РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАКОНУ В УКРАЇНІ: ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ І ОСОБЛИВОСТІ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету, задачі, об’єкт і предмет дослідження, висвітлено її науково-теоретичну та методологічну основи, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації, вказано обсяг і структуру дисертації.

У першому розділі „Поняття, суть, призначення і види законів України” визначається методологія дисертаційного дослідження та ступінь наукової розробки теми. Аналізуються ознаки та вимоги, яким має відповідати якісний закон. Проводиться класифікація видів законів: за методами і способами реалізації законів та у залежності від важливості реалізації самого закону для суспільства. Розділ складається з трьох підрозділів та висновків.

Підрозділ 1.1. „Методологія дисертаційного дослідження та ступінь наукової розробки теми” присвячено, в першу чергу, питанню про ті методи наукового дослідження, які необхідно було використати під час проведення дисертаційного дослідження. При проведенні цього дослідження були застосовані загальнонаукові методи, зокрема: діалектичний, системний, історичний, логічний, а також конкретно-наукові методи такі, як метод порівняльного правознавства, структурно-функціональний та формально-юридичний методи. Використання цих методів наукового дослідження дозволило сформулювати авторську позицію щодо ключових питань цієї дисертаційної роботи, а зокрема: питання про поняття, основні ознаки, функції та призначення закону; види юридичних законів; поняття і суть процесу реалізації закону; форми реалізації законів в Україні; питання про ефективність реалізації закону; поняття та суть загальних закономірностей реалізації закону, а також їх види; питання про особливості реалізації законів в Україні.

Аналіз наукової літератури показав необхідність подальшого дослідження чинників, які впливають на реалізацію законів в Україні. Системного дослідження потребують загальні закономірності реалізації закону, оскільки вони є важливим чинником, який впливає на ефективність реалізації законів. Їх значна кількість обумовлює необхідність проведення класифікації цих закономірностей. Окремої уваги потребує аналіз питання про особливості реалізації законів в Україні. Перш за все, мова йде про визначення критеріїв для формулювання цих особливостей. Подальшого дослідження потребує питання про моніторинг ефективності реалізації законів. Зокрема, щодо необхідності запровадження постійного моніторингу реалізації законів. Крім того, варто дослідити специфіку взаємодії закономірностей реалізації права та загальних закономірностей реалізації закону під час процесу реалізації закону.

Підрозділ 1.2. „Поняття, основні ознаки та вимоги до якісного закону” присвячено аналізу питання про якість юридичного закону як важливої передумови ефективності процесу його реалізації, повноцінного виконання покладених на нього завдань і функцій. Для відповіді на це питання аналізуються наукові позиції вчених стосовно того, яким ознакам та вимогам має відповідати якісний юридичний закон.

Одним із ключових питань цієї роботи є те, яким має бути юридичний закон, для того щоб бути реалізованим повною мірою. Практика реалізації законів в Україні та в пострадянських республіках свідчить про недостатню увагу саме до якості закону. Низький рівень якості юридичних законів є однією із основних причин того, що закони не реалізуються, не виконують покладених на них завдань та функцій. Якість закону – це комплексна категорія, яка полягає у поєднанні ознак закону, які у своїй сукупності визначають його як окремий вид нормативно-правових актів, який посідає особливе місце у системі законодавства держави, а також вимог, яким він має відповідати.

Ознаки якісного закону можна поділити на декілька груп: а) ознаки, які є спільними для всіх нормативно-правових актів і, у тому числі, для законів: нормативність, загальнообов’язковість, формальна визначеність тощо; б) ознаки юридичного закону, які хоча властиві й іншим нормативно-правовим актам, проте по відношенню до закону мають певну специфіку: особливий статус суб’єктів, які приймають закон, особлива процедура прийняття, скасування і внесення змін тощо; в) ознака, якою закон відрізняється від інших нормативно-правових актів: вища юридична сила.

Комплексна природа якості закону також передбачає дотримання певних вимог, які є передумовами реалізації його приписів: 1) вимога щодо змісту приписів закону, які виявляються у необхідності адекватного відображення і узгодження у законі прав, свобод та інтересів різних суб’єктів права; 2) вимога адекватного розподілу прав та обов’язків між суб’єктами права; 3) своєчасність закону та відповідність його рівню розвитку суспільних відносин; 4) оптимальність рішення, яке покладено в основу нормативно-правового регулювання; 5) ресурсне забезпечення закону; 6) вірно сформульовані мета і задачі закону; 7) правильний вибір методу нормативно-правового регулювання; 8) гарантованість правових можливостей суб’єктів права; 9) дотримання вимог законодавчої техніки при створенні закону тощо.

Підрозділ 1.3. „Класифікація законів” присвячено видам юридичних законів. Автором проводиться класифікація видів законів: за методами і способами реалізації законів та у залежності від важливості реалізації самого закону для суспільства.

Кожен різновид закону має свою специфіку, яка стосується його змісту, форми та предмету регулювання. Їх можна класифікувати за: юридичною силою; структурою; порядком видання; строком дії; інтенсивністю реалізації приписів закону; суттю; механізмом реалізації; сферами суспільного життя та іншими підставами.

Однією із найважливіших класифікацій, на думку автора, є поділ законів за методами і способами реалізації на: демократичні та антидемократичні. Реалізація законів не завжди може відбуватися демократичним шляхом. Інколи для реалізації приписів законів можуть застосовуватися антидемократичні та антиправові методи і способи. Яскравим прикладом цього є методи і способи реалізації законів на території Української РСР в 30–40-х роках ХХ ст. Жертвами антиправових, антидемократичних дій зі сторони Радянської влади стали мільйони українців. Безперечно, такі методи і способи реалізації законів є характерними для тоталітарних режимів, для реалізації антиправових, антидемократичних законів. Вони, як правило, пов’язані із приниженням особи, нехтуванням належними їй правами і свободами, нав’язуванням волі пануючої верхівки решті населення.

У залежності від важливості реалізації самого закону для суспільства закони можна класифікувати на: першочергові та поточні. Безперечно, реалізація кожного закону є важливою для суспільства і держави. Разом із тим, можливі певні питання в економічній, соціальній та інших сферах суспільного та державного життя, які потребують негайного вирішення. Мова йде, про питання щодо невідкладного реформування економіки України, вирішення важливих, невідкладних соціальних питань, а також у випадках екологічних катастроф та необхідності подолання наслідків стихійного лиха. За таких обставин суб’єкти, на яких покладається обов’язок реалізації такого закону, мають реалізувати його першочергово, в терміни, визначені законодавством, поряд із реалізацією інших законів.

У другому розділі „ Реалізація закону: поняття, форми, умови та ефективність ” аналізується питання про: поняття і суть процесу реалізації закону; умови та форми реалізації закону; межі його дії; а також питання про ефективність реалізації законів. Розділ складається з трьох підрозділів і висновків.

Підрозділ 2.1. „Поняття і суть реалізації закону” присвячено питанню про поняття і суть процесу реалізації закону та його співвідношення із процесом реалізації права.

У юридичній літературі дослідження питання про реалізацію закону має певну специфіку. По-перше, питання про процес реалізації закону, як правило, досліджується в контексті аналізу практики реалізації конкретних законів. Ці наукові дослідження, як правило, лишають поза увагою теорію реалізації закону. По-друге, значна частина досліджень теорії реалізації закону проводилася ще за радянської доби. В ті часи юридична наука фактично ототожнювала право та систему законодавства. Саме тому, теоретичні розробки проблем реалізації права фактично охоплювали також питання, які стосувалися реалізації закону. Крім того, висновки, які були зроблені в цих дослідженнях, є певною мірою застарілими та потребують переосмислення.

Процеси реалізації права і реалізації закону можна співвідносити, як дві системи, які частково співпадають, мають подібні завдання, цілі, функції та призначення. Закономірності реалізації права розповсюджуються на процес реалізації закону. Однак поряд із цими закономірностями існують специфічні, притаманні лише закону, закономірності його реалізації. Це обумовлюються специфічними завданнями, які стоять перед законом, ступенем забезпеченості закону, масштабами регульованих за допомогою закону суспільних відносин та іншими факторами. Закономірності реалізації права та загальні закономірності реалізації закону відіграють взаємодоповнюючу роль у розкритті природи процесу реалізації закону.

Суть процесу реалізації закону полягає в тому, що за допомогою закону у формах правомірної поведінки і діяльності реалізуються об’єктивні приписи права, які складають зміст закону, для досягнення певних, наперед визначених, позитивних результатів.

Реалізація закону – це складний, багаторівневий процес, метою якого є втілення приписів закону в реальні суспільні відносини у формах правомірної поведінки і діяльності: дотримання, виконання, використання, застосування, для досягнення певних, наперед визначених, позитивних результатів за допомогою системи специфічних юридичних засобів і методів.

Підрозділ 2.2. „Загальна характеристика форм, меж дії та умов реалізації законів в Україні” присвячено дослідженню питань про: поняття і суть правомірної поведінки та діяльності; форми реалізації закону; межі його дії; взаємозв’язок закону із міжнародними договорами та актами Конституційного Суду України у процесі його реалізації.

Реалізація законів обумовлюється багатьма чинниками об’єктивного і суб’єктивного характеру. Кожен із цих чинників, має свій вплив на процес реалізації закону, що у свою чергу визначає індивідуальність та неповторність процесу реалізації кожного юридичного закону. Всі ці чинники узагальнено можна назвати умовами реалізації закону.

Основними умовами для виникнення, існування і розвитку реалізації закону є правомірна поведінка та діяльність. Саме вони є невід’ємною основою, основними умовами цього процесу. Процес реалізації законів може здійснюватись в різних формах правомірної поведінки і діяльності. Без них жоден закон не зможе бути реалізованим.

Важливим аспектом реалізації закону, з позиції практики, є межі його дії. Найпоширенішим, у науковій літературі, є підхід, відповідно до якого межі дії закону визначаються наступними критеріями: 1) вид регульованих законом суспільних відносин; 2) обставини настання, яких обумовлює необхідність реалізації приписів закону; 3) часові виміри дії закону; 4) просторові виміри дії закону; 5) коло осіб, на яких поширюються дія закону, тощо. Разом із тим, нині більш прогресивним є науковий підхід, відповідно до якого межі дії закону визначаються крізь призму сукупності факторів об’єктивного та суб’єктивного характеру. Крім того, хоча такі критерії визначення меж дії закону, як дія закону в часі, в просторі та за певним колом осіб до певної міри однозначно визначаються в науковій літературі, проте на практиці можуть виникати проблеми їх застосування. Це призводить до виникнення різноманітних юридичних колізій, які ускладнюють процес реалізації закону.

Реалізація закону відбувається не автономно, а у тісному взаємозв’язку із іншими компонентами законодавства. В юридичній літературі існує наукова позиція про те, що до елементів механізму реалізації закону належать: міжнародні договори та акти Конституційного Суду. Особливим елементом механізму реалізації закону є акти Конституційного Суду України, які у випадках, передбачених законодавством, здатні усунути прогалини та суперечності в системі законодавства України.

Що ж стосується міжнародних договорів, то їх не можна відносити до елементів реалізації закону. Норми самостійно виконуваних міжнародних договорів не потребують прийняття спеціальних внутрішньодержавних законів, а отже, не є елементом реалізації закону. Норми несамостійно виконуваних міжнародних договорів потребують прийняття спеціальних внутрішньодержавних законів. У такому випадку саме закон виступає елементом механізму реалізації норм несамостійно виконуваних міжнародних договорів. Тому саме закон є особливим елементом механізму реалізації норм міжнародних договорів.

Підрозділ 2.3. „Ефективність реалізації закону” присвячено дослідженню питань про основні проблеми ефективності реалізації законів в Україні.

Ефективність реалізації закону – це оціночна категорія, об’єктом оцінки якої є результати реалізації закону з позиції вирішення завдань та досягнення цілей, які ставилися при створенні закону. Важливою, для практики реалізації законів в Україні, є проблема підвищення ефективності їх реалізації. Суттєвий вплив на підвищення ефективності реалізації законів в Україні може мати постійний моніторинг ефективності реалізації законів. Ми пропонуємо запровадити систему постійного державного моніторингу ефективності реалізації законів. Запровадження такої системи передбачає проведення низки наукових, організаційних та економічних заходів. Мова йде про: створення державного органу, який буде займатися постійним моніторингом національного законодавства; розробку методики аналізу ефективності реалізації законів; підготовку спеціалістів, які будуть займатися відповідною діяльністю тощо. Важливим фактором, який має забезпечити функціонування цієї системи є державне фінансування відповідного органу. Зазвичай саме неможливість державного фінансування стає основною перешкодою на шляху до реалізації відповідного проекту.

Саме тому, пропонується створити альтернативну систему постійного громадського моніторингу ефективності реалізації законів. Ця система надає можливість безпосередньо самим суб’єктам, які беруть участь у процесі реалізації закону швидко реагувати на відповідні дефекти системи національного законодавства. Крім того, для функціонування цієї системи немає потреби у: підготовці спеціальних кадрів; розробки спеціальної методики аналізу ефективності реалізації законів; значного державного фінансування. Необхідною є лише офіційна адреса, куди всі зацікавлені суб’єкти зможуть надсилати свої зауваження стосовно проблем реалізації того чи іншого закону. Отримані в результаті моніторигну дані, після обробки, можуть стати важливим джерелом для виявлення неефективних норм в системі вітчизняного законодавства.

У третьому розділі „Поняття суть та основні види загальних закономірностей реалізації закону в Україні” аналізується питання про: поняття та суть загальних закономірностей реалізації закону; види загальних закономірностей реалізації закону; особливості реалізації законів в Україні. Розділ складається з трьох підрозділів і висновків.

Підрозділ 3.1. „Поняття та суть загальних закономірностей реалізації закону” присвячено аналізу основних ознак та суті загальних закономірностей реалізації закону.

Загальні закономірності реалізації закону виражають найважливіші аспекти реалізації закону. Виявлення та дослідження цих закономірностей має надзвичайно важливе значення для теорії та практики. Нехтування ними може призводити до неефективності законів, нереалізації завдань, які ставилися при їх прийнятті.

Незважаючи на величезне значення цих закономірностей для вдосконалення практики реалізації законів в Україні, ця категорія не досліджувалась у вітчизняній науці. Така низька увага до їх наукової розробки пояснюється декількома причинами. По-перше, закономірність вважається категорією, яка штучно нав’язана юридичною наукою радянської доби. По-друге, закономірність вважається категорією філософії, яка використовується для дослідження зв’язків між явищами та процесами у філософії, історії, соціології тощо.

Загальні закономірності реалізації закону є специфічним видом закономірностей державно-правових явищ та процесів. Для них властиві ознаки, якими вони відрізняються від схожих та близьких за суттю явищ. До таких ознак можна віднести такі: 1) ці закономірності є одноманітністю, регулярністю повторень взаємодії державно-правових явищ та процесів під час реалізації закону; 2) вони є завжди певним взаємозв’язком державно-правових явищ та процесів під час реалізації закону; 3) мають стійкий, систематичний характер; 4) існують об’єктивно; 5) відображають глибинні, істотні властивості процесу реалізації закону; 6) мають логічне обґрунтування; 7) діють у певних межах; 8) реалізуються за допомогою правомірної поведінки та діяльності; 9) визначаються на підставі аналізу практики реалізації законів.

Суть загальних закономірностей реалізації закону полягає в тому, що вони дають можливість отримати комплексне уявлення про процес реалізації закону, розкрити його основні риси та особливості, відокремити випадкове від сталого і закономірного в цьому процесі.

Загальні закономірності реалізації закону – це вид державно-правових закономірностей, які розглядаються як об’єктивний, необхідний, суттєвий, сталий і систематичний зв’язок державно-правових явищ та процесів між собою, а також з іншими соціальними явищами і процесами під час виникнення, функціонування, розвитку та припинення процесу реалізації закону.

Підрозділ 3.2. „Класифікація загальних закономірностей реалізації закону” присвячено дослідженню видів загальних закономірностей реалізації закону.

Реалізація будь-якого закону обумовлена багатьма закономірносями. Звичайно, визначити всі ці закономірності надзвичайно важко. Разом із тим, вже виявлені загальні закономірності реалізації закону варто певним чином класифікувати. Класифікація загальних закономірностей реалізації закону допоможе краще зрозуміти їхню специфіку, дати їм коротку, але досить змістовну характеристику.

Загальні закономірності реалізації закону можна класифікувати:

1) в залежності від їхнього змісту на закономірності виникнення, функціонування і розвитку процесу реалізації закону. Ця класифікація загальних закономірностей реалізації закону дає можливість найбільше показати їхнє функціональне призначення та роль у процесі реалізації закону;

2) в залежності від масштабу їхньої дії на закономірності, які властиві для реалізації будь-якого закону; закономірності, які властиві для реалізації певної групи законів;

3) в залежності від терміну їхньої дії на постійні та тимчасові;

4) в залежності від характеру їхнього впливу на цей процес реалізації закону на закономірності, які позитивно впливають на процес реалізації закону, і закономірності, які негативно впливають на процес реалізації закону.

Підрозділ 3.3. „Особливості реалізації законів в Україні ” присвячено аналізу особливостей реалізації закону в Україні.

Особливості реалізації законів в Україні можна визначити на підставі декількох критеріїв. По-перше, особливості реалізації законів визначаються крізь призму галузевої приналежності законів. Це, обумовлено тим, що кожна галузь права має власний предмет та метод правового регулювання, принципи, суб’єктний та об’єктний склад тощо.

По-друге, особливості реалізації мають окремі види законів. Так, особливості реалізації мають норми Конституції України. Окремі норми Конституції є нормами прямої дії, а отже, для їхньої реалізації немає необхідності їх деталізації в законах та підзаконних нормативно-правових актах. Крім того, норми Конституції можуть реалізуватися через прийняття окремих законів, які деталізують їх положення. Певні особливості реалізації мають закони Української РСР, що не втратили чинності, а також забезпечуючі закони, а також інші види законів.

По-третє, критерієм для визначення особливостей реалізації закону є форма адміністративно-територіального устрою в країні, де реалізуються закони. Вона обумовлює специфіку взаємодії законів, які посідають різне ієрархічне становище у системі нормативно-правових актів держави. Україна є унітарною державою, і тому тут відсутня проблема неузгодженості реалізації приписів федеративних законів та законів суб’єктів федерації. Разом із тим, ієрархічна будова системи законодавства в Україні не позбавлена певної специфіки. В Україні юридично визнаний та діє принцип „верховенства Конституції”. Проте, нез’ясованою залишається роль принципу „верховенства права”. Отримавши законодавче закріплення в Конституції України, він фактично не реалізується через відсутність механізмів своєї реалізації.

По-четверте, важливим критерієм для визначення особливостей реалізації законів є способи і методи реалізації закону. Способи і методи реалізації законів тісно пов’язані із видом державного (політичного) режиму, який панує в країні. Історії відомо багато прикладів тоталітарного режиму. Досвід антидемократичних, антиправових способів і методів реалізації законів має також Україна в ХХ ст. Яскравими рисами такої практики реалізації законів були: реалізація приписів нормативно-правових актів на підставі „наказу з гори”; пріоритетне значення підзаконних нормативно-правових актів в правовій системі держави. На жаль, Україна ще повністю не звільнилася від цих способів і методів реалізації законів. Ситуація також ускладнюється такими закономірними для України явищами, як: надмірна бюрократизація процесу реалізації законів, корупція тощо. У демократичних країнах реалізація законів відбувається природним шляхом, на підставі врахування всіх факторів, які впливають на цей процес. Тому, Україна має прагнути до реалізації законів із використанням саме демократичних, правових способів та методів, а також подолання негативних явищ та процесів, які ускладнюють процес реалізації законів.