АДМІНІСТРАТИВНО - ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, вказано на її зв'язок з науковими програмами, темами, охарактеризовано основні методи дослідження. Визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, сформульовано положення, що містять наукову новизну, висвітлено практичне значення одержаних результатів, наведені дані про апробацію результатів дослідження.

Розділ 1 «Методологічні та праксеологічні засади дослідження адміністративно-правового забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Онтологія та гносеологія безпеки. Місце адміністративно-правового забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів в системі забезпечення безпеки особи» встановлено, що у вивченні проблеми забезпечення безпеки досить важливими є онтологічний та гносеологічний аспекти, в рамках яких можливо здійснити інтерпретацію поняття безпеки в якості загальнонаукової категорії на основі історіографічного підходу до аналізу основних етапів розвитку науки як такої, з одного боку, і онтологічної та гносеологічної інтерпретації даного поняття в системі наукового знання – з іншого. Відповідно до зазначеного доведено, що безпеку з погляду онтологічної концепції можна визначити як стан об'єкта, за якого йому не загрожує шкода. Де, шкода – це втрати, збитки, іноді людські жертви, неприємності тощо, що є наслідком яких-небудь дій, вчинків. З погляду гносеологічної концепції, безпеку можна розглядати як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати небезпеки. Де, небезпека, це негативна властивість живої та неживої матерії, що здатна спричиняти загрозу самій матерії: людям, природному середовищу, матеріальним цінностям, а ризики – імовірність того чи іншого випадку, коли людина може зазнати негативного впливу чинників природного чи техногенного походження, що призведе до втрати життя чи здоров'я окремої людини або групи людей. У той же час, особиста безпека фізичної особи – це стан захищеності її життєдіяльності від безпосередніх загроз її життю, здоров'ю, тілесній неушкодженості, а також особистій свободі. Видовим елементом даної категорії є особиста безпека працівників правоохоронних органів, дослідження сутності якої дає можливість автору запропонувати власну дефініцію. Встановлено, що забезпечення безпеки працівників правоохоронних органів мають передбачати оптимальну оцінку ризиків до найімовірніших загроз і оцінку можливих наслідків здійснення цих загроз. Ефективність безпеки даної категорії суб’єктів залежить від системності їх забезпечення. В якій системі ця здатність буде вищою, або яка система продемонструє за допомогою застосування заходів впливу різного рівня інтенсивності цю здатність, у тій системі є можливість знешкодження джерела будь яких загроз. Отже, питання особистої безпеки працівників правоохоронних органів має й кадровий характер. Чим вищою є професійна захищеність працівників, тим стабільнішим є кадровий потенціал зазначених органів їх служб та підрозділів. На підставі викладеного дисертантом доведено, що небезпека і фактори ризику в професійній діяльності працівників правоохоронних органів зменшуються чи нейтралізуються органічною системою взаємозалежних і взаємообумовлених заходів організаційно-управлінського та правового характеру.

У підрозділі 1.2 «Особливості становлення та розвитку адміністративно-правового забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів» зосереджується увага на генезисі адміністративно-правового забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів, запропоновано виділити п’ять етапів становлення та розвитку даного інституту.

Перший етап становлення та розвитку забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів характеризується зародженням правоохоронної системи, якій притаманні ознаки специфічної діяльності, що вимагала започаткування інституту особистої безпеки осіб, котрі виконували специфічні завдання, разом з тим, в умовах існування стародавнього типу державності (рабовласницької держави) зазначені органи ще не набули достатнього розвитку, на той момент були відсутні спеціально побудовані на професійній основі підрозділи охорони громадського порядку і безпеки, боротьби зі злочинністю тощо, саме тому особиста безпека правоохоронних органів в даний період мала індивідуальний характер, пов'язаний з конкретною подією. Другий етап становлення та розвитку забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів базується на процесі інституалізації суспільства, його становленні як цілісності, що існує на певній території. Головною закономірністю становлення феодального суспільства є централізація всіх гілок влади, а провідною формою державної організації стає монархія. Для феодального періоду характерною є концентрація влади, розвинений державний механізм, виділення бюрократії, формування правових систем (джерелом права стають переважно «писані» закони), а в період абсолютної монархії відбувається остаточне становлення системи правоохоронних органів, яким держава надає відповідний захист, пов'язаний з специфікою діяльності зазначених суб’єктів. Третій етап характеризується особливостями буржуазної держави, серед яких є поділ влади та утворення розгалуженої правоохоронної системи, побудованої на засадах дискретності. Буржуазна правоохоронна система, залежна від поліцейського (державного) режиму, виконує функцію як правоохоронну, так і репресивну, а від цього залежать і правові засади її організації та діяльності, структура, основні напрямки роботи та зацікавленість держави в захисті працівників даної системи. Четвертий етап відзначений тим, що з першої половини ХІХ ст. в урядових колах імперії переважає тенденція до централізації і подальшого посилення правоохоронної системи. Конкретним виявом стало здійснення у 1802 р. реформи центральних органів управління шляхом запровадження міністерств, серед яких було Міністерство внутрішніх справ. На той же час було створено Комітет вищої поліції (1805 р.) та Комітет охорони громадської безпеки (1807 р.), перші накази яких стосувалися забезпечення соціальних та економічних гарантій працівникам цих органів. П’ятий етап визначає створення організаційних форм міжнародного співробітництва національних правоохоронних систем. В ході революції 1917 року відбувається процес перетворення правоохоронної системи на репресивний механізм держави характерний і для інших країн з тоталітарними режимами (нацистським, фашистським, мілітарним), відповідно держава надає цим органам безмежні повноваження, та удосконалює систему забезпечення особистої безпеки. Сучасні типи держав характеризуються здебільшого соціальною спрямованістю, демократичним режимом утворення та функціонування органів влади та управління, правовою формою державної діяльності. Правоохоронні органи виступають як важлива частина публічної влади. Їх діяльність спрямована на захист інтересів більшості членів суспільства. Відповідно забезпечення особистої безпеки базується на демократичних стандартах та отримує ознаки системності.

У підрозділі 1.3 «Адміністративно-правовий аспект забезпечення управління особистої безпеки працівників правоохоронних органів» зазначається, що гарантії права правоохоронних органів на безпеку взаємозалежні і являють собою єдину систему, що визначається як сукупність конкретних взаємопов’язаних і взаємодіючих нормативно-правових і організаційно-правових та інституційно-правових засобів загальнообов’язкового характеру, спрямованих на забезпечення права працівників правоохоронних органів на безпеку. Всі нормативно-визначені гарантії забезпечуються державою завдяки запровадженню складних механізмів. Варто відзначити, що будь-який механізм забезпечення – це частина соціального механізму, що діє з ним у єдності. Механізм забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів є видовим елементом механізму забезпечення, що охоплює комплекс взаємопов’язаних державно-правових засобів, спрямованих на досягнення особистої безпеки працівників правоохоронних органів за допомогою правових норм. Елементами даного механізму є: 1) нормативний, що складається з двох частин: а) нормативно-матеріальний – встановлення норм, якими держава забезпечує особисту безпеку працівників правоохоронних органів, зміст яких викладено без підміни назви та усунення двозначності відповідних норм матеріального права; б) нормативно-процесуальний – ретельно деталізована процедура (стадії) забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів, визначена нормами процесуального права, закріпленими в приписах законодавчих актів, завдяки чому система забезпечення набуває фактичного та прозорого порядку реалізації; 2) інституційний – система публічних органів, які офіційно наділені повноваженнями забезпечувати особисту безпеку працівників правоохоронних органів; 3) результативний – ефективні наслідки прийнятих судовими та адміністративними органами процесуальних рішень, що виражаються у доведенні їх до виконання.

Реалізація механізму забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів забезпечується публічними органами шляхом здійснення управлінських функцій. Автором доводиться, що управління особистої безпеки працівників правоохоронних органів спрямовано на реалізацію норм права, на перетворення нормативних установ на реальну поведінку суб’єктів, шляхом застосування відповідних заходів. Управлінські заходи щодо забезпечення безпеки працівників правоохоронних органів мають передбачати: розробку інструкцій, алгоритмів поведінки правоохоронців у несприятливих ситуаціях, зокрема під час затримання озброєних злочинців, звільнення заручників під час дій у невідомій ситуації, де можлива загроза особистому життю; систематичну перевірку готовності особового складу до виконання обов'язків в умовах підвищеного ризику для життя та в екстремальних ситуаціях; дотримання правил порядку дій учасників проведення занять, тренувань, особливо в разі застосування зброї, імітаційних засобів, спеціальних засобів сльозоточивої, світло-шумової і руйнівної дії; формування та розвиток навичок користування приладами радіаційної, хімічної розвідки, дозиметричного контролю, засобами захисту органів дихання та шкіри в осередках хімічного забруднення; закріплення за працівниками правоохоронних органів права на постійне носіння зброї, вміння володіти нею та знання законних підстав для її застосування; вжиття заходів для забезпечення соціального захисту сімей загиблих співробітників правоохоронних органів відповідно до чинного законодавства, допомоги працівникам, які дістали каліцтва, поранення чи захворіли під час виконання службових обов'язків тощо.

Розділ 2 «Публічна адміністрація як суб’єкт адміністративно-правового забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Адміністративно-правовий статус суб’єктів адміністративно-правового забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів» на підставі аналізу наукових підходів щодо змісту та структури категорії «правовий статус суб’єкта» доведено, що правовий статус суб’єкта адміністративно-правових відносин – це система закріплених у нормативно-правових актах ознак, які визначають його роль, місце та призначення у системі правовідносин, вказують на його відмінність від інших суб’єктів та порядок взаємовідносин між ними. Щодо елементного складу правового статусу суб’єктів адміністративно-правових відносин, то він залежить від виду суб’єктів правовідносин (фізична, юридична особа). Елементами адміністративно-правового статусу фізичної особи є: права, обов’язки та відповідальність. До елементів адміністративно-правового статусу юридичної особи віднесено: мету її утворення та діяльності, завдання, функції, обов’язки, права, відповідальність, особливості організаційно-структурної будови та взаємовідносин.

Суб’єкти адміністративно-правових відносин наділені правами та обов’язками, несуть юридичну відповідальність, вони є визначальними щодо з’ясування сутності їх адміністративно-правового статусу. Права і обов’язки в сфері забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів формулюють зміст адміністративно-правового статусу суб’єктів адміністративно-правового забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів, під яким автор розуміє систему публічних органів управління, які об’єднані спільною метою щодо забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів, наділених відповідними завданнями, функціями, обов’язками, правами, відповідальністю, для яких є характерними особливості організаційно-структурної будови та взаємовідносин.