Бабаєв В.Ю. Державне регулювання розвитку обслуговуючої кооперації в аграрній сфері

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність та стан розробки обраної теми, її зв’язок з науковими планами та програмами, визначено об’єкт та предмет дослідження, його мету, завдання, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, вміщено відомості про їх апробацію та структуру дисертації.

У першому розділі – „Наукові засади державної політики обслуговування аграрного сектора економіки України” – з’ясовано сутність сільськогосподарської обслуговуючої кооперації та державного регулювання її розвитку, особливостей взаємовідносин держави і сільськогосподарських кооперативів, висвітлено світовий досвід державного впливу на ринкові перетворення у цій сфері. Аналіз підходів різних наукових шкіл до трактування понять „обслуговуюча кооперація”, „обслуговуючий кооператив”, „державне регулювання” та „механізм державного регулювання розвитку обслуговуючої кооперації” дозволяє визначити обслуговуючу кооперацію як систему взаємин сільськогосподарських товаровиробників та їх співробітництво на основі принципів кооперування з метою задоволення суспільства у необхідних ресурсах і послугах. Формою реалізації таких взаємин є сільськогосподарський обслуговуючий кооператив (СОК) як організаційно-правовий суб’єкт господарювання, головне завдання якого полягає у самозабезпеченні надання  товаровиробникам ресурсів та засобів, створенні умов високопродуктивної праці. Така роль СОК за умов ринкової економіки зумовлена концентрацією виробництва продукції та організаційно-функціональними відмінностями від інших видів підприємств.

Державне регулювання розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації розглядається як цілеспрямована діяльність органів державної виконавчої влади щодо забезпечення реалізації пріоритетів кооперативної політики, регламентації функціонування кооперативних організацій шляхом запровадження відповідних економічних, фінансових, юридично-правових, організаційних і соціальних заходів.

Науково-теоретичні засади регулювання розвитку сфери, що досліджується в дисертації, пов’язуються з розглядом кооперації на селі як процесу співпраці, спільної діяльності людей і системи специфічних організацій, що дає підстави визначати механізм державного регулювання розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації у якості способу організації управлінської діяльності владних структур за допомогою взаємопов’язаних методів, засобів та інструментів щодо забезпечення досягнення стратегічної мети – продовольчої безпеки країни.

В залежності від характеру змін державної кооперативної політики та змісту механізмів її реалізації в роботі виокремлено шість часових етапів розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації: 1) формування об’єктів державного впливу (характеризується мінімальним втручанням держави, відсутністю законодавчої бази та економічних важелів щодо впливу на кооперацію); 2) поширення кооперації (характеризується поєднанням методів правового, фінансово-економічного та адміністративного впливу); 3) розпаду (доба „воєнного комунізму”, що характеризується спрямуванням державної політики на руйнування системи сільськогосподарської кооперації, поширенням тотального адміністративного тиску, силових методів впливу); 4) відродження (характеризується утвердженням методів правового регулювання та економічного стимулювання розвитку кооперативних товариств та спілок); 5) занепаду (відзначається реорганізацією кооперативів за функціональними та організаційно-структурними ознаками, заміною попередніх форм економічних відносин); 6) відродження на ринкових засадах (характеризується інтенсивним впровадженням методів правового регулювання, спробами використання соціально-психологічних та інформаційних методів впливу).

Майже на усіх етапах вплив держави був домінуючим для розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації. Встановлено, що найвагоміші результати досягалися за умови стимулювання державою економічно та соціально активної, ініціативної частини населення. З розвитком цього сектора держава може обмежитися методами правового впливу на зміни у сільськогосподарській кооперації, що забезпечує стабільність економічно сильних і незалежних кооперативів.

На основі узагальнення основних підходів до реалізації державної кооперативної політики у розвинених країнах світу, умов існування обслуговуючої кооперації в дисертації запропоновано декілька концептуальних напрямів регулювання розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації: мінімального, помірного, значного та тотального державного впливу. Кожен з них характеризується ступенем втручання, регламентації та контролю діяльності кооперативних організацій, їх підзвітністю органам державної виконавчої влади.

В залежності від обраного концептуального напрямку держава використовує відповідні механізми регулювання: механізм оподаткування (регулює види продукції чи послуг, що підлягають оподаткуванню); механізм адміністративного впливу (реєстрація суб’єктів господарювання, аудит діяльності, контроль за виконанням чинного законодавства); механізм запобігання зловживанням (цільове використання фінансової допомоги та субсидій, адміністративні дозволи); комплексний механізм державного регулювання розвитку СОК (запровадження державної кооперативної політики, співпраця державних органів і самоврядних організацій) тощо. На таких науково-теоретичних засадах державного регулювання і розвивається в Україні сучасна сільськогосподарська обслуговуюча кооперація, що має справу з певною фазою сільськогосподарського виробництва і є його допоміжною надбудовою.

У другому розділі – „Вплив держави на формування кооперативних відносин у сфері обслуговування сільськогосподарського виробництва” – досліджуються передумови ринкових перетворень у сільськогосподарській обслуговуючій кооперації, чинники державного впливу на її розвиток, оцінюється регуляторна роль органів державного управління у цій сфері.

З’ясовано, що основою ефективного розвитку сучасної сільськогосподарської обслуговуючої кооперації в Україні є аграрна реформа як комплекс соціально-економічних заходів щодо заміни директивно-планової системи управління з її командними методами системою організаційно-функціональних методів регулювання суспільних відносин, притаманних ринковій економіці. Обов’язковими передумовами створення й функціонування СОК можна вважати передачу землі у приватну власність, розпаювання майна сільськогосподарських підприємств, реформування системи виробничих відносин в аграрній сфері, утвердження ринкового способу мислення, стимулювання приватного інтересу тощо.

Як форма ефективного господарювання, сільськогосподарська обслуговуюча кооперація є ефективним засобом самопідтримки та самозахисту дрібних та середніх товаровиробників. Тому подальший розвиток СОК можна вважати поглибленням аграрної реформи.

У дисертації досліджено вплив комплексу факторів на становлення та розвиток СОК, що дозволяє поділити їх на сприятливі (створення приватного власника на селі; визнання розвитку СОК одним із стратегічних напрямів аграрної політики, мотивації до кооперативних дій; освітянська та організаційна діяльність неурядових організацій та зацікавлених у створенні СОК осіб; реалізація міжнародних проектів та ін.) і несприятливі (обмеженість інформації щодо СОК; відсутність ініціаторів та організаторів СОК, відповідної матеріально-технічної бази; дефіцит фахівців кооперативного профілю; недосконалість законодавчої бази, неузгодженість в оподаткуванні та реєстрації; некомпетентність працівників владних установ щодо забезпечення розвитку СОК та ін.).

В результаті експертної оцінки реакції об’єктів управління на використання основного набору заходів державного впливу на розвиток СОК встановлено певну невідповідність діяльності органів державної влади потребам, запитам та очікуванням носіїв кооперативних відносин. Найбільш впливовими заходами державного регулювання сільськогосподарські товаровиробники (керівники реформованих господарств, фермери та ін.) визнають державну організаційну та фінансову допомогу (спрощення процедури реєстрації кооперативів, забезпечення їх кваліфікованими кадрами, часткова компенсація витрат на створення кооперативів, пільгове оподаткування, надання державних субсидій, доступне довгострокове кредитування та ін.), інформаційне та консультаційне забезпечення, удосконалення правового поля тощо (рис. 1).