УПРАВЛІННЯ ВНУТРІШНІМ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ В УКРАЇНІ Автореферат

У першому розділі “Теоретико-методичні засади управління внутрішнім державним боргом” досліджено теоретичні основи формування внутрішнього державного боргу держави, його роль і місце в системі кредитних відносин за участю держави, визначені теоретико-прагматичні основи управління внутрішньою складовою державного боргу, зокрема цілі, завдання, принципи, методи.

Дослідження економічної теорії державного боргу дало змогу виявити, що в процесі її розвитку змінюється підхід до визначення сутності від констатації однозначно негативних наслідків бюджетного дефіциту і державного боргу (А. Сміт, Д. Рікардо, Д. Хьюм) й, відповідно, його заборони, через розуміння, що державні позики можуть бути нешкідливими і навіть приносити користь, якщо залучений за їх допомогою капітал держава трансформує в колективне благо (Г. Адамс, Ч. Бастебла, П. Леруа-Болье), до визнання, що борг сприяє вирішенню проблем фінансування потреб суспільства та часто дефіцитне фінансування є основним шляхом вирішення будь яких проблем країни (Т. Р. Мальтус, Дж. С. Міль, Дж. Кейнс, А. Лернер, Е. Домар, Р. Масгрейв). Окрім того, кейнсіанці “легалізували” бюджетний дефіцит з метою стимулювання економічного розвитку і запропонували розглядати державний борг як інструмент фінансової політики, а їх послідовники довели, що у випадку капітальних витрат борг приносить вигоду майбутнім поколінням, у той час, як теперішні не мають можливості її отримати (за винятком оплати праці), та, враховуючи, що сьогодні майбутні покоління не можуть сплатити податки, доцільно в них взяти в борг (“золоте правило” державних фінансів).

Аналіз підходів щодо визначення дефініції “державний борг” дозволив узагальнити, що зміст державного боргу полягає у заборгованості держави, що виникає як результат кредитно-фінансових відносин з приводу формування (випуску), обслуговування, погашення та визнання боргових зобов’язань уряду іншим державам, фізичним і юридичним особам у формі державних цінних паперів, інших урядових бюджетних запозичень, боргових зобов’язань, що виникають у результаті порушень бюджетного та податкового регулювання, а також інших зобов’язань (гарантії, субкредити), узятих на себе державою, відповідно до чинного законодавства та міжнародних договорів.

На основі дослідження суті державного боргу з’ясовано, що його особливостями є: матеріально-речовий зміст (боргові зобов’язання оформлюються у вигляді державних цінних паперів, інших урядових бюджетних запозичень держави); державний борг є результатом особливих кредитно-фінансових відносин, у яких з одного боку участь бере держава (як позичальник), а з іншого – фізичні та юридичні особи, іноземні держави; державний борг є елементом підтримки соціального і економічного розвитку; обов’язкове юридичне оформлення боргових відносин (правовий механізм суспільства); державний борг є інструментом бюджетної політики; борг держави відрізняється від приватного (індивідуального) тим, що має структуру, яка може призводити до “фінансового колапсу”, оскільки доходи країни йдуть на покриття відсотків, що “наростають” на відсотки за основною сумою боргу.

Осмислення соціально-економічних наслідків державного боргу дає змогу визначити, що його розуміння повинно будуватися на сутності державного кредиту як інструменті залучення коштів (на умовах обов’язкового повернення, строковості, платності, цільового використання), які допоможуть вирішити економічні і соціальні потреби держави в умовах дефіциту бюджетних ресурсів, негативних наслідків трансформаційних процесів в економіці, нестабільності національних і світових фінансових ринків, забезпечивши при цьому платоспроможність, кредитоспроможність, фінансову незалежність держави.

Кредиторів держави поділяють на дві основні групи: внутрішні (резиденти) й зовнішні (нерезиденти), що визначає структуру державного боргу не лише організаційно, а й за економічними наслідками. Зокрема, в досліджені визначено: внутрішні державні запозичення сприяють розвитку внутрішнього ринку цінних паперів; виплати за внутрішніми зобов’язаннями фактично повертаються вкладами в національну економіку й не спричинюють відтоку капіталу за кордон; виплати за зовнішніми зобов’язаннями, на відміну від внутрішніх, більш чітко регламентовані, мають однозначно обов’язковий характер повернення й, відповідно, обмежені в можливості реструктуризації; організаційно-інституційний механізм залучення, обслуговування та погашення зовнішніх запозичень має більше обмежень, а, значить, є складнішим і більш затратним щодо організації управління, реструктуризації, ніж у випадку внутрішніх запозичень; вартість залучення коштів та її динаміка визначається станом національної, світової економік, рівнем розвитку фінансових ринків, що зумовлює, по-перше, вартість зовнішніх джерел, як правило, нижчу, ніж внутрішніх, по-друге, погіршення світової кон’юнктури миттєво призводить до відтоку капіталу з інвестицій в державний борг, а її покращення, навпаки, до притоку (високий рівень гнучкості вартості, сильний вплив валютного курсу), по-третє, погіршення або покращення стану національної економіки меншою мірою впливає на існуючі внутрішні боргові зобов’язання, ніж зовнішні, зокрема на їх вартість.

Враховуючи сутнісні характеристики внутрішнього боргу, критичний стан державного боргу України, нестабільність глобальних фінансових ринків і світової фінансової системи в цілому, які зумовлюють вплив значної кількості боргових ризиків, зокрема кредитних (ризик дефолту, девальвації національної валюти, ліквідності бюджету, реверсу потоків капіталу інвесторів, процентний, рефінансування) і суспільних (ризик недовіри до національної валюти, інституційні, некомпетентності відповідальних за виникнення і обслуговування заборгованості, нецільового використання), стверджуємо, що управління державними фінансами на сучасному етапі повинно бути орієнтовано на розвиток внутрішньої складової державного боргу України, розробку ефективної системи стратегічного управління нею відповідно до мети забезпечення стійкого зростання соціально-економічного добробуту країни.

Визначення внутрішнього державного боргу як об’єкта управління, орієнтованого на ефективність його використання в системі державних фінансів, потребує чіткого усвідомлення теоретичних засад формування, управління, регулювання в системі боргових відносин держави. На основі систематизації наукових поглядів на сутність управління внутрішнім державним боргом запропоновано трактувати це поняття як сукупність заходів з оптимізації його величини і структури, мінімізації витрат на обслуговування і погашення позик, мінімізації боргових ризиків, максимізації вигод від використання запозичених коштів, що спрямовані на забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку держави за умови платоспроможності, кредитоспроможності, збалансованості інтересів суб’єктів боргових відносин. Системний підхід до розуміння управління внутрішнім боргом дозволяє визначити сукупність принципів, методів, засобів, форм і процесів управління, узгодженість яких дає змогу ефективно впливати на процес залучення, розміщення, обслуговування, погашення внутрішніх державних позик. Як результат дослідження визначено базові принципи системи управління – раціональність запозичень, ефективне використання позик, безумовне виконання зобов’язань; методи – реструктуризація, анулювання, рефінансування, конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій цінних паперів за регресивним співвідношенням, відстрочка погашення, ризик-менеджмент; основні форми управління – організаційні, правові, фінансові, облікові, контрольні, суспільні заходи; засоби – прогнозування, планування, економічний аналіз, фінансовий менеджмент, господарське право; процеси – розробка стратегії управління, виконання цільових установок, обслуговування боргу, контроль та відповідальність, облік та складання фінансової звітності.

У другому розділі “Аналіз та моделювання внутрішнього державного боргу України” проведено ретроспективний аналіз розвитку внутрішнього державного боргу в Україні; критично оцінена існуюча практика статистики внутрішнього державного боргу, обґрунтовано її вдосконалення; здійснено моделювання внутрішнього державного боргу залежно від динаміки основних макроекономічних показників, під впливом зовнішньої складової боргу.

Дослідження розвитку державного боргу в Україні в історичній ретроперспективі свідчить про значну міру хаотизму, переважний вплив потреб оперативного фінансування, ресурсну невідповідність потребам фінансування бюджетного дефіциту, що значно кількісно та якісно вплинуло на його структуру та величину, зокрема внутрішньої складової