ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, ступінь наукової розробленості теми, особистий внесок здобувача, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, а також ступінь їх апробації.
У першому розділі – “Теоретичні та методичні засади дослідження механізмів державного регулювання безпечного материнства” − на основі системного аналізу праць вітчизняних і зарубіжних авторів розглянуто ступінь наукової розробки теми, концептуальні підходи до управління системою безпечного материнства. Досліджено організаційно-правові засади та категорійно-понятійний апарат щодо державного управління безпечним материнством.
У процесі аналізу вітчизняної та світової літератури встановлено, що проблема безпечного материнства є важливим напрямом досліджень у сфері суспільних відносин. Вивчення особливостей досвіду функціонування систем охорони здоров’я провідних економічно розвинених країн показує, що держава повинна гарантувати безпечне материнство шляхом забезпечення прав громадян щодо реалізації їхніх репродуктивних планів, розширення переліку послуг та збільшення обсягу інформації з питань планування сім’ї.
Питання безпечного материнства вперше було розглянуто Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) у 1987 р. як профілактика материнської, дитячої захворюваності та смертності. У подальшому в 1994 р. міжнародною спільнотою визнано необхідним спрямовувати політику держав на забезпечення здоров’я матерів і дітей під час вагітності та пологів. Цілі Розвитку Тисячоліття передбачають зниження рівня материнської смертності, що зафіксовано в програмних документах ВООЗ.
У розділі акцентується увага на тому, що міжнародні угоди визнають репродуктивне здоров’я та політику держави, пов’язану зі створенням умов безпечного материнства, глобальним пріоритетом. Зокрема, прогнозується, що до 2015 р. забезпечення універсального доступу до репродуктивного здоров’я має стати національною стратегією, спрямованою на досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття. Це передбачає застосування комунікативних технологій та вжиття просвітницьких заходів щодо здорового способу життя, покращення структури системи охорони здоров’я для надання медичних послуг.
Показано, що Україна підтримала ініціативу міжнародних організацій, і в 2002 р. Кабінетом Міністрів України (КМУ) було прийнято відповідну постанову щодо затвердження Концепції безпечного материнства та визначено шляхи її реалізації до 2005 р. З 2007 р. в Україні здійснюється Державна програма “Репродуктивне здоров’я нації на період до 2015 року”, яка спрямована на покращення репродуктивного здоров’я населення та матеріально-технічного забезпечення медичних закладів. З метою створення умов для безпечного материнства з 2010 р. в Україні реалізується національний проект “Нове життя” – нова якість материнства та дитинства”.
У процесі дослідження встановлено, що в Україні вдосконалюється нормативно-правова база з питань безпечного материнства, збереження репродуктивного здоров’я населення та вживаються необхідні заходи щодо приведення його у відповідність з нормами міжнародного права.
Науково-теоретичне обґрунтування базових принципів оптимізації механізмів державного регулювання безпечного материнства в Україні – складна і багатогранна проблема, пов’язана з розробкою спеціальної програми дослідження з використанням системного підходу, що сприяло послідовному вирішенню цілої низки специфічних завдань. Дослідження проводилося в п’ять основних етапів. Така багаторівнева структуризація його завдань забезпечувала системність, оскільки результати, отримані на кожному попередньому етапі, ставали логічною основою не лише для наступних етапів, а й для узагальнення здобутих результатів і наукового обґрунтування досягнення мети дослідження.
На першому етапі увага зосереджувалася переважно на виборі напряму дослідження, визначенні його мети, завдань, об’єкта, предмета, концептуальної бази та основних методів. Результати першого етапу використані у вступі та другому розділі дисертаційного дослідження.
На другому етапі визначено програмно-цільову структуру і механізми дослідження, а також здійснено аналіз літературних джерел українських і зарубіжних авторів стосовно державного регулювання системи безпечного материнства. Результати, що отримані на цьому етапі дослідження, використано в першому та третьому розділах дисертації.
Метою третього етапу став аналіз категорійно-понятійного апарату досліджуваної проблеми. Результати третього етапу дослідження використані в другому та третьому розділах дисертації.
Програмою дослідження передбачалося не тільки вивчення механізмів державного регулювання безпечного материнства в Україні на регіональному рівні, а й визначення шляхів подальшого вдосконалення системи державного регулювання безпечного материнства.
На четвертому етапі дослідження розроблено наукову концепцію розвитку механізмів державного управління системою безпечного материнства в Україні на регіональному рівні.
На заключному, п’ятому етапі здійснено узагальнення отриманих результатів і наукове обґрунтування досягнення мети дослідження щодо державного регулювання системи безпечного материнства в Україні на регіональному рівні та визначено перспективні напрями їх удосконалення. Результати п’ятого етапу дослідження стали основою третього розділу дисертації.
Таким чином, комплексний аналіз літературних джерел дав змогу виявити основні аспекти досліджуваної проблеми, визначити напрями дослідження, які потребують поглибленого вивчення, що свідчить про актуальність теми дисертаційної роботи. Це насамперед можливість надання медичної допомоги на платній основі; юридична кваліфікація лікарських помилок і дефектів медичної допомоги матерям і дітям, які можуть впливати на якість медичної послуги; критерії контролю якості медичної допомоги; вибір та застосування санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов’язань угоди про медичну послугу; дотримання виконавцем термінів надання медичних послуг; питання гармонізації національного законодавства України в галузі охорони здоров’я з правовими стандартами Ради Європи та Європейського Союзу тощо.
У другому розділі – “Аналіз стану державного регулювання безпечного материнства в Україні на регіональному рівні” − здійснено системний аналіз механізмів державного регулювання щодо безпечного материнства в Україні на регіональному рівні.
Виявлено, що в концепції, яка затверджена розпорядженням КМУ від
29 березня 2002 р. № 161-р, поняття “безпечне материнство” визначається як охорона здоров’я матері з урахуванням фізичних, психічних та соціальних факторів благополуччя вагітної жінки до пологів, під час пологів та в післяпологовому періоді і дитини для її гармонійного розвитку. Термін “безпечне материнство” вживається в науковій літературі в контексті надання медичної допомоги жінкам. Але охорона материнства і дитинства є основною складовою державної політики. Зважаючи на значимість питання, запропоновано трактування поняття “безпечне материнство”, яке відрізняється від загальноприйнятого спрямованістю на реалізацію державної політики з охорони здоров’я і розглядається як діяльність держави стосовно охорони здоров’я жінок та дітей від зачаття до завершення першого року життя дитини.
Пропонується розмежовувати поняття “репродуктивне здоров’я населення”, яке за визначенням Міжнародної конференції з народонаселення й розвитку (Каїр, 1994), є характеристикою стану здоров’я людини, і поняття “безпечне материнство”, що характеризує напрям соціальної політики держави.
З урахуванням міжнародних програмних документів у сфері репродуктивного здоров’я та процесів реформування галузі охорони здоров’я України для забезпечення ефективності державного регулювання в системі охорони здоров’я пропонується ввести в науковий обіг поняття “система безпечного материнства” та “державне регулювання системи безпечного материнства”.
Система безпечного материнства − структурно-функціональний комплекс соціально-економічних, нормативно-правових та організаційних заходів і структур, що забезпечують державне регулювання у сфері охорони здоров’я материнства та дитинства. Система безпечного материнства є відкритою, полікомпонентною, динамічною та складною.
Під державним регулюванням системи безпечного материнства розуміється вжиття органами влади комплексу заходів у соціальній, економічній, політичній та інших сферах щодо забезпечення сприятливих умов для здоров’я жінок та новонароджених, включаючи фізичне і соціальне благополуччя. Державне регулювання системи безпечного материнства здійснюється в інтересах усього суспільства. У розділі обґрунтовано основні напрями державного регулювання безпечного материнства:
- реалізація політики держави щодо безпечного материнства у сферах державного, регіонального та галузевого управління;
- планування, стратегічне управління та цільове програмування в роботі органів влади, що керують діяльністю здоровоохоронної сфери;
- вивчення кращих надбань світового досвіду в медицині, їх адаптація до реалій України у співпраці з міжнародними організаціями;
- активна взаємодія з національними громадськими організаціями з метою реалізації державної політики України у сфері охорони здоров’я.
У процесі дослідження впродовж січня-лютого 2012 р. вивчалася громадська думка населення Черкаської області (пацієнтів, медичних працівників та керівників ЛПЗ) щодо безпечного материнства, процесів реформування галузі та задоволеності медичних працівників умовами праці.
Було анкетовано 2200 осіб з усіх 24 адміністративних районів області
(20 районних центрів та чотирьох міст). В опитуванні брали участь 781 міський та 1419 сільських жителів, що відповідно становить 35,5 і 67,5% та корелюється зі співвідношенням міського та сільського населення області. Серед опитаних – 68 керівників ЛПЗ, які надають послуги матерям та дітям, 452 медичних працівники та 1680 пацієнтів.
Виявлено, що основними проблемними питаннями для керівників ЛПЗ є недостатнє бюджетне фінансування (67%) для створення умов безпечного материнства та низька поінформованість щодо сутності реформування галузі.
Опитані медичні працівники в основному не задоволені умовами та рівнем оплати праці. Вони не повною мірою розуміють сутність реформ, які відбуваються в галузі, 11,2% співробітників ЛПЗ закладів вказують на наявність у лікувальних закладах фактів хабарництва.
Серед опитаних багато медичних працівників, які підтримують упровадження новітніх технологій безпечного материнства, затверджених нормативними документами Міністерства охорони здоров’я України (МОЗ) (77,8%). Зміна ставлення фахівців, що надають послуги з безпечного материнства, до процесу народження, переорієнтація на участь у пологах сім’ї підвищують рівень задоволеності громадян зазначеними послугами.
Переважна більшість пацієнтів оплачує вартість медичних послуг, найчастіше медикаментів та витратних матеріалів. Пацієнти не готові брати на себе відповідальність за забезпечення належного стану свого здоров’я. Провідну роль у цьому, на їхню думку, відіграють органи влади та суспільство в цілому. Понад 20% пацієнтів покладає надії на соціальні гарантії держави в питаннях медичного забезпечення, досить велика частина пацієнтів (16%) готова до впровадження страхової медицини, питання реформування галузі підтримує лише 11% респондентів.
Більшість опитаних пацієнтів не підтримує створення міжрайонних пологових відділень (43,3%) або не має власної думки з цього питання (22%), що свідчить про необхідність широкої просвітницької роботи з населенням стосовно позитивного впливу присутності партнерів на пологах. Адже тільки 59,7% опитаних пацієнтів підтримали проведення сімейних пологів. Респонденти звертали увагу на брак інформації про систему охорони здоров’я матерів та дітей, медичні послуги в місцевості, де вони проживають. Так, про достатній рівень власної поінформованості стосовно цього стверджують лише 12% опитаних.
У процесі дослідження встановлено, що рівень поінформованості населення щодо процесів реорганізації системи безпечного материнства в Україні є низьким. Населення не має повної інформації щодо необхідності розділення рівнів надання медичної допомоги, громадяни репродуктивного віку не розуміють сутності підходів до безпечного материнства. Інакше кажучи, незважаючи на чинні програми, концепції, відповідні накази МОЗ, що затверджені з 2002 р., основною проблемою є неприйняття населенням, у тому числі і багатьма медичними працівниками, організаційно-структурної перебудови галузі.
Показано, що з метою формування громадської думки стосовно процесів реформування в галузі охорони здоров’я доцільно зосередити увагу на висвітленні у ЗМІ публічної діяльності влади щодо процесів реформування галузі. Правильне розуміння та використання досвіду моніторингу громадської думки необхідні як для підвищення ефективності роботи системи охорони здоров’я, так і для прийняття стратегічно важливих управлінських рішень.
Проаналізовано структурно-організаційні особливості системи безпечного материнства на регіональному рівні. Визначено історичні етапи становлення системи охорони здоров’я. Розглянуто діяльність координаційної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ/СНІДу Черкаської обласної державної адміністрації. Аналіз відповідних медичних та соціальних показників свідчить про те, що дорадчі органи виконавчої влади справляють суттєвий вплив на підвищення ефективності державного регулювання охорони здоров’я громадян, зокрема шляхом чіткої координації дій та розвитку партнерства між державними, неурядовими, приватними і міжнародними інституціями.
У третьому розділі – “Пріоритетні напрями розвитку механізмів державного регулювання безпечного материнства в Україні на регіональному рівні” – обґрунтовано вірогідні напрями оптимізації механізмів державного регулювання системи безпечного материнства в Україні на регіональному рівні в контексті реформування здоровоохоронної сфери.
У процесі аналізу теоретичних та методичних засад державного регулювання безпечного материнства в Україні встановлено, що найбільш суттєвими причинами, які гальмують розвиток досліджуваного процесу в Україні, є такі: недосконалість нормативно-правової бази з регулювання медичної діяльності; недостатнє фінансування державних ЛПЗ та низький рівень заробітної плати медичних працівників цих закладів; наявність фактів корупції в охороні здоров’я України тощо. | 
