ІНФОРМУВАННЯ УЧАСНИКІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, аналізується стан її наукової розробленості, визначаються її зв’язок із науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, емпірична база, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ «Історичний розвиток та сутність інституту інформування учасників кримінального провадження» складається з трьох підрозділів, в яких досліджено виникнення та розвиток інституту інформування, його сутність, форми та зміст, а також класифікація та правовий статус учасників інформування у кримінальному провадженні.

У підрозділі 1.1. «Виникнення та розвиток інституту інформування учасників кримінального провадження» аналізується історія розвитку кримінального процесуального законодавства, що регулює інститут інформування. У результаті проведеного дослідження автор доходить висновку про можливість виокремлення кількох історичних періодів виникнення та розвитку інституту інформування учасників кримінального провадження: І) період виникнення інституту інформування та закладення основ його розвитку у процесуальному законодавстві, який охоплює: 1) виникнення інституту інформування учасників судового процесу доби Київської Русі (V – початок XIІ ст.), який характеризується закладенням у нормах Руської Правди певних передумов його розвитку; 2) розвиток інституту інформування учасників судового процесу у період феодальної роздробленості Київської Русі (30-ті роки ХІІ-ХІV ст.), який характеризується нормативним закріпленням поділу судового виклику на: виклик свідків, виклик товаришів та виклик сторін у кримінальних справах; 3) подальший розвиток інституту інформування учасників судового процесу Литовсько-Польської доби (друга половина XIV – друга половина XVI ст.), який характеризується врегулюванням правових наслідків нез’явлення учасників судового розгляду; 4) розвиток інституту інформування у козацько-гетьманську добу (1569 рік – перша половина XVIII ст.), який супроводжувався закріпленням у законодавчих актах поняття, форми та змісту повідомлення; ІІ) період подальшого розвитку та удосконалення інституту інформування учасників кримінального провадження у складі Російської імперії (друга половина XVIII ст. – 1917-1918 рр.), який характеризується тим, що затвердження Судових статутів 1864 року сприяли виникненню інформування як
міжгалузевого процесуального інституту судочинства; ІІІ) радянський період (1917-1991 рр.) розвитку інституту інформування учасників кримінального провадження охоплює наступні етапи: 1) етап з 1917 року – до середини 1950-х років, який характеризується прийняттям кримінального процесуального законодавства УРСР, яким інститут інформування був уведений на всіх стадіях судочинства; 2) етап з середини 1950-х років – до 1990-х років, який характеризується розширенням на підставі Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік, прийнятих Верховною Радою СРСР 25.12.1958 р., змісту інформування учасників кримінального провадження у кожній з його стадій; ІV) сучасний період (з 1991 року – до теперішнього часу) розвитку інституту інформування учасників кримінального провадження, який включає в себе наступні етапи: 1) етап з 1991 року – до 1996 року характеризується появою норм, що регулюють кожну процесуальну дію, пов’язану з інформуванням учасників кримінального провадження шляхом безпосереднього встановлення відповідного процесуального строку проведення такої дії або можливого часового періоду; 2) етап з 1996 року – до 2011 року, який характеризується посиленням у результаті проведення «Малої судової реформи» та прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» гарантій захисту прав і свобод людини; 3) етап з 2011 року – до теперішнього часу, який характеризується закріпленням у новому КПК України поняття та змісту повідомлення, а також порядку здійснення виклику.

У підрозділі 1.2. «Сутність, форми та зміст інформування учасників кримінального провадження» автор зазначає, що поняття «інформування» за своєю суттю і змістом охоплює такі поняття як «виклик», «повідомлення» і «повістка», які в цілому відображають відомості, закріплені законодавцем у відповідній процесуальній формі та які можуть використовуватися суб’єктами інформування в процесі їх комунікативної діяльності під час провадження у кримінальних справах.

Дисертантка обґрунтовує позицію про те, що інститут інформування у кримінальному провадженні – це сукупність кримінально-процесуальних норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються з приводу форм інформування, процесуального порядку інформування, закріплюють коло його учасників, їх права, обов’язки і законні інтереси та правові наслідки у разі невиконання його вимог.

Виходячи із загального розуміння форми як зовнішнього відображення конкретного результату, дисертантка вважає, що формами інституту інформування учасників кримінального провадження виступають повідомлення, виклик слідчим, прокурором та судом. Дані форми інформування знаходять своє відображення у відповідних кримінальних процесуальних актах або документах, якими в даному випадку виступають повідомлення та повістка. На підставі аналізу практики застосування кримінального процесуального законодавства вказується, що при дослідженні змісту повідомлення та повістки про виклик можна виділити теоретичні (вимоги юридичної техніки) та процесуальні (правові) вимоги, які пред’являються до їх змістовної сторони.