ВІДМОВА ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧА ВІД ОБВИНУВАЧЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Автореферат

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, наукова новизна, рівень теоретичного вивчення проблеми, визначені мета і задачі дослідження, його методологічна основа, основні положення, які складають новизну, теоретична та практична значимість отриманих результатів, наводяться дані про апробацію та структуру дисертації.

Розділ 1 «Функція обвинувачення в кримінальному процесі» містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Поняття та значення обвинувачення в кримінальному процесі України» простежено процес становлення та розвитку даного інституту, який лежить в основі майже всього кримінального процесу, в тому числі і в основі інституту відмови прокурора від обвинувачення. Якщо звернутися до історії, то даний інститут сягає своїм корінням у сиву давнину, проте чіткого встановлення історичного моменту його зародження немає. Згадки про даний інститут існують ще за часів правління царя Солона (приблизно 620 р. до н.е.). Упродовж усього процесу становлення та розвитку даного інституту багато науковців давало різні визначання інституту обвинувачення, проте національне законодавство єдиного чіткого визначення даного поняття не закріплювало. Таке визначення набуло закріплення в КПК України від 19 листопада 2012 р.

На думку дисертанта, під обвинуваченням у широкому значенні необхідно розуміти висунене в установленому законом порядку державними органами (посадовими особами), які мають право здійснювати притягнення до кримінальної відповідальності, чи потерпілим, твердження про вчинення певною особою злочину, передбаченого нормами кримінального законодавства, і наявності відповідних підстав притягнення даної особи до кримінальної відповідальності.

У підрозділі 1.2. «Види обвинувачення та їх співвідношення між собою» безпосередньо розглядаються види обвинувачення, наведено їх класифікацію та співвідношення між собою. Класифікація в тій чи іншій мірі є умовною та суб’єктивною відповідно до суб’єкта, який її здійснює і його здатності розрізняти ознаки об’єктів класифікації. Завдяки класифікації можна оперувати більш вузькими і конкретними поняттями, які стають більш зрозумілими в результаті їх систематизації.

Піддавши аналізу всі можливі види обвинувачення у кримінальному процесі, обґрунтовано висновок, що в будь-якому випадку завжди в основі обвинувачення лежать два начала – це державне та приватне. Інші види обвинувачення є похідними від цих двох начал.

У підрозділі 1.3. «Підтримання державного обвинувачення в суді – конституційна функція прокуратури України» проаналізовано, як через функції прокуратури розкривається її тип, значення, роль і місце в механізмі держави, визначається доцільність структури прокурорської системи в цілому і окремих її органів, зокрема. Унаслідок зміни функцій настають зміни і в структурі прокуратури, у її завданнях, в організації діяльності. Функція підтримання державного обвинувачення в суді спрямована проти конкретної особи, а її суть полягає в сукупності дій прокурора з відстоювання перед судом обвинувального акту про передбачене законом кримінальне правопорушення, що вчинила особа, яка опинилась у списку обвинувачених.

У дослідженні розглянуто та вивчено, як функція підтримання обвинувачення в суді співвідноситься з функцією захисту. Дані функції стимулюють і доповнюють одна одну.

Розділ 2 «Поняття, види та підстави відмови прокурора від обвинувачення в суді першої інстанції» складається з трьох підрозділів, які присвячені теоретичним і практичним питанням, пов’язаним з відмовою прокурора від обвинувачення.

У підрозділі 2.1. «Поняття відмови прокурора від обвинувачення» звертається увага на недостатню дослідженність багатьох проблемних питань, які виникають на практиці при реалізації інституту відмови прокурора від обвинувачення. Зазначається, що інституту відмови прокурора від обвинувачення притаманні об’єктивні та суб’єктивні ознаки, які детально розглянені й описані у дисертації. До основних ознак відмови прокурора від обвинувачення віднесено: 1) незгода прокурора з обвинуваченням; 2) активна діяльність прокурора; 3) фактичне припинення прокурором здійснюваної ним раніше обвинувальної діяльності; 4) відповідність переконання прокурора про відмову від обвинувачення вимогам закону; 5) морально-етичне та професійно – психологічне значення рішення прокурора про відмову; 6) зміна правового статусу обвинуваченого після прийняття прокурором рішення про відмову від обвинувачення; 7) особливі правові наслідки – закриття судом кримінального провадження. І об’єктивній, і суб’єктивній стороні даного виду прокурорської діяльності притаманні свої риси, характеристика яких допомагає розкрити поняття відмови прокурора від обвинувачення, проникнути в її сутність.

Установлено, що поки відмова прокурора від обвинувачення буде розглядатись як негативний показник роботи органів прокуратури, неофіційна заборона на здійснення такої відмови буде існувати. Згідно з результатами опитування, 75,0% – прокурорів, 60,0% – помічників прокурорів, 79,5% – суддів вважають відмову прокурора від обвинувачення негативними показником роботи органів прокуратури.

Запропоновано під відмовою прокурора від обвинувачення розуміти активну діяльність (заяву) прокурора, яка в подальшому виражається у формі вмотивованої постанови (де зазначаються причини та мотиви неможливості підтримання державного обвинувачення), адресованої суду, в якій прокурор повністю або частково не погоджується з обвинуваченням, інкримінованим конкретній особі, фактично припиняючи в цілому чи в якійсь частині продовження обвинувальної діяльності проти даної особи.

У підрозділі 2.2. «Підстави та мотиви відмови прокурора від обвинувачення в суді першої інстанції» проведено класифікацію підстав і мотивів, які покладені в основу відмови прокурора від обвинувачення. Класифікацію підстав пропонується здійснювати за такими критеріями: 1) правові; 2) фактичні; 3) психологічні.

Визначено головні підстави та мотиви, які беруться до уваги прокурором при прийнятті такого важливого рішення, як відмова від обвинувачення. У будь-якому випадку, для того щоб прокурор прийняв рішення про відмову повинні бути підстави – сукупність обставин, умов, фактів, що формують основу для прийняття прокурором рішення про відмову, та певні мотиви – спонукальна причина до здійснення конкретних вольових дій прокурором. Відповідно до результатів опитування, 75,0% прокурорів, 66,0% помічників прокурорів та 54,5% суддів, основними причинами відмови прокурора від обвинувачення вважають виявлення нових обставин, які стали відомі сторонам під час судового засідання.

У підрозділі 2.3. «Види відмови прокурора від обвинувачення» визначено, що з самого змісту поняття відмови прокурора від державного обвинувачення, а також залежно від обсягу діяльності прокурора з обвинувачення, вона може поділятися на два види: повна відмова від обвинувачення; часткова відмова від обвинувачення.

За результатами опитування у 83,0% прокурорів у практичній діяльності були випадки часткової відмови від обвинувачення і тільки у 4,2% були випадки повної відмови.

Визначено, що при частковій відмові прокурора від обвинувачення загальна позиція, переконання прокурора стосовно обвинувачення зберігається, проте вона піддається певним структурним змінам.

Психологічний механізм часткової відмови прокурора від державного обвинувачення передбачає: усунення негативної частини обвинувачення; збереження іншої частини обвинувачення, яка продовжує підтримуватися; підтримання обвинувачення в суді в тій частині, яка залишилася; твердження на основі доведеного обвинувачення про винність обвинуваченого, необхідність його осуду та покарання.

Обґрунтовано, що внутрішнє переконання державного обвинувача відіграє важливу роль у його діяльності і дозволяє здійснити поділ відмов від обвинувачення на такі види: – в основі якої лежать певні сумніви щодо винуватості обвинуваченого, законності й обґрунтованості обвинувачення; – яка заснована на безсумнівній невинуватості обвинуваченого, і відповідно, в незаконності та необґрунтованості самого обвинувачення; – яка заснована на переконанні незаконності юридичного формулювання обвинувачення та відсутності самого складу злочину.

За суб’єктами права відмова від обвинувачення, може бути такою, що здійснюється відповідними державними органами – прокурорами та приватною особою – у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Відмова від обвинувачення як процесуальна діяльність прокурора може бути як активна, так і пасивна.

Розділ 3 «Процесуальний порядок і правові наслідки відмови прокурора від обвинувачення в суді першої інстанції» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Процесуальний порядок і суб’єкти відмови від обвинувачення в суді першої інстанції» визначено, що будь-яка діяльність відбувається у певному визначеному порядку. Діяльність прокурора стосовно відмови від обвинувачення не є винятком з даного правила, вона також має певний процесуальний порядок, визначений і закріплений у нормах чинного законодавства. Даний процесуальний порядок конкретизований і розроблений у дисертації. Передбачено, що здійснення попередніх консультацій прокурора-керівника і прокурора, який підтримує обвинувачення, стосовно розгляду справ та прийняття рішення про відмову від обвинувачення – це нормальне явище, адже досить часто завдяки таким порадам можна уникнути помилок при здійсненні кримінального провадження в суді, що можуть бути допущені прокурором у силу незначного професійного та життєвого досвіду порівняно з прокурором-керівником. Проте такі консультації повинні носити не імперативний, а дорадчий характер. Розглянуто питання про процесуальне оформлення рішення прокурора щодо відмови від підтримання державного обвинувачення в суді, про найбільш сприятливий момент реалізації даного інституту на практиці (на думку 83,0% прокурорів та 95,0% суддів, таким моментом є судові дебати). Здійснена класифікація суб’єктів відмови від обвинувачення, які можна поділити на: основних і додаткових.

У підрозділі 3.2. «Правові наслідки відмови прокурора від обвинувачення для суду та прокурора» проаналізовано правові наслідки, які настають для суду та прокурора у випадку відмови прокурора від обвинувачення. Визначено, що відмова прокурора від державного обвинувачення може бути законною, а також незаконною, необґрунтованою. Виходячи з цього, можна зробити висновки, що такими за своєю природою можуть бути і правові наслідки, які виникають у зв’язку з відмовою прокурора від обвинувачення. Зазначено, що суд, як незалежний орган правосуддя, повинен: звернути увагу на законність відмови, підстави та мотиви, якими керується прокурор, здійснюючи дану діяльність; роз’яснити потерпілому та його представнику їх право вимагати продовження розгляду справи і підтримувати обвинувачення (ст. 340 КПК); у разі виявлення бажання потерпілого чи його представника підтримати обвинувачення суд може оголосити перерву. Оголошення такої перерви доцільне для того, щоб прокурор, який здійснив відмову від обвинувачення, повідомив про своє рішення прокурора, який направив справу до суду; закрити кримінальне провадження, якщо прокурор відмовився підтримувати державне обвинувачення, а потерпілий не бажає скористатися передбаченим правом; продовжити розгляд справи по суті заявлених вимог, якщо цього вимагає потерпілий (ст. 340 КПК України).

Установлено, що в результаті відмови прокурора від обвинувачення державний обвинувач: позбавляється статусу державного обвинувача; роз’яснює обвинуваченому норми законодавства стосовно поновлення його честі, гідності, трудових, житлових, пенсійних та інших прав у разі його реабілітації; висловлює вимогу про скасування запобіжного заходу щодо обвинуваченого, якщо його було застосовано; несе відповідальність за винесення постанови про відмову, яка не базується на принципах, визначених законом і неналежно вмотивована; оскаржує обвинувальний вирок суду, який був винесений судом по справі, в якій він (як державний обвинувач) відмовився від обвинувачення.

У підрозділі 3.3. «Правові наслідки відмови від обвинувачення для обвинуваченого та потерпілого» ґрунтовно досліджено наслідки відмови прокурора від обвинувачення для обвинуваченого, які здебільшого є позитивними. У випадку відмови прокурора від обвинувачення стосовно обвинуваченого закривається кримінальне провадження і він звільняється від відповідальності, вважається особою, яка не вчиняла злочин і має право на відшкодування їй завданих збитків. Що ж стосується потерпілого, то подальша доля справи при здійсненні відмови прокурора від обвинувачення залежить від його самого та його представника. Саме потерпілий вирішує продовжувати йому обвинувальну діяльність чи погодитись з відмовою прокурора від обвинувачення і, як результат, сприяти закриттю кримінального провадження.