ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ДУХОВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведено відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження, подані дані про обсяг та структуру роботи.

У першому розділі – «Теоретичні засади дослідження духовного потенціалу особистості» – презентуються наукові підходи вітчизняних та зарубіжних вчених стосовно вивчення феномену духовності; висвітлено психолого-педагогічні підходи до вивчення духовного потенціалу особистості; обґрунтовано сутність поняття духовного потенціалу особистості юнацького віку; визначено психолого-педагогічні чинники розвитку духовного потенціалу в юнацькому віці.

Філософський аналіз поняття духовності дозволяє простежити його еволюцію у працях представників світової та вітчизняної філософії. Так Р. Декарт розділив дух і матерію, душу і тіло й намагався з’ясувати природу духу, визначити його сутність. І. Кант називав дух «оживляючим принципом в людині» і вважав, що духовність включає в себе не лише пізнавальну свідомість. Українські та російські філософи досліджували духовність в контексті пошуку глибинних характеристик людського буття крізь призму активно творчої діяльності людини (Є.К. Бистрицький, С.Б. Кримський та ін.). Г.С. Сковорода розглядав духовність як необхідну даність людського існування. На думку М.О. Бердяєва, І.О. Ільїна, духовність є сутнісною характеристикою людини й водночас ідеалом, що визначає спрямованість її саморозвитку.

Значну увагу вивченню феномену духовності приділяли зарубіжні психологи. Так, у психоаналітичному підході З. Фрейд, К.Г. Юнг розглядали духовність особистості в межах культурного прогресу. В гуманістичному напрямку Е. Фромм, В. Франкл довели, що духовність є суттєвою складовою людяності. Ознакою духовності особистості російські та українські вчені вважають усвідомлення людиною себе частиною всесвіту, що спрямовує її до самопізнання, самовдосконалення, пошуку вищих духовних цінностей, етичних норм, особистісного зростання, творчості (Ф.Ю. Василюк, Р.М. Грановська, С.К. Бондирєва, І.Д. Бех, Е.О. Помиткін, В.М. Ямницький Ж.М. Юзвак).

У традиційній психології російські вчені М.Л. Воронцов, І.М. Іллічова, Н.А. Коваль вважають, що духовність виражає здатність особистості розрізнити і вибрати істинні моральні цінності й покласти їх в основу життя, а самореалізація є цілеспрямованою діяльністю індивіда, яка передбачає реалізацію духовного потенціалу. За М.А. Христенко, духовний потенціал є енергетичною мірою духовності і визначається як якісна зумовленість морально-психологічного та інтелектуального змісту духовності.

Вітчизняні психологи розглядають духовний потенціал особистості як сукупність духовних, душевних і фізичних сил та властивостей (М.В. Савчин), визначають його як вищий ступінь людської самоорганізації, який характеризується високим рівнем свідомості і самосвідомості, спрямованістю на загальнолюдські духовні ідеали та цінності, а також розвиненими вольовими якостями особистості (Е.О. Помиткін).

Головним завданням розвитку духовного потенціалу особистості є створення умов для найповнішого освоєння людиною української та світової духовної культури. Науковці вважають, що основу духовного життя та потенціалу складає духовний світ особистості, її духовні цінності та світоглядні орієнтації (С.Ю. Трубич, З.М. Пушкар, О.М. Олексюк). Освіта, на думку вчених В.П. Андрущенка, В.Г. Кременя, А.В. Мудрика, А.І. Корецької, покликана сприяти формуванню духовного потенціалу нації, духовному розвитку кожного члена суспільства. Варта уваги духовно-моральна парадигма Г.Г. Ващенка, яка полягає в проголошенні відродження духовного потенціалу особистості як головного завдання національного виховання.

Узагальнення наявних в науковій літературі визначень духовного потенціалу дозволяє розглядати духовний потенціал особистості юнацького віку як особистісну якість, яка інтегрує ставлення юнака до іншої людини як до самоцінності, творчий та альтруїстично спрямований характер його життєдіяльності, духовно-творчу активність особистості та орієнтацію на високі морально-естетичні загальнолюдські цінності.

Вектор нашого наукового дослідження був спрямований на виокремлення психолого-педагогічних чинників розвитку духовного потенціалу в юнацькому віці. Ґрунтовні дослідження І.С. Кона, Б.Г. Ананьєва, В.С. Мухіної визначили юнацький вік як сенситивний період для засвоєння духовних цінностей.