ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ МИСТЕЦЬКО-ПЕДАГОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, сформульовано гіпотезу, висвітлено теоретико-методо-логічну основу, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про їх апробацію й упровадження.

У першому розділі – „Теоретико-методичні засади формування культури самоосвітньої діяльності студентів мистецько-педагогічних спеціальностей” – охарактеризовано ступінь дослідженості проблеми, розкри-то понятійно-категоріальний апарат, визначено сутність і структуру культури самоосвітньої діяльності студентів мистецько-педагогічних спеціальностей, розкрито специфіку, критерії й показники культури самоосвітньої діяльності майбутніх фахівців галузі культури та мистецтва, наведено результати констатувального етапу дослідження.

Аналіз міждисциплінарного контексту дослідження феномену культури самоосвітньої діяльності особистості засвідчує його складність та багато-аспектність, необхідність звернення до таких понять, як „самоосвіта”, „діяль-ність”, „самоосвітня діяльність”, „культура”, „культура діяльності”, „самостійна робота”, „автономна навчальна діяльність”, „автодидактика”.

Узагальнення результатів історико-педагогічного аналізу проблем само-освіти, самоосвітньої діяльності людини зумовлює висновок про трансформа-цію самоосвіти від контексту міжособистісних взаємин (доіндустріальний пері-од) через домінування „книжкового” типу самоосвіти (індустріальне суспіль-ство) до самоосвіти як складника будь-якого типу діяльності в умовах інформа-ційно-комунікативних технологій сьогодення. Сучасний тип самоосвіти вбирає всі попередні, інтегрує різні види текстової діяльності з елементами віртуальної комунікації.

Аналіз наукових підходів до визначення сутності поняття „самоосвіта” дозволяє зробити висновок про наявність різних підходів до досліджуваного поняття. Самоосвіта розглядається як: основа життєдіяльності та ефективного функціонування людини на різних етапах соціалізації (О. Бодальов, В. Онушкін, В. Турченко та ін.), одна з найбільш динамічних форм підвищення рівня професійної готовності фахівців (Ю. Кулюткін, Г. Сухобська та ін.), складник самовиховання та самовдосконалення особистості (А. Айзенберг, А. Громцева, П. Підкасистий, Б. Райський, Г. Сєриков та ін.). У контексті концепції неперервної освіти самоосвіта розуміється як вільно обрана пізнавальна діяльність, що самостійно здійснюється особистістю.

Теоретичним підґрунтям для визначення базового поняття дослідження слугували наукові позиції щодо взаємозв’язку культури та діяльності людини, визначення культури як сукупності певних видів діяльності та її результатів (М. Каган), як способу діяльності (Е. Маркарян), як активної творчої діяльності людини, її розвитку як суб’єкта діяльності (В. Межуєв). Культура діяльності пов’язана із сукупністю принципів, норм, правил, зразків поведінки, прийнятих людиною та/або суспільством щодо технології діяльності, що розкриває смисли та цінності людини як суб’єкта, її ставлення до засобів, способів і результатів цієї діяльності. Урахування характеристик саме культурної діяльності (симво-лізм, означеність та осмисленість артефактів, якими людина користується та які отримує в процесі діяльності; контекстність; ціннісний характер взаємин людей; особливі технологічні параметри такої діяльності (рівень організації, націленість на досконалість та досягнення найвищої якості, творчий характер та індивіду-альна значущість) (Л. Коган, Н. Крилова та ін.) зумовлює висновок про те, що культурний контекст самоосвітньої діяльності виявляється в тому, що само-освітня діяльність водночас постає культурним механізмом розвитку, якістю та характеристикою загальної й професійної культури особистості. Культурною нормою самоосвітньої діяльності є гуманний характер і процесу, і результату такої діяльності, їхня оцінка згідно з моральними принципами та нормами, що утвердилися в суспільстві.

Сучасний науковий дискурс репрезентує розуміння самоосвітньої діяль-ності як форми прояву активного ставлення особистості до пізнання, спрямо-ваного на оволодіння новим знаннями, уміннями та навичками, на пере-творення власного інтелектуального рівня, досягнення особистісно та соціально значущих цілей, становлення індивідуального стилю пізнання (О. Карпова, В. Корвяков та ін.). Складність самоосвітньої діяльності пов’язана з проце-дурами саморефлексії, самооцінки, самоідентифікації, виробленням умінь та навичок самостійно набувати актуальні знання та трансформувати їх у прак-тичну діяльність. У самоосвітній діяльності мають органічно поєднуватися та взаємодоповнювати один одного загальнокультурний і професійний напрями.

Особливого значення набуває самоосвітня діяльність у процесі про-фесійної підготовки фахівців сфери культури та мистецтва, оскільки само-освітня діяльність постає невід’ємним способом життєдіяльності, умовою відтворення їхньої професійної та соціальної позиції як представників певної соціально-професійної групи. Специфіка навчальних закладів культури й мис-тецтв полягає в тому, що більше половини навчального часу студент проводить в індивідуально зорієнтованому на нього режимі. У мистецько-педагогічній освіті більшою мірою використовуються авторські педагогічні технології, спрямовані на організацію спільної художньої діяльності педагогів і студентів. Майбутні фахівці саме творчої галузі в самоосвітній діяльності найбільш повно усвідомлюють себе суб’єктом творчої діяльності, прагнуть до самовираження.

З урахуванням наукових підходів до сутності самоосвіти, культури, само-освітньої діяльності, культури професійної діяльності (Л. Єлагіна, Л. Соколова та ін.), культури самоосвіти (А. Насипов), культури самоосвітньої діяльності (Н. Міняєва, Л. Скопцова) культура самоосвітньої діяльності студентів мистецько-педагогічних спеціальностей розуміється як інтегральна характеристика особистості фахівця, яка відображає самостійну цілеспрямовану самоосвітню діяльність, що спонукається внутрішніми мотивами з метою розвитку та самовдосконалення особистості, забезпечення професійної успішності, конкурентоспроможності в мистецько-педагогічній діяльності.

В особистісному та професійному становленні майбутнього фахівця галузі культури та мистецтва культура самоосвітньої діяльності виконує такі функції: компенсаторну, саморозвитку, методологічну, комунікативно-творчу, психологічну, адаптивну, розвивальну, катарсичну.

При цьому важливими постають такі характеристики: принципова незавершеність цього процесу, нелінійність, спрямованість на гуманістичні цінності суспільства та особистості, амбівалентність (неперервність і дискретність, цілісність і фрагментарність); унікальність індивідуального стилю самоосвітньої діяльності особистості; індивідуальні характеристики культури самоосвітньої діяльності в просторово-часовому континуумі (хронотопі) становлення культури особистості кожного студента.

Сутнісні та функціональні характеристики культури самоосвітньої діяльності у взаємозв’язку з професійною підготовкою студентів зумовили визначення таких її структурних компонентів, як ціннісно-мотиваційний, когнітивний, операціонально-діяльнісний, рефлексивний.

Особливого значення набувають уміння самоосвітньої діяльності, що включають і когнітивні (пошук інформації, робота з джерелами інформації, обробка та репрезентація інформації, раціональне читання і т.п.), і метакогнітивні вміння (самоконтроль, самооцінка, планування самоосвітньої діяльності, рефлексія). Такі вміння мають надпредметний характер, забезпечують цілісність загальнокультурного та професійного розвитку й саморозвитку особистості, наступність усіх ступенів освітнього процесу. У сучасних умовах самоосвітні вміння набувають трансдисциплінарного характеру (О. Князєва), пов’язаного з переносом когнітивних схем з однієї дисциплінарної галузі в іншу.

Ціннісний аспект формування культури самоосвітньої діяльності під-тверджується тезою О. Леонтьєва про можливість „зубожіння душі при збагаченні інформацією”. У процесі самоосвітньої діяльності студент постає і суб’єктом, і об’єктом діяльності, що викликає активну саморефлексію й визначає своєрідність кожного компонента такої діяльності. Культура само-освітньої діяльності набуває принципового значення для створення жорстких особистісних фільтрів – способів відбору цінної інформації, поповнення та добудови своєї особистісної системи знань, орієнтації в системах складноорганізованих баз даних і розгалужених систем знань.

Поняття „культура самоосвітньої діяльності” в контексті професійної підготовки фахівців мистецько-педагогічного профілю взаємопов’язане з по-няттями „культура навчальної діяльності”, „самоосвітня компетентність”, „культура інтелектуальної праці студента”. Згідно з положеннями компетент-нісного підходу ключові компетенції майбутніх фахівців безпосередньо пов’язані із самоосвітою, самоосвітньою діяльністю (І. Зимня, А. Хуторськой).

Випереджальна спрямованість процесу формування культури самоосвіт-ньої діяльності забезпечується позитивною мотивацією до самоосвіти, інтегра-цією аудиторної та позааудиторної діяльності. На перебіг процесу формування культури самоосвітньої діяльності впливають сучасні засоби масової інфор-мації, інформаційні технології. У дослідженні доведено, що процес формування культури самоосвітньої діяльності має враховувати особливості студентського віку: спрямованість на самоаналіз, самооцінку, прагнення до самовираження своєї індивідуальності та ін.

З урахуванням теоретичних засад дослідження, функцій та особливостей культури самоосвітньої діяльності студентів мистецько-педагогічних спеціаль-ностей було визначено критерії (ціннісно-мотиваційний, когнітивний, діяльніс-ний, рефлексивний) з відповідними показниками та рівнями – низький (адап-тивно-репродуктивний), середній (реконструктивно-евристичний), високий (кре-ативний). Перехід між рівнями здійснюється завдяки ускладненню рефлек-сивних процедур, освоєнню механізмів управління самоосвітньою діяльністю.

Реалізація завдань констатувального етапу здійснювалася з урахуванням сучасних вимог гуманітарної методології дослідження соціальних процесів, специфіки вивчення самоосвітньої діяльності (О. Шукліна), що зумовило особ-ливу увагу до контекстуальності, біографічності, інтерпретативності методик дослідження. Застосування комплексу діагностичних методів (комплексна анке-та „Самооцінка культури самоосвітньої діяльності”, опитувальники „Метакогні-тивна включеність у діяльність” (А. Карпов), „Мотивація успіху та побоювання невдач” (О. Реан), тести Ю. Орлова „Потреба в досягненні”, Д. Уеттена „Визна-чення стилю пізнання”, наративний самоопис „Моя самоосвітня біографія” (за методикою О. Шукліної) та ін.) на констатувальному етапі дослідження дозво-лило зробити висновок про перевагу низького й середнього рівнів культури самоосвітньої діяльності, зокрема наявність зовнішньої мотивації самоосвіти, прийняття на особистісному рівні цінності культури самоосвітньої діяльності як умови адаптації до навчання у ВНЗ, перевагу репродуктивних пізнавальних умінь, орієнтацію на копіювання та компіляцію інформації, яка, за влучною думкою С. Рубінштейна, становить „застиглі згустки чужої думки”. Більшість студентів самоосвітню діяльність розглядають як фонову для навчальної або дозвіллєвої діяльності.

Успішність самоосвітньої діяльності стримується як внутрішніми (недос-татній досвід вирішення різноманітних інтелектуальних завдань, закритість для нового когнітивного й поведінкового досвіду та ін.), так і зовнішніми (жорсткий контроль з боку викладачів, відсутність або нестача вільного часу та ін.) бар’єрами. Дослідження засвідчило також розрізненість зусиль суб’єктів освітнього процесу у виші (студенти, викладачі, куратори, працівники бібліотеки) у вирішенні завдань формування культури самоосвітньої діяльності.

Одержані результати довели необхідність здійснення цілеспрямованої роботи з формування культури самоосвітньої діяльності студентів мистецько-педагогічних спеціальностей.

У другому розділі – „Експериментальне дослідження системи формування культури самоосвітньої діяльності студентів мистецько-педа-гогічних спеціальностей у процесі професійної підготовки” – теоретично обґрунтовано систему формування культури самоосвітньої діяльності студентів коледжу культури та мистецтв, представлено результати її експериментальної перевірки.

Теоретико-методологічними засадами розробки та обґрунтування системи формування культури самоосвітньої діяльності студентів мистецько-педагогічних спеціальностей визначено: наукові положення про сутність системного підходу, теорію педагогічних систем, моделювання як метод наукового пізнання; концепція випереджальної освіти, метапредметний підхід в освіті (Н. Громико, А. Карпов, А. Хуторськой та ін.); наукові положення щодо становлення індивідуального стилю діяльності в умовах „зони невизначеності” (В. Мерлін), самоменеджменту (Г. Архангельський, М. Лукашевич, С. Рєзник та ін.); теорія „петлі зворотних зв’язків” (П. Анохін), що зумовлює можливості зміни ціннісно-мотиваційних настанов у процесі самоосвітньої діяльності студентів; теорія і практика створення ситуацій успіху (А. Бєлкін).

Структурно-функціональна модель системи формування культури само-освітньої діяльності студентів мистецько-педагогічних спеціальностей склада-ється з таких блоків, як концептуально-цільовий, змістовний, організаційно-тех-нологічний і результативно-оцінний. Метасистемою для досліджуваного фено-мену є процес професійної підготовки студентів ВНЗ культури й мистецтва.

Концептуально-цільовий блок виконує цілеутворювальну й ціннісно-орієнтувальну функції та відображає мету, завдання, методологічні підхо-ди (системний, синергетичний, особистісно зорієнтований, культурологіч-ний, діяльнісний і компетентнісний) та принципи (цілісності, континуаль-ності, інтегративності, варіативності, синхронізації та інтеграції норматив-ного й індивідуального компонентів самоосвітньої діяльності, компенса-торності, випереджальності, персоніфікації). Змістовний блок відображає компонентний склад культури самоосвітньої діяльності та орієнтовано на єдність аудиторної й позааудиторної діяльності студентів у формуванні культури самоосвітньої діяльності. Організаційно-технологічний блок виконує орієнтувальну та організаційну функції, передбачає взаємодію студентів та викладачів як суб’єктів освітнього простору, інтеграцію різноманітних за змістом форм, методів та засобів формування культури самоосвітньої діяльності студентів і складається з трьох взаємозалежних модулів „Підготовка викладачів та кураторів академічних груп”, „Діяль-ність бібліотеки як інформаційно-методичного центру”, „Організація самоосвітньої діяльності студентів”. Результативно-оцінний блок, виконуючи аналітичну, моніторингову та прогностичну функції, забезпечує встановлення зворотного зв’язку викладача зі студентами й одержання інформації про рівень сформованості культури самоосвітньої діяльності.

Розроблена модель є відкритою (мета зумовлена соціальним замов-ленням на підготовку конкурентоспроможного фахівця та особистими потребами студентів), динамічною та гнучкою (вбудовується в ситуацію, що змінюється), ураховує вимоги принципу функціональної доповнюваності, репрезентує „м’яку” (не жорстко детерміновану) систему, спрямована на забезпечення діалогу, узгодження темпосвіту викладачів і студентів (О. Князєва), становлення студента як суб’єкта цілепокладання та діяльності.

Відповідно до завдань організаційно-технологічного блоку розробленої системи в межах модуля „Підготовка викладачів та кураторів академічних груп” проведено семінари з викладачами циклових комісій коледжу щодо форм і методів самоосвітньої діяльності студентів, запропоновано технологічні карти („Рецензія”, „Реферат”, „Конспект”, „Цитування”, „Методи роботи з текстом” та ін.), доцільність яких зумовлена тим, що у вишах культури та мистецтв значна кількість викладачів не мають спеціальної педагогічної освіти, а отже, потребують методичного супроводу в аспекті використання сучасних педагогічних технологій. Проведено цикл науково-методичних семінарів для кураторів академічних груп з проблем самоосвітньої діяльності студентів.

У межах модуля „Діяльність бібліотеки як інформаційно-методичного центру” організовано бібліотечно-бібліографічні заняття, індивідуальні й групові консультації з інформаційної та бібліотечної евристики, заняття-тренінги, читацькі конференції, спрямовані на надання знань про типи інформаційних ресурсів, інформаційні ресурси коледжу, формування вмінь і навичок пошуку та відбору інформації, культури читання (види й методи читання, методи маркування тексту та ін.), оновлено інформаційні банки навчальних дисциплін (електронні підручники, посібники, довідкова література, тестові та інші завдання тощо). Окремим напрямом виділено обговорення зі студентами проблем плагіату, його соціальних та юридичних наслідків.

Згідно із завданнями модуля „Організація самоосвітньої діяльності студентів” у межах кураторських годин „Культура самоосвітньої діяльності сучасного студента” майбутні фахівці галузі культури та мистецтва знайоми-лися із сутністю культури самоосвітньої діяльності, комплексом самоосвітніх умінь, формами самоосвітньої діяльності та техніками особистої роботи, здій-снювали самоаналіз власного рівня культури самоосвітньої діяльності, залучалися до виконання тренінгових вправ і творчих завдань різного рівня.

З метою формування мотивації студентів до самоосвітньої діяльності, активізації ідентифікаційного механізму мотиваційної сфери на заняттях (зокрема, з курсу „Історія мистецтва”) та в позааудиторній роботі зверталася увага до персоніфікованої історії самоосвітньої діяльності видатних діячів культури та мистецтва, що зумовлено необхідністю врахування значущості Іншого в процесі творчого становлення студентів завдяки трансляції взірців, норм активності та культури самоосвітньої діяльності.

Відповідно до завдань організаційно-технологічного блоку розробленої системи в процесі організації навчальних занять з дисциплін циклів загальноосвітньої, професійно зорієнтованої підготовки використовувалися різноманітні технології навчання, які за своєю спрямованістю характеризуються як „гуманітарні технології” (Н. Бордовська, Б. Юдін), спрямовані перш за все на реалізацію гуманістичних цінностей, активізацію мислення й діяльності, підвищення емоційного настрою, творчий характер завдань, узгодження освітніх, професійних і життєвих цінностей суб’єктів освітнього процесу. До гуманітарних технологій віднесено технології формування критичного мислення, діалогічні технології, проектна діяльність, портфоліо та ін.

У процесі аудиторних занять особливу увагу приділено роботі з на-вчальним текстом (наприклад, за таксономією цілей навчання Б. Блума, прийо-мами технології формування критичного мислення), використанню елементів технології навчання на основі досвіду (модель Д. Колба), технології контекстного навчання (А. Вербицький), узгодженню навчальних тезаурусів груп дисциплін у межах того чи того блоку навчального плану професійної підготовки. Надзвичайно важливим є те, що, виконуючи завдання з однієї навчальної дисципліни, студент має можливість використовувати результати своєї роботи під час виконання завдання з іншого предмета.

З урахуванням особливості професійної підготовки студентів мистецько-педагогічних спеціальностей доцільним було звернення до організації воркшопу – короткотермінового семінару або майстерні (К. Фопель), спрямованого на творче самовираження, інтенсивну групову взаємодію, самостійне навчання (у межах циклу професійної та практичної підготовки).

У процесі аудиторної та позааудиторної роботи особливу увагу при-ділено інформаційним технологіям, які забезпечують доступність інформації та її пошук, водночас надаючи відповідні інструментальні засоби роботи з нею. Студенти знайомилися з пошуковими стратегіями в мережі Інтернет (булевий пошук, пошук за відповідністю, послідовний та кластерний пошук), формами роботи з мережею Інтернет (підписка на розсилку новин сайтів, використання матеріалів ресурсних сайтів, зокрема мережевих електронних колекцій творів мистецтва, участь у професійних мережевих спільнотах, у професійних конкурсах у мережі Інтернет та ін.), з різними типами комп’ютерних програмних продуктів (комп’ютерні енциклопедії з мистецтва, художньої культури, відеопосібники з хореографії тощо).

Особливого значення надано стратегіям евристичного пошуку інформаційних ресурсів, критичного читання, формуванню вмінь та навичок аналітико-синтетичної переробки текстової інформації (конспектування, анотування, реферування, рецензування), культурі роботи з текстом та навчання методів компресії наукового тексту, роботі з підготовки та написання академічних текстів (реферати, есе, проектні роботи), технікам організації особистої та навчальної діяльності, технологіям самоменеджменту та тайм-менеджменту („хронометраж”, „матриця Ейзенхауера”, „піраміда Франкліна”, „контекстне планування”, „цілі SMARTS”, „принцип Парето” та ін.). Особливий інтерес у студентів викликали питання підвищення працездатності, гігієни розумової праці, бюджету часу, формування навичок планування своєї діяльності і т.п.

Активізації самоосвітньої діяльності студентів сприяло залучення студентів до підготовки есе „Як уникнути плагіату?”, „Культура роботи з книгою”, презентацій „Інструменти візуалізації навчальної інформації”, „Самопрезентація майбутнього фахівця сфери культури та мистецтва”, складання словника студента-першокурсника, розробки особистої або колективної програми досягнень за допомогою форсайт-технології „Маятник часу” (С. Тетерський), проекту „Homo legens. Людина, яка читає”, який готували майбутні бібліотекарі.

Систематичному „виходу” студентів у рефлексивну позицію (Б. Островський) сприяло формування готовності ставити собі питання, фіксувати „знання про незнання”, звертатися до власного досвіду і т. п.