Абрамова В.М. Експертні помилки: сутність, генезис, шляхи подолання

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, предмет, об’єкт, зв’язок з науковими програмами, розкривається мета й завдання дослідження, його методологічна основа, на яких базується наукова новизна і практична значимість розроблюваної теми; наведено дані про апробацію результатів дослідження.

Розділ 1 „Сутність, ознаки та поняття помилки” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Сутність, ознаки та поняття помилки в людській діяльності” на підставі аналізу різних підходів до розуміння помилки в філософії, психології, гносеології, логіці та інших галузях знань зроблено висновок, що помилка потенційно притаманна будь-яким видам діяльності людини і є досить розповсюдженим негативним явищем.

Ґрунтуючись на порівняльному аналізі різних підходів до визначення помилки, автор дійшов висновку, що помилка, насамперед, є неправильність, як антипод правильному, вид неадекватності, тобто невідповідності дійсності. Однак слід розрізняти навмисну неправильність і ненавмисну. Лише остання притаманна помилці і може вважатися її першою ознакою.

Враховуючи, що людська діяльність здійснюється суб’єктом і не завжди досягає мети, бажаного результату через його особистісні якості, які обумовлюють індивідуальність отриманої інформації і прийняття рішення, другою ознакою можна назвати наявність суб’єкта помилки.

У процесі діяльності навколишній світ не завжди адекватно відображається у свідомості її суб’єкта. Проте про помилку можна говорити лише тоді, коли ця неадекватна інформація вплине на прийняття суб’єктом неправильного рішення, котре зовнішньо знайде прояв у ненавмисно неправильних діях чи бездіяльності (судженні, вислові, вчинку, висновку і т. ін.), що дозволило визначити третьою ознакою помилки отримання  суб’єктом негативного результату.

З урахуванням  сукупності зазначених ознак, притаманних помилці в будь-якій людській діяльності, автор вважає, що помилка людини має своє „обличчя”, і на підставі аналізу  її розуміння в різних галузях знань автор пропонує таке її загальне визначення: „помилка в діяльності людини – ненавмисно неправильні судження, дії або бездіяльність суб’єкта, які виникають в результаті викривленого почуттєвого відображення чи уявної інтерпретації об’єктів, явищ, процесів у свідомості особи, зумовлені її особистісними якостями та реалізовані нею у негативному результаті”.

У підрозділі 1.2. „Сутність, ознаки та поняття помилки судового експерта” автор обґрунтовує необхідність єдиного теоретичного і практичного підходу до розуміння саме експертної помилки і у зв’язку з цим - потребує виявлення відмітних ознак експертної помилки з огляду на те, що загальне поняття помилки людини, визначене на основі синтезованих даних різних галузей знань, не відображає специфічності діяльності судового експерта при проведенні експертиз.

Враховуючи, що судово-експертна діяльність є різновидом соціально-корисної діяльності, а судові експерти, як і інші люди, також не застраховані від помилок, автор вивчив сутність та ознаки експертної помилки на підставі загальних ознак, що характеризують помилку будь-якого суб’єкта. По-перше, помилка судового експерта є результатом не наміру чи необережності, а лише ненавмисних дій чи бездіяльності. По-друге, експертна помилка реалізується у специфічній сфері судочинства - експертній діяльності. По-третє, її суб’єктом є судовий експерт. По-четверте, вона виражається у формі письмових неправильних висновків судового експерта, які неадекватно відображають юридично значимі факти.

Крім того, оскільки правильність висновку і можливість його використання як джерела доказу залежить від достовірності і допустимості матеріалів, наданих на експертизу, то можна зазначити, що джерелом помилки можуть стати також неправильні дії осіб, які беруть участь у підготовці та призначенні судової експертизи.

На підставі аналізу різних точок зору, висловлених у літературі щодо визначених ознак, автор вважає, що експертною помилкою є ненавмисно неправильні судження, дії чи бездіяльність судового експерта в процесі експертного дослідження, що реалізуються у його письмових висновках через неправильне отримання і переробку інформації на рівні відчуття, сприйняття, уявлення, мислення, джерелом котрих можуть бути психічні, соціальні, біологічні якості експерта як фахівця у певній галузі судово-експертних знань.

Визначення поняття помилки судового експерта при проведенні експертиз не знімає питання щодо критерію визнання висновку помилковим, про те, як її можна розпізнати в процесі встановлення істини, особливо, якщо по справі було призначено декілька повторних експертиз і отримані різні, суперечливі висновки. Користуючись філософським положенням, що критерієм істини є практика, автор пропонує два критерії визнання висновку правильним чи помилковим: процесуальний і методичний.

Процесуальний критерій реалізується слідчим чи судом під час оцінки висновку експерта по справі. Він передбачає можливість перевірки відповідності іншим матеріалам справи фактів, встановлених експертизою, а також шляхом допиту судового експерта та призначення повторної експертизи.

Методичний критерій має непроцесуальний характер реалізації і передбачає можливість оцінки правильності висновку шляхом здійснення контролю за якістю експертиз керівником судово-експертної установи (служби), а також методом колективного кваліфікованого рецензування.

Враховуючи, що остаточне рішення від імені Держави проголошує суд, то й головним критерієм істинності висновку експерта сьогодні є судова практика. Але і її не слід абсолютизувати, оскільки оцінка висновку також залежить від внутрішнього переконання судді, що само по собі не виключає судових помилок. Тому, автор вважає доцільним комплексний підхід до проблеми оцінки правильності чи помилковості висновку судового експерта – розробку системи критеріїв його оцінки.

Розділ 2 „Генезис помилок судового експерта” складається з двох підрозділів.

 У підрозділі 2.1. „Особливості пізнання судового експерта, які впливають на виникнення помилок у його діяльності” викладено теоретичне осмислення генезису, коренів експертних помилок на підставі аналізу особливостей використання судовим експертом спеціальних знань у процесі здійснення професійної діяльності. На думку дисертанта, спеціальні знання використовуються, по-перше, для пізнання минулої події за відображеними слідами, по-друге, в чітких межах правової процедури. Висловлюється припущення, що використання спеціальних знань не завжди забезпечує правильний результат через онтологічні і гносеологічні особливості експертного пізнання.

У зв’язку з цим, об’єктивні фактори буття, що пов’язані з характером відображення в слідах інформації, котра характеризує подію (ретроспективність, викривленість, обмеженість, фрагментарність, латентність), названі онтологічними коренями експертних помилок.

Дослідженням гносеологічної природи експертного пізнання встановлено існування  об’єктивних і суб’єктивних особливостей, які відіграють роль негативних факторів при вирішенні експертом  поставлених задач. Вони названі гносеологічними коренями експертних помилок.

Аналіз експертної практики проведення повторних експертиз дозволив з’ясувати, що основними об’єктивними факторами виникнення помилок є відсутність об’єктивних відомостей щодо ознак досліджуваних об’єктів та критеріїв їх оцінки, відсутність розроблених або ненадійність існуючих методик експертного дослідження,  відсутність технічних засобів з достатньою чутливістю і т. ін. Дія цих факторів не дозволяє експерту реалізувати стратегію мінімізації ризику виникнення помилок шляхом підсумування додаткової інформації, котра міститься у паралельних, зворотних, зустрічних зв’язках, використання всіх трьох методів вирішення експертних задач (діагностичного, ідентифікаційного, ситуалогічного). В результаті навіть досвідчені експерти можуть припускатися помилок.

Крім того, весь процес пізнання професійного експерта регламентований нормативно-правовими актами. Порушення їх положень судовим експертом, який здійснює професійну діяльність, призводить до помилкових висновків або виключає висновок судового експерта з джерел доказів по справі. 

Проте ймовірність виникнення помилки залежить від самого експерта, тобто від його особистісних якостей, які обумовлюють індивідуальність пізнання. Вони визначені автором як суб’єктивні фактори, що збільшують імовірність виникнення помилок і кореняться в неадекватному характері відчуття, сприйняття, мислення і неправильних моторних діях експерта. Зазначені суб’єктивні фактори можна поділити на чотири групи:

1.      Недостатня професійна компетентність експерта: недостатнє знання судовим експертом найефективніших сучасних методик; невміння користуватися складними технічними засобами дослідження; неправильна оцінка виявлених ознак.

2.      Професійні недогляди, які викликають: методичні порушення; поверхове дослідження; невикористання всіх відомих експерту методів.

3.      Особистісні риси  судового експерта: невідповідний функціональний стан сенсорних органів; неординарний психічний стан; порушення законів мислення; неналежний рівень організації і планування роботи судового експерта, особистісні риси особи судового експерта.

4.      Порушення нормативно-правової процедури призначення і проведення судової експертизи.

Всі зазначені фактори взаємозумовлені і діють у сукупності.

У підрозділі 2.2. „Класифікація експертних помилок”  з погляду на нове законодавство про судово-експертну діяльність (Закон України „Про судову експертизу”) та наукове віддзеркалення цієї діяльності в науці судової експертології (дослідження М.Я. Сегая), автором запропоновано новий підхід до класифікації судово-експертних помилок.

Розвиваючи ідею  Р.С. Бєлкіна щодо поділу експертних помилок за змістовою сутністю на процесуальні, гносеологічні і операційні, з урахуванням існуючих проблем правового, науково-методичного, організаційного характеру судово-експертної діяльності, дисертант запропонував уточнену класифікацію, яка включає нормативно-правові (в т.ч. процесуальні), методологічні і операційні помилки, які значною мірою зумовлені рівнем діяльності державних судово-експертних установ (служб).

До першої групи належать нормативно-правові помилки, які полягають у невиконанні чи недотриманні процесуальних та інших правових норм, що регламентують процедуру призначення і проведення судових експертиз у державних спеціалізованих судово-експертних установах (службах). Порушення можуть допускатися як самим судовим експертом, так і іншими суб’єктами судочинства, діяльність яких пов’язана з призначенням та проведенням судових експертиз. Проте нормативно-правова помилка – це результат тільки ненавмисно неправильних дій (бездіяльності) самого експерта, до яких можна віднести:

-    перевищення компетенції судового експерта;

-    недотримання вимог складання висновку;

-    виконання судової експертизи без легітимної підстави (постанови, ухвали) визначених законом осіб,  органів про її призначення;

-    використання матеріалів, які не відповідають вимогам допустимості;

-    не витребування додаткових матеріалів, що призвело до неправильного висновку (в тому числі, до необґрунтованого висновку про неможливість вирішити питання по суті); 

-    відсутність попередження про кримінальну відповідальність судового експерта за неправдивий висновок.

До другої групи віднесені помилки, які називаються методологічними. Вони кореняться в складностях експертного пізнання і можуть бути допущені при пізнанні сутності, властивостей, ознак об’єктів експертного дослідження. Гносеологічний аспект методологічних помилок означає, що в свідомості експерта неадекватно відображаються об’єктивні властивості об’єктів, котрі надані в його розпорядження органом, що призначив експертизу. Більша частина всіх помилок є саме методологічними помилками (в широкому розумінні). Їх можна, в свою чергу,  поділити на психологічні, логічні і фактичні (предметні).

Психологічні помилки проаналізовані на прикладі експертиз, при проведенні яких судовими експертами неадекватно відображалась інформація на рівні відчуття, сприйняття, уявлення і неправильно інтерпретувалась мисленням.

Психологічні помилки можуть виникати через помилкове розчленування цілісного об’єкта, явища, події, дії на незалежні та не пов’язані між собою частини; помилкове об’єднання різних, не пов’язаних між собою самостійних об’єктів, явищ, фактів у загальне ціле, яким ці факти в дійсності не були; помилкове перебільшення або применшення реальних розмірів, тривалості, сили, яскравості, інтенсивності,  а також помилкова трансформація, тобто викривлення форми, морфологічних ознак структури в результаті хибного сприйняття об’єкта; помилкове додавання та наділення або виключення, пропущення  ознак об’єктів; помилкове ототожнення та встановлення подібності різних об’єктів та осіб, і навпаки – помилкове розрізнення одного й того самого чи однорідних об’єктів.

Логічні  помилки виникають, коли обґрунтування проміжних, а також кінцевих висновків судових експертів не випливає з результатів дослідження, суперечить дослідницькій частині, базується на недостатній сукупності ознак. Вони пов’язані з порушенням у змістових розумових актах законів і правил логіки, а також з некоректним застосуванням логічних прийомів і операцій.

Фактичні (предметні) помилки виникають у результаті недосконалого уявлення про відносини між предметами об’єктивного світу. Вони, в свою чергу, зумовлені об’єктивними та суб’єктивними чинниками. До об’єктивних чинників методологічних помилок треба віднести недоліки сучасного рівня знань, на які спирається галузева судово-експертна наука. Суб’єктивні ж чинники віддзеркалюють недоліки у рівні оволодіння та застосування методів та методик предметної судово-експертної галузі певним фахівцем як професійним судовим експертом певної спеціалізації. Подолання перших чинників методологічних помилок лежить у науковій площині розвитку судової експертології та її окремих судово-експертних галузей знань. Подолання суб’єктивних передумов полягає в підвищенні рівня оволодіння здобутками судово-експертних знань певним індивідуумом, який обіймає посаду професійного судового експерта.

Помилки третьої групи зумовлені неправильними діями експерта або його бездіяльністю і виникають через невиконання належного, віднесені автором до операційних, передумови яких лежать у недоліках організаційно-управлінського характеру судово-експертної діяльності. У цій групі можна виділити помилки, які полягають у неправильній послідовності застосування методів, методик, невиконанні правил експлуатації складних технічних пристроїв, неправильних розрахунках, виборі параметрів, коефіцієнтів тощо.

Автор зазначає, що розмежування експертних помилок має відносний характер, тому іноді одні помилки зумовлюють виникнення інших, а нерідко є також наслідком впливу декількох чинників.

Онтологічні і гносеологічні корені, а також класифікація експертних помилок дозволяють визначити шляхи їх подолання. Враховуючи, що в системі судово-експертної діяльності  визначаються правові, науково-методичні та організаційно-управлінські функції безпосереднього здійснення експертної практики, доцільно і заходи щодо подолання експертних помилок будувати відповідно до них. Це пояснюється тим, що об’єктивні і суб’єктивні чинники, які обумовлюють формування неправильних висновків експерта, кореняться саме в недоліках реалізації зазначених функцій судово-експертної діяльності і викликають появу відповідно нормативно-правових, методологічних і операційних помилок.  

Розділ 3 „Передумови та шляхи подолання експертних помилок” складається з трьох підрозділів.

            У підрозділі 3.1. „Передумови та шляхи подолання нормативно-правових (процесуальних) помилок у діяльності судового експерта” зроблено висновок, що невідповідність нормативно-правовим вимогам процедури призначення та проведення судової експертизи робить або неможливим, або ускладнює використання висновку судового експерта як джерела судового доказу. У зв’язку з цим передумовами виникнення нормативно-правових помилок є недосконалість нормативно-правової бази, а головне - недотримання вимог процесуальних та інших правових норм основними суб’єктами судово-експертної діяльності (керівником судово-експертної установи, атестованим експертом), іншими учасниками судочинства, діяльність яких пов’язана з підготовкою і призначенням судових експертиз.

Звертається увага на необхідність визначення шляхів подолання нормативно-правових експертних помилок виходячи з наявності проблем, що належать до правосупроводжуючої функції судової експертології в галузі вдосконалення процесуального законодавства, Закону України „Про судову експертизу”, а також відомчих нормативних актів, що стосуються проведення судових експертиз.

                    У підрозділі 3.2. „Передумови та шляхи подолання методологічних експертних помилок” обґрунтовано твердження, що онтологічний фактор, котрий визначається властивостями об’єктів і різноманітними формами їх відображення у слідах злочину, потребує використання відповідного рівня знань для всебічного і повного пізнання інформаційного змісту досліджуваних об’єктів.  Однак недостатній рівень знань як у галузі загальної теорії, так і окремих теорій судової експертизи щодо властивостей, ознак, причинних зв’язків об’єктів та способів їх відображення у зовнішньому середовищі є визначальним об’єктивним фактором, що впливає на можливість виникнення методологічних помилок.

Враховуючи наявність гносеологічного відношення „об’єкт - суб’єкт”, дисертант висловлює думку, що для формування і вдосконалення методик експертного дослідження необхідно вивчати, з одного боку, закономірності утворення і функціонування об’єктів судових експертиз, з іншого, – вдосконалювати процес експертного пізнання, виявлення закономірностей і принципів, яким підпорядкована діяльність експерта при вирішенні експертних задач у будь-якій галузі предметних експертних знань.

У зв’язку з цим, автор зазначає, що подолання методологічних помилок спирається на вдосконалення методологічної функції судової експертології по забезпеченню експертної практики стратегією вирішення експертних задач. Сьогодні перед судовою експертологією постає завдання створення на базі вже існуючих експертних вчень теоретичних конструкцій більш високого рівня узагальнення, здатних служити методологічним орієнтиром для всіх видів (класів, родів) судових експертиз.

Вирішення проблеми подальшої оптимізації судово-експертної діяльності передбачає удосконалення експертних методів і методик та їх інструментальної бази, створення сучасних  судово-експертних технологій, робочих місць експерта, автоматизованих інформаційних систем, банків даних, створених на базі даних електронних та інформаційних систем, які підлягають, за вимогами статті 8 Закону України „Про судову експертизу”,  атестації та державній реєстрації.

Дисертант робить огляд проблематики по вдосконаленню методів та методик основних видів судових експертиз, які віднесені до компетенції експертної служби МВС України.

             У підрозділі 3.3. „Передумови та шляхи подолання операційних експертних помилок” визначено, що передумовами виникнення операційних експертних помилок є, по-перше, неналежне виконання судовим експертом правил і процедур експертного дослідження; по-друге, - недостатній рівень контролю посадових осіб судово-експертних установ за його діяльністю.

  У зв’язку з цим, основним напрямком подолання операційних помилок автор вважає створення системи управління якістю судових експертиз, яка включає два рівні.

Перший рівень утворює загальна система підвищення якості судово-експертної діяльності співробітників державних спеціалізованих установ судової експертизи у відповідності з їх спеціалізацією на підставі Закону України „Про судову експертизу”. Її елементами є система  підвищення професійного рівня фахівців судово-експертних установ в межах їхньої спеціалізації (підготовка і перепідготовка, атестація); узагальнення експертної практики по видах експертиз (напрямках), тобто вдосконалення кадрового забезпечення судово-експертної діяльності.

Теоретичне і практичне оволодіння сучасними знаннями, що є предметом кожної окремої судово-експертної галузі, - необхідний елемент зазначеного рівня з метою подолання операційних помилок у діяльності професійних судових експертів. З огляду на це, автором сформульовано і викладено пропозиції щодо вдосконалення базової і спеціальної підготовки судових експертів державних спеціалізованих експертних установ та служб, уніфікації атестаційних програм.

Другий рівень системи управління якістю судово-експертної діяльності являє собою оперативний контроль усього технологічного ланцюга, починаючи  від призначення експерта і аж до відправлення експертизи з судово-експертної установи. 

Особливої уваги, на думку дисертанта, набуває контроль керівника за висновками про неможливість вирішення питання по суті. Ретельна перевірка їх обґрунтованості сприятиме скороченню кількості таких висновків і запобігатиме тим самим зменшенню потенційних латентних помилок судового експерта, які можуть бути виявлені пізніше, при проведенні повторних експертиз.