ЮРИДИКО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОТИПРАВНИХ ДІЯНЬ, СКОЄНИХ У СТАНІ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження та його зв’язок із науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету і задачі роботи, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, висвітлено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію результатів дослідження та публікації.

Розділ 1 «Стан сильного душевного хвилювання як обставина, що впливає на визначення ступеня вини» складається з двох підрозділів, у яких представлено історичні витоки та сучасні уявлення щодо стану сильного душевного хвилювання в законодавстві країн світу та України, надається психологічна характеристика суб’єкта та суб’єктивної сторони складу злочину, вчиненого в такому стані.

У підрозділі 1.1. «Поняття та зміст стану сильного душевного хвилювання в законодавстві країн світу та України» зазначається, що в законодавстві більшості країн світу стан сильного душевного хвилювання визнається обставиною, яка суттєво впливає на поведінку особи в криміногенній ситуації. Але питання його змісту та меж дотепер продовжує залишатися дискусійним. Не останню роль тут відіграє неоднозначне розуміння законодавцем самої сутності цього феномену, що містить не лише юридичну складову як зовнішню форму протиправного діяння, але й психологічну – як її внутрішній зміст.

У вітчизняному правовому полі згадування про стан сильного душевного хвилювання можна віднайти ще в правових джерелах періоду Київської Русі; він фігурує також у «Соборному Уложенні» (1649 р.), в «Уложенні про покарання кримінальні та виправні» (1845 р.); вперше термін «сильне душевне хвилювання» закріплено в Кримінальному уложенні 1903 р. За радянських часів він знайшов відображення в «Основних началах кримінального законодавства СРСР та союзних республік» (1924 р.), Кримінальному кодексі УРСР (1927 р.), Кримінальному кодексі України (1960 – 2001 рр.). Фактично в незмінному вигляді норми щодо стану сильного душевного хвилювання представлені і в чинному КК України.

Аргументовано, що задля приведення змісту чинного КК України у відповідність до сучасного стану наукового опрацювання проблеми впливу емоцій на злочинну поведінку особи, доцільним є: замінити поняття «сильне душевне хвилювання» на «гіперафективний психічний стан», поняття «вчинене діяння» – на «скоєне» у всіх випадках, коли йдеться про гіперафективні психічні стани. Запропоновано також внести корективи до ст. 36, 37, 66, 116 та 123 КК України.

У підрозділі 1.2. «Психологічна характеристика суб’єкта та суб’єктивної сторони складу злочину, вчиненого в гіперафективному психічному стані» обґрунтовано, що афективна реакція – це зміни в психічній та соматичній сфері, які супроводжують афективний стан. Основними відмінностями афективного стану від афекту є: а) збереженість здатності ідентифікувати пережиту емоцію (гнів, злість, ненависть тощо); б) відсутність третьої фази, тобто вираженого психофізичного виснаження.

Надано характеристику видів афектів: фізіологічного, кумулятивного фізіологічного, патологічного та аномального.

Характерними ознаками фізіологічного афекту є: раптовість виникнення; обмеження здатності керувати своїми діями, їх агресивність та неадекватність; зв’язок дій і афективних переживань з психотравмуючим фактором; раптовість виходу внаслідок психічного виснаження; часткова амнезія скоєного. Нетиповість реакції особи спричиняється значним перевищенням меж адаптаційних можливостей психіки, завдяки чому поведінка втрачає складно опосередкований характер і наближається до примітивних адаптивно-захисних реакцій. Людина не втрачає повністю розуміння ситуації і скоєних нею дій, але практично не контролює їх.

Кумулятивний фізіологічний афект – стан поступово наростаючої емоційної напруги, що спричиняється систематичною протиправною або аморальною поведінкою осіб із найближчого оточення. Він відрізняється від класичного фізіологічного афекту тривалістю та сутністю першої фази.

Патологічний афект – надінтенсивне емоційне переживання психотичної ґенези, що може виникнути як внаслідок патопсихологічної динаміки свідомості при психічних захворюваннях, так і впливу на мозок різних шкідливих факторів (травми головного мозку, нейроінфекції тощо).

Аномальний афект – афективний стан, що виникає в осіб із психічними розладами чи на тлі алкогольного сп’яніння, коли змінений стан свідомості стає наслідком добровільного прагнення особи до його настання. Класичний фізіологічний афект у стані алкогольного сп’яніння чи наркотичного збудження виникнути принципово не може, оскільки від початку має місце дезорганізація психічної діяльності (моторне розгальмування, зниження здатності контролювати свої емоції та поведінку та ін.).

Розділ 2 «Стан сильного душевного хвилювання як об’єкт дослідження юридичної психології» складається з двох підрозділів, у яких охарактеризовано стресогенні чинники афектогенної ситуації; запропоновано показники для діагностики схильності особи до афективного реагування.

У підрозділі 2.1. «Стресогенні чинники ситуації вчинення злочину під впливом гіперафективного психічного стану» обґрунтовано, що ситуація вчинення насильницького злочину в гіперафективному психічному стані містить у собі практично всі ознаки екстремальності: раптовість, швидкоплинність, високий ступінь емоційного напруження, відсутність відповідного досвіду. Вона супроводжується переживанням екстремальності та потребує мобілізації всіх ресурсів особистості.

Основними різновидами стресу в межах предметного поля дослідження є: ситуативний, що виникає внаслідок різкої чи непередбачуваної зміни обставин; хронічний, що породжується конфліктними сімейними стосунками, складними життєвими умовами. Симптомами хронічного стресу виступають: дратівливість, тривожність, безсоння, нічні кошмари, астенізація, перепади настрою, імпульсивність поведінки та ін.

Зв’язок між афектогенною ситуацією та виникненням афективного стану не є однозначним: в часі він може бути як миттєвим, так і досить значним. При цьому ознака раптовості діяння вказує на його несподіваність для самого суб’єкта: воно може бути як наслідком конкретно ситуативного афектогенного впливу, так і систематичного, триваючого в часі.

У підрозділі 2.2. «Психологічний зміст і психодіагностичні показники визначення гіперафективного психічного стану» висвітлено результати проведеного емпіричного вивчення осіб, які скоїли злочин у гіперафективному психічному стані.

За методикою «Схильність до афективних станів» найвищий рівень афективності (10−12 балів) встановлений у 67,8 % опитаних. У цих осіб схильність до афективних станів трансформувалася в провідну рису характеру, яка визначає відповідні поведінкові стереотипи.

За опитувальником К. Леонгарда – Х. Шмішека кількість акцентуйованих осіб складає 89,2 %, при цьому виражений рівень акцентуації спостерігається за шкалою «збудливість» (19 балів), високий – за шкалами «тривожність» (17 балів), «демонстративність» та «екзальтованість» (по 16 балів). Встановлено, що найбільша кількість досліджуваних осіб належать до збудливого типу (15,0 %); застрягаючий тип акцентуації притаманний 11,8 % респондентів. Загалом представники цих типів складають 79,5 % від кількості осіб, у яких акцентуація має місце.

За опитувальником Р. Кеттелла домінуючим у психологічному профілі осіб, які вчинили злочин у гіперафективному психічному стані, є фактори L (х сер. = 7,9), зафіксовано також високі значення фактора E (х сер. = 7,8) та фактора F (х сер. = 7,4), що в сукупності визначає їх підозрілість, внутрішню напругу, фіксацію уваги на невдачах, подразливість, егоцентричність, агресивність, впертість, конфліктність, неврівноваженість, ворожість, одночасно – імпульсивність, енергійність, експресивність, емоційність, орієнтованість на соціальні контакти. Згідно з фактором I (х сер. = 4,1) вони малочутливі, сурові чи навіть жорстокі, реалістичні, практичні; згідно з фактором N (х сер. = 4,2) – прямі, безпосередні у спілкуванні аж до нетактовності, емоційно нестримані, недосвідчені в аналізі мотивів людської поведінки. Звертають на себе увагу низькі інтелектуальні здібності респондентів (х сер. = 2,8), що визначає їх поведінкову незібраність, конкретність і ригідність мислення, нездатність до вирішення складних мисленнєвих завдань. Це особливо важливо у зв’язку з тим, що сам злочин є абстрактно-мисленнєвою моделлю, що потребує виваженого прийняття рішення та прогнозування наслідків власних дій і дій протилежної сторони, вміння знаходити нетривіальні рішення в практичних життєвих ситуаціях.

Розділ 3 «Правові та психологічні засади кваліфікації злочинів, спричинених гіперафективним психічним станом» включає два підрозділи, в яких аналізується судова практика у справах про афектовані злочини, а також окреслено засади використання спеціальних психологічних знань при розслідуванні та судовому розгляді злочинів, вчинених під впливом гіперафективного психічного стану.

У підрозділі 3.1. «Напрями вдосконалення судової практики врахування гіперафективного психічного стану при призначенні покарання» зазначається, що злочини в гіперафективному психічному стані вчинюють переважно чоловіки (67,6 %) у віці 30−39 років (59,4 %); це пересічні громадяни без виражених криміногенних ознак, але з досить низьким соціальним статусом, які перебували з потерпілим у родинних стосунках (57,5 %) або ж були добре знайомі з ним протягом тривалого часу (38,7 %). Потерпілі від цієї категорії насильницьких дій також частіше чоловіки (52,7 %), але старші за віком, що пояснюється юридико-психологічними особливостями взаємодії між злочинцем і потерпілим: насправді дискримінатором тут була саме потенційна жертва, від якої потерпав потенційний злочинець. Безумовно, щоб здійснювати фізичне насильство або ж чинити психологічний тиск, особа повинна володіти визначеними зовнішніми перевагами, якими й ставав вік, фізична сила чи певний соціальний статус агресора. Серед потерпілих значна частка непрацюючих, таких, що не мали постійного місця роботи, представників малокваліфікованих професій, пенсіонерів, а також таких, що перебували у стані алкогольного сп’яніння (21,7 %) та зловживають алкоголем
(16,4 %), Отже, соціальна невлаштованість та незадовільний матеріальний стан стає провокуючим чинником для обох сторін, призводячи до розвитку міжособистісного конфлікту, загострення раніше існуючих протиріч та підвищення ступеня психологічної напруженості, створюючи тим самим передумови для виникнення афективного стану.

Делікти в гіперафективному психічному стані найчастіше скоюються пізно ввечері (64,3 %), за місцем проживання обвинуваченого чи потерпілого (73,9 %); за своєю спрямованістю вони належать до сімейно-побутових злочинів, коли приводом ставала сварка (75,8 %), образа (37,7 %) та насильство (28,5 %) з боку потерпілого. Відповідно, й знаряддя для нанесення тілесних ушкоджень були випадковими (ніж, молоток, штахетник) або ж удари наносилися руками й ногами; вчиненню злочинів у гіперафективному психічному стані характерне нанесення жертві значної кількості тілесних ушкоджень.

Найбільш складною для оцінювання ступеня вини підсудного варто вважати обставину «випадковості – систематичності» насильницьких дій. Помилки у кваліфікації аналізованих складів злочину, як правило, виникають у зв’язку з необхідністю оцінювати не ступінь впливу на поведінку винного прямого фізичного насильства з боку потерпілого, але насильства психічного, особливо коли знущання, тяжкі образи, шантаж, наклеп відбуваються публічно. Парадоксальність сучасної судової практики полягає в тому, що систематичність побиття, постійна загроза для життя та здоров’я опосередковано стають підставою для визнання особи винною у вчиненні тяжкого насильницького злочину, хоча й за наявності обставини, що пом’якшує покарання; якщо ж така загроза виникла неочікувано – особа може бути визнана невинною.

У підрозділі 3.2. «Використання спеціальних психологічних знань при розслідуванні та судовому розгляді злочинів, вчинених під впливом гіперафективного психічного стану» обґрунтовано, що спеціальні психологічні знання при розслідуванні та судовому розгляді злочинів, учинених під впливом негативної емоції, можуть використовуватися в трьох основних формах:
1) консультація – роз’яснення положень психологічної науки та практики щодо особливостей емоційно-вольової регуляції поведінки людини в криміногенних ситуаціях; 2) участь спеціаліста-психолога – психологічний аналіз суб’єктивної сторони злочину, надання допомоги в підготовці та проведенні психологічно насичених процесуальних дій; 3) судово-психологічна експертиза – дослідження явищ і процесів, перебіг яких визначався інтенсивними емоційними проявами.

Дослідницька частина будь-якого з різновидів застосування спеціальних психологічних знань для визначення афекту повинна складатися з трьох блоків:
1) вивчення матеріалів, загальне орієнтування в ситуації; 2) психодіагностичне вивчення особи; 3) встановлення ознак наявності/відсутності афекту за допомогою бесіди та спостереження.