У вступі обґрунтовано актуальність та рівень наукової розробленості обраної теми, її зв’язок із науковими програмами; визначено об’єкт, предмет, методи, мету й завдання дослідження, описано наукову новизну, встановлено практичну цінність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.
У першому розділі – „Теоретичні основи державного управління сферою житлово-комунальних послуг” – окреслено соціально-економічні передумови державного регулювання діяльності з надання житлово-комунальних послуг населенню; розроблено концептуальні положення розвитку системи механізмів державного управління сферою житлово-комунальних послуг.
З’ясовано, що однією з важливих закономірностей розвитку економіки у всьому світі є взаємозв’язок економічного зростання та підвищення ролі послуг у національній економіці. Це знаходить вираз у збільшенні частки трудових, матеріальних та фінансових ресурсів, які використовуються у сфері послуг. Сьогодні роль послуг як одного з найважливіших секторів економіки дуже велика і актуальна. Ринкові процеси на сучасному етапі характеризуються прискореним зростанням розвитку послуг. Це пов’язано з ускладненням виробництва, насиченням ринку товарами як повсякденного, так і індивідуального попиту, з швидким зростанням науково-технічного прогресу, який веде до нововведень в житті суспільства. В Україні тільки з першої половини 90-х років минулого століття при активізації ринкових процесів почала розвиватися сфера послуг. На даному етапі вона характеризується прискореним зростанням у порівнянні з іншими секторами національної економіки. Будучи носіями специфічних споживчих вартостей – фізичних, інтелектуальних, соціальних, послуги відіграють значну роль у задоволенні особистих потреб людини. Цілком очевидно, що послуги як важливі та незамінні життєві засоби входять у споживання та поряд з товарами складають основну частину фонду споживаних населенням благ.
Встановлено, що важливим елементом соціально орієнтованої економіки є житлово-комунальні послуги, частка яких постійно збільшується у валовому внутрішньому продукті країни. Однак темпи зростання житлово-комунальної сфери, які склалися, і особливо рівень сервісу в сфері житлово-комунальних послуг не відповідають сучасним вимогам суспільного розвитку. Характерною тенденцією сучасного етапу соціально-економічного розвитку країни виступає широке поширення та проникнення житлово-комунальних послуг практично в усі галузі економіки та соціальної сфери. Тому, з однієї сторони, сфера житлово-комунальних послуг в наші дні не може розглядатися у відриві від інших секторів суспільного виробництва, а з іншої – у суспільстві формуються соціально-економічні передумови, що вимагають розробки заходів, які б забезпечили поліпшення якості житлово-комунальних послуг та їх доступність для широкого кола споживачів, незалежно від рівня доходів останніх.
З’ясованосоціально-економічні передумови розвитку механізмів державного регулювання діяльності з надання житлово-комунальних послуг населенню, до числа яких віднесено наступні: глобалізація світового розвитку, поглиблення міжнародного поділу праці, формування загальнопланетарного науково-технологічного та інноваційного простору; інформатизація суспільства, що визначає різнобічну реалізацію людського потенціалу, формування членів суспільства, особистостей іншого складу мислення та способу життя; зміна способу життя та пов’язані з цим вимоги до розвитку соціальної сфери; відсутність балансу та системної зв’язаності між основними напрямами соціально-економічного реформування в України, триваюча неузгодженість функціонування секторів національної економіки та влади різних рівнів; підвищення конкурентоспроможності економіки на основі диверсифікації видів діяльності. Таким чином, наведені вище соціально-економічні передумови розвитку житлово-комунальних послуг припускають подальші теоретичні та методологічні дослідження даної категорії послуг з метою розробки ефективної державної політики та розвитку ринкових відносин у сфері житлово-комунальних послуг.
Встановлено, що формування нового механізму в сфері житлово-комунальних послуг неможливо без впливу на цей процес держави. Здатність підприємств сфери житлово-комунальних послуг забезпечувати розширене відтворення визначає демографічні та соціальні процеси в суспільстві. З цієї причини формування та функціонування такого механізму передбачає тісну взаємодію всіх рівнів управління (державного, регіонального, органів місцевого самоврядування тощо). Такий тісний взаємозв’язок рівнів державного управління не властивий іншим галузям та комплексам, що є ще однією специфічною рисою господарського механізму сфери житлово-комунальних послуг.
Доведено, що одним із важливих чинників впливу на розвиток ринкового механізму у сфері житлово-комунальних послуг є процес формування конкурентного середовища. Певна свобода в плані того, як виробляти та реалізовувати житлово-комунальні послуги, рівні можливості для всіх виробників житлово-комунальних послуг створюють конкуренцію, в результаті якої фінансові ресурси перерозподіляються в сторону тих виробників житлово-комунальних послуг, які забезпечують вищу якість та ефективність цих послуг. Суть концепції формування ринкової моделі функціонування сфери житлово-комунальних послуг – децентралізація управління цією галуззю та передача реальних повноважень на місцевий рівень. Така ситуація сприятиме виробництву нових та якісних житлово-комунальних послуг, активізації інвестиційних та інноваційних процесів у сфері житлово-комунальних послуг. Це вельми важливо в сучасних умовах, коли ключем до створення умов для відтворення людського капіталу (тобто досягнення високого рівня розвитку інфраструктури життєзабезпечення та життєдіяльності людини) стає зростаюче розмаїття житлово-комунальних послуг, технологій їх виробництва та способів реалізації. Розроблено структурно-логічну модель економіко-організаційного механізму у сфері житлово-комунальних послуг, в якій відображена схема взаємодії основних учасників житлово-комунальної сфери на регіональному рівні.
Наголошено, що універсальною вимогою, що пред’являється сьогодні до будь-якого суб’єкту господарювання у сфері послуг, виступає конкурентоспроможність. Запропоновано модель системної стратегії забезпечення конкурентоспроможності підприємств житлово-комунальної сфери, яка включає три елементи: узагальнення та ув’язка окремих приватних стратегій конкуренції в систему підвищення конкурентоспроможності; визначення ключових конкурентних переваг кожної зі стратегій, що формують загальну конкурентоспроможність; формулювання основних складових соціально-економічних ефектів, що здійснюють вплив на компанію в сфері житлово-комунальних послуг.
Розроблено теоретичні положення державного управління сферою житлово-комунальних послуг, що полягають у наступному: систематизації організаційних, правових, економічних механізмів управління галуззю та формуванні умов для розвитку конкурентних, ринкових відносин та інституційно-інвестиційне сприяння інноваційній структурній перебудові галузі; посиленні економічної та дотриманні норм адміністративної відповідальності за прийняті управлінські рішення, розміщення об’єктів житлово-комунальної сфери з урахуванням громадської експертизи та інформаційної транспарентності; специфікації та інфорсменту правочинності суб’єктів житлово-комунальної сфери та створенні необхідних умов для кооперації та інтеграції в галузі, що дозволило виявити перспективи вдосконалення житлово-комунальних послуг на основі оптимізації поєднання державних і ринкових механізмів в управлінні сферою житлово-комунальних послуг.
Встановлено, що подальший розвиток теорії державного регулювання сфери житлово-комунальних послуг потребує наукового тлумачення понятійно-категорійного апарату. Зокрема, запропоновано авторське трактування механізму управління сферою житлово-комунальних послуг як багаторівневої ієрархічної системи взаємопов’язаних між собою елементів (державні, регіональні та місцеві органи управління, житлово-комунальні підприємства, обслуговуючі компанії, власники житла та їх громадські об’єднання), а також способів їх взаємодії (інтеграція, конгломерація, концентрація, кооперація), під впливом яких гармонізуються економічні відносини (інтереси) держави, власників житлового фонду, підприємств житлово-комунальної сфери, суспільства в цілому.
У другому розділі –„Методологічні засади механізмів державного управління сферою житлово-комунальних послуг” – запропоновано методологічні засади формування інноваційної стратегії розвитку сфери житлово-комунальних послуг; розроблено концептуальні положення розвитку системи механізмів державного управління сферою житлово-комунальних послуг; проведено системний підхід до аналізу механізмів державного управління стійким розвитком сфери житлово-комунальних послуг.
Встановлено, що питання розробки стратегії та механізмів стійкого розвитку є одними із ключових методологічних аспектів дослідження проблем житлово-комунальної сфери. Стійким є такий розвиток сфери житлово-комунальних послуг, при якому задоволення потреб населення в якісних та своєчасно наданих послугах забезпечується за умови відтворення матеріально-технічної бази галузі на основі сучасних ресурсозберігаючих технологій, з дотриманням санітарних та екологічних вимог, а економічно обґрунтована тарифна політика сприяє раціоналізації витрат і зниженню соціальної напруженості.
Наголошено, що важливим стратегічним завданням державної політики в сучасних умовах є проведення реструктуризації цих галузей з метою розділення в них потенційно конкурентних та природно монопольних сфер господарської діяльності, що сприяє підвищенню ефективності державного регулювання та заміні там, де це можливо і економічно доцільно, витратних методів регулювання на ринкові інструменти. На державному рівні необхідно розробляти концептуальні основи розвитку сфери житлово-комунальних послуг в цілому для держави і окремих регіонів, реалізовуючи таким чином функцію планування.
Розроблено концептуальні положення розвитку системи механізмів державного управління сферою житлово-комунальних послуг, що полягають у дотриманні принципів: системного підходу та конкурентоспроможності; комплексності вирішуваних завдань; орієнтації на інноваційний розвиток; реінжинірингу; раціонального поєднання універсальності та специфічності управлінських рішень, що спрямовані на реалізацію інноваційної стратегії управління сферою житлово-комунальних послуг, підвищення якості житлово-комунальних послуг, інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності галузі; формування інноваційного механізму підвищення якості житлово-комунальних послуг, що заснований на інноваційних управлінських рішеннях.
