| summary: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв’язується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо їх апробації та опублікування.
У першому розділі “Теоретичні основи державного регулювання корпоративного сектора” уточнена сутність корпоративного сектора як об’єкта державного регулювання, досліджено зарубіжний досвід державного регулювання корпоративного сектора, визначені мотиви державного регулювання корпоративного сектора в ринкових умовах.
На основі дослідження сутності та історії розвитку корпорацій та корпоративних утворень та їх регулювання державою, визначено, що корпоративний сектор, як об’єкт державного регулювання представляє собою сукупність корпорацій, акціонерної форми власності, що можуть об’єднувати по вертикалі або по горизонталі відносно самостійні виробництва, філії й підприємства. Таке розширене трактування корпорацій, як об’єкта державного регулювання, шляхом включення до неї інтегрованих корпоративних структур дозволяє збільшити пооб’єктне наповнення корпоративного сектора в Україні та забезпечити більш ефективне його управління. Таким чином система державного регулювання корпоративного сектору передбачає прямий або опосередкований вплив на їх самостійні виробництва, філії й підприємства.
Таке визначення не викликає суттєвих заперечень, оскільки акцентує увагу на важливу ознаку корпорації, як форми підприємництва, і дає можливість віднести до неї господарські товариства з обмеженою відповідальністю, закриті та відкриті акціонерні товариства. Виходячи з того, що акціонерне товариство є найскладнішою з форм господарського товариства, визначальною рисою якої є забезпечення створення за рахунок багатьох осіб значної за розмірами майнової бази для здійснення підприємницької діяльності самим товариством, для ефективного управління ним з боку держави необхідно враховувати те, що: його статутний капітал поділяється на рівні частки відносно незначних розмірів; право на зазначену частку засвідчується цінним папером – акцією та відповідно – вступ і вихід з товариства здійснюється шляхом передачі цінного паперу; акціонери звільняються від обов’язків персонального характеру: участі у веденні справ товариства та його господарській діяльності, тягаря додаткової відповідальності за зобов’язаннями товариства; управління справами товариства здійснюють не всі, а зацікавлені в цьому акціонери через участь в органах товариства, насамперед загальних зборах, можливості участі акціонера в інших органах (виконавчому, ревізійній комісії, спостережній раді) залежить також від розміру його частки у статутному фонді, професійних навичок; юридична рівність акціонерів, тобто наявність у власників певного класу акцій стандартного набору прав, не означає рівність можливостей всіх акціонерів в управлінні справами, участь в прибутках товариства; для забезпечення кваліфікованого управління поточними справами товариства до складу виконавчого органу можуть включатися наймані фахівці, які не належать до акціонерів товариства.
В процесі дослідження визначено, що державне регулювання корпоративного сектора включає серед іншого систему дій, спрямованих на створення, ліквідацію, реорганізацію суб’єктів господарювання, придбання, передачу в оренду майна. Сфера корпоративних відносин регулюється здебільшого різними інститутами. Дії Європейської Комісії з антимонопольного контролю над злиттям і поглинанням досить часто викликають протести компаній, що об’єднуються. Заклики про необхідність реформування в даній сфері звучали неодноразово. У відповідь на них наприкінці 2001р. Європейською Комісією був розроблений Документ для дискусій (Green Paper) з метою початку дебатів щодо ролі і функції європейського законодавства у регулюванні злиття і поглинання.
Створення єдиного ринку корпоративного контролю дозволить Європі збільшити кількість транскордонних процесів злиття і поглинання. Їхня незначна кількість пояснюється відсутністю прозорих і чітких правил проведення злиття. Реалізація Лісабонської стратегії та становлення ЄС як найбільш конкурентоспроможної і динамічної економіки знань у світі означає, що у найкоротший термін необхідно створити ефективне середовище для процесів злиття та поглинання. За таких умов нагальна потреба посилити контроль за діяльністю та процесами злиття глобальних підприємств з боку національних антимонопольних відомств. Це можна здійснити, зокрема, посиливши роль конкурентної політики та законодавства як засобу регулювання економічних відносин та інструмента контролю за діяльністю глобальних корпорацій. А для цього необхідно, щоб важелі конкурентної політики були ефективними й адекватними, оскільки без цих важелів не можливо володіти сучасною економічною ситуацією.
Можливо, одним з дієвих заходів, що допоможе запобігти негативним наслідкам від процесу глобалізації, є глобалізація законодавства про захист економічної конкуренції, тобто зведення воєдино національних законів, що регулюють діяльність глобальних підприємств. Міжнародне зближення законів, що регулюють діяльність таких підприємств, сприятиме запровадженню єдиних правових норм, які забезпечать певні економічні та комерційні переваги. В економіці, що стає дедалі більш міжнародною, відсутність єдиного підходу до регулювання діяльності та процесів злиття глобальних корпорацій все помітніша під час вирішення проблемних питань конкуренції міжнародного рівня, зокрема тих, які зумовлені діяльністю та злиттями глобальних підприємств.
Аналіз еволюції та існуючих моделей державного регулювання корпоративного сектора, а також сучасних змін, які в них відбуваються, свідчить про те, що сьогодні не можна сказати, що якась із названих моделей є досконалою. Тому українська модель державного регулювання корпоративного сектора, що перебуває в процесі становлення, об’єднує ознаки і європейського і американського підходів.
Аналізуючи світовий досвід, можна виокремити наступні основні мотиви державного регулювання корпоративного сектора в ринкових умовах. Найбільш об’єктивним серед усіх мотивів державного регулювання корпоративного сектора є економія за рахунок масштабів діяльності – мета горизонтальних та часто конгломератних трансформацій. Економію за рахунок масштабів виробництва слід розглядати в двох площинах: а) зростання виробництва і б) зниження витрат. Із збільшенням обсягів виробництва собівартість одиниці продукції зменшується. Джерелами такої економії є підвищення завантаження технологічного обладнання, зв’язок між послідовними етапами виробництва, спеціалізація праці. Проте зазначеного ефекту досягти можна виключно у довготривалому періоді, оскільки відбувається поєднання виробничих або фінансових потужностей у неоптимальній пропорції і тому економія буде реалізована лише з моменту такої оптимізації.
Щодо основних мотивів державного регулювання, слід б згадати чинник зниження трансзакційних витрат: формування корпорацій часто передбачає вертикальну інтеграцію, яка, як правило здійснюється з метою розширення контролю над виробничим процесом, охоплюючи з одного боку джерела сировини, а з іншого – споживача.
Внутрішні мотиви державного регулювання створення інтегрованих корпоративних структур викликані власним бажанням менеджерів та проявляються в основному в їх прагненні отримати певні фінансові вигоди від купівлі компаній-конкурентів (наприклад, розширення контролю над компанією-конкурентом та її персоналом і впливу на них, отримання додаткової винагороди від власників за рахунок зростання обороту та курсу акцій після поглинання чи злиття тощо). Зауважимо, що в більшості випадків створення інтегрованих корпоративних структур та злиття чи поглинання, що зумовлені саме таким мотивом, є ворожими щодо компаній-конкурентів і найменше керуються досягненням економічної чи фінансової ефективності для бізнесу загалом.
Одним із внутрішніх спонукальних мотивів обох компаній може бути їх прагнення знизити власні витрати на здійснення науково-дослідних робіт і розробок нових продуктів чи технологій. Зовнішніми мотивами, що спонукають компанії об’єднуватися, є також вимоги кредиторів до розмірів компанії, обсягу обороту та прибутку останньої в разі оформлення великих позик, а також у разі її виходу на світовий ринок капіталу. Інтегрування ж двох чи більше компаній, що мають спільні інтереси, дозволяє підвищити кредитний рейтинг і скористатися перевагами компанії-ініціатора.
Проведений аналіз свідчить, що державне регулювання корпоративного сектора передбачає гнучку законодавчу систему регулювання, основними мотивами якої є антимонопольне регулювання, забезпечення багатьох специфічних елементів корпоративного управління, зокрема різних інструментів захисту прав акціонерів, в тому числі й дрібних, а також оптимальної системи оподаткування, фінансового посередництва на та ін.
У дисертації запропонована система основних мотивів державного регулювання корпоративного сектора в ринкових умовах, складовими якої є: запобігання формування монополій при одночасному сприянні створенню корпоративних структур, в тому числі шляхом злиттів та поглинань; підвищення ринкової ціни корпорацій; сприяння ефективному управлінню в корпораціях; підвищення соціальної відповідальності корпоративного бізнесу; покращення інвестиційного клімату та сприяння створенню інфраструктури корпоративного сектора.
проведена оцінка ефективності державного регулювання корпоративного сектора, визначено методи регулювання реалізації корпоративної власності, оцінено умови державної підтримки становлення корпоративного сектора.
Встановлено, що ефективність державного регулювання формування корпоративного сектора в України в першу чергу визначається успішністю проведення приватизації в країні та її наслідками. За 1992-2007 роки в Україні було приватизовано близько 111,4 тисяч об'єктів, в тому числі державної власності - 28,1 тис. та комунальної власності - 84,3 тис. Проведений аналіз результатів державного впливу на корпоративний сектор дозволив визначити наступні причин низької ефективності функціонування корпоративних утворень в України: загальний несприятливий інвестиційний клімат в країні; непередбачуваність макроекономічної ситуації; незацікавленість інвесторів у створенні нових робочих місць і довгостроковому фінансуванні корпорацій.
Одночасно можна зазначити й позитивні зрушення в системі регулювання корпоративних відносин: поступове перетворення формально-корпоративної власності в реально-корпоративну; перехід пріоритетних позицій серед акціонерів-інсайдерів до менеджменту, який об’єктивно несе найбільшу відповідальність за збереження й ефективний розвиток бізнесу; послаблення значущості прямої адресної підтримки приватизованих підприємств з боку держави; посилення відповідальності держави за вдосконалення нормативно-правової бази корпоративного сектора та регулювання діяльності великих корпорацій переважно за допомогою економічних та інституційних методів впливу.
Позитивні зрушення в ефективності державного регулювання корпоративним сектором в Україні відбулися з прийняттям Закону України “Про акціонерні товариства” та Принципів корпоративного управління. Однак, існуюча в Україні нормативно-правова база не повністю відповідає характеру тих відносин, які склалися в корпоративному секторі України, не забезпечує належного захисту прав власників цінних паперів і не врегульовує багато питань управління підприємствами. Все це призводить до постійного прояву типових корпоративних конфліктів, що істотно зменшує інвестиційну привабливість і вартість вітчизняних об’єктів приватизації, знижує конкурентоспроможність українських акціонерних товариств на ринках капіталів, гальмує розвиток фондового ринку тощо. Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.
Подальше вдосконалення нормативно-правового регулювання діяльності корпорацій, на нашу думку, має здійснюватися за наступними пріоритетними напрямами: удосконалення засад державного регулювання ринку цінних паперів з метою посилення ролі зовнішнього механізму фондового ринку у регулюванні діяльності корпорацій; Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.захисту прав дрібних інвесторів, у т.ч. через підвищення відповідальності посадових осіб акціонерного товариства за використання інсайдерської інформації та введення кримінальної відповідальності за дії, що наносять шкоду акціонерному товариству; Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.посилення конкурентоспроможності фондового ринку України, шляхом підвищення ролі організаційно-оформленого фондового ринку, заборони купівлі-продажу цінних паперів поза організованим фондовим ринком; Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.розвиток депозитарної системи України; Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.розвиток корпоративного управління й наближення законодавчо закріплених стандартів корпоративного управління до міжнародних норм. Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.
Важливою характеристикою державного регулювання корпоративного сектора є врегульованість можливостей його суб’єктів формувати фінансові активи. Результати проведених досліджень показали високу ефективність державного регулювання кредитного ринку протягом 2003-2007 років, але стан регулювання значно погіршився у 2008 році, що обумовлено впливом фінансової кризи та несвоєчасним і малодієвим втручанням НБУ. Також потребує подальшого вдосконалення нормативно-правова база, яка регулює процеси інтеграції та можливі наслідки монополізації.
Регулювання реалізації корпоративної власності в Україні здійснюється шляхом впливу на реалізацію корпоративних прав в акціонерному товаристві. На основі проведеного аналізу результатів регулювання реалізації корпоративної власності в Україні нами виявлено такі проблеми: наявність конфлікту між власниками та менеджерами, оскільки останні, на противагу акціонерам, зацікавлені у перерозподілі активів на власну користь, у фінансуванні проектів, які забезпечують особисті вигоди; наявність суперечностей у структурі володіння пакетами акцій і роль різних груп учасників корпоративних відносин у володінні власністю, зокрема інсайдерів та аутсайдерів; в акціонерних товариствах спостерігається порушення прав міноритарних акціонерів, зокрема заниження або невиплата дивідендів, відсутність можливості впливати на рішення товариства, неотримання інформації про діяльність товариства та справедливу ціну акцій та ін.; однією із проблем регулювання реалізації фіктивного капіталу в Україні є слабкість розвитку в системі ринку акцій того елементу інфраструктури, який покликаний забезпечити більш ефективне проведення емісій корпоративних паперів - андеррайтингове обслуговування емітентів.
Проведений аналіз стану та управління державними корпоративними правами показав, що загалом управління державними корпоративними правами поступово поліпшується. Це, зокрема, проявляється у підвищенні контролю за фінансово-господарською діяльністю тих товариств та їх керівників, де держава має значний пакет акцій, зростанні їх прибутковості, активнішому захисті майнових та корпоративних інтересів держави тощо.
Однією із слабких сторін управління державними корпоративними правами є нестача висококваліфікованих менеджерів, низький рівень мотивації, зловживання. З урахуванням кризи, що спостерігається на кредитному ринку, а також відсутності у господарюючих суб'єктів достатніх власних коштів на розвиток виробництва перед державою гостро постає питання пошуку альтернативних джерел залучення недержавних коштів на розвиток виробництва в державному секторі. Отже, на наш погляд існує необхідність спрямування частини коштів, що надходять від приватизації, на інноваційне фінансування підприємств, що мають стратегічне значення для безпеки держави.
На сьогодні ще не винайдена оптимальна модель взаємодії корпорацій та уряду країни. Але кроки до цього постійно здійснюються. Сучасна економіка України стає все більш відкритою та лібералізованою. Це поступово дає змогу будь якій корпорації працювати в країні. Але, з іншого боку, така лібералізація поступово ставить під сумнів можливість країни регулювати діяльність корпорацій або впливати на неї. Тому уряд постійно шукає нові шляхи, способи і можливості регулювання їх діяльності, тяжіючи більше до соціальних та екологічних аспектів.
Фондовий ринок в Україні характеризується відсутністю прозорості, низькими темпами розвитку, переобтяженістю великою кількістю дрібних та неефективних акціонерних товариств. Фінансово-кредитна політика України останнім часом характеризується наявністю тенденції до зростання відсоткових ставок за кредитами, що суттєвого ускладнює ведення господарсько-фінансової діяльності у корпоративному секторі. Для податкової політики характерним є суттєвий фіскальний тиск, мінливість та неврегульованість нормативно-правової бази. Сучасний стан інвестиційного клімату в Україні характеризується відсутністю державних гарантій приватних капіталовкладень та відсутністю всебічної державної підтримки підприємств всіх форм власності у період економічної нестабільності.
Стан корпоративного управління в Україні характеризується низьким рівнем культури у корпоративних відносинах, значною кількістю дрібних акціонерів, права яких часто порушуються, розпорошеністю акціонерного капіталу, відсутністю соціальної спрямованості. Характерною ознакою корпоративного управління України є недостатній рівень знань та навиків пристосування до ринкових умов у власників та управлінців.
Регуляторна політика України а роки незалежності характеризувалась недостатністю глибини та обґрунтованості трансформаційних заходів які здійснювались в країні. Можна також відмітити непослідовність та некомплексність втілення регуляторних актів у практику, відсутність гармонізації регуляторних актів.
Аналіз конкурентної політики показав, що характерними для України є прояви порушень конкурентного законодавства з боку природних монополій та недостатнє регулювання діяльності недержавних монопольних утворень. Значною особливістю став високий рівень концентрації на деяких товарних ринках та ринках по наданню послуг.
Важливим етапом розробки ефективного механізму регулювання корпоративного сектора є визначення основних напрямів подальшого розвитку корпоративного сектора, вдосконалення корпоративного управління і державного регулювання учасників корпоративних відносин. Основні напрями вдосконалення торкаються фінансової сфери, корпоративних відносин і сфери соціально-економічного забезпечення.
У третьому розділі “Напрями державного регулювання корпоративного сектора в Україні” розроблено основні положення вдосконалення регуляторного механізму у корпоративному секторі, визначено основні напрями посилення державного контролю за злиттям суб'єктів господарювання в корпоративному секторі, обґрунтовано інституціонально-правове забезпечення розвитку корпоративного сектора.
Установлено, що однією з найактуальніших проблем в Україні є проблема створення державою сприятливих умов для подальшого розвитку корпоративного сектору. Для створення належних умов функціонування корпоративних утворень необхідний відповідний регуляторний механізм, метою якого є сприяння підвищенню ефективності їх діяльності, а також створення сприятливого інвестиційного клімату. В основу розробки пропозицій щодо державного механізму регулювання учасників корпоративних відносин покладено принцип системного підходу. Таким чином, основними складовими механізму державного регулювання учасників корпоративних відносин є: фондовий ринок, фінансово-кредитна та податкова політика, інвестиційний клімат, корпоративне управління, регуляторна та конкурентна політика.
На відміну від вже існуючого, розроблений автором регуляторний механізм щодо удосконалення державного регулювання корпоративного сектора, дозволяє забезпечити функціонуванні прозорого фондового ринку, шляхом запровадження відповідних стимулів для зосередження торгівлі корпоративними цінними паперами на організованому ринку. Для цього запропоновано: прийняти закон України щодо концентрації угод купівлі-продажу цінних паперів емітентів, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави на організаційно-оформленому ринку; законодавче уточнити статус торговельно-інформаційних систем; надати право фондовій біржі здійснювати кліринг за операціями з цінними паперами та встановити, що фондова біржа визначає один уповноважений банк, через який здійснюються грошові розрахунки за угодами; створити умови для інформаційного та технологічного об'єднання фондових бірж України; розробити та запровадити єдині стандарти діяльності для усіх торговельних систем з цінних паперів; здійснення пенсійної реформи з метою стимулювання ринку недержавних пенсійних фондів, як дієвого та ефективного механізму залучення внутрішніх інвестицій у розвиток та становлення корпоративної власності та задоволення економічних інтересів інвесторів.
Запропоновано рекомендувати Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку внести необхідні доповнення та зміни до законодавства, що регулює емісію та розміщення корпоративних облігацій шляхом відпрацювання механізму залучення фінансових ресурсів підприємствами на засадах випуску внутрішніх процентних облігацій, які розповсюджуються виключно серед працівників підприємства.
Одним із важелів регуляторної політики підтримки розвитку корпоративного сектора економіки України є стимулювання інноваційної активність корпорацій, яка останнім часом спадає. Водночас світовий досвід підтверджує, що інноваційна сфера неспроможна “одужати” за рахунок саморегулювальних механізмів. Потрібне впровадження відповідних адекватних державних програм, спрямованих на поліпшення інвестиційно-інноваційного клімату і підвищення ефективності інноваційної діяльності.
Із метою вдосконалення регулювання розвитку корпоративного сектора в Україні рекомендується посилити контроль за злиттям суб’єктів господарювання у корпоративному секторі для запобігання його монополізації.
До основних напрямків вирішення проблем удосконалення механізму антимонопольного контролю в корпоративному секторі належить необхідність прийняття наступних першочергових заходів: визначення чітких підстав заборони концентрації, закріплення вичерпного їх переліку у нормативних актах; робота над виявленням та систематизацією непрямих ознак наявності відносин контролю між суб’єктами господарювання – учасниками економічної концентрації; покращення інформаційного забезпечення процесу відслідковування державними органами великих злиттів; децентралізація антимонопольного контролю, делегування повноважень по запобіганню монополізації ринку територіальним відділенням Антимонопольного комітету України; включення в дефініцію терміна “суб’єкт господарювання”, на якого розповсюджується антимонопольний контроль за концентрацією, як українських, так і іноземних господарських структур, що забезпечить можливість застосування антимонопольного законодавства до нерезидентів та підвищить рівень захисту вітчизняних ринків від монополізації з боку міжнародних корпорацій.
В умовах сучасного стану корпоративного сектору важливе значення має послідовна та зрозуміла політика держави у створенні ефективних інститутів і виконання нею функцій гаранта прав власності. Сучасний розвиток корпоративного сектора в Україні потребує застосування різноманітних механізмів врахування та захисту інтересів акціонерної меншості в корпорації, самої корпорації як носія загальнокорпоративних інтересів, гармонізації вітчизняного законодавства із найкращими світовими стандартами корпоративного управління.
Регулювання розвитку корпоративного сектора вимагає підвищення ефективності регулювання угод із зацікавленістю й афілійованістю осіб. Для рішення цієї проблеми доцільно привласнити певні категорії ситуаціям афіліювання осіб залежно від об'єкта регулювання. Це дозволить сформувати гнучкі критерії для здійснення ефективного регулювання афіліювання. Для реалізації цього підходу запропоновано в першу чергу визначити види діяльності, у межах яких необхідне здійснення регулювання афілійованості осіб, визначити спеціальні механізми виявлення афілійованості осіб, набір інструментів регулювання. Основними напрямами регулювання корпоративних відносин, у яких необхідне визначення афілійованості осіб є: розкриття інформації про товариство для акціонерів, інвесторів й інших зацікавлених сторін; розкриття інформації для регулювання угод по придбанню й продажу акцій товариства, а також реорганізації акціонерного товариства; розкриття інформації для регулювання угод із зацікавленістю.
Запропоновані заходи дають змогу максимальному числу потенційно зацікавлених у цій інформації осіб одержати до неї доступ. Також важливо зафіксувати всі типи зв'язків, що вказують на афілійованості осіб. Ефективне регулювання афілійованості при здійсненні операцій по придбанню певної частки акцій публічного товариства є необхідним елементом забезпечення балансу інтересів акціонерів товариства й запобігання виникнення корпоративних конфліктів. При регулюванні угод із зацікавленістю список афілійованих осіб повинен найбільш чітко визначений в Законі України “Про акціонерні товариства”.
|
