VACANCIES AND COOPERATION

У розділі 1 – “Теоретичні засади психолого-юридичного дослідження внутрішньоособистісного конфлікту неповнолітніх” – проведений комплексний розгляд проблематики внутрішньоособистісного конфлікту, визначено сутність конфлікту як юридико-психологічного поняття. Це дало можливість з’ясувати психолого-юридичні особливості делінквентної поведінки неповнолітніх, породжених внутрішньоособистісним конфліктом.

У підрозділі 1.1. – “Конфлікт як психолого-юридична проблема” – доводиться, що феномен конфлікту має яскраво виражений поліаспектний характер, а відтак привертає увагу з боку різних суспільних наук: психології, соціології, політології, правознавства та ін. Одним із наслідків цього є виникнення та бурхливий розвиток у сучасному суспільствознавстві міжгалузевого науково-практичного напрямку „конфліктологія” і в його рамках юридичної конфліктології. Доведено, що ключове місце у конфлікті займає психологічна складова. Тому найбільш значні традиції та переважний обсяг конкретних досліджень накопичені саме у психології. Авторський ретроспективний аналіз засвідчив, що переважна кількість досліджень здійснювалася у рамках психоаналітичної, біхевіористичної та когнітивістської парадигм.

Зростаючий інтерес до проблеми конфлікту демонструє юридична психологія. Встановлено, що основними напрямками дослідження конфлікту у сучасній юридичній психології є: 1) правопорушення та злочини як ймовірний наслідок міжособистісного, особистісно-групового та міжгрупового конфлікту; 2) конфліктні взаємостосунки у групі як суб’єкті злочину, в першу чергу в організованій злочинній групі, та конфлікти між організованими злочинними групами; 3) конфліктність як одна з визначальних характеристик правоохоронної діяльності, в першу чергу оперативно-службової діяльності, органів внутрішніх справ; 4) „горизонтальні” та „вертикальні” конфлікти у службових колективах правоохоронних органів.

Внутрішньоособистісний конфлікт дотично розглядається у рамках другого та третього напрямків і не має самостійного наукового статусу. З урахуванням цього аргументується, що перспективним є аналіз внутрішньоособистісного конфлікту у період неповноліття, в першу чергу, у зв’язку з делінквентною поведінкою неповнолітніх.

Вивчаючи конфлікт, юридична психологія використовує як базові, по-перше, загальнопсихологічне тлумачення конфлікту, а, по-друге, тлумачення юридичного конфлікту. Останній пропонується розуміти як такий різновид конфлікту, підстави виникнення, перебіг, засоби розв’язання та наслідки якого підпадають під правове регулювання. У сучасній психології, конфліктології, юридичній конфліктології використовуються різноманітні (близько 15) підстави для класифікації конфліктів та юридичних конфліктів.

Специфічним різновидом конфлікту є внутрішньособистісний конфлікт. Його можна інтерпретувати як своєрідну психологічну ілюстрацію діалектичного закону єдності та боротьби протилежностей, який отримав найбільш розгорнуту інтерпретацію у рамках матеріалістичної діалектики. У психолого-юридичному контексті внутрішньоособистісний конфлікт пропонується визначити як інтрапсихічний конфлікт, зовнішні прояви якого за нормативно-оціночним критерієм можуть бути позитивними чи негативними як для особистості, так і для соціального оточення і підпадати під правове регулювання. Внутрішньоособистісний конфлікт може розглядатися як актуальний стан, процес та відносно стійка індивідуально-психологічна характеристика, тобто конфліктність. Саме вона є суб’єктним еквівалентом конфлікту, а відтак підлягає безпосередньому емпіричному дослідженню.

У підрозділі 1.2 – “Сутність та психолого-юридичні особливості делінквентної поведінки неповнолітніх” – констатується, що у процесі формування особистості в період неповноліття можна виділити два тісно пов’язані, але не тотожні вектори: загальне формування особистості і формування правової психології особистості.

На основі теоретичного аналізу встановлено, що при з’ясуванні сутності та особливостей делінквентної поведінки неповнолітніх ключовим є поняття правової норми та відношення до неї неповнолітнього. Доводиться, що психологічна сутність правової норми полягає у спонуканні окремої особи чи групи до певної активності (поведінки чи діяльності) шляхом: надання права вибору між різними варіантами активності (феномен так званої дискреції); шляхом примусу до конкретного варіанту активності (зобов’язаний поводитися таким чином); заборони щодо конкретних варіантів активності (не повинен поводити себе таким чином).

Делінквентна поведінка неповнолітніх найчастіше є результатом незнання правових норм, несприйняття їх як обов’язкових для дотримання, недостатньої антиципації щодо наслідків порушення правових норм. У контексті внутрішньоособистісного конфлікту феноменологічний ланцюжок основних видів соціально-негативної ненормативної поведінки неповнолітніх включає: девіантну поведінку, адиктивну поведінку, делінквентну поведінку, кримінальну поведінку. Відносно делінквентної поведінки базовим, більш загальним видом є девіантна поведінка. Адиктивна поведінка може виступати неконструктивним способом вирішення внутрішньоособистісного конфлікту; адиктивна та делінквентна поведінка є частково співпадаючими феноменами; адикція може безпосередньо провокувати делінквентну поведінку чи виступати її сприятливим тлом.

За матеріалами авторського дослідження основними формами делінквентної поведінки неповнолітніх, які носять протиправний характер, є: дрібні крадіжки, вандалізм, бійки, здирництво серед однолітків та молодших за віком, приниження людської гідності слабших, заволодіння престижними предметами та речами ровесників шляхом обману чи зловживання довірою, демонстративне вживання алкогольних напоїв та тютюнопаління у громадських місцях, надання сексуальних послуг за винагороду, так званий телефонний тероризм.

У підрозділі 1.3 – “Внутрішньоособистісний кофлікт у системі чинників делінквентної поведінки неповнолітніх” - зазначається, що внутрішньоособистісний конфлікт виникає при зіткненні протилежних мотивів, потреб, інтересів у однієї і тієї самої людини. Він може породжувати негативний психологічний стан особистості, внутрішні переживання, розчарування тощо.

Визначальне місце в будь-якому внутрішньоособистісному конфлікті займає проблема вибору. Основними різновидами внутрішньособистісного конфлікту є: конфлікт потреб; конфлікт між соціальною нормою та потребою; конфлікт соціальних норм; конфлікт між цінністю і потребою; рольовий конфлікт.

На основі теоретичного аналізу проблеми та матеріалів емпіричних досліджень пропонується феноменологічна карта внутрішньоособистісного конфлікту, що включає спектр показників при нормативному, зміненому, акцентуйованому психотипі, інфантильності психологічних новоутворень і механізмів: афективного, захисного і особистісної ідентичності.

Сукупність основних показників внутрішньоособистісного конфлікту утворюють: 1) здатність до об’єктивної самооцінки; 2) адаптивність; 3) здатність до адекватного самоаналізу, самоспостереження й самоопису; 4) гнучкість прийняття особистості іншого й емпатія; 5) гармонія Я-реального і Я-ідеального, а також зовнішнього й внутрішнього їхнього проявів; 6) соціальний інтелект; 7) емоційна стабільність.

Делінквентна поведінка неповнолітніх у найбільш загальному вигляді є результатом інтегрального впливу значної кількості чинників, які пропонується поділити на три групи: психофізіологічні, індивідуально-психологічні та соціально-психологічні. Внутрішньоособистісний конфлікт входить до другої групи і ймовірнісно пов’язаний з чинниками третьої групи, в першу чергу, сімейними взаємостосунками, засобами масової інформації, делінквентною субкультурою неповнолітніх.

Одним з компонентів, який поєднує в єдиний ланцюжок внутрішньоособистісний конфлікт та делінквентну поведінку, є делінквентна субкультура неповнолітніх. Вона проявляється через такі взаємопов’язані атрибути: традиції та звички; загальне оформлення зовнішності; татуювання; жаргон, прізвиська та “блатні” пісні; умовно-конспіративне спілкування.

У розділі 2 – “Емпіричне дослідження внутрішньоособистісної конфліктності як детермінанти деліквентної поведінки неповнолітніх” – висвітлюється організація проведення та інтерпретація одержаних результатів експериментального дослідження психологічних чинників, що визначають залежність делінквентної поведінки неповнолітніх від феномену внутрішньоособистісного конфлікту. Безпосереднє теоретичне підґрунтя емпіричного дослідження внутрішньоособистісного конфлікту складає сформульоване у попередньому розділі положення про те, що внутрішньоособистісний конфлікт може інтерпретуватися як індивідуально-психологічна характеристика, суб’єктним еквівалентом якої є конфліктність. Відтак на емпіричному рівні внутрішньоособистісний конфлікт трансформується у внутрішньоособистісну конфліктність.

У підрозділі 2.1 – “Методичний апарат та організація експериментального дослідження внутрішньоособистісної конфліктності неповнолітніх” – визначена мета та припущення констатуючого етапу експериментального дослідження, підібрані релевантний психодіагностичний інструментарій, сформована вибірка, здійснені відповідні дослідницькі процедури. Експериментальне дослідження було поділено на такі етапи:

1. Пошуково-орієнтовний. З метою апробації найбільш важливих авторських припущень були сформульовані конкретні завдання щодо дослідження показників внутрішньоособистісної конфліктності та делінквентності. Був підібраний діагностичний інструментарій для вирішення конкретних емпіричних завдань та складена батарея методик, зокрема: поліфакторний особистісний опитувальник Р.Кеттелла для дослідження особистісного профілю; опитувальник О.Кокошкарової для визначення схильності до невротичних розладів; тест-опитувальник Г. Айзенка (EPI) для визначення екстра-, інтроверсії та нейротизму; методика виявлення схильності до девіантної поведінки О.М. Орла; методика Басса-Даркі для виявлення агресивності; методика діагностики комунікативних та організаційних здібностей (КОЗ-2); методика малюнкової фрустрації Розенцвейга для діагностики психологічних установок реакції на фрустратор; опитувальник В.Г. Андросюка для діагностики схильності до екстремум-станів; тест Т.Лірі для діагностики системи Я-образів у структурі соціальних міжособистісних відносин; методика А. Маслоу для дослідження структури мотивації та задоволення основних потреб; методика «Прогноз» для визначення нервово-психічної стійкості та ризику дезадаптації у стресі; використовувалась методика дослідження самовідношень С.Р.Пантилеєва (МДС) для дослідження системи ставлень до самого себе; для діагностики особливостей соціальної адаптації нами використовувалися методики: багаторівневий особистісний опитувальник «Адаптивність» А.Г.Маклакова-С.В.Чермяніна та методика діагностики соціально-психологічної адаптації К.Роджерса-Р.Даймонда.

Значна кількість психодіагностичних методик, використаних у дослідженні, обумовлена поліаспектністю та багатовимірністю внутрішньоособистісної конфліктності.

2. Етап формування вибірки та проведення констатуючого експерименту. Вибірка формувалась шляхом відбору з загальної кількості делінквентних неповнолітніх лише тих, у яких були яскраво виражені ознаки внутрішньоособистісного конфлікту. З цією метою були досліджені 135 неповнолітніх, які мають факти систематичної протиправної поведінки і перебувають в приймальнику-розподільнику або на обліку КМСД м. Києва. З них у вторинну вибірку включені 33 особи. При відборі експериментальної групи використовувались наступні методи: експертна оцінка неповнолітніх працівниками КМСД, що ними безпосередньо опікуються; аналіз матеріалів, заведених по кожному неповнолітньому із описом його асоціальних поведінкових проявів; результати особистої бесіди, поєднаної із спостереженням; аналіз проективних методик з метою з’ясування внутрішніх дисгармонічних станів та їхньої динаміки на внутрішньому та зовнішньосоціальному рівнях; застосування у замаскованій формі бесіди експрес-діагностичної методики піддатності екстремум-станам В.Г.Андросюка із акцентом на питаннях показника внутрішньої конфліктності.

Після формування групи піддослідних, які повною мірою продемонстрували наявність внутрішньоособистісного конфлікту, нами було проведене експериментальне дослідження за сукупністю багатофакторних психодіагностичних методик.

3. Етап обробки та аналізу даних включав аналітичні процедури. Для проведення дослідження використовувалися наступні методи: опитування щодо суб’єктивних переживань внутрішньоособистісних конфліктів та асоціальних поведінкових проявів неповнолітніх; аналіз документів та матеріалів обліків неповнолітніх правопорушників; аналіз результатів психодіагностичного опитування; методи математико-статистичної обробки даних. В результаті були з’ясовані провідні кореляційні зв’язки між конфліктністю неповнолітнього та делінквентністю. На підставі одержаних результатів були визначені провідні індивідуально-психологічні риси, що в сукупності виступають чинниками трансформації внутрішньоособистісного конфлікту у таку форму непродуктивної компенсації, якою є делінквентна поведінка.

У підрозділі 2.2 – “Аналіз та інтерпретація результатів дослідження внутрішньоособистісної конфліктності як детермінанти делінквентної поведінки неповнолітніх” – з’ясовані провідні психологічні характеристики, одержані в ході констатуючого експерименту. Результати дослідження дозволили скласти узагальнений портрет неповнолітнього. Для цього були обрані, проранжовані та описані найбільш вагомі кореляційні зв’язки з усіх застосованих методик, які відповідали вимогам статистичної достовірності. На підставі одержаних результатів виявлені ті психологічні чинники, які в своїй сукупності визначають саме делінквентну форму непродуктивної компенсації внутрішньоособистісної конфліктності неповнолітнього.

Узагальнений портрет неповнолітнього, схильного до непродуктивної компенсації внутрішньоособистісної конфліктності через делінквентність, містить наступні характеристики. Прагнення до нонконформізму (позитивна кореляція фактора Q2 за Кеттеллом), домінантності (позитивна кореляція фактора Е за Кеттеллом) та прямолінійності (зворотна кореляція фактора N за Кеттеллом) на тлі боязкості (зворотна кореляція фактора Н за Кеттеллом), тривожності (позитивна кореляція О Кеттелла), замкнутості (зворотна кореляція фактора А за Кеттеллом). Домінуюче відчуття підлеглості (показник за методикою Лірі) на фоні зниження впевненості у собі (показник МДС).

Загальне зниження соціальної адаптивності (за показниками методик К.Роджерса-Р.Даймонда та «Адаптивність») при вираженому емоційному дискомфорті та екстернальності проявляється у загостренні схильності до адикції (методика О.М. Орла). Нервово-психічна нестійкість та загострення нейротизму (показники методик ЕРІ, «Прогноз» та «Адаптивність») породжує ризик загострень невротичних розладів, зокрема: вегетативних, неврастенічних, психастенічних, істеричних, депресивних та деперсоналізованих (за методикою О.Кокошкарової).

Зниження загальної комунікативності та організаційних здібностей (методика КОЗ-2). Зростання тенденції фіксації на самозахисті (ED за Розенцвейгом) при зниженні здатності фіксації на перешкоді (OD за Розенцвейгом) визначає загострення загального показника ворожості (інтегративний індекс ворожості за методикою Басса-Даркі).

Тенденція до зростання особистісної значущості задоволення потреб у безпеці та матеріальному статку при нівелюванні соціальних, або міжособистісних потреб (методика Маслоу).

На підставі цього можна зробити висновок, що саме поєднання зазначених рис профілю й визначає тенденцію до делінквентної форми компенсації особистісної конфліктності неповнолітнього. Це дозволяє визначити методи ранньої діагностики групи ризику та подальші шляхи профілактики. Таким чином, впливаючи в процесі психокорекційних заходів саме на ці провідні риси, можна безпосередньо призупинити делінквентизацію неповнолітнього.

У розділі 3 – “Психологічні аспекти профілактики та регуляції внутрішньоособистісного конфлікту у контексті делінквентної поведінки неповнолітніх” – на основі емпіричного вивчення феномену внутрішньоособистісного конфлікту неповнолітніх в контексті делінквентної поведінки представлена авторська модель профілактики та регуляції внутрішньоособистісного конфлікту неповнолітніх та відповідна тренінгова програма.

У підрозділі 3.1 – “Шляхи та засоби профілактики та регуляції внутрішньоособистісного конфлікту” – зазначається, що головним шляхом і умовою подолання внутрішньособистісних конфліктів у період неповноліття є саморозвиток і самозміни особистості, а саме: формування власної, критично осмисленої системи цінностей, розуміння власних бажань і потреб, підвищення ефективності в різних сферах життєдіяльності, досягнення впевненості, розвиток саморефлексії і навичок вирішення внутрішніх чи зовнішніх проблем, гнучкість і реалістичність мислення та рівня домагань.

Профілактична робота ініціюється в процесі переживання власне внутрішньоосбистісного конфлікту. Конструктивне розв’язання внутрішньоособистісних конфліктів – це дії, спрямовані на зниження гостроти суперечностей, досягнення внутрішньої рівноваги і стабільності, відновлення узгодженості внутрішнього світу особистості, що відбувається за рахунок перетворень ціннісно-мотиваційної сфери і може проявлятися як в зміні ієрархії цінностей, так і зміні самої системи цінностей.

Вирішення внутрішньоособистісного конфлікту включає широкий спектр активності: від дій, спрямованих на обмеження нервових, емоційних і інших психічних витрат, до дій, пов’язаних із здійсненням вибору, саморозвитком і самозмінами особистості. До умов подолання внутрішньособистісних конфліктів відносять: усвідомлення та визнання суперечностей; бажання змінитися і розвиватися; усвідомлення власних потреб і пріоритетів, шляхів і способів досягнення цілей; здатність приймати рішення і нести за нього відповідальність.

Сприятливими чинниками вирішення внутрішньоособистісних конфліктів є: розвиток впевненості у собі, відчуття ефективності і контролю за подіями власного життя; вибудовування диференційованої, критично осмисленої системи цінностей; наявність реалістичного рівня домагань; побудова реалістичної перспективи; здатність змінюватися, приймати нові цінності; наявність знань, навичок, необхідних для подолання зовнішніх та внутрішніх проблем, наприклад, навичок регуляції негативних психоемоційних станів, рефлексивних навичок тощо. Для конструктивного розв’язання внутрішньоособистісного конфлікту важливе значення мають не тільки зусилля неповнолітнього, а й допомога з боку шкільних психологів та вчителів. Їх роль ще більше зростає на етапі профілактики внутрішньоособистісного конфлікту, оскільки неповнолітній часто не в змозі адекватно встановити у себе наявність внутрішньоособистісного конфлікту.

У підрозділі 3.2 – “Тренінг регуляції внутрішньоособистісного конфлікту у контексті профілактики делінквентної поведінки неповнолітніх” – представлена авторська модель профілактики та регуляції внутрішньоособистісного конфлікту неповнолітніх та тренінгова програма під назвою: «Профілактика внутрішньоособистісного конфлікту неповнолітніх», яка розрахована на чотири дні та включає тренінгові вправи і рольові ігри, спрямовані на розвиток комунікативних навичок, формування мотиваційно-ціннісних установок, відповідальності за власні вчинки та підвищення емоційного самоконтролю.

Ефективність тренінгового комплексу підтверджують результати ретесту, який був проведений через три місяці після проходження неповнолітніми тренінгу. Зокрема, підвищилися показники впевненості в собі (7,13 – Кеттелл, 9,3 – МДС), комунікативності (16,5 – КОС-2, 9,56 – Айзенк, 15,9 – «Адаптивність»), схильності до вольового контролю емоцій (45,8), організаторських здібностей (17 – КОЗ-2), адаптивності (7,97 – К.Роджерс-Р.Даймонд, 38,1 – «Адаптивність»), нервово-психічної стійкості (18,3 – «Адаптивність») моральної нормативності (13,5 – «Адаптивність»), емоційного комфорту (85 – К.Роджерс-Р.Даймонд), інтернальності (85 – К.Роджерс-Р.Даймонд), самоприйняття (7,8 – МДС). В той же час, зменшилася схильність до нехтування нормами і правилами (45,3), до адиктивної поведінки (38,5), до самоушкоджувальної та саморуйнівної поведінки (37,8), до агресії і насильства (39,2), до делінквентної поведінки (40,3), почуття вини (55,2), депривація (0,22).

Результати формуючого експерименту продемонстрували низку позитивних зрушень провідних особистісних якостей. Відтак, можна впевнено стверджувати про ефективність запропонованого тренінгового комплексу, що і дає підстави рекомендувати розроблену програму для подальшого впровадження в систему реабілітаційних програм внутрішньоособистісного конфлікту як чинника делінквентних форм поведінки поряд із вже існуючими програмами.

Поряд з цим розроблені та передані для використання у практичній діяльності методичні рекомендації для шкільних психологів і вчителів та працівників кримінальної міліції у справах дітей.