ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ У СТУДЕНТІВ ЗДАТНОСТІ ДО САМОСТВЕРДЖЕННЯ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотези, методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення здобутих результатів; наведено відомості про апробацію результатів дослідження і публікації за темою дисертації.

У першому розділі – «Теоретичні аспекти дослідження самоствердження особистості» – здійснено теоретичний аналіз вітчизняних та зарубіжних психологічних джерел стосовно проблеми самоствердження особистості, наведено сучасні підходи до розуміння сутності цього феномену, на основі яких уточнено зміст поняття, чинники та засади формування здатності до самоствердження. На основі даних літературних джерел охарактеризовано вікові особливості самоствердження.

Проаналізувавши місце самоствердження серед понять: «самосвідомість», «самовизначення», «саморозкриття», «самовираження», «самопізнання», «самоповага», «самореалізація», «самопред’явлення» (самопрезентація), «самоактуалізація», «самооцінка», «самоставлення» – визначено, що самоствердження є самостійним явищем, яке необхідно вивчати, не применшуючи його значення в розвитку цілісної, гармонійної, самодостатньої особистості.

Констатовано, що дослідження проблеми самоствердження особистості має тривалу історію, що збагатила науку різними поглядами стосовно природи цього явища. Філософи як основу самоствердження розглядали волю (Ф. Бекон, І. Кант, Ф. Ніцше, А. Шопенгауер), психоаналітики – потребу у визнанні особистості іншими людьми, які її оточують, відчуття своєї людської гідності (А. Адлер, Е. Еріксон, З. Фройд та ін.). Гештальтпсихологи визначили, що самоствердження залежить від рівня домагань, які є в людини, і відбувається завдяки їх змінам (К. Левін та ін.).

Внесок психологів-гуманістів у розвиток ідеї самоствердження особистості полягав в тому, що вони значно розширили систему методологічних принципів; розглядали особистість як суб’єкт власного життя, здатний до самореалізації й саморозвитку; надали позитивного статусу досліджуваній проблемі; самоствердження розуміли як одну з базових особистісних потреб, як основу самоактуалізації особистості. Самоствердження відноситься до однієї з початкових форм саморозвитку особистості (А. Маслоу, К. Роджерс та ін.).

Представники радянської школи значної ролі надавали «середовищному» чиннику, наголошуючи, що на самоствердження також впливають потреби, ціннісні орієнтації, діяльність(Г. С. Костюк, В. А. Роменець, П. А. М’ясоїд та ін.).

Встановлено, що сучасні дослідники поділяють думку про те, що самоствердження викликане самою природою людини, суперечністю її потреб, тобто одночасним прагненням до самозбереження і самоактуалізації, й тому його можна охарактеризувати як спосіб отримання або утримання, або розширення людиною об’єму її власне людського буття (І. Д. Бех, А. О. Деркач, В. В. Івашковський, Н. Є. Ситнікова, Н. Є. Харламенкова).

На основі проведеного аналізу можна визначити, що самоствердження – це прагнення особистості до саморозкриття, доведення самоцінності, самореалізації особистісних потенціалів та досягнення певного статусу у стосунках з оточуючими, з соціумом, прагнення до успіху та визнання у діяльності.

Виокремлюються наступні основні характеристики самоствердження: просторова характеристика, яка включає в себе область самоствердження, оскільки кожен акт самоствердження здійснюється в певній сфері людської діяльності; енергетична або силова характеристика, що містить в собі імпульс – внутрішню потребу у самоствердженні (загальний, стабільний, або ситуаційний, змінний, імпульс); потенціал самоствердження, тобто здатність людини до дії, до задоволення того чи іншого імпульсу, до самоствердження (загальний потенціал – характеристика особистості, що виявляється у здатності зайняти та утримувати високий статус в системі міжособистісної взаємодії, викликати повагу та підтримку оточуючих на основі визнання цінності власної особистості та активної самореалізації; специфічний потенціал – здатність задовольнити ситуаційний імпульс до самоствердження).

Розгортання вказаного потенціалу виявляється у безліч способів. У літературі вказується на можливість виділення типів самоствердження за ступенем цілеспрямованості: самоствердження-самоціль, цілеспрямоване самоствердження, нецілеспрямоване самоствердження; за стратегіями: самопригнічення, конструктивна (шляхом самовизначення) та домінування (шляхом заперечення інших Я) (Є. П. Нікітін, Н. Є. Харламенкова).

Визначено, що самоствердження відноситься до однієї з форм саморозвитку особистості, але необхідною його передумовою є усвідомлення людиною себе, оскільки самосвідомість впливає на діяльність людини, її розвиток, способи спілкування, тобто на саморегуляцію поведінки людини, а отже, й на вибір стратегії самоствердження. Тому основою здатності до самоствердження є сформований образ Я особистості, яка виступає активним суб’єктом, котрий пізнає й перетворює світ і самого себе.

Здійснено порівняльну характеристику способів самоствердження дітей дошкільного віку, школярів та студентів. Зрілий юнацький вік, на який випадає студентське життя, – центральний період становлення людини, особистості в цілому, прояву найрізноманітніших інтересів. У цей час відбувається розвиток соціально зрілої особистості, змінюється система поглядів на світ, на своє місце в цьому світі. Формування світогляду студента означає розвиток рефлексії, усвідомлення себе суб’єктом діяльності, носієм певних суспільних цінностей, соціально корисною особистістю. У віці 16–20 років створюються передумови для самовизначення людини (Б. Г. Ананьєв, Ш. Бюлер, Н. В. Кузьмін, Ю. Н. Кулюткіна, А. В. Массанов, А. О. Реан, П. О. Просецький, В. О. Сластьонін, В. О. Якунін). Наголошено на необхідності розвитку у студентів прагнення до конструктивного самоствердження, як умови безперервного самовдосконалення, самовираження, саморозвитку, самореалізації, пошуку способів адекватного використання власних сил, умінь, знань, себе самого.

У другому розділі – «Програма емпіричного дослідження здатності до самоствердження у студентів та аналіз результатів констатувальної частини» – на основі проведеного теоретичного аналізу визначено основні напрями і принципи емпіричного дослідження, викладена його програма й шляхи організації. Обґрунтовується вибір групи студентів, які брали участь у дослідженні (загальна кількість досліджуваних 180 осіб, з метою отримання достеменних результатів, на етапі формуючого експерименту відібрано лише тих, які є яскравими представниками однієї зі стратегій самоствердження, тобто мають акцентуацію на стратегії самопригнічення, конструктивній чи домінування). Здійснюється підбір психодіагностичних методик. Наводяться результати констатувального експерименту, що розкривають індивідуально-психологічні особливості студентів з різними стратегіями самоствердження.

Емпіричне дослідження здійснювалося у чотири етапи:

1) підготовчий – розробка та організація емпіричного дослідження;

2) діагностичний – проведення вимірювань і діагностичних процедур, збір емпіричного матеріалу;

3) аналітико-інтерпретаційний, на якому встановлено характер співвідношення стратегій самоствердження з певними властивостями особистості; здійснено диференціально-психологічний аналіз одержаних даних.

4) формувальний – апробація і впровадження тренінгової програми, що спрямована на формування у студентів здатності до самоствердження.

Початок навчання у вузі є ключовим етапом для формування нового образу Я та здатності до конструктивного самоствердження дорослої, самостійної молодої людини, саме тому для проведення емпіричного дослідження та формувального експерименту було запрошено студентів першого курсу.

В результаті кореляційного аналізу були виявлені численні багатозначні зв’язки (переважно на рівні 1 %) між показниками стратегій самоствердження студентів і широкого спектру властивостей особистості. В табл. 1 представлені найбільш важливі дані, що яскраво демонструють характер співвідношення показників, що досліджувались.

Аналіз отриманих даних дозволяє визначитися стосовно психологічних передумов формування та вибору студентами певної стратегії самоствердження. Серед властивостей особистості, що є найбільш важливими в цьому аспекті, виокремлюється самоставлення, самовпевненість, самоприйняття, саморозуміння, самоповага, почуття провини, образа, рівень інтернальності, часова перспектива, домінантність та головне – сформований образ Я та самооцінка.