Ковалевська Ю.С. Державне управління процесами забезпечення екологічної безпеки в Україні

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Розділ 1. Екологічна безпека як науково-практична проблема державного управління. Традиційно науковий розгляд проблем безпеки пов’язується із вивченням того або іншого виду небезпеки, що виникає, або може виникати внаслідок людської активності. Проте досягнення стану безпеки практично усіма дослідниками пов’язується з діяльністю держави та її апарату. При різноманітті підходів до визначення сутності екологічної безпеки сьогодні немає єдності у розумінні її змісту та специфіки. Проте таким, що найбільше відповідає завданням нашого дослідження та повністю співпадає з контекстом поняття національної безпеки, є уявлення про екологічну безпеку як складову безпеки національної. У такому разі вона змістовно і процесуально забезпечується в поєднанні з іншими її видами, зокрема економічним, енергетичним, соціальним, інформаційним, гуманітарним, технологічним тощо.

За таких умов екологічна безпека реалізується як національна безпека у екологічній сфері, а її зміст обумовлюється цілеспрямованою протидією з боку держави загрозам зовнішнього і внутрішнього характеру, у тому числі таким, що знижують ефективність управління процесами екобезпечної діяльності, порушують режим використання природних ресурсів, ускладнюють охорону навколишнього природного середовища та роблять його небезпечним для життя і здоров’я людей.

У якості пріоритетів державної політики забезпечення національної безпеки, зокрема її екологічної складової визначають: створення збалансованої системи природокористування на основі впровадження економічних механізмів ощадливого споживання природних ресурсів, зменшення шкідливих викидів та застосування екологічно безпечних ресурсо- і енергозберігаючих технологій; забезпечення ефективного функціонування єдиної державної системи цивільного захисту, запобігання та ліквідації наслідків техногенних катастроф, підвищення рівня ядерної та радіаційної безпеки; докорінне реформування та модернізація основних фондів житлово-комунального господарства як підґрунтя створення безпечного середовища життєдіяльності населення.

Таким чином, поняття «екологічної безпеки», його зміст та специфіка обумовлено реаліями суспільно-економічного та політичного життя в країні та визначається, як органічна складова національної безпеки, коли легітимно прийнята в державі система нормативно-правових, соціальних, організаційних, науково-технічних, економічних та інших засобів забезпечує управління процесами екобезпечної діяльності, режим використання природних ресурсів, охорону навколишнього природного середовища, що є безпечним для життя і здоров`я людей, попередження погіршання екологічної ситуації та виникнення небезпеки для природних систем і населення. Екологічна безпека має диференціюватися за критеріями масштабності (глобальна, національна, регіональна, локальна), суб’єктно-об’єктних характеристик (навколишнього середовища та його компонентів, суспільства, людини) та рівня розвитку технологій (радіоекологічний, економіко-екологічний, соціоекологічний та природний).

Сучасний рівень розвитку науки і технологій вимагає урахування наслідків застосування також  інформаційних та біотехнологій. Окрім того, сучасний світ не дає підстав вважати його безпечним унаслідок та за рахунок багатьох сторін життєдіяльності людства, аспектів його науково-технічної, економічної, політичної та військової практики. Щодо останнього, зазначимо, що вирішення проблем з позиції сили, у тому числі військової, яке ще відіграє значну роль в арсеналі міжнародної політики, має особливо небезпечні та довготривалі для довкілля наслідки.

Оцінка екологічної безпеки здійснюється на підставі всебічного аналізу характеристик навколишнього середовища та чинників небезпеки для людей та суспільства в цілому (табл. 1).   

За таких умов позитивна оцінка екологічної безпеки держави видається дуже проблематичною. На жаль, в комплекс оцінювання не включаються чинники, що проявляються внаслідок неефективного функціонування органів державного управління. У свою чергу, обмеженість можливостей системи державного управління і фінансова слабкість державного сектора економіки обумовлюється насамперед несприятливими макроекономічними умовами у господарському комплексі країни, які унеможливлюють адекватну реалізацію природоохоронних стратегій, неухильне дотримання екологічного законодавства, використання потенціалу приватного сектора економіки у ролі екологічного інвестора. Найбільш типовими екологічними проблемами сьогодні для України є: