методи регламентації конкретних правових відносин, є засобом збалансування інтересів та цілей суб’єктів права, розв’язання правових конфліктів.

У підрозділі 2.2 «Гносеологічна функція справедливості» визначено, що категорія справедливості здебільшого не охоплюється предметом дослідження правової гносеології. Проте саме це поняття концентрує у собі евристичні можливості права, обумовлює процес, напрямки й методи правового пізнання. Належне пізнання правової дійсності зумовлює прийняття справедливого рішення у конкретній юридичній ситуації, сприяє створенню релевантної моделі регулювання суспільних відносин. Основним завданням права є побудова суспільних відносин на засадах справедливості. Така мета права детермінує й сам процес правового пізнання, який є глибинною сутністю, змістом права. У підрозділі аналізується зв’язок справедливості з центральною категорією правової гносеології – істиною, а також досліджуються методи пізнання справедливості у праві.

Підрозділ 2.3 «Аксіологічний зміст категорії справедливості» подає розгляд її ціннісних та антиціннісних характеристик. Структуру аксіологічного змісту категорії справедливості складають: по-перше, ціннісний аспект, який характеризує справедливість 1) як правову цінність; 2) як компонент ціннісної природи права; 3) як оціночну категорію, та, по-друге, антиціннісний аспект, який проявляється у суперечності між справедливістю і правовою доцільністю, ефективністю права та правовою стабільністю.

Діалектична єдність ціннісних та антиціннісних характеристик справедливості полягає у тому, що справедливість, викриваючи окремі аксіологічно-правові суперечності, сприяє якісному вдосконаленню системи права, стимулює до постійного розвитку, пошуку нових способів і засобів ефективного регулювання суспільних відносин і таким чином оптимізує ціннісні властивості права.

У підрозділі 2.4. «Методологічна функція категорії справедливості у праві» визначено, що справедливість як юридико-ситуаційний орієнтир задає вихідні параметри конкретної методології. І формулювання загальної норми права, і розгляд окремої юридичної справи мають спільну мету – обрання правильного варіанта рішення, що обумовлює використання відповідних засобів. Потреба у справедливому рішенні зумовлює застосування спеціального методу.

Зміст справедливості як методу права розкривають спеціальні прийоми, або вимоги та заборони, дотримання яких забезпечує реалізацію принципу справедливості та вдосконалення системи права в цілому. Складовими справедливості як методу права є: 1) вимога домірності (пропорційності, адекватності); 2) заборона надмірності (заборона перевищення необхідної міри); 3) вимога однакового поводження; 4) заборона безпідставного вимагання права; 5) заборона зловживання правом. За допомогою цих прийомів потенційне рішення перевіряється на його відповідність чи невідповідність справедливості.

Розділ 3 «Особливості реалізації принципу справедливості у правовій системі України» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 3.1 «Справедливість як правовий принцип Конституції України» проаналізовано норми та інститути конституційного права, в яких втілено принцип справедливості. У сфері конституційного закріплення прав та свобод людини і громадянина справедливість проявляється як ідея визнання непорушності та невідчужуваності суб’єктивних прав особи, забезпечення та гарантування яких з боку державної влади відповідає не лише інтересам самої особи, але й держави. Справедливість у конституційно-правових відносинах гарантується за допомогою встановлення спеціально-дозвільного принципу «дозволено робити лише те, що прямо передбачено законом» як основної засади здійснення владних повноважень посадовими особами державних органів.

Підрозділ 3.2 «Специфіка дії принципу справедливості у кримінальному праві» присвячено дослідженню змісту принципу справедливості в контексті основних філософсько-правових концепцій щодо визначення підстави кpимінальної відповідальності та мети покарання. Доведено, що призначення справедливого покарання ґрунтується насамперед на вимозі домірності, що означає відповідність призначеного покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину. Досліджено значення принципу спpаведливості для досягнення основних цілей покарання, його співвідношення та зв’язок з іншими принципами кримінального права, зокрема принципами законності, індивідуалізації покарання та гуманізму.

У підрозділі 3.3 «Особливості дії принципу справедливості в сучасних цивільних правовідносинах» справедливість розглядається як принцип цивільного права, як форма реалізації у цивільних правовідносинах ідеї визнання суб’єктивного права особи. Проаналізовано ноpми цивільного законодавства, які покликані прямо чи опосередковано окреслити межі свободи індивіда у цивільно-правових відносинах. Визначено, що однією з підстав обмеження індивідуальних правомочностей у цивільному праві є справедливість. Попри особливе значення свободи у сфері приватноправового регулювання, доведено, що норми окремих інститутів цивільного права утверджують пріоритет справедливості щодо свободи. До них належать: інститути права власності та спадкування, а також інститут договору.

У підрозділі 3.4 «Справедливість як механізм взаємодії національного і міжнародного права» в контексті філософсько-правового дослідження цілей національного та міжнародного права визначено, що категорія справедливості поєднує характерні для цих систем тенденції до узагальнення та індивідуалізації. В межах кожної національної правової системи розробляється і функціонує унікальна, індивідуальна концепція справедливості, яка ґрунтується на визнаній у цьому суспільстві системі правових та соціальних цінностей, враховує національно-психологічні особливості та відображає напрям історичного розвитку і становлення системи права цієї конкретної держави. Водночас сучасна національна концепція справедливості враховує міжнародний досвід формулювання цієї категорії у перспективі взаємодій з іншими державами. Для міжнаpодного права національні концепції справедливості є джерельною базою для розробки поняття транснаціональної або міжнародної справедливості.