У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету та основні завдання, предмет, об’єкт і методи дослідження, структуру та обсяг дисертації.
У першому розділі «Наукові основи організації сільськогосподарського виробництва на агроландшафтній основі» досліджено етапи проведення земельної реформи та їїеколого-економічні наслідки. Узагальнені та поглиблені теоретичні основи агроландшафтної організації виробництва на сільськогосподарських підприємствах, виявлена специфіка формування агроландшафтів та їх роль у системі господарської діяльності. Обґрунтовані підходи до використання земель на основі природно-сільськогосподарського районування та зонування.
Сучасний стан значної частини земельних ресурсів України можна охарактеризувати як передкризовий, місцями кризовий, з тенденцією до прогресуючого погіршення. Високий рівень розораності угідь, у тому числі на схилах, та недостатнє виконання комплексу робіт із захисту земель призвели до розвитку деградаційних процесів та формування деградованих ґрунтів.
Як показали дослідження, головним напрямком реалізації основних положень концепції сталого розвитку аграрної сфери є організація сільськогосподарського виробництва на агроландшафтній основі, яка включає виведення з обробітку малопродуктивних та деградованих земель, екологізацію структури земельних угідь та науково обґрунтованого співвідношення культур у сівозмінах.
У результаті узагальнення найбільш поширених поглядів на розуміння змісту агроландшафту та агроландшафтної організації території автором запропоновано нове визначення поняття «організація сільськогосподарського виробництва на агроландшафтній основі», під яким розуміють процеси природно-антропогенної взаємодії факторів сільськогосподарського виробництва та комплекс організаційних, економічних, технологічних та екологічних заходів, спрямованих на раціональне використання земельних ресурсів за умов дотримання концепції сталого розвитку аграрної сфери виробництва.
Доведена важливість при конструюванні агроландшафтів установити відповідну структуру і просторову мозаїчність угідь, гармонічно вписати у природний ландшафтний комплекс систему елементів облаштування території (лісосмуги, дороги, ставки та ін.), які створять територіальний базис для оптимального функціонування агроекосистем. При цьому критерієм вирішення завдання є стійкість сформованого ландшафту (істотне зниження негативного впливу посух, ерозійних процесів, відтворення ґрунтової родючості та ін.). Агроландшафтний підхід передбачає створення додаткових елементів у територіальних структурах сільськогосподарських підприємств: буферні смуги, санітарно-захисні зони і ділянки, які відіграють ґрунтозахисну і ландшафтно-утворювальну роль, збільшують різноманітність і стійкість агроландшафту.
Доведено, що агроландшафти формуються у результаті взаємодії природно-територіальних комплексів з усіма ланцюгами системи землеробства – організацією території, інфраструктурою, протиерозійними заходами постійної дії (лісосмуги, протиерозійні гідротехнічні споруди різних типів), межами полів і сівозмін, польовими дорогами, гідрологічною мережею.
У роботі доведено, що раціональне й екологобезпечне сільськогосподарське виробництво на агроландшафтній основі передбачає всебічне вивчення еколого-економічних особливостей кожного району на основі природно-сільськогосподарського районування та зонування земель. Природно-сільськогосподарське районування – це територіальний облік природних умов і ресурсів, кількості, якісного стану і виробничої спроможності земель у системі таксономічних одиниць. Районування передбачає виділення природно-сільськогосподарських зон, провінцій, округів та районів.
Аналіз показав, що сьогодні виникла необхідність консолідації сільськогосподарських земель шляхом об’єднання паїв у великі земельні масиви. У роботі поглиблено зміст поняття «однорідний земельний масив», під яким розуміють сукупність суміжних землекористувань (земельних ділянок), ґрунтовий покрив яких характеризується однаковим підкласом агроекологічної придатності ґрунтів для вирощування сільськогосподарських культур у межах одного водозбірного басейну, що у подальшому дозволить значною мірою вирішити проблему водної ерозії ґрунтів. Відповідно до розроблених наукових підходів було здійснено внутрішньообласне природно-сільськогосподарське районування Харківської області.
У процесі систематизації теоретичних напрацювань сучасних науковців, а також досвідчених практиків сільськогосподарського виробництва доведено, що раціональне екологобезпечне сільськогосподарське виробництво на агроландшафтній основі повинне врахувати еколого-економічні особливості кожного району.
На основі власних досліджень та узагальнення літературних джерел у роботі запропоновані принципи формування сільськогосподарських угідь на агроландшафтній основі: адекватності, сумісності, просторової та видової різноманітності, оптимізації структури і співвідношення земельних угідь; урахування мікрозональності природних умов; комплексності, природного балансу, економічності, диференційованого використання земель та стійкості екосистем.
У другому розділі «Науково-методичне забезпечення організації земельних угідь на агроландшафтній основі» розроблена економіко-математична модель організації сільськогосподарського виробництва на агроландшафтній основі, удосконалено науково-методичний підхід до визначення відверненого еколого-економічного збитку від упровадження агроландшафтного землевпорядкування, розроблені науково-методичні підходи до оцінки еколого-економічної ефективності заходів щодо впровадження агроландшафтного землевпорядкування.
За сприятливих умов оптимальний стан агроландшафту відповідає умовам природних екосистем та вимогам виробництва. При цьому встановлюється оптимальне співвідношення природних і антропогенно перетворених екосистем, за яким підтримується гомеостаз біосфери. У той самий час доведено, що в сучасних умовах усе частіше ландшафти не відповідають оптимальним вимогам. Основним напрямком виведення ландшафту з критичного стану є визначення оптимальних пропорцій між екологічною та економічною складовими.
Екологічна оптимізація проводиться на базі критеріїв деградованості ґрунтів і передбачає вилучення з обороту тих земель, які за своїми модальними властивостями не можуть забезпечити стійкість агроекосистеми. Економічна оптимізація має на меті визначення такої структури сільськогосподарських угідь, при якій гармонічно досягаються висока продуктивність та рентабельність сільськогосподарських підприємств. На базі екологічної та економічної оптимізації можна визначити сукупність територіальних умов, що забезпечують використання земель в екологобезпечному режимі з максимальною ефективністю сільськогосподарського виробництва.
Оптимізація базується на економіко-математичному моделюванні виробничих процесів. Основою оптимізації сільськогосподарського виробництва є створення функціональної економіко-математичної моделі, у якій на поводження об’єкта («вихід») впливають, змінюючи «вхід». Опис і вирішення даної моделі формується на основі класу лінійних моделей. Цільовою функцією економіко-математичної моделі оптимального землевпорядкування є максимізація прибутку за умов екологічних пріоритетів ведення сільськогосподарського виробництва (формула 1):
