ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ТА МЕХАНІЗМИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається стан наукової розробки проблеми, з’ясовується зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами Національної академії, розкриваються її мета, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, наукова новизна отриманих результатів та їх значення, наводяться відомості щодо апробації цих результатів. Наукове значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що отримані результати і висновки створюють передумови для обґрунтування теоретико-методологічних засад формування державної ЗЕП та визначення напрямів підвищення її ефективності в умовах розвитку світових інтеграційних процесів.

У першому розділі – “Теоретичні основи формування зовнішньо-економічної політики держави” – визначено теоретичні засади сутності державної ЗЕП, особливості ЗЕП України, етапи її формування за роки незалежності, узагальнено теоретичні напрацювання вітчизняних та зарубіжних учених з трактування сутності і змісту основних понять та категорій щодо формування й реалізації ЗЕП, наведено понятійно-термінологічну характеристику державного регулювання та ЗЕП, з’ясовано місце України в геополітичному просторі, окреслені проблеми та перспективи розвитку інтеграційної стратегії України, концептуальні засади формування ЗЕП у контексті досягнення стратегічних цілей.

За результатами дослідження трактування сутності та змісту основних економічних понять у галузі державної ЗЕП виявлена необхідність уточнення і встановлення однозначності розкриття змісту дефініцій термінів: “зовнішньоекономічна політика”, “заходи митно-тарифного регулювання”, “заходи нетарифного регулювання”, які визначені дисертантом таким чином: зовнішньоекономічна політика – це цілеспрямована діяльність органів державного управління з формування та реалізації ієрархічної послідовності внутрішніх і зовнішніх цілей держави, що спрямована на забезпечення гарантовано-прогресивного соціально-економічного розвитку через ефективне співробітництво економічних суб’єктів у системі світового господарства та побудована на принципах послідовності, економічної доцільності й державного суверенітету; заходи нетарифного регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності – це комплекс заходів регуляторного характеру (обмежувального чи стимулюючого) щодо реалізації ЗЕП у напрямі захисту національних інтересів, підвищення конкурентоспроможності країни та її ефективної участі в системі світогосподарских процесів; заходи митно-тарифного регулювання у сфері ЗЕД – це комплекс заходів регуляторного характеру щодо реалізації ЗЕП у напрямі стимулювання законної конкуренції шляхом установлення митних тарифів та інших інструментів, які змінюють митний тариф, правил їх застосування і процедур їх адміністрування.

На основі аналізу процесів формування та еволюції ЗЕП незалежної України визначено основні її риси в різні періоди існування, що дало змогу виділити 8 основних етапів її розвитку в аспекті систематизованого опису заходів державного впливу, а саме: становлення національної ЗЕП та створення власної митної системи (1991–1993), радикальної лібералізації економіки (1994–1995); помірного протекціонізму (1996–1998); державного асиметричного протекціонізму галузей і регіонів та посилення адміністративного тиску на суб’єктів господарювання (1999–2004); дестабілізаційно-конструктивної політики (2005–2007); імплементаційно-інтеграційної політики на тлі ліберальної імпортної моделі, світової фінансово-економічної кризи (2008–2009); помірно-регульованої ЗЕП, активізації пошуку нових напрямів реалізації національних економічних інтересів на світових ринках (2009–2011); соціально орієнтованої зовнішньоекономічної політики, спрямованої на залучення громадянського суспільства в регуляторні процеси у сфері ЗЕД 

(з 2012 р.).

У процесі аналізу впливу інтеграційної стратегії на формування ЗЕП України було з’ясовано, що у визначенні інтеграційного курсу Україна зазнає впливу двох економічних угруповань: Європейського Союзу та Єдиного економічного простору, які суттєво відрізняються один від одного за потенціалом, але однаково важливі для економіки України. Разом з тим полярність поглядів суспільства стосовно  пріоритетності напрямів інтеграції свідчить про відсутність комплексної стратегії державної ЗЕП та неусвідомлення впливу інтеграційних факторів на економіку країни в надзвичайно динамічних умовах світової економічної трансформації. Основним фактором, що значно погіршує реалізацію інтеграційних можливостей України, є внутрішні проблеми, які зумовлюють низьку конкурентоспроможність країни. Тому вирішено, що стратегічні орієнтири інтеграції України мають визначатися поетапно, у міру вирішення існуючих проблем та відповідно до національних інтересів на світових ринках.

На основі фактографічного аналізу доведено, що успішність реалізації розроблених за останні роки стратегій і програм щодо формування ЗЕП України виявилася недостатньою, оскільки, по-перше, до реалізації доходили лише концептуальні підходи щодо формування стратегій; по-друге, стратегічний план, що мав розраховуватися на 10–20 років, змінювався кожні 2–3 роки; по-третє, діючі механізми державного управління не відповідали вимогам нових стратегій. Зазвичай здійснювалися лише окремі елементи програм, до того ж у зміненому вигляді. Тому в роботі запропоновано Концепцію формування ЗЕП на довгострокову перспективу, особливостями якої є: визначення як стратегічного об’єкта регулювання товарних ринків, що виводяться на конкурентоспроможний рівень; розробка комплексної стратегії на основі поступальної трансформації стратегії протекціонізму в стратегію конкурентоспроможності і подальшої реалізації інтеграційної стратегії, що враховує сучасний стан розвитку внутрішнього та зовнішніх ринків і перспективи нарощування економічного потенціалу та виробничих потужностей України; вдосконалення механізмів державного регулювання ЗЕД у частині підвищення ефективності заходів митно-податкового регулювання, гнучкості й результативності заходів нетарифного регулювання, системного впорядкування і гармонізації інституційного забезпечення, ефективного фінансового стимулювання; впровадження в систему державного управління методології підвищення якості управлінської діяльності, орієнтованої на запрограмований результат.

У другому розділі – “Методологія формування та реалізації зовнішньо-економічної політики” – розкрито сутність і основні складові методології формування й реалізації ЗЕП, запропоновано й обґрунтовано нові методологічні підходи щодо підвищення її ефективності та перспективи застосування системно-синергетичного підходу в дослідженні проблем державної регуляторної політики у сфері ЗЕД; розглянуто існуючі науково-теоретичні напрацювання з класифікації методів державного регулювання ЗЕД, уточнено перелік класифікаційних ознак та критеріїв з метою підвищення ефективності їх застосування; визначено можливості використання методів м’якого імітаційного моделювання для формування ефективної системи управління засобами зовнішньоекономічної політики.

У дисертації встановлено, що розкриття сутності та дослідження основних складових методології формування й реалізації ЗЕП доцільно здійснювати за такими основними блоками: базисний (узгодження цілей і завдань), стрижневий (взаємозв’язок між об’єктами, предметом та суб’єктами), загальносистемний (загальнонаукова, конкретно-наукова і спеціальна методологія) та системно-функціональний (механізми, методи, інструменти, види забезпечення реалізації ЗЕП). Це дало змогу визначити ключові напрями вдосконалення державних механізмів реалізації зовнішньоекономічної політики країни. Акцентовано увагу на тому, що першочергового методологічного забезпечення потребують базисний та системно-функціональний блоки в частині формування дієздатної системи методів державного управління, які утворюють механізми державного управління та сприяють досягненню суб’єктами господарювання поставлених цілей.

Обґрунтовано, що найбільш перспективним і конструктивним із прикладних методів досліджень у державному регулюванні у сфері ЗЕД є системно-синергетичний підхід. Виявлення і врахування синергетичних зв’язків значно підвищує ефект спільної регуляторної дії компонентів системи та забезпечує її емерджентні властивості і цілісність (доповнюють або беруть на себе функції, яких не вистачає, свідомо чи несвідомо відсутніх елементів). Саме такий підхід дає змогу виявити та врахувати: можливості взаємодії різноманітних методів, інструментів, засобів ЗЕП, оцінити ступінь їх суперечливості в момент прийняття управлінських рішень; з’ясувати синергетичний вплив заходів державного регулювання на зміни у визначенні пріоритетів розвитку зовнішньоекономічної політики.

Розроблено авторський підхід до класифікації методів регулювання ЗЕД шляхом формування різних класифікаційних груп, який є найбільш близьким до систематизації цих методів з погляду системи прийняття рішень у державному управлінні зовнішньоекономічними процесами: за пріоритетністю застосування (основні, другорядні); за напрямом дії (посилюючі, стримуючі); за масштабами покриття (комплексної дії, специфічної дії); за функціями управління (фіскальні, захисні, стимулюючі); за часом втручання (системні, оперативні); за терміновістю реагування (перманентного впливу, негайної дії); за цілеспрямованістю впливу (на обсяг зовнішньої торгівлі, на структуру зовнішньоекономічних операцій, на посилення державного контролю за певних умов).

Доведено, що циклічність та повторюваність дій у процесі прийняття і реалізації рішень у державному управлінні добре відтворюються в процесі моделювання управлінської діяльності, що дає змогу сконцентрувати увагу на найбільш істотних і мінливих взаємозв’язках і закономірностях, з допомогою яких можна спроектувати систему управління на випередження й певним чином уникнути невизначеності й ризикованості. З погляду системного підходу до побудови моделей у державному управлінні запропоновано використання таких методів: методу аналізу ієрархій, який дає змогу в інтерактивному режимі віднайти найбільш узгоджений з розумінням сутності проблеми державного управління спосіб її вирішення через раціональну структуризацію цієї проблеми та оцінку альтернативних варіантів її розв’язання; сценарний метод, з допомогою якого можна знизити рівень невизначеності, розробити проект інноваційного підходу до процесу державного управління на основі виділення ключових етапів і процесів управління, перспективного прогнозування та передбачення можливих наслідків його реалізації; методи стратегічного управління на основі моделей балансу інтересів і зацікавлених сторін, які дають змогу збалансувати управлінські функції за рахунок органічного узгодження інтересів різних суб’єктів взаємовідносин – держави, імпортерів, експортерів, інвесторів та інших, зосередження уваги одночасно на різних напрямах управління. Застосування таких моделей дає змогу встановити прозорі стосунки держави та інших учасників зовнішньоекономічних відносин, збалансувати інтереси кожної з груп суб’єктів взаємовідносин та зрозуміти місце і роль кожного учасника у системі заходів державного управління, що значно підвищить зацікавленість кожного учасника схеми та можливість побудови ним власної стратегії і тактики. Асиметрія інтересів є індикатором місця ймовірного ризику: конфлікту або потенційного виникнення суперечностей та порушень законодавства. Вона визначає напрями і позиції втручання держави в зовнішньоекономічні процеси за допомогою регуляторних заходів.