КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ СУДУ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, розкрито стан її наукової розробленості та зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету, задачі, об’єкт та предмет дослідження, сформульовано положення, що становлять наукову новизну роботи, висвітлено її емпіричну й методологічну основи, вказано на практичне значення отриманих результатів, наведено відомості щодо їх апробації.

Розділ 1 «Протидія злочинності як сфера діяльності судів» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Протидія злочинності як кримінологічна категорія» проаналізовано основні теоретичні концепції, що характеризують процес виникнення такого соціального явища, як злочинність, наведено позиції науковців з приводу формулювання визначення поняття «злочинності». На підставі проведеного аналізу сформульовано авторське визначення злочинності та основні ознаки цього явища: 1) соціальна обумовленість; 2) відносна масовість; 3) історична мінливість; 4) негативний кримінально-правовий характер; 5) стійкість. Вказані ознаки простежено на прикладі організованої та професійної злочинності.

У процесі формулювання поняття «протидія злочинності» здійснено співвіднесення та порівняння цього поняття із «запобіганням злочинності» та «боротьбою зі злочинністю». З’ясовано, що протидія злочинності – діяльність суб’єктів реалізації державної політики та суспільства, що включає в себе комплекс заходів, спрямованих на запобігання, припинення, виявлення, розкриття, розслідування, встановлення постраждалих та винних осіб, притягнення останніх до відповідальності та їх покарання у відповідності до законодавства України та міжнародних актів. Запобігання злочинності – це діяльність держави і суспільства, яка спрямована на профілактику вчиненню злочинів та припинення тих злочинів, що вчиняються. Боротьба зі злочинністю – це системна цілеспрямована діяльність, що проводиться державою і суспільством, яка представляє собою єдність трьох підсистем: загальної організації боротьби зі злочинністю, попередження злочинності та правоохоронної діяльності.

Проведений аналіз надав підстави вважати, що поняття «запобігання злочинності», «протидія злочинності», «боротьба зі злочинністю» в кримінології можуть вживатися як тотожні, адже всі вони означають комплекс заходів, спрямованих на мінімізацію рівня злочинності, усунення наслідків вчинених злочинів та недопущення їх в майбутньому. Автором здійснено характеристику таких ключових понять, як механізм протидії злочинності та суб’єкти запобігання злочинам, без розуміння яких неможливо розкрити сам процес протидії злочинності.

Визначено, що механізм протидії злочинності – це система заходів, спрямованих на усунення, нейтралізацію, блокування причин, умов, факторів і детермінант злочинності. При цьому, під час застосування методів впливу, в системі протидії злочинності обов’язковим є врахування ситуації, в якій вони застосовується.

У підрозділі 1.2. «Здійснення правосуддя як напрям протидії злочинності» визначено мету діяльності суду у сфері протидії злочинності через призму здійснення кримінально-правової політики держави. Застосовуючи заходи кримінально-правового впливу на підсудного, суд не лише відновлює справедливість і попереджує вчинення нових злочинів, а й шляхом винесення судового рішення скеровує діяльність відповідних державних органів на виправлення (виховання) і ресоціалізацію засудженого. Судове рішення є результатом роботи органів охорони правопорядку, захисників та інших учасників кримінального процесу, в якому відображається, зокрема, ставлення держави як до самої винної особи, так і до її вчинку. Через призму судового рішення суспільством в особі судді (суддів) розглядається весь перебіг подій, починаючи від моменту вчинення злочину і до застосування покарання до винного.

Розкрито поняття правосуддя як особливої функції державної влади та охарактеризовано найважливішу ознаку правосуддя, яка полягає в тому, що у результаті здійснення останнього по конкретному провадженню суд застосовує державний примус. Зроблено висновок про те, що примус, який застосовується судом, не є самоціллю. Його призначення – здійснити максимальний виправний (виховний) вплив як на осіб, які вчинили правопорушення і потрапили в сферу судової діяльності, так і на всіх інших громадян. Підвищення загального значення покарання як кінцевого рішення суду в кримінальному провадженні можна досягти за рахунок здійснення пропаганди закону про кримінальну відповідальність серед населення, правового виховання громадян.

Автором окрему увагу приділено питанням загального та спеціального попередження. Додаткової аргументації набули положення про те, що спеціальне попередження – це вплив покарання на злочинця, в результаті якого він надалі не вчинятиме нових злочинів; загальне попередження – це вплив покарання, призначеного конкретному злочинцеві, на соціально нестійких осіб, що утримує їх від злочинних дій. Реалізація мети попередження потребує вирішення ряду завдань: пошуку альтернативних покарань, що за суворістю відповідають позбавленню волі та сприяють досягненню мети як спеціальної, так і загальної превенції; вдосконалення санкцій статей Особливої частини КК України і практики виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі; подальшої диференціації умов виконання покарання у виді позбавлення волі; підвищення авторитету покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, в очах громадськості і працівників суду.

У підрозділі 1.3. «Характеристика судової системи України у світлі перспективних завдань протидії злочинності» здійснено характеристику судової системи України з урахуванням положень нового Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та з позиції диференційованого впливу на злочинність, який здійснюють суди різного рівня в процесі протидії цьому явищу.

Розглянуто поняття судової системи в цілому та її ланок, що виділені за своєю предметною компетенцію. Зазначено, що ефективна протидія злочинності можлива лише з утвердженням правової держави, що неможливо без зміцнення її складової – судової влади. Концепція правової держави виходить з того, що право повинно бути безумовним пріоритетом (верховенством) в усій системі законодавчих актів. Здійснено характеристику змісту основних принципів правосуддя та їх реалізації в процесі діяльності суду у сфері протидії злочинності. Окрему увагу приділено аналізу принципів верховенства права, розподілу владних повноважень, незалежності судової гілки влади, регламентованого законодавством порядку відбору та призначення суддів. З метою конкретизації форм діяльності Конституційного Суду у сфері протидії злочинності наведено ряд його рішень, які мають безпосередній вплив на протидію злочинності.

Зроблено висновок про те, що дуже рідко вдається компенсувати шкоду, завдану злочином, особливо моральну, тому набагато важливішим завданням органів державної влади, і, зокрема, судів є створення такої соціально-орієнтованої атмосфери в державі, яка б зводила до мінімуму бажання і можливості громадян вчиняти злочини.

Зауважено, що у нашій державі спостерігається негативна тенденція до зменшення незалежності суддів від інших гілок влади, що негативно впливає на справедливість судових рішень, і, як наслідок, зменшує роль судів у діяльності з протидії злочинності. Задля того, щоб суд став уособленням справедливості та чесності, одним із методів боротьби зі злочинністю у нашій державі, необхідно більше уваги звертати на практику роботи судів присяжних в інших країнах, які було запроваджено новим Кримінальним процесуальним кодексом. Такі нововведення є позитивними, адже це забезпечує більшу незалежність суду, зменшення тиску на суддів зі сторони інших органів державної влади та сприяє винесенню справедливого рішення.

У підрозділі 1.4. «Форми діяльності суду у сфері протидії злочинності» визначено місце судової гілки влади у системі державних органів, які реалізують програми протидії злочинності. Здійснено класифікацію суб’єктів протидії злочинності в залежності від ступеня спеціалізації. Суд є одним із основних державних органів, діяльність яких спрямована на протидію злочинності, але віднести його до групи спеціалізованих суб’єктів, для яких попередження злочинності є основною задачею, не можна. Додаткової аргументації надано положенням, відповідно до яких суд віднесено до неспеціалізованих суб’єктів кримінологічної профілактики.

Зроблено висновок, що форма діяльності суду в сфері протидії злочинності – це сукупність методів та засобів, за допомогою яких реалізовується діяльність суду щодо протидії злочинності. Проаналізовано такі форми діяльності суду у сфері протидії злочинності, як винесення справедливих рішень у кримінальних провадженнях; реалізація принципу гласності в його роботі; аналітична робота, узагальнення судової практики, виїзні засідання, залучення представників громадськості до судового розгляду, контроль за виконанням вироків, рішень і постанов.

Окрему увагу приділено здійсненню діяльності суду у сфері протидії злочинності неповнолітніх. Зазначено, що у нашій країні, згідно з реалізацією міжнародних програм, систематично розробляються плани та здійснюються заходи щодо зменшення рівня злочинності неповнолітніх. Велике значення для профілактики злочинності серед неповнолітніх має процесуальна діяльність судів, що здійснюють розгляд кримінальних проваджень.

Визначено, що відповідно до чинного законодавства для ефективної протидії та профілактики злочинності неповнолітніх необхідно: удосконалити систему профілактики дитячої злочинності на основі застосування відновних та проактивних методик; забезпечити ефективне правосуддя щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з урахуванням вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку; сприяти розвитку відновного правосуддя; створити ефективну систему реабілітації неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з метою їх перевиховання.

Розділ 2. «Процесуальні форми діяльності суду щодо протидії злочинності» містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Виховний вплив судового процесу» розглянуто судовий розгляд як основну і найважливішу стадію кримінального процесу, в якій невідривно поєднуються правозастосовча та профілактичні функції судових органів влади.

На стадії судового розгляду досягається мета і виконуються завдання кримінального судочинства у конкретному провадженні, реалізовуються права і законні інтереси осіб, які беруть участь у провадженні, здійснюється виховний вплив як на учасників судового розгляду, так і на інших громадян, виявляються обставини, які сприяли вчиненню злочину, і вжиті заходи до їх усунення.

Основним завданням суду у контексті здійснення виховного впливу є доведення підсудному, що він – повноправний член суспільства, яке зацікавлене в охороні його інтересів так само, як і інших громадян держави. Одночасно, в процесі судового розгляду переслідується мета щодо здійснення виховного впливу на родичів, знайомих підсудного тощо. Не менш важливим завданням є необхідність показати іншим членам суспільства, що злочин – це кримінально каране діяння, винний у вчиненні якого буде притягнутий до кримінальної відповідальності.

Проаналізовано основні положення виховного впливу судового процесу, підкреслено, що одним із конкретних результатів, на які має бути спрямована діяльність суду в частині розгляду кримінальних проваджень і винесення вироку, має бути запобігання злочинності та усунення причин і умов, які їй сприяють.

Доведено, що у процесі розгляду провадження в суді формується складний комплекс взаємовідносин між підсудним та іншими учасниками процесу. Важливим елементом судового процесу є не лише притягнення особи до кримінальної відповідальності, а й здійснення всього можливого для її перевиховання, доведення, що вчинене діяння є суспільно небезпечним для оточуючих.

У підрозділі 2.2. «Виявлення та усунення причин і умов вчинення злочинів» основну увагу приділено ролі суду у процесі виявлення та усунення причин та умов вчинення злочинів. Вказана діяльність відноситься до правових (процесуальних) заходів запобігання злочинності. Вплив таких заходів здійснюється безпосередньо на особу, яка є підсудною у певному кримінальному провадженні, та опосередковано – на інших осіб, схильних до вчинення злочинів.

При розгляді кримінального провадження суд акумулює усю інформацію про злочин, особу злочинця, обставини та наслідки вчинення злочину тощо, які збиралися та уточнювалася в процесі провадження.

Зроблено висновок, що діяльність суду щодо виявлення та усунення причин і умов вчинення злочинів є попереднім, підготовчим етапом щодо загального попередження злочинів в частині конкретизації детермінант злочинної поведінки та вироблення засобів та напрямів їх нейтралізації.

У підрозділі 2.3. «Кримінологічне значення судових рішень» розглядаються питання забезпечення реалізації конституційних принципів правосуддя на стадіях винесення та виконання судових рішень (принцип законності, принцип пріоритету прав людини і громадянина над іншими цінностями в державі, рівності перед законом, принцип взаємної відповідальності держави та особи тощо).

Доведено, що значну роль суд відіграє у вихованні правової культури члена суспільства (громадянина), яка характеризується такими компонентами: юридичні знання та уявлення; правосвідомість, що адекватна правовій системі, тощо.

Зазначено, що шляхом винесення справедливих та обґрунтованих рішень суд виховує у громадян і правову поведінку – вольовий бік правосвідомості. У процесі розгляду провадження, ставлячись до правопорушника із повагою, суд надає громадянам приклад гідного ставлення до людини. Захищаючи потерпілих, суд поновлює честь, гідність громадян, які були порушені при вчиненні злочину, доводить підсудному та його оточенню протизаконність даних вчинків.

Наголошено на тому, що профілактичний ефект діяльності суду забезпечується реалізацією принципу гласності в його роботі, що припускає висвітлення ходу та результатів судових процесів. Шляхом винесення справедливого рішення в кримінальних провадженнях суд забезпечує загальне та спеціальне попередження, зокрема, робить свій внесок у запобігання рецидиву.

Розділ 3. «Непроцесуальні форми діяльності суду щодо протидії злочинності» містить три підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Аналітична робота та узагальнення судової практики» визначено, що аналітична робота у суді – це постійна дослідна діяльність (функція процесу управління), що охоплює своїм змістом широкий комплекс організаційних заходів і методичних прийомів для вивчення і оцінки інформації про стан здійснення судочинства, особливостей застосування законодавства тощо. Аналітична робота не можлива без узагальнення судової практики, під якою, за думкою автора, слід розуміти аналітичну й водночас організаційну роботу, що враховує специфіку судової діяльності з відправлення правосуддя.

Виділено три етапи аналітичної роботи: попередній, власне аналіз та заключний. До першого етапу слід віднести: розробку плану та програми аналітичної роботи, визначення об’єкту дослідження, визначення мети та завдань, визначення методів та засобів, доцільних для дослідження обраної проблеми, та збір інформації; до другої (власне аналізу) – вивчення зібраної інформації, її обробка та формування попередніх (проміжних) висновків; до третього – формулювання кінцевих висновків проведеної роботи, розробку пропозицій щодо вдосконалення досліджуваного об’єкту. Автором подано детальну характеристику процесу узагальнення судової практики і вимоги, які до нього ставляться.

У підрозділі 3.2. «Роль суду у правовій пропаганді та правовому вихованні населення» зазначено, що діяльність судових органів в Україні гарантує справедливість та законність розгляду провадження, дотримання прав та свобод громадян, інтересів держави. Доведено, що формування правосвідомості особистості в суспільстві відбувається як стихійно, так і в результаті цілеспрямованої діяльності держави, її органів і установ по формуванню правових знань, поваги до права і закону, соціально-правової активності. На формування правосвідомості і правової культури впливає весь процес реалізації і застосування правових норм державними органами, процес правотворчості, стан законності і правопорядку, розвиток суспільних правовідносин.

Зроблено висновок про те, що сутністю правового виховання є формування правової установки на узгодження прагнень і очікувань особистості з інтересами й очікуваннями суспільства, тобто процес вироблення стійких правових ідей і принципів у правосвідомості вихованців, формування правової культури. Значна кількість заходів із попередження злочинності шляхом здійснення правового виховання населення відбувається саме під час провадження у суді, там, де вирішується доля конкретної особи. Оцінка судом дій підсудного відіграє значну роль як безпосередньо у його правовому вихованні, так і у вихованні його оточення, а у разі висвітлення справи у засобах масової інформації – у правовому вихованні громадян України.

У підрозділі 3.3. «Координація дій суду та інших суб’єктів протидії злочинності» надано детальну характеристику координації взаємодії правоохоронних органів у сфері протидії злочинності та визначено роль суду у цьому процесі. Зроблено висновок, що координація правоохоронної діяльності – це одна з управлінських функцій, що об’єднує й систематизує зусилля правоохоронних органів для досягнення загальної соціально бажаної мети.

До основних складників координації управління правоохоронними органами автором віднесено такі форми координаційної діяльності суду: спільні засідання колегій, оперативні наради та обмін інформацією, спільні виїзди в регіони (області, райони) для надання допомоги, створення спільних слідчо-оперативних груп, запровадження й використання єдиних банків даних, взаємне використання можливостей підготовки кадрів, проведення спільних семінарів та конференцій, підготовка методичних рекомендацій та інших організаційно-розпорядчих документів щодо здійснення боротьби зі злочинністю.