Чехович Т.В. Державна влада як інститут конституційного права України

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, визначається об’єкт і предмет, мета й завдання дисертаційного дослідження, охарактеризовані методи дослідження, окреслюється наукова новизна та основні положення, що виносяться на захист, акцентується увага на практичному значенні одержаних результатів, наводяться дані щодо апробації теоретичних положень дисертації.

Розділ 1 “Теоретичні основи державної влади в Україні” складається
з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття та юридична природа державної влади” автор звертається до наукової розробки категорії “державна влада”, враховуючи здобутки загальної теорії права в дослідженні юридичної природи державної влади. Для цього дисертантом зроблено аналіз визначень державної влади, запропонованих різними вченими-конституціоналістами, на основі якого сформульовано поняття державної влади. На думку автора, державна влада – це легітимне офіційне волевиявлення держави, її органів і посадових осіб щодо здійснення їх функцій і повноважень шляхом прийняття і реалізації правових актів в порядку, передбаченому Конституцією і законами.

За своєю суттю державна влада – це легітимне офіційне волевиявлення держави, її органів і посадових осіб, що являє собою здійснення влади народу, вид суспільної політичної влади.

За своїм змістом державна влада являє собою здійснення функцій суспільства і держави в межах наданих повноважень.

За формою державна влада – це прийняття і реалізація правових актів в порядку, передбаченому Конституцією і законами.

В результаті такого аналізу автор приходить до висновку, що порівняно з радянською правовою доктриною сформоване за часів незалежності поняття державної влади відійшло від класових підходів в розумінні цієї юридичної категорії, збагатилося її якісними характеристиками, більш глибоким розумінням етимології самого терміна “влада”.

В дослідженні зазначається, що саме складністю, багатоаспектністю суспільних відносин, що є об’єктом регулювання, їх суспільною значущістю визначається місце інституту державної влади в системі галузі конституційного права України, що находить відображення в змісті норм цього інституту.

Саме державна влада через свої формальні акти в умовах цивілізації надає нормам і принципам позитивного права властивості загальнообов’язковості, можливість суворої юридичної визначеності змісту регулювання, і саме державна влада наділяє необхідними повноваженнями і належними засобами впливу правоохоронні установи, органи юрисдикції визначає підстави і порядок їх діяльності, що й гарантує певним чином реалізацію юридичних приписів.

У підрозділі 1.2. “Принципи і функції державної влади” на основі проведеного аналізу теоретичних положень щодо принципів і функцій державної влади, дисертант виділяє наявність низки визначальних політико-правових принципів, які характеризують організацію та функціонування системи демократичної державної влади за умови запровадження в практику державного і суспільно-політичного життя концепції правової держави. При цьому наголошує на тому, що ці принципи є визначальними як для окремих гілок державної влади, так і для її системи загалом. Розглянуті дисертантом у цьому підрозділі питання потребують подальшого наукового дослідження. Проведення нових теоретичних розробок у цій галузі правової науки сприятиме як її розвитку, так і створенню ефективної моделі організації державної влади в Україні.

У процесі дослідження розкрито, що характер державної влади, її походження і призначення, суть, зміст і форми здійснення виявляються не лише у принципах, а й у її функціях. Науково обґрунтована класифікація функцій державної влади об’єктивно сприятиме більш послідовному і ефективному її здійсненню.

За своїм походженням, природою функції державної влади є одним із видів функцій держави та її органів.

Функції державної влади можна визначити як передбачені Конституцією та законами України напрями або види її здійснення. Зі змісту Конституції України випливає, що державна влада є багатофункціональною. Згідно чинної Конституції України, можна виокремити наступні основні функції державної влади: законодавчу функцію; функцію управління (виконання законів та інших нормативно-правових актів);судову функцію.

Дисертант звертає увагу, що ця класифікація функцій є далеко не вичерпною. Наведені функції державної влади визначаються як головні, або пріоритетні, але ж далеко не єдині. Про це, зокрема, свідчать, компетенція органів законодавчої, виконавчої і судової влади, яка нерідко містить поряд із власними функціями і повноваженнями – законодавчими, виконавчими і судовими – декілька суміжних функцій: контрольну, наглядову, представницьку, установчу, арбітражну, охоронну, інформаційну, бюджетно-фінансову, а також функцію програмування і прогнозування та ін., які розрізняють за тими ж критеріями (формою, способом чи засобом діяльності держави та її органів). Конституцією і законами України передбачено і функціонує на практиці ряд органів державної влади, які зовсім неможливо або можливо лише умовно віднести до органів законодавчої, виконавчої або судової влади. Це такі органи, як Президент України, прокуратура України, Центральна виборча комісія, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення тощо.

Спираючись на результати дисертаційного дослідження автор вважає, що функції державної влади раціонально класифікувати за ознаками, що притаманні цій владі: суб’єктами, об’єктами, способами, засобами, здійснення, походженням, умовами здійснення та іншими ознаками.

Автор вважає, що наведені функції державної влади потребують детального дослідження і обґрунтованого закріплення на теоретичному рівні.

У підрозділі 1.3. “Структурна характеристика державної влади як інституту конституційного права” визначено, що структуру державної влади необхідно розглядати з трьох точок зору: з погляду структури влади, з урахуванням принципу поділу влади і з урахуванням структури відносин влади. У вітчизняній юридичній науці дослідженню структури конституційно-правового інституту державної влади до цього часу не приділялося належної уваги.

З погляду структури будь-якої влади державна влада складається з двох елементів: волі і сили. Державна влада являє собою насамперед прояв чиєїсь волі. Володарювати означає нав’язувати свою волю іншим. Державна влада передбачає також підпорядкування, а підпорядкування досить часто поєднується із застосуванням сили. Тобто для того, аби володарювати, потрібно мати не тільки волю, але і мати певну силу.

З урахуванням принципу поділу влади можна виділити три елементи державної влади, що іменуються гілками влади. Така структура можлива лише за умови дії принципу поділу влади.

З погляду структури відносин влади автором підтримується думка про виокремлення в структурі інституту державної влади п’ятьох елементів, а саме:

суб’єкту влади (носієм, суб’єктом влади є насамперед держава, її органи й інші інститути). Кожна суспільна функція виявляється в людській діяльності. Влада виявляється в діяльності суб’єктів влади, що носить різний характер;

об’єкту влади (того, стосовно якого здійснюється державна влада, тобто підвладний). Кожна суспільна функція, а отже, і влада, має свій об’єкт впливу.
В якості такого об’єкту виступають суспільні відносини. Коли останні виявляються тільки в поведінці, діях людей, то об’єктом влади і є в кінцевому рахунку інші люди, підлеглі владі. У ході функціонування влади неминуче виникають особливі стосунки між володарюючим і підвладним суб’єктами (відносини влади). У цих відносинах відбувається нав’язування волі пануючого волі підвладного. Ці дві волі можуть збігатися і не збігатися. Для нав’язування своєї волі пануючий повинен мати визначений арсенал засобів, методів та механізмів, що визначаються силою;

змісту влади, що характеризується відносинами, що виникають між суб’єктами й об’єктами влади, у таких відносинах є дві сторони: нав’язування влади суб’єкта щодо об’єктів і підпорядкування об’єктів влади суб’єктам влади;

засобів здійснення державної влади, тобто того, за допомогою чого здійснюється державна влада. До засобів здійснення державної влади відносяться, насамперед, органи державної влади.

методів здійснення державної влади. Основними методами здійснення державної влади є: по-перше, метод переконання, по-друге, метод примусу. До методів переконання належать ідеологічні і виховні засоби, пропаганда, заохочення. Примус – це метод, заснований на застосуванні сили держави. Державна влада використовує обидва методи.

На думку дисертанта звідси випливає, по-перше, що підпорядкування владі, засноване на схваленні діяльності її носіїв, їхніх цілей і методів абсолютно всіма членами суспільства, практично недосяжне, тому влада прагне сформувати й інші мотиви підпорядкування, аби досягти мінімізації примусу. По-друге, влада змушена зводити інтереси до загального знаменника, розв’язувати їхні конфлікти, визначати пріоритетні інтереси.

Розділ 2 “Нормативно-правові основи державної влади в Україні” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Конституція як основне джерело інституту державної влади в Україні” зазначається, що у теорії права під джерелом права прийнято розуміти офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, що йдуть від держави чи визнані нею і мають юридичне загальнообов’язкове значення.

Найбільш рельєфно сутність джерела права проявляється у конституційному праві. Джерела інституту державної влади поряд із загальними, видовими ознаками джерела конституційного права (видаються в межах повноважень відповідних суб’єктів правотворчості, мають відповідати нормативним положенням актів, що видані вищестоящими суб’єктами правотворчості; нормативний акт набуває загальнообов’язкової сили, передумовою чого є, як правило, його оприлюднення чи інше передбачене законодавством доведення до відома виконавців) наділені спеціальними юридичними ознаками. Спеціальні ознаки дають можливість відмежовувати ці джерела від інших галузевих джерел права. Ці ознаки вказують на особливість джерел інституту державної влади за суттю, змістом, формою і суб’єктами правотворчості.

За своєю суттю вони об’єктивно відображають волю українського народу та політику держави як на загальнодержавному, так і на локальному рівні, і безпосередньо виражають зміст владних відносин у суспільстві і державі. За змістом – регулюють найважливіші відносини, мають загальнообов’язковий характер для всіх суб’єктів конституційно-правових відносин і є основою для формування інших галузевих джерел права. За формою об’єктивізації –
є зовнішньою формою вираження, проявом буття об’єктивно існуючих конституційно-правових норм (Конституція, закони України, Регламент Верховної Ради України, висновки і рішення Конституційного Суду України). За суб’єктами правотворчості вони можуть об’єктивізуватися у конституційно-правових нормах, встановлених чи санкціонованих виключно суб’єктами конституційної правотворчості: українським народом, державою.

Але реалії сьогодення такі, що в Україні єдиним нормативним актом, який регламентує державну владу як конституційно-правовий інститут є Конституція України. Автором обґрунтовується, що Конституції України належить особлива роль у системі нормативної регламентації організації та функціонування державної влади. Це доводиться на основі детального аналізу положень Конституції, норми якої закріплюють правові основи державної влади в Україні.

У підрозділі 2.2. “Інші нормативно-правові акти як джерела інституту державної влади”, досліджуючи нормативно-правові акти як джерело державної влади, автор встановив, що початком організації державної влади є законодавче закріплення загальної системи органів, які здійснюють цю владу. Згідно із ст. 6 Конституції України складовими цієї системи є органи законодавчої, виконавчої та судової влади. У цій же частині у первинному вигляді закріплені основи системи “стримувань і противаг”. Згадані органи здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

В Конституції законодавчо закріплене насамперед єдине джерело державної влади в Україні, яким, згідно зі ст. 5 Конституції, визнаний лише народ. Народові надано право визначати конституційний лад в Україні. Оскільки такий лад визначений у розділах І, IV – VIII, XII Конституції України, то є всі підстави вважати, що народ України, згідно з Конституцією, офіційно легітимізував державну владу в країні. Лише народ, а не держава, її органи або посадові особи, може змінювати конституційний лад, найважливішою складовою якого є державна влада. Нарешті, Конституція України законодавчо поклала край всіляким спробам вирішити питання про закріплення державної влади будь-яким іншим способом, ніж легітимним, зазначивши у ч. 4 ст. 5 Конституції, що ніхто не може узурпувати державну владу.

І все-таки, у розвиток положень згаданої статті, уявляються вкрай необхідним прийняття саме народом, а не парламентом України, шляхом референдуму Закону України “Про державну владу в Україні” – особливого законодавчого акта, який би передбачав механізм визначення і зміни конституційного ладу і, зокрема державної влади, та надання народові права контролю за її здійсненням. Україна, в особі її державних органів, має ще прийти до цього шляхом врахування згаданих факторів, серед яких одним із основних
є підвищення правосвідомості громадян, їх правової підготовки, політичної активності, можливої лише за умов докорінного покращення життя народу,
а головне – утвердження у народу віри у державну владу, яку він створив і яку має підтримувати в усіх діях.

Дисертантом встановлено, що характеристика законів як документів вищої юридичної сили, принцип верховенства законів означає, що всі інші нормативні акти знаходяться “під законом”, тобто є підзаконними. Поряд з тим підзаконність нормативних юридичних актів не означає їх меншу юридичну обов’язковість. Вони наділені необхідною юридичною обов’язковістю, справа лише в тому, що їх юридична сила не має такого верховенства та всезагальності, як це характерно для законів, що домінують над всіма іншими нормативними актами.

В дисертації підкреслюється, що підзаконні нормативні акти – це акти вторинної правотворчості, які видаються на основі і на виконання закону, є засобом його розвитку і конкретизації. За умов чіткого нормативного розмежування законів і підзаконних нормативно-правових актів підкреслюється верховенство закону у всій системі нормативно-правових актів держави, і основна вимога для нормативно-правових актів нижчого рівня (підзаконних) – їх відповідність чинним в Україні законам.

З метою формування гармонійної системи джерел конституційного права України та уникнення юридичних конфліктів між її складовими елементами доцільним є прийняття спеціального закону про нормативні правові акти України.

Зроблено висновок, що в регулюванні організації та здійснення державної влади провідна роль належить законам. Відносно ж підзаконних нормативних актів зазначено, що актуальним є завдання підвищення їх ролі та значення в нормативно-правовому забезпеченні державної влади. Важливим також видається збільшення кількості процесуально-процедурних норм, розробка та прийняття відповідних регламентів діяльності органів державної влади.

Розділ 3 “Система конституційно-правового інституту державної влади України” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Поняття системи конституційно-правового інституту державної влади” автором розкрито питання, про те, що конституційно-правовий інститут державної влади є складною системою, що формується з багатьох взаємодіючих частин і елементів, які характеризують внутрішню структуру інституту державної влади і вирізняють його серед інших конституційних інститутів.

Структура системи інституту державної влади зумовлена системними зв’язками між його складовими елементами, що перебувають у відповідній підпорядкованості один до одного. Кожному з цих елементів конституційно-правового інституту державної влади притаманна внутрішня єдність, яка, в свою чергу, відрізняє їх від інших.

Система конституційно-правового інституту державної влади складається з найважливіших інститутів, до яких насамперед належать інститути: законодавчої влади, президентства, виконавчої влади, судової влади. В основі співвідношення цих інститутів і їх взаємодії – реальне співвідношення і взаємодія тих сфер суспільних відносин, які є предметом конституційного регулювання. Норми регулювання дії одного інституту створюють необхідні передумови для дії іншого або декількох інститутів, визначають їх зміст і спрямованість.

Результати дослідження показують, що конституційно-правова концепція України виходила з необхідності впровадження централізовано-сегментної системи державних органів як найбільш прогресивної. Тому види центральних і місцевих органів держави визначаються на підставі принципів, закладених у згаданій системі. Згідно з ними, у сукупності державні органи України становлять єдину систему центральних органів, склад якої об’єктивно випливає з принципу єдності державної влади в Україні. Згідно із ст. 6 Конституції України, розрізняють органи законодавчої, виконавчої і судової влади. Кожний з цих видів є підсистемою єдиної системи державних органів України.

У підрозділі 3.2. “Основні складові елементи системи інституту державної влади в Україні” дисертант звертає увагу на те, що після здобуття Україною незалежності, важливим чинником виходу із політичної кризи українського суспільства стало створення сучасної, ефективної системи державної влади. Впровадження нової системи державної влади має забезпечити становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої, європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури і демократії,
а також має допомогти Україні стати впливовою країною в економічному і політичному житті Європи і світу.

Дисертант зосередив свою увагу на характеристиці системи конституційно-правового інституту державної влади з точки зору суб’єктної ознаки. Згідно з чинним законодавством в Україні діють такі основні інститути державної влади, що складають її систему: законодавча, виконавча, судова влада та Президент.

Парламент – Верховна Рада України – згідно зі статтею 75 Конституції України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Президент України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. На основі та на виконання Конституції України і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.

Кабінет Міністрів України – згідно зі статтею 113 Конституції України – є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.

Але з проведеного дисертантом дослідження стає очевидним існування досить важливої складової у системі конституційно-правового інституту державної влади – інституту прокуратури України.

Цей інститут в політичному відношенні є “нейтральним”, проте, будучи елементом державної влади, він може бути як знаряддям репресивної політики держави, так і засобом захисту прав й законних інтересів громадян у правовій державі. Конституцією України визначено, що важливою функцією прокуратури є нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Звідси, як апріорі, випливає – прокуратура займає визначне місце в державному механізмі нашої країни, активно впливає на забезпечення законності, прав і свобод людини і громадянина.