Антонюк С.А. Державне регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров\'я України на регіональному рівні

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами й темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення, отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації, охарактеризовано особистий внесок здобувача стосовно робіт, надрукованих у співавторстві, подано перелік публікацій за темою дисертації та розкрито її структуру.

У першому розділі – “Приватний сектор – важлива складова системи охорони здоров’я (огляд літературних джерел за темою дослідження)” – на системній основі з використанням методів причинно-наслідкового аналізу досліджено науково-практичні праці вітчизняних дослідників і нормативно-правові акти України з розвитку приватного сектора охорони здоров’я.

У розділі показано, що в умовах розбудови української державності важливим чинником успішного функціонування вітчизняного підприєм­ництва, що визначає його економічний і соціальний вибір, є орієнтація на ринок. Ринкова економіка при всій різноманітності моделей, відомих світовій практиці, характеризується тим, що являє собою соціально орієнтований господарський механізм, доповнений державним регулюванням. Велику роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграють фінанси, які є невід’ємною складовою ринкових відносин і водночас важливим інструментом реалізації державної політики. Першочергове значення в сучасних умовах матиме вирішення питання стабілізації економічної та фінансової ситуації в охороні здоров’я. Сучасний стан переходу економіки до ринкових відносин потребує усвідомлення українським суспільством цінності здоров’я населення, економічної резуль­тативності інвестицій у галузь охорони здоров’я. Адже добре відомо, що стан здоров’я громадян відображає рівень економічного розвитку країни, є інтегра­тивним показником соціальної спрямованості державної політики.

Указується, що для успішної перебудови галузі охорони здоров’я потрібно точно визначити цілі, на які спрямовані перетворення, а також ре­зультати, яких необхідно досягнути. В цих умовах головним завданням є ре­ор­ганізація системи бюджетного фінансування охорони здоров’я, яка б дала змогу: інтегрувати медицину у фінансові потоки розширеного відтворення; збалан­сувати бюджетні і позабюджетні джерела, залучення коштів з певною де­централізацією фінансів галузі на користь територіальних медичних програм; розширити права регіонів, місцевих органів влади і трудових ко­лективів щодо накопичення та використання ресурсів галузі охорони здоров’я.

Одним із принципів реформування системи охорони здоров’я є розвиток економічних відносин багатоукладної системи охорони здоров’я, тобто створення поряд із державною безоплатною системою охорони здоров’я розвинутого приватного сектора. Зазначається, що в Україні сьогодні фактично вже існують ці два сектори охорони здоров’я – державний, що фінансується з державного та місцевого бюджетів, та недержавний, який має позабюджетні джерела фінансування. Лікувально-профілактичним закла­дам, які належать до недержавного сектора, властивий різний організаційно-правовий статус і найчастіше вони мають форму товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств, індивідуальних приватних під­приємств. Крім того, недержавний сектор охорони здоров’я представляють лікарі, що приватно практикують і займаються медичною практикою як фізичні особи.

У дослідженні наголошується на тому, що приватна система охорони здоров’я являє собою сукупність об’єктів охорони здоров’я, що здійснюють приватну медичну діяльність, тобто діяльність з надання медичної допомоги суб’єктами приватної системи охорони здоров’я. Приватні медичні орга­нізації – це комерційні та некомерційні організації, майно яких перебуває в приватній та інших, крім державної, формах власності. У статутах таких організацій зазначено, що медична діяльність є для них основною.

Наявність розвинутого приватного сектора медичних послуг, як показує зарубіжний досвід, дає змогу знизити навантаження на державну систему охорони здоров’я, оскільки він обслуговує частину громадян, які спроможні самостійно сплачувати за лікування. Це зумовило подальший розвиток наукових засад управління охороною здоров’я, що висвітлені в роботах українських учених М.М.Білинської, В.Ю.Вороненка, В.М.Лехан, В.М.Лобаса, І.М.Солоненка, О.І.Черниш, М.М.Шутова та ін.

На важливості та актуальності ґрунтовного дослідження проблем державного управління охороною здоров’я України наголошується в працях сучасних науковців-медиків М.М.Білинської, Ю.В.Вороненка, В.І. Журавля, Б.П.Криштопи, В.М.Лехан, В.М.Лобаса, В.Ф.Москаленка, В.В.Паська, Л.А.Пирога, В.М.Пономаренка, Я.Ф.Радиша, І.М.Солоненка, А.Р.Уваренка, О.С.Шаптала, М.М.Шутова та ін. Наукове обґрунтування інформаційних процесів у галузі охорони здоров’я регіону та шляхи їх вдосконалення здійснила О.В.Балуєва. Проблеми та перспективи реструктуризації регіо­нальної системи охорони здоров’я досліджувалися О.М.Бердановою, механізми державного регулювання реформування системи охорони здо­ров’я великого міста – В.В.Загороднім, підходи до реформування управління охороною здоров’я на регіональному рівні – О.П.Перетякою. Теоретичне обґрунтування та розробку організаційно-економічного механізму якісних перетворень у системі управління охороною здоров’я на регіональному рівні з урахуванням загальних тенденцій функціонування й реальних можливостей фінансування цієї сфери в трансформаційних умовах провів О.В.Галацан. Концепція управління напрямами розвитку національної медсестринської освіти науково обґрунтована, розроблена та впроваджена у практичну діяльність Т.І.Чернишенко.

Аналіз основних державних документів з питань управління охороною здоров’я свідчить, що в сучасних умовах розбудови незалежної України суттєво змінюється роль держави: вона стає демократичним регулятором суспільних відносин, гарантом та захисником інтересів і прав кожного громадянина. Поряд з цим дослідження фактичного стану норма­тивно-правової бази охорони здоров’я України переконує в необхідності її подальшого вдосконалення щодо надання прав лікарським громадським асоціаціям впливати на управління галуззю, реалізовувати свої наміри й побажання з покращання системи охорони здоров’я в державі.

Результати аналізу теоретичних основ та існуючої практики дер­жавного управління охороною здоров’я в Україні й за кордоном під­твердили необхідність демократичних перетворень в галузі охорони здоров’я. Для цього визначені такі напрями подальших досліджень: розробка механізмів державного управління приватним сектором охорони здоров’я на регіо­нальному рівні та визначення технологій щодо їх реалізації; місце і роль приватних лікувально-профілактичних закладів у загальнодержавній системі охорони здоров’я на засадах єдиного медичного простору України.

У другому розділі – “Теоретичні та методичні засади дослідження державного регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров’я України на регіональному рівні” – обґрунтовано концептуальні підходи та методологію проведення дисертаційного дослідження.

Науково-теоретичне обґрунтування базових принципів оптимізації державного регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров’я України на регіональному рівні у вимірах сучасної євроінтеграційної парадигми з урахуванням історико-національних традицій і основних напрямів світового розвитку – багатогранне і складне завдання, пов’язане з розробкою спеціальної програми дослідження з використанням системного підходу. Це сприяло послідовному вирішенню цілої низки специфічних завдань, визначенню конкретного предмета й об’єкта дослідження, а також його етапності, що забезпечувало можливість отримання досить повної і достовірної інформації щодо кожного з поставлених завдань.

Дисертаційне дослідження проводилося в п’ять основних етапів (див. рисунок). Така багаторівнева структуризація його завдань забезпечувала системність, оскільки результати, отримані на кожному попередньому етапі, ставали логічною основою не тільки для наступних етапів, а й для узагальнення цих результатів і наукового обґрунтування досягнення мети дослідження.

На першому етапі визначалися напрям, мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, його концепція, а також здійснювався вибір можливих джерел інформації.

 Метою другого етапу став системний аналіз стану державного регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров’я України взагалі та на території Хмельницької області зокрема (регіональний рівень) у вимірах сучасної євроінтеграційної парадигми та дослідження особливостей підходів МОЗ України до управління цією сферою діяльності.

На третьому етапі після уточнення формулювання понять “медична та сто­матологічна допомога”, “медична (стоматологічна, фармацевтична) послу­га”, “державне управління якістю освіти молодших медичних і фар­ма­цевтичних спеціалістів” та “державне регулювання розвитку приват­ного сектора охорони здоров’я на регіональному рівні” як категорій державного управління охороною здоров’я в Україні оцінювалась відповідність існуючих механізмів державного регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров’я задекларованим державною політикою України в галузі охорони здоров’я. Основними джерелами інформації стали офіційні документи МОЗ України та Хмельницької обласної ради (майже 50 джерел). Дослідження термінології, пов’язаної з державним регулюванням розвитку приватного сектора охорони здоров’я України, зумовлені необхідністю вироблення рішень державними органами влади стосовно існування і розвитку при­ватного сектора галузі в умовах ринкових відносин.