ВПЛИВ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ НА СТРУКТУРНУ ПЕРЕБУДОВУ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи; розкрито її сутність і ступінь наукової розробленості; вказано на зв’язок з науковими програмами, темами дослідження; визначено його мету, завдання, об’єкт, предмет, методи; охарактеризовано наукову новизну одержаних результатів, їх наукове та практичне значення, особистий внесок здобувача; наведено дані щодо апробації результатів дослідження й публікацій за темою, структури та обсягу дисертації.

У першому розділі – “Системоформуючі засади інноваційно-інвестиційної політики в структурних змінах” – охарактеризовано методологічні підходи до реалізації структурної перебудови економіки, наведено основні принципи формування системних механізмів державного управління структурною перебудовою економіки, обґрунтовано джерела здійснення структурних змін в Україні.

Зазначено, що оптимальна економічна структура – це найкращий варіант формування системи відносин між елементами (складовими частинами) економіки країни, які пов’язані з використанням обмежених економічних ресурсів, з метою найбільш повного задоволення потреб суспільства.

Формування збалансованої структури національної економіки вимагає чіткого розуміння принципів та критеріїв оптимальності. Основними з них є: оптимальність структури національної економіки, яка має сприяти виготовленню (наданню) таких товарів (послуг), перелік яких, з одного боку, забезпечить максимальне задоволення суспільних потреб, з другого –пов’язаний з мінімізацією витрат економічних ресурсів; сприяння довгостроковим темпам економічного зростання за умови узгодження темпів використання економічних ресурсів зі швидкістю їх оновлення; забезпечення переходу економічної системи до вищого не тільки кількісного, а і якісного стану; стимулювання максимального використання результатів науково-технічного прогресу, спеціалізації країни в світовому поділі праці, інтеграційних процесів, зменшення частки невідтворюваних ресурсів, що споживаються.

У процесі аналізу системоформуючих засад з’ясовано, що невідповідність структури економіки, що історично склалася в нашій країні, структурі нової економіки, яка формується, призводить до виникнення низки структурних суперечностей. Такі суперечності зумовлені неможливістю розвитку в Україні системного індустріального виробництва в сучасних умовах, а тому вважається проблематичним і становлення нової економіки в результаті подолання системної кризи першого типу. Соціальні суперечності пов’язані з впливом людського чинника на розвиток економічних процесів і зворотним впливом змін в економічній системі на соціальні процеси. В їх основу покладено суперечність між об’єктивною необхідністю створення умов для всебічного розвитку всіх членів суспільства і можливістю реально це здійснити в кожен момент часу. Суть технологічних суперечностей для України полягає в тому, що, з одного боку, обов’язковою умовою становлення нової економіки є подолання технологічного відставання, технологічної багатоукладності, наслідком яких є попередня історія розвитку країни. З другого боку, технологічне відставання може бути подолане лише в результаті розвитку нової економіки, побудованої на абсолютно іншій основі, що можливо досягти завдяки перерозподілу ресурсів між традиційною і новою економікою з ініціативи держави на основі створення нею інтелектуальної платформи.

З метою забезпечення відповідності критеріям розвитку світової господарської системи з урахуванням об’єктивно обмеженої інноваційно-інвестиційної активності суб’єктів господарювання обґрунтовано необхідність: визначення як однієї з основних функцій держави створення умов для формування інноваційно-інвестиційного комплексу; вжиття системи організаційно-інформаційних заходів щодо фінансової підтримки, а саме розробки нормативно-правової бази інноваційно-інвестиційної діяльності, в рамках якої передбачено затвердити стратегічну програму розвитку з визначенням оптимального рівня частки державної власності та реальних джерел формування фінансування науки та освіти; створення сприятливого інвестиційного клімату та встановлення простих правил “гри”; поліпшення умов нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів; задіяння механізмів стимулювання розвитку фондового ринку шляхом удосконалення банківської системи, підвищення рівня доходів населення, збільшення кількості прибуткових підприємств; активізації співробітництва з міжнародними фінансовими інституціями для забезпечення сталого соціального та економічного зростання через залучення інвестиційних ресурсів у пріоритетні сфери реального сектора економіки.