Грабовський В.А. Державно-громадське управління загальною середньою освітою на районному рівні

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його мету і завдання. Визначено об’єкт та предмет дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення проведених досліджень, наведені дані щодо апробації та впровадження одержаних результатів.

Перший розділ – “Проблеми управління освітою в теорії та практиці державного управління” – містить аналіз науково-теоретичних праць віт­чиз­няних дослідників з питань управління освітою на рівні району, законодавчих актів з розвитку державно-громадського управління освітою на районному рівні, зарубіжного досвіду та науково-теоретичних праць зарубіжних дослід­ників щодо поєднання державного регулювання з громадським самовря­ду­ванням у системі управління освітою.

У дослідженні показано, що протягом ХХ ст. наука управління освітою в нашій країні пройшла поступовий розвиток від розробки окремих питань організації шкільного життя та інспектування шкіл у розділі педагогіки “Школознавство” до виділення інтегрованої системи управління освітою. Зазначено, що в теорії управління народною освітою того часу вже окреслені три управлінських рівні: внутрішньошкільне управління, управління освітою на рівні району та загальне управління освітою. Відмічається, що педагогічна практика потребувала поступового виокремлення відділів народної освіти та розробки відповідних державних документів щодо організації їх діяльності. Разом з тим існуюча державна політика націлювала організацію роботи освітніх управлінських структур на наукові засади. Це зумовило подальший розвиток наукових основ управління освітою, що зазначені в роботах вітчизняних учених В.Г.Афанасьєва, Є.С.Березняка, Д.М.Гвішиані, М.М.Дарманського, Д.І.Дей­ку­на, П.І.Дроб’язка, О.І.Зайченко, С.А.Калашнікової, Л.М.Калініної, Ю.А.Конар­жев­ського, М.І.Кондакова, Ф.Г.Паначина, П.І.Раченка, Н.В.Самандас, Ж.В.Та­ланової, Г.В.Федорова, Ф.Е.Штикало та ін. Доводиться, що створення певної нормативної бази розвитку освіти мало випереджальний характер і наго­лошувало на пріоритеті державного управління освітою, особливо в період створення адміністративно-командної системи управління в колишньому СРСР.

Аналіз основних державних документів з питань управління загальною середньою освітою свідчить, що в сучасних умовах розбудови незалежної України суттєво змінюється роль держави: вона стає демократичним регу­лятором суспільних відносин, гарантом та захисником інтересів і прав кожного громадянина. Головними її функціями стають регулюючі та захисні, що базуються на принципі: держава для людини, а не людина для держави.

У процесі дослідження виявлено, що державне управління загальною середньою освітою поки що має малоефективний розподіл функцій між різними суб’єктами управлінського процесу. Важливим є й той факт, що в управлінській системі не налагоджений постійний зворотний зв’язок із суспільством. Тому на сьогодні відмічається в цілому монопольне ставлення держави до управління загальною середньою освітою, що не сприяє розвитку демократичних відносин в освітній галузі та не створює належних умов для участі громадськості в управлінні освітою.

Дослідження фактичного стану законодавчо-нормативної бази загальної середньої освіти переконує в необхідності її вдосконалення щодо надання прав громадській спільноті впливати на освітні процеси, висловлювати свої наміри й побажання з покращання освітньої системи України.

Аналіз науково-теоретичних праць зарубіжних дослідників Л.Я.Барсукової, Б.Л.Вульфсона, Т.М.Давиденко, Г.С.Єгорова, Н.П.Капустіна, З.О.Малькової, П.І.Тре­тья­кова, Т.І.Шамової, Є.О.Ямбурга (Росія); Л. де Калуве, Е.Маркса, М.Петрі (Голландія); Б.Саймона, В.Сандера (Англія) та ін. і вивчення зарубіжного досвіду гуманізації й демократизації управлінських процесів у галузі освіти підтверджує, що зусилля вчених і практиків спрямовані на пошуки оптимального спів­відношення централізації й децентралізації управління освітою через вироблення проміжних моделей на основі створення механізмів поєднання функцій управ­ління, подолання міжвідомчої роз’єднаності, надання юридичної самостійності закладам освіти тощо.

Ми стверджуємо доцільність приведення системи управління будь-якою освітньою організацією, у тому числі закладами та установами загальної середньої освіти, у відповідність з оточуючим середовищем. Управління має стати гнучким, мобільним, при цьому не втрачати орієнтацію на мету й враховувати особливості організаційної структури.

У дослідженні наголошується на створенні такої системи державного управління загальною середньою освітою, яка б урахувала особливості її виробничого процесу, що здійснює цілеспрямовані зміни в когнітивній та афективній сферах людини як біосоціальної самокерованої системи. Тому як біологічна система вона має пристосовуватися до оточення, а як соціальна система – пристосовувати оточення до своїх потреб.

Результати аналізу теоретичних основ та існуючої практики державного управління освітою в нашій країні й за кордоном підтвердили необхідність демократичних перетворень управлінської системи в Україні. Для цього визначені такі подальші дії: виокремлення науково-теоретичної основи державного управління взагалі та загальної середньої освіти зокрема; розробка базової моделі державно-громадського управління загальною серед­ньою освітою на районному рівні; визначення механізмів управління системою освіти в районі на державно-громадських засадах та розробка технології його здійснення.

У другому розділі – “Формування моделі державно-громадського управ­ління загальною середньою освітою на районному рівні” – розглядаються методологічна основа державно-громадського управління соціально-педаго­гіч­ними системами, критерії діяльності районних органів державного управління загальною середньою освітою, концептуальні положення й модель державно-громадського управління загальною середньою освітою на районному рівні та кваліметрична субмодель діяльності районного (міського) відділу (управління) освіти на державно-громадських засадах.

Аналіз методологічної основи управління соціально-педагогічними систе­мами щодо державно-громадського управління освітою дав змогу розробити його характеристику, узявши за основу управління на адаптивних засадах, як таке, що найбільше відповідає проблемі нашого дослідження. Концепція адаптивного управління загальною середньою освітою на рівні району розглядається автором цього дослідження як основа організації державно-громадського управління.

У дисертації поняття державно-громадського управління освітою (ДГУ) визначається як процес поєднання різноспрямованої діяльності державних та суспільних суб’єктів управління в інтересах людини, соціуму, влади. Основною метою ДГУ є інтеграція державного вертикального управ­ління та партнер­ського горизонтального управління на основі врахування громадської думки та залучення громадян до прийняття управлінських рішень в інтересах людини, соціуму, влади. Предметом державно-громадського управ­ління освітою є взаємоузгодження дії різних за природою та напрямом дії сил на розвиток освітньої системи.

Зміст державно-громадського управління складає діяльність його суб’єк­тів з інтеграції трьох напрямів роботи: демократизація діяльності органів державної влади й управління освітою; розвиток самоврядних асоціацій учасників освітньої діяльності (професійних асоціацій педагогів, органів учнів­ського й батьківського самоврядування всіх рівнів); створення та організація діяльності громадських органів управління освітою, де представлено всі верстви населення.

Ми класифікуємо ДГУ за рівнем управління (державне, регіональне, закладів освіти), за способом залучення громадської думки (асоціативне й інтегральне) та за механізмом дії (структурно-громадське, інформаційно-громадське, субординаційно-партнерське).