Кризина Н.П. Державна політика України в галузі охорони здоров\'я: механізми формування та реалізації

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження поставленої проблеми, показано зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами й темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, подано інформацію щодо впровадження та апробації роботи, вказано загальні відомості про публікації за темою дисертаційного дослідження, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі – “Аналіз стану дослідження державної політики в галузі охорони здоров’я у вітчизняній та зарубіжній літературі” – прово­диться системний аналіз офіційних документів та наукових праць українських і зарубіжних авторів з питань формування державної політики в галузі охорони здоров’я, висвітлюються теоретичні передумови становлення та розвитку державної політики України в галузі охорони здоров’я.

Дослідженням продемонстровано, що на сучасному етапі інтеграції України до Європейського Союзу (ЄС) одним з основних напрямів розвитку системи охорони здоров’я є перебудова державного управління галуззю з метою забезпечення реалізації державної політики, спрямованої на збереження та зміцнення здоров’я населення в нових соціально-економічних умовах.

Системний аналіз літературних джерел українських і зарубіжних авторів стосовно державного управління охороною здоров’я свідчить, що ступінь досліджень проблеми формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров’я вітчизняними дослідниками не відповідає її місцю й ролі в політичній та соціальній структурі суспільства. Окремі з них лише певною мірою дають змогу розкрити її зміст і зосереджують увагу передусім на розкритті сутності державної політики в досліджуваній сфері та створюють передумови для розробки різних аспектів досліджуваної проблеми.

Наголошується, що стратегія розвитку охорони здоров’я в Україні визначається станом і динамікою здоров’я населення, діяльністю закладів охорони здоров’я, а також соціально-економічною та політичною ситуацією в країні, яка, у свою чергу, зумовлюється змінами, що сталися в державному і громадському житті.

Ґрунтуючись на системному аналізі літературних джерел українських науковців, автор дисертаційного дослідження робить висновок про те, що вітчизняні дослідники розуміють державну політику в галузі охорони здоров’я як комплекс прийнятих загальнодержавних рішень та взятих зобов’язань щодо збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров’я та соціального благо­получчя населення України як найважливішої складової її національного багатства шляхом реалізації сукупності політичних, організаційних, еконо­мічних, правових, соціальних, культурних, наукових, профілактичних та медич­них заходів з метою збереження генофонду української нації, її гуманітарного потенціалу та врахування вимог нинішнього і майбутніх поколінь в інтересах як конкретної людини (особистості), так і суспільства в цілому.

У розділі сформульовано авторський варіант тлумачення поняття “дер­жавна політика України в галузі охорони здоров’я. Доведено, що це – визначення стратегії і тактики, політичного курсу, пов’язаного з діяльністю держави щодо збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров’я та соціального благополуччя населення України як найважливішої складової її національного багатства, що втілені в законодавстві країни і виявляються в забезпеченні розвитку людського потенціалу українського народу.

На сучасному етапі суспільного розвитку Українська держава виступає як монополіст у формуванні політики щодо охорони здоров’я, але разом з тим вона не спроможна фінансово її підтримати в умовах перехідного періоду.

Дослідженням установлено, що першочерговими завданнями державної політики України в галузі охорони здоров’я впродовж останніх років були: законодавче забезпечення діяльності сфери, що потребувало розробки та впровадження в життя нових нормативно-правових актів.

У дисертації обґрунтовано, що з метою забезпечення ефективного розвитку системи охорони здоров’я, збереження генофонду нації, проведення глибоких структурних змін у медичній галузі, запровадження європейських стандартів права громадян на медичну допомогу видано Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення” від 6 грудня 2005 р. № 1694/2005. Є всі підстави стверджувати, що згаданий вище важливий державний документ та підготовлений керівництвом Міністерства охорони здоров’я України Національний план дій на виконання Указу Президента України від 6 грудня 2005 р. № 1694/2005 “Про невідкладні заходи реформування системи охорони здоров’я населення” (Дорожня карта реформування системи охорони здоров’я) слід вважати новою парадигмою домінант державної політики України в галузі охорони здоров’я.

Наголошується, що серед основних домінант державної політики України в галузі  охорони  здоров’я  в Указі Президента  України  від  6 грудня  2005 р. № 1694/2005 слід виокремити наступні: розробка загальнодержавних програм щодо попередження серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань, проти­дії захворюванню на туберкульоз, боротьби з онкологічними захворюван­нями, розвитку сімейної медицини; створення єдиної системи надання екстреної медич­ної допомоги та інформатизації галузі; запровадження сучасних еконо­міч­них механізмів у діяльність закладів охорони здоров’я, чіткого розмежування бюджет­них асигнувань на первинну, вторинну та третинну лікувально-профі­лактичну допомогу; забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я різних форм власності та різних відомств в єдиному медичному просторі держави; невідкладне здійснення комплексу заходів щодо підвищення рівня забезпечення населення медичною допомогою та лікарськими засобами, особливо в сільській місцевості, виділення приміщень для сільських лікарських амбулаторій та вдосконалення системи профілактичних медичних оглядів населення.

У розділі робиться висновок про те, що державна політика України в галузі охорони здоров’я базується на визнанні права кожного громадянина на охорону здоров’я, забезпеченні його захисту й гарантії всім громадянам реалізації їх прав на медичну допомогу.