ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ З РІЗНИМИ ТИПАМИ СПІВВІДНОШЕННЯ АДАПТИВНОСТІ ТА КРЕАТИВНОСТІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми і вибір теми дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету і завдання, описано методи дослідження, висвітлено його наукову новизну, практичне значення, подано відомості щодо апробації отриманих результатів, наукові публікації, наведено дані про структуру дисертації.

У першому розділі – «Теоретичні засади дослідження проблеми комунікативної компетентності майбутніх психологів» – розкрито сутність базових для дослідження категорій: «комунікативна компетентність психолога», «креативність», «адаптивність»; висвітлено підходи до вивчення адаптивності та креативності; розроблено теоретичний конструкт, що описує і обґрунтовує обумовленість особливостей комунікативної компетентності майбутніх психологів розвитком у них адаптивності і креативності, а також характером співвідношення цих сутнісних властивостей особистості.

На основі аналізу наукових праць Н.В.Бачманової, О.О.Бодальова, Ю.М.Ємельянова, Ю.М.Жукова, М.М.Заброцького, Н.Б.Завіниченко, С.Д.Максименка, Л.А.Петровської, С.В.Петрушина, Т.М.Розової, Є.В.Руденського, В.А.Семиченко, Л.В.Сохань, Н.А.Стафуріної, В.П.Черевко комунікативну компетентність психолога визначено як його професійну здатність забезпечувати ефективну соціально-психологічну взаємодію з досліджуваним (респондентом), клієнтом, що базується на системі внутрішніх комунікативних ресурсів; комунікативна компетентність психолога поєднує в собі: здатність адекватно віддзеркалювати внутрішній стан людини за її вербальними та невербальними проявами, правильно оцінювати специфіку соціальної взаємодії у її динаміці, адекватно сприймати та розуміти людину, приймати інших у їх унікальності, виявляти інтерес до людей, чуйність, гуманістичну спрямованість, здатність до співпереживання, уміння встановлювати контакт з оточуючими, проявляти ініціативу в спілкуванні, змінювати тактику взаємодії та психологічну дистанцію у кожній конкретній ситуації, уміння керувати процесом взаємодії.

Серед чинників, що впливають на розвиток комунікативної компетентності майбутніх психологів, виокремлено такі сутнісні властивості особистості, як адаптивність та креативність. Адаптивність як здатність до пристосування досліджували у своїх працях Н.А.Агаджанян, О.М.Кокун, О.В.Кузнєцова, А.Г.Маклаков, А.А.Налчаджян, Ж.Піаже, А.О.Реан, В.І.Розов, Н.І.Сарджвеладзе, В.М.Ямницький. Креативність розглядається як здатність до перетворення, як надситуативна активність, нестереотипність поведінки (Д.Б.Богоявленська, О.О.Вельдбрехт, Дж.Гілфорд, М.М.Гнатко, В.М.Дружинін, А.Б.Коваленко, В.М.Козленко, Л.Я.Малімон, А.Маслоу, О.М.Матюшкін, В.О.Моляко, Я.О.Пономарьов, К.Роджерс, В.А.Роменець, Е.П.Торренс).

Дослідження проблеми адаптації психолога у професійній діяльності здійснюються переважно у межах двох напрямів. У рамках першого напряму досліджується адаптованість, тобто результат пристосування в «умовах, що змінилися» (І.І.Бондаренко, О.В.Брюховецька, Н.М.Дідик, Л.І.Макарова). У рамках другого напряму, який пов’язаний з вивченням внутрішніх ресурсів людини, досліджується адаптивність майбутніх психологів як здатність до пристосування в «умовах, що постійно змінюються» (Н.О.Антонова, Л.В.Скрипко, А.Ф.Федоренко).

У результаті аналізу наукової літератури, присвяченої проблемі креативності, встановлено, що цей феномен вивчається переважно з позицій когнітивного та особистісного підходів. У рамках першого підходу креативність розглядається як здібність, що тісно пов’язана насамперед з дивергентністю мислення (Дж.Гілфорд, Е.П.Торренс), у рамках другого – як інтегральна особистісна властивість, творче ставлення до життя та діяльності, творча мотивація (В.М.Козленко, А.Маслоу, К.Роджерс).

Адаптивність та креативність здатні взаємодоповнюватися завдяки їх діалектичному зв’язку та контрарності співвідношення (Н.І.Сарджвеладзе, В.М.Ямницький).

Як сутнісна особистісна властивість, адаптивність забезпечує здатність людини змінювати свої внутрішні характеристики, власну поведінку відповідно до змін зовнішньої ситуації або перетворень власного внутрішнього світу, здатність відновлювати внутрішню рівновагу після стресів. Адаптивність проявляє себе у результативності діяльності та «ціні» адаптації, визначає міру успішності взаємодії людини із соціальним середовищем, а також міру внутрішньої врівноваженості, (психологічне благополуччя, внутрішньо-емоційна стабільність) (О.В.Кузнєцова, В.І.Розов). Проте для адаптивної особистості характерна зовнішня стимуляція активності, переважаюча спрямованість на забезпечення рівноваги та стабільності життя, діяльності і спілкування, здатність якісно та швидко вирішувати переважно стандартні й передбачувані завдання, залежність від думки оточення. Професійна ж діяльність та спілкування психолога передбачають його вміння працювати з відкритою реальністю, яка є унікальною за своїм змістом.

Креативна особистість володіє значним внутрішнім ресурсом: здатністю до перетворення, критичним сприйняттям дійсності, чутливістю до побічних результатів діяльності, гнучким мисленням та уявою, творчим ставленням до дійсності, відкритістю світу, що може сприяти ефективній діяльності і спілкуванню психолога. Проте, поряд з внутрішнім ресурсом, такій особистості можуть бути притаманні, з одного боку, напружені стосунки із соціальним оточенням, зовнішнім світом у цілому, що проявляється у конфліктності, неприйнятті інших, неприйнятті соціальних норм, у девіантності, відчуженості, незадоволеності світом, критичності до оточення, а з другого боку, напруженість власного внутрішнього світу: неприйняття себе, неадекватні самооцінка та рівень домагань, психологічне неблагополуччя (внутрішньо-особистісні конфлікти), емоційна неврівноваженість тощо.

Отже, адаптивність і креативність, як сутнісні властивості особистості, можуть визначати особливості спілкування. Але, оскільки ці властивості становлять єдність протилежностей, постає питання про те, як саме вони в їх взаємозв’язку визначають розвиток комунікативної компетентності майбутніх психологів. Це і стало основним завданням емпіричного дослідження.

У другому розділі – «Організація та результати емпіричного дослідження комунікативної компетентності, адаптивності та креативності майбутніх психологів» – розглянуто основні підходи до емпіричного вивчення адаптивності, креативності та комунікативної компетентності; обґрунтовано вибір інструментів діагностики цих властивостей; проаналізовано особливості розвитку адаптивності, креативності, комунікативної компетентності майбутніх психологів у процесі їх професійного навчання.

Дослідницька робота проводилася на базі Національного авіаційного університету, Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, Київського національного університету імені Тараса Шевченка впродовж 2009 – 2011 років. У дослідженні брали участь студенти – майбутні психологи (396 осіб).

Організація емпіричного дослідження передбачала діагностику когнітивного, поведінкового та емоційного компонентів комунікативної компетентності майбутніх психологів, їх комунікативних властивостей та емоційних бар’єрів у спілкуванні.

За результатами дослідження було виявлено, що для респондентів характерними є: середній і середньонизький рівень розвитку соціального інтелекту; полярні значення комунікативних здібностей (низький рівень розвитку – у 28% студентів; дуже високий – у 27,5%); низький рівень організаторських здібностей; середньонизький рівень прийняття інших; середній та середньонизький рівень емпатійних здібностей; середньовисокий рівень емоційних бар’єрів у спілкуванні. Це дає підставу зробити висновок, що у більшості майбутніх психологів, які взяли участь у дослідженні, комунікативна компетентність не отримала належного розвитку. Показники емпатії та прийняття інших (емоційний компонент комунікативної компетентності) у студентів старших курсів значущо вищі, а показники емоційних бар’єрів у міжособистісному спілкуванні значущо нижчі, ніж у студентів молодших курсів. При порівнянні значень когнітивного та поведінкового компонентів комунікативної компетентності у студентів різних курсів суттєвих відмінностей не виявлено.

У ході дослідження здійснювалась діагностика вербальної, невербальної та особистісної креативності. Здатність до адаптації досліджувалась за допомогою методики, яка дає змогу визначити загальний рівень розвитку адаптивності та рівень розвитку її складових.

З’ясовано, що середні значення невербальної оригінальності вищі, ніж показники вербальної оригінальності у студентів майже всіх курсів, що свідчить про дещо більшу розвиненість невербальної креативності студентів-психологів. У студентів старших курсів, порівняно зі студентами молодших, значущо вищими виявилися показники невербальної креативності та адаптивності, за винятком готовності до змін та задоволеності життям, проте показники вербальної та особистісної креативності статистично достовірно не відрізнялися.

У третьому розділі – «Типологічний аналіз залежності розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів від співвідношення у них адаптивності і креативності» – виявлено особливості взаємозв’язків комунікативної компетентності з адаптивністю та креативністю; досліджено типи співвідношення адаптивності та креативності; з’ясовано, що особливості комунікативної компетентності майбутніх психологів залежать від притаманного їм типу співвідношення адаптивності та креативності.

З метою виявлення особливостей взаємозв’язків комунікативної компетентності майбутніх психологів з адаптивністю та креативністю як окремими властивостями було проведено кореляційний аналіз. З’ясовано, що адаптивність пов’язана майже з усіма показниками комунікативної компетентності, окрім її когнітивного компонента.

У результаті проведеного кореляційного аналізу встановлено, що когнітивний компонент комунікативної компетентності негативно пов’язаний з вербальною креативністю, позитивно – з невербальною та особистісною креативністю. Прийняття інших (емоційний компонент комунікативної компетентності), організаторські та комунікативні здібності (її поведінковий компонент) позитивно співвідносяться лише з особистісною креативністю. І особистісна, і когнітивна (вербальна та невербальна) креативність позитивно пов’язані з ідентифікацією (складова емоційного компонента комунікативної компетентності), тобто зі здатністю розуміти іншого, співпереживати, ставити себе на місце партнера по спілкуванню. Для креативних студентів-психологів (незалежно від специфіки креативності) характерні прямолінійність, природність і безпосередність у взаємодії. Аналіз зв’язку між емоційними бар’єрами та креативністю показав, що найбільш тісно вербальна креативність пов’язана (негативно) з небажанням зближуватися з людьми на емоційній основі, що свідчить про прагнення вербально-креативних студентів до взаємодії з іншими, їхню комунікативну спрямованість. У невербально-креативних студентів таких зв’язків виявлено не було. Отже, креативність більш неоднозначно пов’язана з комунікативною компетентністю, ніж адаптивність.

На основі визначених рівнів адаптивності, когнітивної та особистісної креативності було виокремлено вісім груп респондентів з різними типами співвідношення адаптивності та креативності