ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЛЕЖНИХ, БЕЗПЕЧНИХ І ЗДОРОВИХ УМОВ ПРАЦІ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі дисертаційного дослідження обґрунтовується актуальність обраної теми. Характеризується стан її наукової розробки, визначається мета та основні задачі, об’єкт і предмет, методологічні засади. Сформульована наукова новизна, теоретичні та практичні результати, що були одержані автором, а також їх апробація.

Розділ 1 «Правове забезпечення державної політики в реалізації належних, безпечних і здорових умов праці» складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються соціально-правова сутність і поняття охорони праці, принципи державної політики в цій галузі, а також дається сучасна характеристика нормативно-правового забезпечення належних, безпечних та здорових умов праці.

У підрозділі 1.1 «Поняття і соціально-правова характеристика охорони праці в Україні» присвячений дослідженню поняття охорони праці та забезпечення належних, безпечних та здорових умов праці як важливої соціально-правової проблеми нашої держави.

Проаналізувавши точки зору науковців, автор приходить до висновку, що охорона праці розглядається в широкому і вузькому розумінні цього слова. У широкому значенні цього слова охорона праці це, насамперед, система збереження життя і здоров’я працівників у процесі трудової діяльності, що включає в себе правові, соціально-економічні, лікувально-профілактичні, реабілітаційні та інші заходи.

У вузькому значенні поняття «охорона праці» в трудовому праві розглядається як один з принципів трудового права і правовий інститут; суб’єктивне право працівника на умови праці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни в конкретних трудових правовідносинах.

Автор робить висновок про те, що охорона праці як інститут трудового права – це сукупність норм, спрямованих на забезпечення умов праці, безпечних для життя і здоров’я працівників, обов’язкових для виконання роботодавцями. Охорона праці виступає в якості елемента трудових правовідносин, в якому сторони наділені широким колом взаємних прав та обов’язків щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці.

Акцентується увага на тому, що стан охорони праці в державі значною мірою залежить від соціально-економічного стану держави суб’єктів господарювання. На це впливає нормативна база з питань охорони праці.

У підрозділі 1.2 «Принципи державної політики в реалізації належних, безпечних і здорових умов праці» проведено дослідження передбачених ст. 4 Закону України «Про охорону праці» принципів державної політики в галузі охорони праці, які спрямовані на збереження життя і здоров’я працівників. Державна політика в галузі охорони праці спрямована також на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Основними принципами державної політики в сучасних умовах з охорони праці є: 1) проведення ефективної податкової та митної політики, яка стимулює створення здорових і безпечних умов праці, впровадження безпечних технологій та техніки, засобів захисту; 2) участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці; 3) встановлення компенсацій і пільг за роботу у важких, шкідливих і небезпечних умовах праці; 4) захист інтересів працівників, що постраждали від трудового каліцтва, а також членів їхніх сімей.

Робиться висновок про те, що головним завданням з охорони праці нині є теоретична розробка і нормативне закріплення порядку фактичного стану охорони праці на діючих підприємствах, а також правове забезпечення співвідношення розмірів платежів у Фонд соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань з реальним станом охорони праці на суб’єктах господарювання. Вказаний Фонд повинен виконувати роль економічного регулятора по забезпеченню безпеки працівників.

Регулювання відносин у сфері охорони праці потребує законодавчого закріплення обов’язків роботодавця по забезпеченню охорони праці. Для реалізації цього положення є необхідність внесення в діюче законодавство положень, що зобов’язували б власника враховувати пропозиції працівників з питань охорони, порядок інформування роботодавцем працівників про результати розгляду звернень.

Правова складова в системі заходів щодо охорони праці має посідати основне місце, оскільки закріплені правила поведінки покликані зберегти життя та здоров’я працівників.

У підрозділі 1.3 «Характеристика нормативно-правового забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці» присвячений аналізу сучасного стану нормативно-правового забезпечення належних, безпечних та здорових умов праці.

Автор акцентує увагу на тому, що проголосивши в Конституції України життя і здоров’я людини найвищою соціальною цінністю, гарантувавши їй право на безпечні та здорові умови праці, держава тим самим взяла на себе обов’язок забезпечити громадянам захист їхніх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності. Цей обов’язок полягає в законодавчому закріпленні правових норм, що визначають умови і порядок реалізації конституційного права громадян на здорові та безпечні умови праці, юридичні механізми охорони цього права. Правове врегулювання охорони праці тісно поєднує в собі системи правових норм. Перша система – це норми централізованого трудового законодавства, які носять загальнодержавний характер. Основною їх метою є встановлення мінімальних норм і засобів щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці. Друга система ґрунтується на нормах централізованого законодавства, вона має свою специфіку, сутність якої полягає в практичній конкретизації при застосуванні заходів і засобів з охорони праці на конкретному підприємстві, установі, організації.

На рівні з законодавчими актами Радянського Союзу, які не втратили чинності в Україні, та законодавчими актами України на її території діють міжнародно-правові норми та стандарти у сфері охорони праці, які ратифіковані Україною.

Вступ України до Ради Європи, а в недалекому майбутньому – до Європейського Союзу, лише сприятиме підняттю стандартів і посиленню правового захисту працівників у сфері охорони праці.

Розділ 2 «Правове регулювання системи управління забезпеченням належних, безпечних і здорових умов праці» складається з трьох підрозділів, в яких досліджується суть правового регулювання системи управління охороною праці, правові заходи державних органів та громадського контролю за додержанням законодавства в сфері забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці.

У підрозділі 2.1 «Поняття і сутність правового регулювання системи управління охороною праці».

Система управління охороною праці на нормативному рівні закріплена в Рекомендаціях щодо побудови, впровадження та удосконалення системи управління охороною праці, затверджені Державним комітетом України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, розроблених з метою сприяння суб’єкту господарювання щодо досягнення такого рівня охорони праці на виробництві, який відповідає мінімальним вимогам по забезпеченню безпечних та здорових умов праці найманих працівників.

Відповідно до цього, система управління охороною праці визначається як частина загальної системи управління організацією, яка сприяє запобіганню нещасним випадкам та професійним захворюванням на виробництві, а також небезпеці для третіх осіб, що виникає у процесі господарювання, і містить у собі комплекс взаємопов’язаних заходів на виконання вимог законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці.

Роботодавець зобов’язаний створити в кожному структурному підрозділі на робочому місці умови праці з урахуванням вимог нормативних актів, а також забезпечити гарантування прав працівників. З цією метою роботодавець зобов’язаний забезпечити функціонування системи управління охороною праці. Для цього він створює необхідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення питань з охорони праці.

У підрозділі 2.2 «Правові заходи державних органів нагляду та контролю по забезпеченню належних, безпечних і здорових умов праці» досліджується забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці як невід’ємної частини державної політики, яка втілюється в діяльність центральних та місцевих органів влади й Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, шляхом здійснення нагляду і контролю за дотриманням законодавства. Для координації і вдосконалення роботи з охорони праці, а також контролю за цією роботою в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади створюються структурні підрозділи з охорони праці. Рішення цих органів є обов’язковими для виконання всіма юридичними і фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Зроблено висновок про те, що законодавство про охорону праці ефективне тоді, коли воно забезпечується дієвими засобами державного примусу, що реалізується шляхом нагляду і контролю з боку державних органів.

Державний нагляд щодо забезпеченню належних, безпечних і здорових умов праці – це діяльність спеціально уповноважених державних органів щодо забезпечення законності в галузі охорони праці, дотримання вимог законодавства з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Під державним контролем по забезпеченню належних, безпечних та здорових умов праці слід розуміти діяльність уповноважених державних органів по аналізу правильності, доцільності та ефективності дотримання суб’єктом господарювання положень і нормативів у сфері охорони праці, а також запобігання та припинення можливих порушень у ній.

Різниця між наглядом і контролем по забезпеченню належних, безпечних і здорових умов праці полягає в тому, що в другому випадку контролюючий орган має право втручатися в оперативну діяльність підконтрольного, а також самостійно притягувати винних осіб до юридичної відповідальності. Здійснюючи державний нагляд, державні органи мають право лише вказувати особі на допущені порушення, подати подання щодо їх усунення, але в їх компетенцію не входить застосування заходів юридичної відповідальності.

Правові заходи державних органів нагляду та контролю по забезпеченню належних, безпечних і здорових умов праці поділяються на:

1) загальнодержавні, що поширюються на регулювання всіх суспільних відносин у сфері охорони праці;

2) спеціальні, що поширюються на окремих суб’єктів господарювання.

У підрозділі 2.3 «Громадський контроль за додержанням законодавства в аспекті забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці» аналізується діяльність професійних спілок, їх об’єднань в особі виборних органів і представників. Слід зазначити, що це пов’язане з поступовим заповненням приватним сектором економіки більшості ланок ринку праці; перетворенням колишніх державних підприємств у господарські товариства; недотриманням фінансування установ і організацій, що змушує їх скорочувати чисельність штату працівників, здавати вивільнені приміщення в оренду; перетворенням роботодавця – держави на роботодавця – приватного підприємця. Зазначене не могло негативно не вплинути на існуюче соціально-політичне становище професійних спілок: з рушійної сили вони перетворилися на звичайні громадські організації, які «на аркуші» отримали чисельні повноваження, але фактично не мають ніякої влади. Тому закріплення законодавцем можливості здійснення громадського контролю уповноваженою найманими працівниками особою видається дуже актуальним.

На цей час реалізація громадського контролю за додержанням законодавства у сфері забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці здійснюється через соціальний діалог, який слід розуміти як систему взаємовідносин між працівниками та роботодавцями в особі їх уповноважених працівників.