МОТИВУВАННЯ СУБ’ЄКТІВ КРЕАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ МЕНЕДЖМЕНТУ МАШИНОБУДІВНОГО ПІДПРИЄМСТВА Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету та основні завдання, об’єкт та предмет, теоретичну та методологічну базу дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів щодо здійснення мотивування суб’єктів креативної діяльності в системі менеджменту машинобудівного підприємства.

У першому розділі «Теорія і практика мотивування суб’єктів креативної діяльності в системі менеджменту машинобудівного підприємства» розкрито сутність креативності і потреб суб’єктів креативної діяльності в системі менеджменту підприємства, виділено проблеми формування моделей мотивування суб’єктів креативної діяльності, досліджено особливості організаційно-правового забезпечення креативної діяльності та її мотивування.

У системі управління підприємством креативною є діяльність, що передбачає творчий пошук способів реалізації цілей і розв’язання виробничо-господарських проблем, який характеризується відсутністю досвіду, а отже і наявністю підвищеного ризику суб’єктів управління щодо їхньої реалізації. Креативна діяльність підприємства, в основному, охоплює ті етапи інноваційного процесу, які передують комерціалізації інновацій. Попри це, слід визнати, що для підприємств характерними є також креативні пошуки під час удосконалення і модифікації продукції і технологій.

Незважаючи на те, що креативна діяльність може мати такі форми вияву, як креативна ідея, креативне рішення і креативний продукт, більшість фахівців схильні стверджувати, що кількість і змістове наповнення креативних ідей меншою мірою характеризує результативність креативних пошуків, ніж креативні рішення і продукти. Це пов’язано з тим, що висунення креативних ідей є лише початковою фазою формування креативних рішень або розробки креативних продуктів. Вони не можуть бути захищеними правами інтелектуальної власності і комерціалізованими, оскільки ще не доведені до рівня зразка інноваційного продукту або технології. З огляду на це, їхня вартість, як правило, є лише гіпотетичною.

Носіями креативних ідей є суб’єкти креативної діяльності, а саме суб’єкти внутрішнього і зовнішнього середовищ організації. Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що усі суб’єкти володіють певними задатками до креативних пошуків. Цілеспрямований вплив на їхній розвиток методами менеджменту дозволяє активізувати креативну діяльність індивідів. Для того, щоб креативність суб’єктів зростала, а її результати були вагомішими, необхідно враховувати як потреби суб’єктів креативної діяльності, так і рівень розвитку їхнього інтелекту, характер взаємовідносин з колегами, психологічний тип, емоційно-психологічний стан тощо. Це дозволить адекватно обирати методи впливу на суб’єктів і створювати максимально сприятливі умови для індивідуальних або колективних креативних пошуків суб’єктами.

Узагальнення положень наукових праць і позицій керівників досліджуваних підприємств (ПрАТ «Івеко-Мотор Січ», ТзОВ «ІнтерПЕТ», ТзОВ «Галицький автозавод», ПАТ «Генічеський машинобудівний завод», ПАТ «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес», ПАТ «Шепетівський завод культиваторів», ПАТ «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин», ПАТ «Агрегат», ПАТ «Млiївський завод технологiчного обладнання», ПАТ «Турбівський машинобудівний завод «Екологiя, комунальне обладнання», ПАТ «Жовтнева кузня», ПАТ «Сумсільмаш») показало, що суб’єктам креативної діяльності характерні практично такі самі потреби, які мають інші працівники, проте при ідентифікуванні цих потреб необхідно брати до уваги рівень їхнього задоволення, сприйняття, усвідомлення тощо. Проведені дослідження показали, що: матеріальні потреби є фізичними, постійними та усвідомленими; нематеріальні потреби характеризуються періодичністю виникнення, вони є емоційно-психологічними і не завжди усвідомленими; у суб’єктів, які є активними учасниками креативної діяльності, нематеріальні потреби є більш яскраво вираженими, ніж у суб’єктів, що не займаються креативними пошуками. Як правило, їхні потреби є усвідомленими. Незважаючи на те, що матеріальні потреби є постійними, активні учасники креативної діяльності схильні до пріоритетності задоволення нематеріальних потреб не залежно від рівня задоволення їхніх матеріальних потреб.

Враховуючи це, є підстави стверджувати таке:

- креативна діяльність спрямована на творчий індивідуальний і колективний розвиток, який характеризується нестандартністю підходу до реалізації цілей і розв’язання проблем організації, відсутністю досвіду щодо реалізації обраних креативних ідей та ризиковістю їхньої реалізації;

- ключовими факторами, від яких залежить активізування креативної діяльності, є рівень умотивованості суб’єктів креативної діяльності, рівень їхньої професійної підготовки, а також узгодженість цілей цих суб’єктів із цілями організації. Особливості ідентифікування і узгодження цих цілей є умовою раціоналізації витрат часу і коштів організацій на побудову дієвих креативних груп і вироблення ними раціональних креативних рішень;

- побудову системи мотивування суб’єктів до креативної діяльності необхідно здійснювати на засадах застосування індивідуального (персоналізованого) підходу до суб’єктів креативних пошуків. Він повинен полягати в ідентифікуванні їхніх потреб, визначенні факторів, що впливають на їхню зміну в часі, а також у встановленні оптимальних методів впливу на суб’єктів креативної діяльності.

Типовими проблемами мотивування креативної діяльності є відсутність баз даних про потреби суб’єктів креативної діяльності і дієвість застосування тих чи інших методів впливу на них; постійна зміна потреб суб’єктів креативної діяльності, а також обмеженість фондів матеріального стимулювання суб’єктів креативної діяльності. Ці проблеми спричинені низкою чинників: діючі на підприємствах системи інформаційного забезпечення управління характеризуються низьким рівнем автоматизації; в організаціях відсутні концепції формування і застосування моделей мотивування працівників, зокрема суб’єктів креативної діяльності; інструктивно-методичний інструментарій управління не зобов’язує конкретні підрозділи підприємств або окремих працівників формувати бази даних про потреби суб’єктів креативної діяльності і дієвість застосування тих чи інших методів впливу на них; низький рівень освіти і трудової дисципліни працівників, зокрема щодо виконання усних розпоряджень керівників підприємств; відсутність методик визначення граничних рівнів матеріального стимулювання працівників, зокрема суб’єктів креативної діяльності тощо.

Серед факторів, які негативно впливають на мотивування суб’єктів креативної діяльності, доцільно виділити також чинне законодавство. В Україні діють загальні і спеціальні правові акти, які регламентують інноваційну, і, в тому числі, креативну діяльності, стимулювання науковців, дослідників, проте ці правові акти мають низку недоліків, причини яких виходять за межі законодавства про інноваційну діяльність. По-перше, фінансування програм інноваційного розвитку відбувається за результатами щорічного формування державного консолідованого бюджету країни, тому більшість інноваційних проектів залишається недофінансованими і незавершеними через часту зміну політичних сил, які формують державний бюджет. По-друге, правові акти, які визначають основні засади стимулювання інноваційної діяльності, орієнтовані на стимулювання науково-дослідних установ, а не осіб, які безпосередньо займаються креативними пошуками. По-третє, законодавство не в змозі регулювати фінансування креативних пошуків, які часто не мають науково-прикладного значення, особливо це стосується результатів тих досліджень, що не передбачають виготовлення дослідних зразків продуктів і технологій. По-четверте, вітчизняне законодавство, що регламентує інноваційну діяльність, досить розпорошене, воно сформоване майже з 200 правових актів, окремі положення яких є суперечливими. Більше того, важливі положення цих правових актів періодично змінюються, що негативно впливає на інвестиційний клімат в Україні, зокрема зменшує перспективи залучення в Україну венчурного капіталу.

Ці фактори вказують на те, що мотивування суб’єктів креативної діяльності, здебільшого, має ситуаційний характер і базується не на вивченні ретроспектив і актуальних потреб суб’єктів креативної діяльності, а на баченнях і переконаннях керівників підприємств, які приймають рішення про застосування тих чи інших методів впливу на них. Як наслідок, ці системи, значною мірою, є суб’єктивними. Принципами розв’язання вище виділених проблем є: узгодженість цілей машинобудівного підприємства, потреб суб’єктів креативної діяльності і способів їхньої реалізації; конкретність постановки завдань перед суб’єктами креативної діяльності; надання суб’єктам можливості саморозвиватись; варіативність результатів креативної діяльності; економічна ефективність застосування методів мотивування; відповідальність керівників машинобудівних підприємств за здійснений ними вплив на підлеглих, які є суб’єктами креативної діяльності; розвинутість системи мотивування; диференційованість у мотивуванні; готовність розробників системи мотивування до формування і реалізації змін у системі тощо. Їхнє дотримання під час формування моделей мотивування суб’єктів креативної діяльності дозволить, певною мірою, розв’язати вище виділені проблеми.

Другий розділ «Оцінювання та аналізування результативності мотивування суб’єктів креативної діяльності в системі менеджменту машинобудівного підприємства» присвячено оцінюванню рівня задоволення потреб суб’єктів креативної діяльності, визначенню результативності моделей мотивування суб’єктів креативної діяльності, а також аналізуванню факторів, які впливають на результативність моделей мотивування суб’єктів креативної діяльності.

Передумовою побудови нової або удосконалення існуючої системи мотивування суб’єктів креативної діяльності є встановлення фактичного рівня задоволення їхніх потреб. Більшість працівників, керуючись пріоритетом своєї безпеки, схильні приховувати інформацію про власні потреби, незважаючи на це, їхня ідентифікація є можливою і необхідною. Виявлення рівня задоволення потреб суб’єктів креативної діяльності необхідно здійснювати шляхом:

1) ідентифікування ознак потреб і встановлення їхнього переліку (для того, щоб встановити потребу через ідентифікування ознак, необхідно спочатку виявити ознаки і зв’язки між ними, а пізніше синтезувати їх. Для формування висновку про те, що певна потреба є актуальною за результатами ідентифікування однієї або декількох ознак, треба конкретизувати причинно-наслідкові зв’язки між відповідними ознаками і потребою. Це завдання можна виконати за допомогою усного або анонімного анкетного опитування працівників, їхніх колег, членів родини тощо; здійснення офіційних запитів для отримання документально підтвердженої інформації; спостереження за поведінкою працівника; організування індивідуальних або колективних обговорень певних проблем; створення умов, які вимагають звітування працівників, спонукають їх до формування певних пропозицій чи розроблення певних проектів тощо);

2) побудови шкали рівня задоволення потреб і акумулювання інформації про фактичний рівень задоволення виявлених потреб (встановити рівень задоволення потреби без участі суб’єктів керованої підсистеми майже не можливо. При цьому необхідно подолати бар’єр факторів, які стримують працівників розкривати інформацію про себе. Очікуваним результатом подолання цього бар’єру має бути особиста бальна оцінка задоволення конкретної потреби працівником. Передумовою адекватного самооцінювання суб’єктами креативної діяльності рівня задоволення власних потреб є визначення критеріїв, за якими можна встановити задоволеність тієї чи іншої потреби. Враховуючи різноманітність потреб і низький рівень їхньої числової формалізації, очевидно, що самооцінювання креативно-активними суб’єктами потреб можливе лише у балах. Бальна шкала може бути довільною (від 1 до 10, від 10 до 100 тощо));

3) оброблення даних і обчислення коефіцієнтів задоволення потреб (отримавши конкретні бали, керівники підприємства можуть обчислити коефіцієнти задоволення потреб працівників (відношення фактичного балу до максимального балу). Отриманий числовий ряд значень коефіцієнтів доцільно проранжирувати, за їхнім рівнем. У результаті ранжирування буде отримана шкала рівня задоволення потреб суб’єктів креативної діяльності. Керівникам підприємства, які займаються формуванням системи мотивування суб’єктів креативної діяльності, доцільно в розрізі кожного суб’єкта будувати і постійно оновлювати діаграму задоволення потреб. Користуючись такою шкалою і діаграмою керівники підприємств отримують можливість обґрунтовано обирати методи впливу на суб’єктів креативної діяльності).

На досліджуваних машинобудівних підприємствах використовують кілька альтернативних варіантів формування моделей мотивування суб’єктів креативної діяльності, а саме: а) вивчення потреб суб’єктів креативної діяльності, встановлення цілей організації, вибір і застосування методів впливу на суб’єктів креативної діяльності; б) встановлення цілей організації, вивчення потреб суб’єктів креативної діяльності, вибір і застосування методів впливу на суб’єктів креативної діяльності; в) встановлення цілей організації, вибір і застосування методів впливу на суб’єктів креативної діяльності; г) вивчення потреб суб’єктів креативної діяльності, вибір і застосування методів впливу на суб’єктів креативної діяльності. Представлені варіанти формування систем мотивування відрізняються між собою врахуванням цілей організації і потреб суб’єктів креативної діяльності.

Не залежно від того, який варіант побудови моделей мотивування використовується на підприємстві, їхнє оцінювання доцільно здійснювати методом, який базується на інтегруванні двох коефіцієнтів: коефіцієнта задоволення потреб суб’єктів креативної діяльності (відношення кількості задоволених потреб до загальної чисельності потреб, які усвідомлює суб’єкт креативної діяльності) і коефіцієнта реалізації цілей підприємства (відношення кількості реалізованих підприємством цілей протягом року до загальної кількості цілей, які підприємством було заплановано реалізувати протягом року). На рис. 1 показано дві зони, в яких можуть перебувати ці коефіцієнти. Якщо обчислені значення належать до зони від 0 до 5, то результативність моделі мотивування є низькою, а якщо вони перебувають у зоні від 5 до 10, то вона є високою.