ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ Я-КОНЦЕПЦІЇ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми розвитку Я-концепції майбутніх соціальних педагогів, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення здобутих результатів; наведено відомості про апробацію результатів дослідження і публікації за темою дисертації.

У першому розділі «Поняття про Я-концепцію як теоретичний конструкт і психологічний феномен» проведено аналіз феноменологічного розвитку Я-концепції, що відбувається через систему установок людини, які спрямовані на саму себе. Я-концепція як центральна ланка самосвідомості є важливим фактором як організації психіки, так і регуляції різних форм активності людини у повсякденні. Вона забезпечує, залежно від рівня свого розвитку, відповідну гармонізацію її внутрішнього світу, утверджує визначеність у стосунках, надає їй можливість по-своєму тлумачити соціально-культурний досвід, а також дає змогу повно ідентифікуватися з довкіллям та набути ідентичності із власним Я (Б. Г. Ананьєв, Л. С. Виготський, І. С. Кон, Б. Ф. Ломов, С. Л. Рубінштейн, В. В. Столін, І. І. Чеснокова, В. О. Ядов).

До загальної структури Я-концепції належать: а) когнітивна складова, що конкретизується в Я-образі, б) емоційно-оцінкова, яка ототожнюється із Я-ставленням, та в) поведінкова, котра ініціює Я-вчинки особи. В актуальному стані розвиткового функціонування (B. C. Агапов, І. В. Баришнікова, О. В. Іващенко, Б. В. Кайгородов, В. В. Столін) ці складові характеризуються взаємоспричинювальною природою, утворюють специфічну самісну єдність, хоча й підлягають абстрактно-концептуальному розмежуванню.

Розвиток Я-концепції індивіда, спричинюють внутрішні фактори (установки у вигляді самоочікування, самоаналізу, самопорівняння, самосприйняття, переживання тощо) та зовнішні (щонайперше, сім’я, вулиця, школа, трудовий колектив та ін.). Вони знаходяться у постійній взаємозалежності та взаємодії, налаштовують людину на відповідну поведінку, певні спосіб і стиль життя.

Спираючись на досягнення в сучасній психологічній науці рівень теоретичного та експериментального дослідження самосвідомості (Р. Ассаджолі, Р. Бернс, М. Бовен, Д. Болдінг, В. Джемс, З. С. Карпенко, І. С. Кон, Р. Лейнг, І. П. Маноха, А. Менегетті, І. М. Міхеєва, О. Б. Орлов, В. А. Петровський, М. Раусте фон Вріхт, К. Роджерс, Т. О. Флоренська, К. Хорні, В. В. Столін, Т. С. Яценко) і намагаючись з'ясувати специфіку розвитку Я-концепції майбутніх соціальних педагогів, виникає потреба аргументовано розібратися у психологічній сутності позитивної Я-концепції.

У даному дослідженні поняття “позитивна Я-концепція” прирівнюється до позитивного ставлення до себе, до самоповаги, прийняття себе, відчуття власної цінності (за Р. Бернсом). Синонімами “негативної Я-концепції” є, відповідно, негативне ставлення до себе, неприйняття себе, відчуття своєї неповноцінності. При цьому позитивна Я-концепція сприяє досягненню внутрішньої узгодженості особистості, визначає інтерпретацію набутого досвіду і є джерелом очікування стосовно самої себе у психозмістовій проекції на стимулювання розвитку образів суб’єктивної реальності (за О. Є. Гуменюк).

Логіка даного дослідження передбачає аналіз психологічних новоутворень студентського віку, які становлять основу розвитку самосвідомості особистості і тим самим сприяють виробленню адекватних стратегій її повсякденної поведінки, підвищенню стійкості до деструктивних впливів, що, своєю чергою, інтенсифікує внутрішнє утвердження позитивної Я-концепції студента. Існує чимало досліджень, у яких розкриті можливості педагогічних дисциплін у професійному та особистісному становленні майбутнього педагога (В. Агапов, С. Баклушинський, А. Крилов, Ю. М. Орлов, Е. М. Шиянов). Автори відзначають, що система навчання студентів у ВНЗ в даний час потребує доопрацювання і корегування з урахуванням потреби викладача й студента в нових методах навчання і виховання, що сприяють їх творчій самоактуалізації, особистісному та професійному самовизначенню.

Аналіз психологічної літератури дає змогу зробити висновок про те, що Я-концепція, відіграючи роль центрального психоутворення самосвідомості особистості, є не лише складнофункціональним розвитковим явищем, котре формовиявляється під дією як зовнішніх, соціальних умов, так і внутрішніх, психодуховних, а й важливим теоретичним конструктом сучасної психології. У зв’язку з цим критично переосмислені напрацювання найбільш відомих зарубіжних та вітчизняних теоретичних підходів (Р. Бернса, О. Є. Гуменюк, В. Джемса, Е. Еріксона, І. С. Кона, К. Роджерса, А. В. Фурмана, І. І. Чеснокової, В. О. Ядова) до обґрунтування структурних, статичних, динамічних і згармонізованих особливостей розвитку Я-концепції як самоорганізаційної цілісності. Аргументовані переваги моделі самотворення позитивно-гармонійної Я-концепції у часопросторі інноваційної системи модульно-розвивальної освіти (О.Є. Гуменюк, А.В. Фурман).

У другому розділі «Особливості розвитку Я-концепції майбутніх соціальних педагогів у процесі навчання у ВНЗ» складено модель розвитку позитивної Я-концепції майбутніх соціальних педагогів, яка охоплює благодатне ставлення до себе, самоповагу, прийняття себе, відчуття власної вагомості в усіх аспектах – фізичному, соціальному, розумовому, емоційному. Я-концепція розвивається у процесі самоактуалізації особистості на основі позитивного ставлення до себе і виявляється у саморозумінні, впевненості у собі, емоційній стійкості та переважанні мотивації досягнення успіху над іншими спонуканнями.

Відповідно до мети і предмета дослідження створено модель розвитку позитивної Я-концепції майбутніх соціальних педагогів, що подана на рис. 1. При її побудові нами враховані теоретичні узагальнення, в основі яких перебуває модель позитивно-гармонійної Я-концепції, що розроблена О. Є. Гуменюк, яка є складною динамічною системою уявлень людини про себе як про суб’єкт, особистість, індивідуальність та універсум діяльності у взаємозв’язку і взаємодоповненні її когнітивного, емоційно-оцінкового, вчинково-креативного та спонтанно-духовного компонентів, що почергово актуалізуються у структурно-функціональному контексті інноваційно-психологічного клімату освітньої організації.