ТЕOРЕТИЧНІ І МЕТOДИЧНІ ЗАСАДИ ПРOФЕСІЙНOЇ ПІДГOТOВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНOЇ КУЛЬТУРИ ДO ПOЗАКЛАСНOЇ ТА ПOЗАШКІЛЬНOЇ OЗДOРOВЧO-ВИХOВНOЇ РOБOТИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і концепцію дослідження; сформульовано гіпотезу, охарактеризовано методи дослідження; розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів; подано інформацію про особистий внесок здобувача; наведено дані про апробацію результатів дослідження, публікації автора та структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі – “Теоретичні і методологічні засади дослідження професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи” – проаналізовано понятійно-термінологічне поле професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи; охарактеризовано різні аспекти порушеної проблеми у вітчизняній педагогічній теорії й практиці; висвітлено методологічні підходи до професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи.

Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури та інформаційних ресурсів мережі Інтернет дав змогу визначити основні поняття дослідження, до яких належать: “позакласна оздоровчо-виховна робота”, “позашкільна оздоровчо-виховна робота”, “професійна підготовка майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи”.

На підставі аналізу літературних джерел з проблеми дослідження (Ю.К. Бабанський, С.У. Гончаренко, І.В. Городницька, М.Б. Коваль, О.М. Максименко, Є.С. Рапацевич та ін.) з’ясовано, що позакласна робота, яка проводиться в загальноосвітніх навчальних закладах у позанавчальний час, є необхідною для розширення і поглиблення знань, умінь і навичок учнів, розвитку самостійності, індивідуальних здібностей та задоволення їхніх інтересів щодо активного дозвілля. Цей вид роботи представлений науковцями як багатогранний процес, до складу якого входять різні компоненти (А.А. Васильков, І.В. Городницька, Ч.Т. Іванков та ін.).

Науковці у галузі фізичної культури (В.Г. Ареф’єв, С.Д. Зоріна, Т.Ю. Круцевич, Ж.К. Холодов, О.М. Худолій, Б.М. Шиян та ін.) позакласну роботу з фізичного виховання розглядають як складову загальної системи фізичного виховання дітей шкільного віку, що збагачує навчальну роботу специфічними змістом і різноманітністю форм спрямованого використання засобів фізичної культури. Однак єдиної класифікації форм позакласної роботи з фізичної культури на сьогодні не існує, що погіршує орієнтацію фахівців у термінологічній базі.

Позакласна оздоровчо-виховна робота конкретизує оздоровчі та виховні завдання фізичного виховання та розглядається нами як педагогічно організований процес впливу фізичних вправ, оздоровчих сил природи та гігієнічних чинників, який здійснюється у позаурочний час у загальноосвітніх навчальних закладах з метою оздоровлення учнів, підвищення їх рухової активності, формування здорового способу життя та виховання ціннісного ставлення до власного здоров’я. До форм позакласної оздоровчо-виховної роботи зараховано: групи здоров’я та групи загально-фізичної підготовки, дні здоров’я, екскурсії вихідного дня, туристичні походи, фізкультурно-мистецькі заходи, конкурси та змагання з різних видів спорту.

З позакласною роботою та навчально-виховним процесом у загальноосвітньому навчальному закладі загалом органічно пов’язана позашкільна освіта дітей. Про її важливість і особливе суспільне значення, роль та обов’язки держави щодо її розвитку та підтримки наголошували ще А.В. Луначарський, Є.М. Мединський, С.Ф. Русова та ін. Позашкільна освіта створює умови для творчої діяльності дітей, реалізації та задоволення їх різнобічних культурних інтересів і запитів, які ґрунтуються на принципі добровільності вибору (О.В. Биковська, М.Б. Коваль, Т.І. Сущенко та ін). Складовою системи освіти та виховання дітей і підлітків є позашкільна робота, котра проводиться у вільний час з метою розвитку інтересів і здібностей особистості, задоволення її потреб у пізнанні, спілкуванні, практичній діяльності.

Необхідно зазначити, що уроки фізичної культури у загальноосвітніх навчальних закладах та різні види позакласної роботи не задовольняють повною мірою біологічну потребу школярів у руховій активності, індивідуальному прояві здібностей до занять різними видами спорту; не дають можливості удосконалювати рухові уміння та навички та не сприяють змістовому наповненню їхнього дозвілля. Вирішення цих проблемних аспектів учителем фізичної культури проводиться у процесі позашкільної роботи.

Позашкільну оздоровчо-виховну роботу визначаємо як систему виховних заходів, які здійснюються у позашкільних навчальних закладах з метою задоволення потреби школярів у руховій активності, підвищення їхньої працездатності, зміцнення здоров’я, відновлення сил та поліпшення самопочуття при організації та проведенні змістовного дозвілля. До форм позашкільної оздоровчо-виховної роботи, що здійснюється вчителем фізичної культури, зараховуємо: заняття у фізкультурно-оздоровчих центрах, фізкультурні заходи на туристсько-екскурсійних базах і в літніх оздоровчих таборах; різноманітні фізкультурно-оздоровчі заходи у парках культури і відпочинку, на дитячих майданчиках та оздоровчі заняття фізичними вправами за місцем проживання.

Опанування майбутніми вчителями фізичної культури всім різноманіттям позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи має бути покладено в основу їхньої професійної підготовки, що здійснюється у вищих навчальних закладах. У Законі України “Про вищу освіту” (2001 р.) поняття “професійна підготовка” тлумачиться як здобуття кваліфікації за відповідним напрямом підготовки або спеціальністю.

За результатами аналізу низки наукових досліджень (О.Ю. Ажиппо, Р.В. Клопов, А.П. Конох, О.С. Куц, Є.Н. Приступа, Л.П. Сущенко, О.В. Тимошенко, Ю.М. Шкребтій та ін.) з’ясовано, що професійна підготовка майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи являє собою здобуття студентами у процесі аудиторної й позааудиторної діяльності кваліфікації з напряму підготовки “Фізичне виховання”, яка дасть їм змогу при організації та проведенні оздоровчо-виховних заходів у загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладах справляти цілеспрямований педагогічний вплив на школярів з метою формування, зміцнення та збереження здоров’я, виховання особистісного ціннісного ставлення до нього; розширення рухового досвіду й організації їхньої дозвільної діяльності. Сучасна оптимізація професійної підготовки майбутнього вчителя фізичної культури передбачає корекцію освітньо-кваліфікаційної характеристики, освітньо-професійної програми, навчальних планів тощо.

Аналіз навчальних планів вищих навчальних закладів України, які здійснюють професійну підготовку майбутніх учителів фізичної культури, з напряму підготовки “Фізичне виховання” відповідно до освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” свідчить про недостатню кількість годин, що відводиться на оволодіння студентами знаннями, уміннями та навичками щодо організації і проведення заходів оздоровчо-виховної спрямованості.

Ґрунтуючись на аналізі проблеми професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи у педагогічній теорії було з’ясовано, що перед системою вищої фізкультурної освіти стоять завдання зміни педагогічної парадигми з метою реалізації потенціалу особистості майбутнього учителя фізичної культури, формування професійної компетентності, готовності ефективно здійснювати позакласну та позашкільну оздоровчо-виховну роботу.

У розділі розкрито методологічні підходи професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи, які характеризують філософський, загальнонауковий та конкретно-науковий рівні методології дослідження. Аксіологічний і культурологічний підходи відбивають філософський рівень методології дослідження; акмеологічний і системний підходи – загальнонауковий рівень; компетентнісний, здоров’язбережувальний, професіографічний, рефлексивний та особистісно орієнтований підходи – конкретно-науковий рівень.

У другому розділі – “Зарубіжний досвід професійної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи” – розглянуто особливості зарубіжного досвіду професійної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи; охарактеризовано американський досвід професійної підготовки бакалаврів з фізичного виховання.

Розглянуто особливості професійної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи у вищих навчальних закладах у 24 країнах (США, Канада, Велика Британія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Китай, Колумбія, Австралія, Нова Зеландія, Сінгапур, Індія, Іран, Гана, Греція, Албанія, Польща, Чехія, Румунія, Росія, Білорусь, Литва, Молдова та Узбекистан).

Студенти вищих навчальних закладів для здійснення майбутньої професійної діяльності з метою формування, зміцнення та збереження здоров’я дітей та для проведення заходів оздоровчо-виховної спрямованості після певного терміну навчання (2-5 років) отримують ступені, що в Україні дорівнюються до освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр. Порівняно з українськими вишами, які здійснюють відповідну професійну підготовку майбутніх учителів фізичної культури, за кордоном декілька напрямів підготовки зводяться в один, що значно погіршує цільову спрямованість вирішення фахових завдань і глибину засвоєння знань, умінь та навичок студентів. Так, у Сполучених Штатах Америки – бакалавр з фізичного виховання, бакалавр зі здоров’я, фізичного виховання та наукових досліджень, бакалавр з охорони здоров’я та фізичного виховання, бакалавр у галузі освіти; у Канаді – бакалавр з фізичного виховання / бакалавр з освіти (комбінований ступінь), бакалавр з кінезіології, бакалавр з управління відпочинком і суспільним розвитком, бакалавр з мистецтв у відпочинку, спорті і туризмі, бакалавр з охорони здоров’я та фізичного виховання, бакалавр з фізичного виховання та тренування; у Великій Британії – бакалавр зі спорту та фізичного виховання, бакалавр з фізичного виховання і спортивної педагогіки, бакалавр з фізичного виховання та дитячо-юнацького спорту, бакалавр з тренування та фізичного виховання, бакалавр з фізичного виховання; у Франції – бакалавр з фізичного виховання та охорони здоров’я; у Бельгії та Нідерландах – бакалавр з фізичного виховання та кінезіології; в Колумбії – бакалавр з початкової освіти з акцентом у галузі фізичного виховання, відпочинку та спорту; в Австралії – бакалавр з фізичного виховання та охорони здоров’я, бакалавр з фізичного навчання та відкритої освіти, бакалавр з охорони здоров’я та фізичного виховання, бакалавр з викладання та бакалавр з охорони здоров’я та фізичного виховання; у Новій Зеландії – бакалавр з фізичного виховання за фахом науки та спорту; бакалавр з фізичного виховання за фахом менеджменту, бакалавр з фізичного виховання за фахом професійного навчання, бакалавр з фізичного виховання за фахом спорту і відпочинку; у Китаї – бакалавр з освіти в галузі фізичного виховання та спортивної науки; в Індії – бакалавр з фізичного виховання; у Росії, Білорусі, Литві – бакалавр з фізичної культури; в Узбекистані – бакалавр з фізичного виховання і фізичної культури; у Молдові – бакалавр з фізичного виховання та спорту.

Позитивним здобутком, який можна використати у вітчизняній практиці професійної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи, є різноманітність навчальних дисциплін, котрі вивчають студенти у вищих навчальних закладах за кордоном, а також значна кількість годин, відведена на різні види практик, що загалом сприяє ранній професіоналізації та нагромадженню практичного досвіду роботи в загальноосвітніх навчальних закладах.

Ґрунтуючись на аналізі зарубіжного досвіду професійної підготовки майбутніх вчителів фізичного виховання, встановлено комплекс навчальних дисциплін, що забезпечує реалізацію завдань позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи, серед яких є такі, що вивчаються у вишах України, а саме: “Розвиток навичок і методика викладання фітнесу для життя” (“Skill Development and Methods of Teaching Fitness for Life”), “Принципи здоров’я та фізичного виховання” (“Principles of Health and Physical Education”), “Фізичне виховання у початковій школі” (“Physical Education in the Elementary School”), “Здоров’я та фітнес” (“Health and Fitness”) (США); “Активність та харчування” (“Activity and Nutrition”) (Канада); “Організація спортивних змагань” (“Organisatie van de sport”), “Фітнес та охорона здоров’я” (“Fitheid en gezondheid”) (Бельгія); “Охорона здоров’я та фізичне виховання” (“Health and Physical Education”), “Педагогіка фізичного виховання у початковій школі” (“Pedagogy of Primary Physical Education”) “Педагогіка фізичного виховання у середній школі” (“Pedagogy of Secondary Physical Education”) (Китай); “Освіта руху: танці та гімнастика” (“Movement Education: Dance and Gymnastics), “Управління рухом” (“Motor Control”), “Фізична активність та здоров’я” (“Physical Activity and Health”) (Австралія); “Ритміка та танець” (“Rytmika i taniec”), “Рухливі ігри та розваги” (“Zabawy i gry ruchowe”) (Польща).

Проте ряд навчальних дисциплін, які вивчаються у вищих навчальних закладах за кордоном, відсутні у вітчизняній системі професійної підготовки майбутніх вчителів фізичного виховання до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи: “Оцінка технологій у галузі фізичного виховання” (“Assessment/Technology in Physical Education”), “Викладання активного дозвілля” (“Teaching Lifelong Leisure Activities”), “Технологія охорони здоров’я та фізичного виховання” (“Technology of Health and Physical Education”) (США); “Активне життя, здоров’я та благополуччя” (“Active Living, Health and Well-Being”); “Культурні та управлінські дослідження у спорті та відпочинку” (“Cultural and Managerial Studies in Sport & Leisure”) (Канада); “Зростання, розвиток і фізична активність” (“Growth, Development and Physical Activity”), “Фонд фізичного виховання та спорту” (“Foundation of Physical Education and Sports”) (Китай); “Соціокультурні основи фізичного виховання” (“Sociocultural Foundations of Physical Education”) (Австралія); “Оздоровча освіта” (“Edukacja zdrowotna”) (Польща). Разом із тим, засвоєння названих вище дисциплін іноземними студентами сприяє формуванню їхньої компетентності у галузі фізичного виховання, спорту та оздоровлення школярів і здорового проведення позашкільного часу.

У Російській Федерації з 2010 р. затверджено та введено в дію Федеральний державний освітній стандарт вищої професійної освіти нового покоління, в якому зафіксовано сукупність обов’язкових вимог до освітніх програм бакалаврату за напрямом підготовки 034300 – “Фізична культура”. Аналіз російського досвіду свідчить про важливість професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури, що здійснюється за спеціалізацією “Фізкультурно-оздоровчі технології”, якої, на жаль, не існує у вітчизняній практиці професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури.

Виявлено, що у США існує розгалужена мережа вищих навчальних закладів, у яких здійснюється підготовка майбутніх учителів фізичного виховання. У навчальних планах підготовки бакалаврів з фізичного виховання існують суттєві розбіжності у розподілі кількості годин, відведених на вивчення навчальних дисциплін. Крім того, залежно від нормативних документів і законодавства різних штатів бакалаври з фізичного виховання повинні отримувати додаткові ліцензії та сертифікати для викладання фізичного виховання у школах.

З’ясовано, що у розробці програм оздоровлення школярів у США беруть участь різноманітні організації: Комітет зі спортивної медицини, фітнесу та охорони здоров’я школярів Американської академії лікарів, Управління охорони здоров’я та соціального захисту, Рада з досліджень і заходів у галузі здорового харчування, Об’єднання з організації здорового проведення позашкільного часу, які залучають викладачів та студентів вищих навчальних закладів до співпраці.

Вивчення зарубіжного досвіду професійної підготовки бакалаврів з фізичного виховання надало можливість використати позитивні здобутки для удосконалення вітчизняної системи вищої фізкультурної освіти.

У третьому розділі – “Науково-теоретичне обґрунтування концепції та моделі професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи” – охарактеризовано сутність і структуру готовності майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи; розкрито основні положення концепції професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи; розроблено і представлено модель професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи.

Поняття “готовність майбутнього учителя фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи” розглядається нами як інтегративне утворення особистості, що містить сукупність мотивів та інтересів, теоретичні знання, практичні уміння й навички, професійно важливі якості (фізичну підготовленість, креативність та емпатію, комунікативні й організаторські здібності), яке забезпечує виконання цілеспрямованої діяльності з організації та проведення позакласних і позашкільних форм занять з фізичної культури. Визначено структурні компоненти готовності майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи: мотиваційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісний та особистісний. Мотиваційно-ціннісний компонент відображає систему інтересів і мотивів до організації та проведення позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи, цінності майбутніх учителів фізичної культури; когнітивний компонент – теоретичні знання майбутніх учителів фізичної культури, необхідні для здійснення позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи; діяльнісний компонент характеризує конструктивні, гностичні і рухові уміння й навички майбутніх учителів фізичної культури, необхідні для здійснення позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи; особистісний компонент – професійно важливі якості майбутніх учителів фізичної культури, а саме: фізичні якості, креативність та емпатія, комунікативні й організаторські здібності.

Сформульовано основні положення концепції професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи:

1. Професійна підготовка майбутніх учителів фізичної культури у вищих навчальних закладах повинна відповідати державним вимогам до вищої фізкультурної освіти та спрямовуватися на формування якісного кадрового потенціалу країни, здатного здійснювати ефективну позакласну та позашкільну оздоровчо-виховну роботу.

2. Професійна підготовка майбутніх учителів фізичної культури у вищих навчальних закладах зорієнтована на формування, збереження, передачу й відтворення цінностей фізичної культури і їх реалізацію в позакласній та позашкільній оздоровчо-виховній роботі.

3. Закономірності проектування професійної підготовки майбутніх вчителів фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи повинні розглядатися з урахуванням спільних вимог соціокультурного розвитку суспільства й розвитку професійно важливих якостей особистості майбутнього вчителя фізичної культури, реалізації її індивідуального потенціалу залежно від варіативності навчання, можливості вибору освітніх і професійних програм у системі вищої фізкультурної освіти.

4. Реалізація гуманістичної парадигми професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи здійснюється на основі впровадження таких принципів: науковості навчання, систематичності, неперервності і послідовності, цілісності, вибору індивідуальної навчальної траєкторії, проблемності, інтеграції, добровільності, диференціації, неперервної здоров’яформувальної освіти.

5. Зміст професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури у вищих навчальних закладах повинен ураховувати специфіку й міждисциплінарну інтегративну сутність позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи.

Професійна підготовка майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи розглядається як система, елементи якої взаємопов’язані та взаємозумовлені, що потребує теоретичного обґрунтування, розроблення відповідної моделі. Модель професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позакла1сної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи представлена цільовим, теоретико-методологічним, діяльнісно-змістовим, інструментально-навчальним і критеріально-діагностичним блоками (рис. 1).

Цільовий блок цієї моделі відображає мету й завдання професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи.

Теоретико-методологічний блок містить методологічні підходи за рівнями методологічного знання та принципи. Реалізація моделі здійснювалася на основі організаційного, інформаційно-практичного та діагностично-розвивального етапів. На організаційному етапі вирішувалися такі завдання: адаптація першокурсників до процесу навчання у вищому навчальному закладі; професійна орієнтація, формування смислоутворювальних мотивів професійної діяльності та ціннісного ставлення до неї, системи професійно орієнтованих знань, умінь і навичок щодо організації та проведення позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи. Завданнями інформаційно-практичного етапу було: оволодіння студентами знаннями про позакласну та позашкільну оздоровчо-виховну роботу з урахуванням психофізіологічних особливостей дітей шкільного віку, вміннями й навичками щодо організації та проведення відповідної роботи зі школярами у процесі проведення педагогічних практик у загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладах; активізація науково-дослідної діяльності (написання тез доповідей для участі у студентських науково-практичних конференціях); здійснення методичної та консультативної допомоги учителям початкових класів, учителям з інших предметів і вихователям груп продовженого дня в процесі педагогічних практик; організація волонтерської діяльності. На діагностично-розвивальному етапі вирішувалися такі завдання: формування професійної компетентності майбутніх учителів фізичної культури у процесі вивчення професійно орієнтованих дисциплін; спрямування їх зусиль на самореалізацію, самовдосконалення та індивідуальний розвиток; педагогічне оцінювання з використанням інформаційно-комунікаційних технологій рівнів сформованості готовності майбутніх учителів фізичної культури до позакласної та позашкільної оздоровчо-виховної роботи.