У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету й завдання, описано методи науково-дослідної роботи, обґрунтовано наукову новизну, практичне значення, подано інформацію щодо апробації та впровадження результатів дослідження, визначено структуру й обсяг дисертації.
У РОЗДІЛІ 1 „Підготовка майбутніх соціальних педагогів до викладацької діяльності у вищому навчальному закладі в умовах магістратури як педагогічна проблема“розкрито сутність загальнонаукових концепцій підготовки особистості до професійно-педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі; визначено зміст підготовки майбутніх соціальних педагогів до викладацької діяльності у вищому навчальному закладі; схарактеризовано вітчизняний досвід професійно-педагогічної підготовки викладачів соціально-педагогічних дисциплін у вищих навчальних закладах.
Сучасному етапу розвитку вітчизняної педагогічної науки притаманне зростання наукового інтересу до проблеми викладацької діяльності у вищій школі, професійної компетентності викладача вищого навчального закладу, його професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.
Магістри спеціальності „Соціальна педагогіка“ повинні вміти визначати сутність навчально-пізнавального процесу у вищій школі, дидактичну характеристику його змісту, дефініції, зміст, методику ефективності пояснювально-ілюстративного, проблемного, програмованого, модульного типів навчання, діяльність викладача, студента у процесі кожного типу навчання.
Підготовка соціальних педагогів до викладацької діяльності у вищому навчальному закладі в умовах магістратури має такі особливості:
1. Складність визначення підготовки особистості до викладацької діяльності зумовлена невирішеністю в сучасній педагогічній науці проблеми професійної підготовки особистості загалом та підготовки до професійно-педагогічної діяльності зокрема.
Підходи до розуміння сутності професійної підготовки педагога вищої школи можна диференціювати на такі: 1) функціональний, при якому вона визначається як система професійно-педагогічних знань, умінь та навичок фахівця; 2) особистісний – професійна підготовка як єдність особистісно значущих професійних якостей; 3) інтегративний, в якому вона розуміється як складне інтегроване утворення, що містить взаємопов’язані особливості та моральні якості особистості, соціально-ціннісні мотиви вибору професії, способи поведінки, спеціальні професійні знання, вміння та навички, які забезпечують змогу педагогові працювати в обраній ним професійній соціально-педагогічній сфері.
2. Під підготовкою до викладацької діяльності ми розуміємо системну інтегративну якість (особистісно-професійне утворення) фахівця, що містить мотиваційний, когнітивно-операційний та рефлексивний компоненти й забезпечує ефективність реалізації ним професійно-педагогічних функцій у вищій школі.
3. Специфікою підготовки фахівця до викладацької діяльності у вищій школі є: 1) підготовка, що має інтегративний характер та виявляється в упорядкуванні її внутрішніх структур, гармонійності основних компонентів особистості професіонала, у стійкості, стабільності та послідовності їх функціонування; 2) результат професійної освіти, професійного самовизначення, професійного самовиховання фахівця; 3) система стійких, статичних компонентів.
У структурі підготовки майбутнього викладача до професійної діяльності виділено такі компоненти: ціннісно-мотиваційний; змістовно-операційний; рефлексивний.
Аналіз наукових джерел засвідчує, що існують три групи ставлень до значущих моментів професійної діяльності, які можна виокремити у ціннісних орієнтаціях викладача вищої школи: до особистості викладача та до самого себе як до педагога (наявність професійного ідеалу та позитивної Я-концепції як сукупності уявлень про самого себе, прагнення до професійного саморозвитку); до особистості студента (її безумовне прийняття та спрямованість на професійно-особистісний розвиток); до педагогічної праці (усвідомлення цілі та особистого осмислення діяльності, її суспільної значущості, глибока зацікавленість у її результатах, зацікавленість дисципліною, яку викладає).
Змістовно-операційний компонент утворений когнітивним, конструктивним, особистісним складниками. Рефлексивний компонент вміщує рефлексивну підготовку та професійну рефлексивність.
Особа, яка здобула освітньо-кваліфікаційний рівень „магістр“, повинна володіти поглибленими знаннями з обраної спеціальності, уміннями інноваційного характеру, навичками науково-дослідної (творчої), або науково-педагогічної, або управлінської діяльності, набути певний досвід використання одержаних знань і вміти продукувати (створювати) елементи нових знань для вирішення завдань у відповідній сфері професійної діяльності.
На підставі проведеного опитування респондентів у дисертації виокремлено основні форми підготовки майбутніх викладачів соціально-педагогічних дисциплін: самоосвіта, самопідготовка (23,2%), стажування на кафедрі (21,3%), допомога досвідченого викладача (15,1%), отримання додаткової спеціальності (35,6%), навчання в процесі викладання (67,2%), навчання в аспірантурі (37,6%).
У РОЗДІЛІ 2 „Педагогічні умови підготовки майбутніх соціальних педагогів до викладацької діяльності“ схарактеризовано концептуальну модель професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів до викладацької діяльності в умовах магістратури, виокремлено та обґрунтовано педагогічні умови такої підготовки.
Обґрунтована концептуальна модель підготовки майбутніх соціальних педагогів до викладацької діяльності являє собою єдність таких блоків: цільового, змістовно-операційного та результативного (рис. 1). Цільовий блок містить мету та завдання; змістовно-операційний – принципи, умови, форми й методи підготовки майбутніх соціальних педагогів до викладацької діяльності; результативний – критерії та результат.
Метою професійної підготовки магістрів – майбутніх соціальних педагогів є підготовка їх до викладацької діяльності, що передбачає вирішення низки завдань:
1) оволодіння майбутніми фахівцями спеціальними знаннями, що дають цілісне уявлення про зміст, структуру й функції викладацької діяльності, про сутність готовності до викладацької діяльності у вищому навчальному закладі; 2) формування мотивації педагогічної діяльності у вищій школі; 3) актуалізація потреби в самопізнанні, самовизначенні та самовихованні, що є внутрішнім механізмом розвитку професійної підготовки особистості; 4) здійснення моніторингу підготовки майбутніх фахівців до викладацької діяльності; 5) формування професійної педагогічної ідентичності як інтегрувальної складової професійної підготовки.
