Ботнаренко О.М. Дискреція в слідчій діяльності: юридико-психологічні особливості

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається стан її наукової розробки, мета, теоретична та практична значущість дослідження. З’ясовується зв’язок дисертаційного дослідження з науково-дослідницькими роботами, наводяться відомості про апробацію одержаних результатів.

Розділ перший “Місце та роль дискреції у слідчій діяльності” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Правові цінності, правосвідомість та дискреція” зазначається, що законодавча база країни загалом є відображенням системи цінностей суспільства. Саме з орієнтацією на цінності мають створюватися нормативні акти, які задовольнили б правові потреби суспільства. Головними хибами норм права є їхня недосконалість, зумовлена неможливістю відображення всіх життєвих ситуацій та розбіжностями у розумінні, тлумаченні та застосуванні відповідної норми, що провокують вияви дискреції. Законодавчо закріплена дискреція має правовий характер та допускає неоднозначне оцінювання правових явищ. Довільне тлумачення дискреційних норм порушує основоположні принципи свободи, справедливості та рівності. Удосконалення норм права, їх конкретизація та деталізація це – засоби, з допомогою яких негативні вияви дискреції можуть бути зведені до мінімуму. Головною умовою побудови системи правових норм є дотримання ієрархії цінностей, притаманних нашому суспільству.

У праві може відображатися конфлікт цінностей. Норми права можуть протиставляти одні цінності іншим, підтримувати одні з них і відкидати інші, тим самим створюючи конкуренцію норм, а відповідно і дискрецію. Основою правотворення має стати максимальне відображення загальнолюдських цінностей у правових нормах.

Дискреція у слідчій діяльності – явище, яке не існує відокремлено від особистості слідчого. В основі дискреції у слідчій діяльності лежить можливість обрання слідчим варіанту своєї поведінки з урахуванням її наслідків, що залежить від певних індивідуально-психологічних особливостей слідчого.

Кримінально-процесуальний аспект реалізації дискреційних повноважень слідчого передбачає можливість вибору тактики проведення окремих слідчих дій, методики розслідування злочину і т.д. Можливість вибору в зазначених ситуаціях носить методичний чи тактичний характер.

У підрозділі 1.2 “Дискреція у слідчій діяльності та її особливості” представлена специфіка професійної діяльності слідчих як різновиду трудової діяльності, що передбачає застосування дискреційних повноважень (Є.О. Климов).

Відповідно до специфіки професійної діяльності слідчих, у підрозділі наводяться можливі способи закріплення дискреційних повноважень у правовій нормі.

Визначено, що дискреційні повноваження: а) надають можливість органу (службовій (посадовій) особі) на власний розсуд визначати спосіб виконання певного рішення, делегувати повноваження щодо виконання прийнятого рішення підпорядкованим службовим (посадовим) особам, іншим органам, встановлювати терміни та порядок виконання; б) надають органу (службовій (посадовій) особі) право повністю або частково визначати порядок здійснення юридично значущих дій, терміни їх виконання та послідовність; в) дозволяють органу (службовій (посадовій) особі) обирати форму реалізації своїх повноважень (у вигляді нормативного правового акта, усного розпорядження, адміністративних дій);       г) надають можливість органу (службовій (посадовій) особі) на власний розсуд обирати різновиди публічно-правового впливу стосовно громадян та організацій, визначати їх ступінь та спосіб реалізації; д) дозволяють органу (службовій (посадовій) особі) на свій розсуд оцінити юридичний факт як такий, що тягне виникнення, зміну або припинення правовідносин та визначити форму реагування на нього.

Розділ другий “Юридико-психологічний аналіз дискреції у слідчій діяльності” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Апробація методики дослідження особливостей застосування дискреційних повноважень у слідчій діяльності” на основі опитування слідчих стосовно особливостей реалізації їх дискреційних повноважень у ситуаціях різного типу дискреції було виділено три варіанти дій слідчих: будуть діяти за вказівкою безпосереднього керівника; будуть намагатися спростити свою діяльність або спробують ухилитися від прийняття рішення; мають намір опікуватися інтересами об’єкта діяльності.

У результаті апробації з’ясовано, що:

захист прав об’єкта діяльності не сприймається слідчими як першочергове завдання;

рішення слідчого, зазвичай, спрямовані на захист власних інтересів, свого правового становища;

виявлена тенденція до ухилення від прийняття рішення у разі застосування дискреційних повноважень.

Разом із тим характер дискреційного рішення, що приймається слідчим, значною мірою залежить від меж дискреційних повноважень та ступеня контролю з боку органів, які здійснюють наглядову функцію. Було виявлено, що дискреційні повноваження одного виду часто перетинаються з повноваженнями іншого виду, що вказує на деяку умовність їх виділення.

У підрозділі 2.2 “Психологічні особливості особистості слідчого ОВС та застосування дискреційних повноважень” надаються результати вивчення особливостей застосування дискреційних повноважень у слідчій діяльності залежно від індивідуально-психологічних особливостей особистості слідчого та від терміну практичної служби у слідчих підрозділах ОВС.

Під час проведення дослідження застосовувались методики, що відповідають характеру діяльності слідчих, тобто визначають психологічні особливості, суттєві для її перебігу та є усталеними у психологічній науці.

Крім розробленої нами методики дослідження особливостей застосування слідчими дискреційних повноважень, були використані методики діагностики рівня суб’єктивного контролю (локуса контролю) Дж. Роттера, рівня мотивації до уникнення невдач Т. Елерса та рівня емоційного вигорання В. В. Бойко.

Результати діагностики рівня емоційного вигорання за В. В. Бойко свідчать, що майже у всіх досліджуваних домінуючою фазою вигорання є резистенція. Такий вид вигорання діагностований у 45 % слідчих зі стажем практичної роботи у слідчих підрозділах понад п’ять років та у 22 % слідчих, які мають стаж роботи до п’яти років. Тобто, із збільшенням терміну практичної роботи поступово зростають показники вигорання в фазі резистенції. Саме цей вид емоційного вигорання, на відміну від двох інших видів – напруження та виснаження, справляє найбільший негативний вплив на професійну діяльність і взаємовідносини з її суб’єктами, адже саме з ним пов’язано прагнення слідчих уникати виконання своїх професійних обов’язків.

Менш вагомий вплив на професійну діяльність та відносини з суб’єктами професійної діяльності здійснюють два інші види вигорання (фази за В. В. Бойко): виснаження та напруга. Порівнюючи з резистенцією, показники їх сформованості менші. Показники кожного із трьох видів (фаз) емоційного вигорання з часом прогресують (але неоднаково) та поступово набирають сформованості, що негативно впливає на професійну діяльність.

Домінуюче положення у фазах “вигорання” займають симптоми:

у фазі напруження – симптом переживання психотравмуючих обставин та загнаності у глухий кут;

у фазі резистенції – симптоми неадекватного (вибіркового) емоційного реагування та редукції професійних обов’язків;

у фазі виснаження – симптом емоційної відстороненості.

На особливу увагу заслуговують симптоми неадекватного вибіркового емоційного реагування та редукції професійних обов’язків. Саме вказані симптоми пов’язані з бажанням ухилення від виконання своїх повноважень та прагненням спростити свою діяльність під час застосування дискреційних повноважень. Зазначені симптоми виявлені більш ніж у половини слідчих незалежно від стажу практичної роботи.

На основі аналізу даних, отриманих при використанні методики визначення рівня мотивації до уникнення невдач Т. Елерса, встановлено, що із збільшенням терміну практичної роботи рівень мотивації на уникнення невдач підвищується. Досвід невдач під час застосування таких повноважень може сприяти збільшенню рівня мотивації на їх уникнення. Вказане дає підстави вважати, що з часом мотиви, адекватні характеру професійної діяльності, можуть заміщуватися мотивами неадекватними, наприклад, бажанням ухилитися від виконання своїх обов’язків чи перекладанням відповідальності за прийняте рішення на керівника, формальне виконання обов’язків тощо. Це підтверджується результатами застосування методики дослідження особливостей застосування дискреційних повноважень у слідчій діяльності й тим, що з самого початку практичної діяльності в осіб з меншим стажем домінує середній рівень мотивації до уникнення невдач, який, як показують результати дослідження, з часом підвищується.

Встановлено, що незалежно від стажу практичної роботи у слідчих підрозділах ОВС, 40 % опитаних слідчих мають екстернальний локус контроль та 60 % інтернальний. Відповідно до отриманих даних, можна узагальнити, що на застосування дискреційних повноважень в слідчій діяльності особливості локусу контролю не впливають (властива особам з екстернальним локусом контролю схильність вважати, що успіхи та невдачі залежать від зовнішніх чинників (доля, вдача, збіг обставин чи впливові люди) та прагнення осіб з інтернальним локусом контролю бути максимально поінформованими стосовно проблеми і впевненість в тому, що досягнення успіху залежать від власних дій чи умінь).

Розділ третій “Юридичні чинники та психологічні особливості вияву дискреції у слідчій діяльності” містить два підрозділи.

                   У підрозділі 3.1 “Правові чинники існування дискреції у слідчій діяльності” до чинників, які сприяють виникненню дискреції, у першу чергу, віднесено прогалини в законодавстві. Брак норми, що регулює певне коло суспільних відносин, призводить до необмеженої дискреції – дії особи обмежують лише загальноправові принципи. Колізія (конкуренція) норм, що регулює конкретні суспільні відносини, призводить до необхідності співставлення слідчими протилежних чи рівнозначних за юридичною силою норм та вибору однієї з них на власний розсуд. Але лише закон, а не будь-які інші міркування чи сторонні впливи, вимоги й вказівки, має бути основою кримінального судочинства.

Дискреція у правовій нормі закріплюється через нечітко визначені правові поняття. Саме їх оцінний характер надає простір для дискреції у процесі правозастосування.

До найпоширеніших оціночних понять КПК України, які є підґрунтям дискреції, належать такі: “законні інтереси фізичних і юридичних осіб”, “межі компетенції”, “всі, передбачені законом заходи”, “звичайний порядок”, “зміна обстановки”, “втрата суспільної небезпечності”, “бездоганна поведінка”, “сумлінне ставлення до праці”, “порушення громадського порядку”,                    “не виправдання довіри колективу”, “законні підстави”, “особисте життя”, “наявність загрози насильства або інших протиправних дії”, “свобода у наданні доказів”, “об’єктивність та неупередженість”, “необхідні умови”, “сторонній вплив”, “незалежність”, “володіння мовою”, “суперечність інтересам охорони держави”, “захищена законом таємниця”, “інтимні сторони життя”, “інтереси безпеки осіб”, “може бути”, “вправі”, “може провести”, “при необхідності”, “може виїхати”, “у разі потреби”, “має право”, “може призначити”, “правильне застосування закону”, “правильне вирішення справи”, “правильно сприймати факти”, “сумнів у правильності”, “правильний (неправильний) висновок”, “правильність (неправильність) протоколу”, “правильність зауважень”, “неправильний переклад”, “правильність запису показань”, “неправильні дії”, “правильна кваліфікація”, “правильність обрання запобіжного заходу”, “неправильність досудового слідства”, “неправильне застосування кримінального закону”, “неправильне тлумачення закону”, “неправильне звільнення засудженого”, “правильність судового рішення”, “зацікавлені особи”, “достатні докази”, “необхідні заходи”, “необхідні випадки”, “виняткові випадки”, “особлива складність справи”, “всі істотні для справи обставини”, “всі істотні моменти розгляду справи”, “істотна зміна обвинувачення”, “істотні суперечності в показаннях”, “істотне значення для справи”, “істотне значення для висновків суду”, “істотне порушення кримінально-процесуального закону”, “істотні порушення прав підсудного, обвинуваченого”, “істотне порушення прав особи”, “істотні суперечності”, “істотні обставини”, “суттєві порушення вимог закону”, “особливе громадське значення”, “поважні причини”; “мають значення для справи”, “відповідними”, “негайно”. Лише з допомогою вказаних оціночних понять дискреція закріплена в 166 статтях КПК України.

Визначено, що криміналістичні дискреційні повноваження пов’язані виключно з перебігом та порядком розслідування справи (висуненням версії, необхідними слідчими діями і т.д.), саме у них виявляється творчий характер слідчої діяльності, тому їх наявність є цілком виправданою. Процесуальні – стосуються процесуальної форми, тому мають бути чіткими та не мати подвійних стандартів.

У підрозділі 3.2: “Психологічні особливості вияву дискреції у слідчій діяльності” зазначається, що прагнення слідчих захистити себе як суб’єкта правовідносин може впливати на готовність до певних дій у ситуаціях застосування дискреційних повноважень. Дані досліджень показали, що часто, не звертаючи уваги на очевидні обставини, слідчі тлумачать будь-яку ситуацію, що передбачає застосування дискреційних повноважень, в бажаному для них напряму в тому числі намагаються перекласти тягар прийняття рішення на керівника. Конфліктний характер слідчої діяльності сприяє домінуванню “резистенції” серед фаз емоційного вигорання. Саме цей вид емоційного вигорання зумовлює небажання слідчих застосовувати дискреційні повноваження. Властива дискреційним повноваженням невизначеність справляє негативний вплив на особистість, адже з часом слідчі намагаються відсторонити себе від застосування таких повноважень (ухиляються). Фаза “резистенції” з домінуючими в ній симптомами неадекватного (вибіркового) емоційного реагування та редукції професійних обов’язків прогресує разом із намаганням слідчих ухилитися від застосування дискреційних повноважень.

Одночасно зі збільшенням кількості слідчих, які мають високий рівень мотивації до уникнення невдач, зростає і кількість тих, хто намагається ухилитися від прийняття дискреційних рішень. Це дає підстави зазначити залежність застосування дискреційних повноважень від рівня мотивації слідчих до уникнення невдач (адже реалізація цих повноважень з самого початку пов’язана з ризиком прийняття рішення, яке може мати негативні правові наслідки для самого слідчого).