| summary: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, окреслено суть проблеми та стан її вивчення, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, теоретико-методологічну основу, розкрито новизну, теоретичне та практичне значення, наведено дані про апробацію роботи, її структуру й обсяг.
У першому розділі «Теоретичні аспекти дослідження психології часу та делінквентної поведінки підлітків» проаналізовані основні положення теоретико-методологічних і прикладних аспектів проблематики виникнення і профілактики підліткових деліктів з погляду психології часу, загальної і юридичної психології.
Окреслено основні напрямки досліджень психології часу: психофізіологічний, який розглядає час як біологічну систему, властивість мозку, що обумовлює індивідуальність типологічних відмінностей і особливостей (Т.О. Артиков, В.І. Вернадський, В.О. Войтенко, Є.І. Головаха, В.П. Зінченко, Р.І. Кругліков, П. Фресс, Ж. Піаже та ін.); індивідуально-біографічний, який розглядає концепції психологічного часу особистості у масштабі індивідуальної біографії (О.М. Бобрус, О.О. Кронік, М.С. Пряжников, С.О. Іванушкіна та ін.); індивідно-особистісний, який реалізує особистісний і типологічний підходи до індивідуальної організації часу життя та діяльності суб’єкта (К.О. Абульханова-Славська, В.І. Ковальов, Л.Ю. Кубліцкене, О.В. Кузьміна, Б.Й. Цуканов та ін.) та юридичний, який розкриває часові аспекти діяльності судових та правоохоронних органів (М.Ф. Будіянський, І.М. Даньшина, В.Ф. Пірожков та ін.).
Відзначено, що більшість вітчизняних і зарубіжних дослідників визнають амбівалентність, нестабільність підліткового віку, що істотно підвищує ризик виникнення різних форм девіантної і делінквентної поведінки (Ш. Бюлер,
С. Керрел, К. Леонгард, А.Є. Лічко, З. Фрейд, Е. Еріксон та ін.). Проаналізовано теоретичні та емпіричні дослідження феномену підліткової делінквентності (І.С. Кон, Н.А. Клейберг, В.Д. Менделевич та ін.), але аналіз літературних джерел не дозволяє виявити будь-якого єдиного, загальновизнаного підходу до визначення девіантної і делінквентної поведінки.
Аналіз наукових концепцій чинників виникнення підліткових деліктів дозволив встановити значні суперечності в результатах емпіричних досліджень вчених. Спектр чинників, що призводять до делінквентної поведінки, неоднозначний і містить в собі як внутрішні, так і зовнішні чинники. До числа внутрішніх, індивідно-особистісних причин делінквентної поведінки дослідники відносять психофізіологічну перебудову організму, викривлення ціннісно-мотиваційної, емоційної, особистісної сфери, акцентуації і психопатії темпераменту і характеру, тип вищої нервової діяльності, реактивно-імпульсивний механізм регуляції поведінки неповнолітніх і т. д. (Л.М. Балабанова, І.А. Віденєєев, Т.П. Вісковатова, А.Д. Гришко, Н.В. Греса, А.Ю. Дроздов, М.А. Кузнєцов, У.Б. Михайлішина, І.Г. Шамріленко та ін.).
До числа зовнішніх, соціальних причин, що формують делінквентну поведінку, на думку вчених, відносяться проблеми, закладені в сім'ї, загальноосвітній школі, в негативних суспільних тенденціях, пов'язаних з економічними кризами і політичними реформами, і т. д. (О.М. Бандурка, С.П. Бочарова, Є.В. Землянська, П.В. Макаренко, С.І. Яковенко, І. А. Ярмиш, О.В. Ярош та ін). Вченими підкреслюється важливість того факту, що психопатологічні риси неповнолітніх злочинців у більшості випадків не пов'язані зі спадковістю, в 80-85 % випадків вони отримані внаслідок несприятливих умов життя і виховання.
Позначено, що у профілактиці злочинів, скоєних неповнолітніми, є особливості, зумовлені їх відмінністю від осіб інших вікових категорій, а також специфікою скоєних ними злочинів. На думку А.Г. Кальмана, під профілактикою правопорушень неповнолітніх слід розуміти діяльність органів і служб у справах неповнолітніх, спеціальних установ для неповнолітніх та громадську діяльність, спрямовану на виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми. Вчені (А.Й. Міллер, О.М. Яковлєв, В.М. Ялтонський та ін.) виділяють 3 основних рівня профілактики правопорушень: загально-соціальна (попереджувальна діяльність, яка здійснюється суспільством в цілому), спеціальна (в групах та колективах) і індивідуальна профілактика (рання і безпосередня). Саме на індивідуальній профілактиці базується система загально-соціальної та спеціальної профілактики. Індивідуальне попередження злочинної поведінки диктує необхідність докладного вивчення властивостей особистості, які в певних умовах можуть детермінувати підліткові делікти (С.І. Яковенко). Причинний комплекс скоєних деліктів занадто великий, щоб виявити єдиний алгоритм нейтралізації і зниження впливу негативних чинників на поведінку цільової групи. Але, незважаючи на дискусійність питання про користь заходів превенції, вона, тим не менш, є більш бажаним явищем, ніж каральні заходи і кримінальна відповідальність.
У другому розділі «Організація і методи дослідження» описано організацію дослідження, обґрунтовано вибір методів та дана характеристика груп досліджуваних.
Дослідження складалося з трьох етапів (пошуково-аналітичного, емпіричного, оцінно-рефлексивного) і проводилося в період з 2009 по 2013 рр.
Перший етап дослідження, пошуково-аналітичний, полягав у вивченні сучасного стану проблеми і теоретичному аналізі зарубіжної та вітчизняної психологічної, юридичної, кримінологічної, соціологічної та філософської літератури з наступних питань: психологія часу у загальній та юридичній психології; особливості підліткового віку; поняття «делінквентність» і чинники її виникнення; профілактичні, нормативно-правові та психологічні аспекти роботи з делінквентними підлітками. Аналіз наукової літератури дозволив обґрунтувати вихідні теоретичні та емпіричні положення, об'єкт, предмет, мету та задачі дослідження.
Другий етап, емпіричний, включав розробку плану дослідження; підготовку необхідних для емпіричного дослідження матеріалів та апаратури; визначення груп досліджуваних; вибір бази дослідження; формулювання задач на основі робочої гіпотези та безпосереднє проведення емпіричного дослідження.
Третій етап дослідження, оцінно-рефлексивний, полягав в обробці, узагальненні, аналізі, диференціації та структуруванні матеріалів дослідження, в корекції висновків, розробці, апробації і впровадженні рекомендацій з використання психологічної методики визначення схильності підлітків до делінквентної поведінки, оформленні дисертаційного дослідження.
Дослідження проводилося на базі Куряжської виховної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Харківскій області та на базі Одеської загальноосвітньої школи I-III ступеня № 58. Вибірку дослідження склали 178 підлітків (137 підлітки чоловічої статі, засуджених за злочин(и) та 41 законослухняні підлітки-школярі чоловічої статі).
У досліджених підлітків-делінквентів було констатовано в основному корисну та корисно-насильницьку спрямованість особистості. Так, цю групу переважно склали підлітки, які вчинили крадіжку (31%), грабіж (23%), розбій (16%). Значно менша кількість підлітків були засуджені за злочини з хуліганським мотивом: незаконне заволодіння транспортом (10%), хуліганство (7%). Тяжкі злочини найменшою мірою представлені у складі підліткових деліктів: зґвалтування (5%), тяжкі тілесні ушкодження (4%) та вбивство (4%).
З метою виконання поставлених завдань дослідження був застосований комплекс психодіагностичних методик. Для визначення у підлітків індивідуальної одиниці часу τ, яка на психофізіологічному рівні визначає суб’єктивний крок часу індивіда, використовувалася методика хронометричної проби Б.Й. Цуканова. Тау-тип є диференціюючим чинником, що визначає приналежність індивіда до однієї з типологічних груп темпераменту, та дозволяє визначити індивідуальні точки фазової сингулярності, які є критичними для підлітків. Зміст та структуру базисних ваблень та актуальних схильностей делінквентних підлітків було виявлено за допомогою методики восьми потягів Л. Сонді в модифікації Л.М. Собчик, яка надає можливість діагностики мінливих, несвідомих установок, характерних для підлітків будь-якої національності, будь-якого рівня інтелекту та освіти. Для визначення основних типів акцентуації характеру було використано Патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО) Н.Я. Іванова, А.Є. Лічко. Це дало можливість визначити характерологічні особливості підлітків і тим самим передбачити чинники, здатні викликати психогенні дезадаптуючі реакції, що ведуть до делінквентності. У той час як визначення суб'єктивного кроку часу відповідало головній меті дослідження, інші дві методики були націлені на більш диференційований підхід до особистості підлітка-делінквента. Дослідження перетину та взаємозв’язку класифікуючих ознак методик Л. Сонді і ПДО з суб’єктивним кроком часу ми здійснили за допомогою дискрімінантної функції.
У третьому розділі «Суб'єктивний крок часу як чинник схильності підлітків до делінквентної поведінки» викладені і проаналізовані основні результати дослідження, а також сформовані рекомендації з використання психологічної методики визначення схильності до делінквентної поведінки для профілактичної і корекційної роботи з підлітками-правопорушниками.
На цьому етапі дослідження було порівняно показники основної та контрольної груп досліджуваних за значеннями суб’єктивного кроку часу τ, значеннями фази великого біологічного циклу і коефіцієнту природженого інтелектуального потенціалу.
Варіаційні статистики «часових» характеристик основної вибірки делінквентних підлітків демонструють, що суб'єктивний крок часу для середньо-статистичного делінквента (τ=1,020 с), що обумовлює його приналежність до меланхолоїдного типу темпераменту і практично «чистого» меланхоліка. Характеристиками меланхолічного типу темпераменту є висока сензитивність, низька реактивність, ригідність та особистісна тривожність.
Аналіз особливостей часових характеристик основної та контрольної груп досліджених виявив статистично значимі відмінності для таких показників, як суб’єктивний крок часу τ та фаза великого біологічного циклу.
Результати розподілу суб'єктивної одиниці часу в основній вибірці показують переважання індивідів меланхолоїдного типу темпераменту –
59,09% (τ=1,05 с). Значна частина досліджених відносяться до «чистих» меланхоліків – 23,53% (τ=1,0 с). Частина піддослідних належить до флегматоїдної групи – 14,71% (τ=1,1 с). Найменший відсоток випробовуваних належіть до рівновісної групі темпераменту – 3,68% (τ=0,95 с). Таким чином, можна констатувати явне переважання представників меланхолоїдного типу темпераменту серед делінквентніх підлітків основної групи – 82,62 %. За даними Б.Й. Цуканова, загалом у популяції переважає сангвіноїдна група (44%), а меланхолоїдна група знаходиться на другому місці (29%).
Виявлена у групі делінквентних підлітків тенденція підкреслює особливу роль слабкої нервової системи у посиленні ризику формування делінквентної поведінки: підлітки меланхолоїдного типу не відчувають суб'єктивного дефіциту часу, орієнтовані в минуле; у них виражені інтроверсія і високий нейротизм, процеси гальмування переважають над збудженням; підвищена чутливість навіть до слабких подразників, схильність до психологічних «зривів» при надмірній стимуляції; висока стомлюваність, схильність до реакції гіперкомпенсації, відволікання і нестійка увага, хвороблива уразливість. Домінування представників меланхолоїдного типу у вибірці делінквентних підлітків є одним з чинників ризику формування протиправної поведінки. Цей чинник також посилює особистісну дезадаптивність і психологічну залежність підлітків від несприятливих зовнішніх умов і може провокувати розвиток підліткових деліктів.
Нерівномірність протікання суб’єктивних переживань і поведінкових проявів людини описується періодами великих біологічних циклів (за Б.Й. Цукановим). Ним виявлена особливість протікання вказаних циклів: в середині періоду людина знаходиться на піку енергетичного тонусу та поведінкової активності, а на початку та в кінці – на спаді, в зоні мінімуму власних можливостей.
Аналіз результатів за фазою великого біологічного циклу показав, що на момент звершення правопорушення середньостатистичний представник основної вибірки знаходився в періоді 1,737 С, тобто в останній чверті великого біологічного циклу, і наближувався до точки фазової сингулярності 2 С. Остання чверть періоду С (1,75-2 С) характеризується особистісним неблагополуччям, загостренням психологічних проблем і чутливістю до впливів навколишнього середовища. Це період, що характеризується спадом емоційних, фізичних, психічних, психосоматичних ресурсів індивіда і є критичним через можливість виникнення різноманітних форм девіантної і делінквентної поведінки. Явна перевага випробовуваних основної групи, що знаходилися на момент вчинення делікту в періоді так званого «біоенергетичного мінімуму» (1,75-2 С) (59,56 %), підтверджує особливу роль соціальної ситуації розвитку, що провокує або гальмує прояв вікових загострень, які обумовлюють кризові прояви даного вікового періоду.
Показово, що у підлітків контрольної групи спостерігається така ж тенденція, переважна більшість досліджуваних знаходиться у періоді (1,75-2 С) (53,67%).
Специфіка С-періоду дозволяє прогнозувати ризик виникнення протиправної поведінки для підлітка з урахуванням суб'єктивного кроку часу. Так само вимірювання суб'єктивного кроку часу дозволяє операціоналізувати і використовувати в превенційній і корекційній роботі поняття якості індивідуального часу.
Наступним етапом дослідження став аналіз базисних потягів делінквентних підлітків (за методикою Л. Сонді). Результати, отримані за допомогою цієї методики, для подальшої статистичної обробки, були переведені в інтервальну шкалу (від -6 до +6) |
