Шеховцова Л.І. Емоційний стан особи, яка вчинила злочин, за кримінальним законодавством України

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, його методологічну, теоретичну та емпіричну основи, показано наукову новизну і сформульовано положення, які виносяться на захист, розкрито теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наведено дані про їх апробацію та публікації автора за темою дослідження.

            Розділ перший “Правова природа емоційного стану особи, яка вчинила злочин” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Ґенеза кримінального законодавства про емоційний стан особи, яка вчинила злочин” наведено історію розвитку кримінального законодавства про емоційний стан особи.

Аналіз історії розвитку кримінального законодавства про емоційний стан винної особи дозволяє виокремити такі його періоди: 1) період Київської Русі; 2) період польсько-литовського панування та козацька доба; 3) період ХVІІ – ХVІІІ ст.ст.; 4) період ХІХ – початку ХХ ст.ст.; 5) радянський період. Кожен із цих періодів має свої історичні та правові особливості, які відповідним чином відображалися на документах, що містили кримінально-правові норми.

Законодавча регламентація різних аспектів емоційного стану особи, яка вчинила злочин, поряд з іншими суб'єктивними ознаками, з’являється в нормативних документах та пам’ятках права набагато пізніше порівняно із об’єктивними ознаками складу злочину, що підтверджує висновок про те, що включення в категоріальний апарат кримінального права понять, які відображують внутрішній психічний стан особи, відбувається лише на відносно високому ступені її розвитку.

Підрозділ 1.2. „Емоційний стан особи як психологічна категорія та факультативна ознака суб’єктивної сторони складу злочину” присвячено дослідженню поняття „емоція” саме як психологічної категорії, визначенню основних теорій емоцій, що існують в психологічній науці, виділенню серед них базової теорії емоційного стану особи нашого дослідження та з’ясування місця емоційного стану особи в системі ознак суб’єктивної сторони складу злочину.

Емоція - це особливий клас психічних процесів і станів, що виконують функцію регулювання та активності суб’єкта шляхом визначення значущості зовнішніх та внутрішніх ситуацій для здійснення його життєдіяльності. Емоції, будучи основою будь-якого емоційного стану, виконують ряд особливо важливих функцій: оцінки, спонукання, активації нервових центрів і всього організму в цілому, регулюючу, синтезуючу, експресивну (виразну).

Базовою теорією емоційного стану особи нашого дослідження є теорія диференціальних емоцій К. Ізарда, згідно якої основою виникнення емоційних станів є  потреби й мотиви людини. Механізм виникнення емоцій в цій теорії зводиться до наступного: джерела активності людини, спонукання до діяльності лежать у сфері потреб і мотивів. Їхнє задоволення припускає постановку цілей, рішення конкретних життєвих завдань.

Дисертант вважає, що, з одного боку, мотиви, мета та емоційний стан є самостійними ознаками суб’єктивної сторони злочину, які не входять до змісту вини, але, з іншого боку, їх слід віднести до факультативних її ознак, оскільки їх встановлення необхідне при кваліфікації деяких злочинів, передбачених в Особливій частині КК України, як запорука точного встановлення вини, зокрема її ступеня, мотивів, оцінки суспільної небезпечності як вчиненого діяння, так і особи винного.

У підрозділі 1.3. “Поняття емоційного стану особи, яка вчинила злочин” визначено поняття цієї факультативної ознаки суб’єктивної сторони складу злочину та наведено найбільш важливі ознаки емоційного стану особи.

 Проведений аналіз дозволяє запропонувати наступне визначення емоційного стану особи, що вчинила злочин: це особливий юридично значущий психологічний стан особи, який впливаючи на її волю і свідомість, взаємодіє із ознаками складу злочину (насамперед суб'єктивною стороною), і визначає таким чином особливості кримінально-правової оцінки діяння, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, а також впливає на вирішення питань, пов'язаних із індивідуалізацією покарання.

Найбільш важливими ознаками емоційного стану особи є наступні: 1) це особливий стан особи, що має одночасно як психологічний, так і кримінально-правовий характер; 2) є факультативною ознакою суб'єктивної сторони злочину, що прямо впливає на кваліфікацію вчиненого особою суспільно небезпечного діяння, передбаченого конкретною статтею Особливої частини КК України або враховується при індивідуалізації покарання винному; 3) впливає на волю і свідомість особи, визначаючи особливості суб'єктивних та об'єктивних ознак складу злочину; 4) найбільшою мірою проявляється при вчиненні умисних імпульсивних злочинів, а також деяких видів необережних діянь; 5) має значення для адекватного розуміння та правильного вирішення питань Загальної та Особливої частини кримінального права.

Підрозділ 1.4. “Структура та види емоційного стану особи, яка вчинила злочин” присвячено визначенню структурних елементів емоційного стану особи.

До структури емоційного стану особи входять такі елементи: 1) емоція, як основа чи первинний модуль емоційного стану особи; 2) обставини, в зв’язку з чим виникає така емоція. Законодавець вказує на такі обставини, що мають кримінально-правове значення: протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа з боку потерпілого; 3) реакція особи (емоційна розрядка) на обставини, які викликали у особи цей стан.

Проведений аналіз літературних джерел та поглядів вчених-психологів і вчених-криміналістів дозволив дисертанту виділити наступні види емоційного стану особи: 1) афект; 2) стрес; 3) фрустрація; 4) емоційне збудження; 5) емоційна напруга.

Розділ другий “Відображення емоційного стану особи в інститутах та нормах Загальної частини кримінального права України” складається з чотирьох підрозділів.

В підрозділі 2.1. “Взаємовідношення та взаємодія емоційного стану особи з іншими ознаками складу злочину” обґрунтовується позиція, що емоційний стан особи має тісний взаємозв’язок з елементами як суб’єктивної так і об’єктивної сторони складу злочину.

Емоційний стан особи значною мірою впливає на такі елементи суб’єктивної сторони складу злочину як вина, мотив та мета, в багатьох випадках визначаючи їх зміст та спрямованість. Так, емоції різної інтенсивності прямо впливають на вину як центральну ознаку суб’єктивної сторони, поряд з іншими факторами визначаючи ступінь вини як кількісну її характеристику. В цьому аспекті емоції опосередковано визначають межі кримінальної відповідальності винної особи. Оскільки бажання настання наслідків є емоційним поняттям, більш коректно називати відповідний момент прямого умислу не вольовим, а емоційно-вольовим (або емоційним).

Найтісніший зв'язок існує між емоційним станом особи та мотивами. По-перше, процес мотивації злочину, як і будь-якого іншого вчинку, завжди тією чи іншою мірою емоційно забарвлений. По-друге, процес прийняття рішення про вчинення злочину, а також саме його виконання, як правило, здійснюються на фоні інтенсивного емоційного збудження. Найбільш яскраво ця риса проявляється при вчиненні імпульсивних злочинів, в яких раціональне обдумування сильно зжате або взагалі відсутнє; тому в таких випадках раціональні елементи пригнічуються, а почуття керують волею особи, визначаючи вибір злочинного варіанту поведінки та особливості його реалізації. По-третє, в багатьох випадках емоції сильної інтенсивності самі виступають в якості мотивів вчинення злочину.

Емоції впливають також на елементи об’єктивної сторони складу злочинів, визначаючи особливості самого злочинного діяння (дії або бездіяльності), а в багатьох випадках впливаючи на специфіку такої факультативної ознаки об’єктивної сторони, як спосіб вчинення злочину (наприклад, особливо жорстокий спосіб вчинення умисного убивства в стані афекту).

Вплив та взаємодія емоційного стану особи простежується з такими ознаками суб’єкта злочину, як осудність/неосудність.

На думку дисертанта, кримінально-правове значення мають лише емоції суб’єкта, які існували саме під час вчинення злочину. Емоції, які виникають у винної особи вже після вчинення злочину, не є ознакою суб’єктивної сторони складу злочину і тому не впливають на кваліфікацію вчиненого, але можуть мати самостійне кримінально-правове значення (наприклад, діяльне та щире каяття, обумовлені жалем з приводу вчиненого злочину), і в цьому аспекті можуть бути враховані при індивідуалізації покарання винному.

Підрозділ 2.2. “ Емоційний стан особи та проблема обмеженої осудності і спеціальної неосудності” присвячено вирішенню проблеми так званої спеціальної (професійної) осудності/неосудності.

Дисертант зазначає, що психологічний (юридичний) критерій обмеженої осудності, тобто зниження здатності особи усвідомлювати свої дії та/або керувати ними, безпосередньо пов'язаний із її медичним критерієм, яким є наявність у винного певного психічного розладу. Кримінологічні та психологічні дослідження свідчать про суттєву (іноді й вирішальну) роль саме емоційних чинників в етіології психічних розладів, які, в свою чергу, є детермінантами вчинення різних категорій злочинів – насамперед насильницько-агресивних та необережних.

Зростання кількості необережних злочинів із тяжкими наслідками, пов'язане із невідповідністю психофізіологічних якостей особи – оператора технічної системи – вимогам екстремальної ситуації, через що ця особа, будучи осудною в загальному розумінні цього поняття, не може керувати своїми діями, а отже і нездатна запобігти настанню шкідливих наслідків, тобто стає неосудною в конкретній професійній ситуації.

У цьому зв'язку дисертант вважає за доцільне закріпити у КК України статтю 25-1 “Невинне заподіяння шкоди (казус)” такого змісту: “Діяння визнається вчиненим невинно, якщо особа, яка його вчинила, не усвідомлювала і за обставинами справи не могла усвідомлювати суспільну небезпечність свого діяння або не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків і за обставинами справи не могла їх передбачати” (ч. 1). “Діяння визнається вчиненим невинно також і у випадку, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії (бездіяльності), не бажала їх настання, але в силу невідповідності своїх психофізичних якостей екстремальним умовам або нервово-психічним перенавантаженням не могла запобігти їх настанню” (ч. 2).

У підрозділі 2.3. „Емоційний стан особи та обставини, що виключають злочинність діяння” звертається увага на окремі аспекти значення емоційного стану особи для правильної юридичної оцінки таких обставин, що виключають злочинність діяння, як необхідна оборона, крайня необхідність чи затримання особи, що вчинила злочин.

Дисертантом обґрунтовується необхідність закріплення у ст. 38 КК України положення, аналогічного за змістом з відповідними нормами статей 36 та 39 КК України. У зв’язку з цим, статтю 38 КК України слід доповнити частиною третьою наступного змісту: “Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця”.

У підрозділі 2.4. “Емоційний стан особи та індивідуалізація призначення кримінального покарання”  розглянуто питання впливу емоційного стану особи на індивідуалізацію призначення кримінального покарання за кримінальним законодавством України.

Більшість вчених під індивідуалізацією покарання розуміють визначення судом конкретної міри покарання особі, винній у вчиненні того чи іншого злочину, що здійснюється на підставі закону та правосвідомості суддів, виходячи зі ступеня суспільної небезпечності діяння та особи, яка його вчинила.

Реалізовуючи принцип індивідуалізації покарання, суд при призначенні покарання обов'язково враховує, окрім тяжкості злочину, особи винного та обтяжуючих обставин, ще і обставини, які пом'якшують покарання.

Підтримується підхід, згідно якого пом'якшуючою обставиною у сенсі п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України є не лише фізіологічний афект, а й інші юридично значущі емоційні стани, які, по-перше, можуть і не досягати сили та інтенсивності, властивих афекту, а, по-друге, не обов'язково характеризуються раптовістю. До таких станів належать, зокрема, фрустрація, стрес, психоемоційне збудження. Наявність цих станів, як і сильного душевного хвилювання, встановлюється психолого-психіатричною експертизою.

            Розділ третій “Врахування емоційного стану особи при встановленні кримінальної відповідальності за окремі види злочинів” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Загальнотеоретичні питання врахування емоційного стану особи при встановленні кримінальної відповідальності за окремі види злочинів” зазначається, що із усіх існуючих емоційних станів особи найбільш значимим, який впливає на визначення кримінальної відповідальності за окремі види злочинів, є стан сильного душевного хвилювання.

Дисертантом обґрунтовано, що більш правильним буде не ставити знак рівності між сильним душевним хвилюванням, про яке йдеться в ст. 66 КК України й сильним душевним хвилюванням, що раптово виникло (фізіологічним афектом), про яке йде мова в ст. 116, 123 КК України. Ці положення не тотожні, і, отже, не може бути визнано правильним твердження, що пом'якшуюча обставина, зазначена в п. 7 ч. 1 ст. 66, згадується й у ст. 116, 123 КК України.

По-перше, п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України говорить про сильне душевне хвилювання, не визначаючи його якісні особливості, а в ст. 116, 123 КК України мова йде про сильне душевне хвилювання, що раптово виникло. Маючи на увазі психологічну сторону питання, варто сказати, що в ст. 116, 123 КК України мова йде саме про афект, оскільки раптовість виникнення емоційного стану характерна саме для афекту. У п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України мається на увазі сильне душевне хвилювання як стан емоційної напруги. По-друге, закон вказує на різницю в співвідношенні в часі між сильним душевним хвилюванням і скоєнням злочину. Статті 116, 123 КК України вимагають, щоб злочин було скоєно у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виник, тобто в той період, поки триває афективне збудження. У п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України говориться про скоєння злочину під впливом сильного душевного хвилювання. Інакше кажучи, у цьому випадку злочин хоча й пов'язаний із сильним душевним хвилюванням, обумовлений ним, але не обов'язково повинен збігатися в часі з вищою фазою цього хвилювання. По-третє, розходження змісту п. 7 ч. 1 ст. 66 КК і ст. 116, 123 КК України складається в характері дій потерпілого, що викликають сильне душевне хвилювання. Пункт 7 ч. 1 ст. 66 КК України говорить про неправомірні й аморальні дії потерпілого. При цьому закон тут не вказує, у якому конкретно виді може виявитися ця поведінка та не вказує спрямованість дій потерпілого. У статтях 116, 123 КК України законодавець ставить обов'язковою умовою застосування цих статей таку поведінку потерпілого, що виявилася лише в строго певних формах (протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа). По-четверте, у п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України сильне душевне хвилювання - це обставина, яка пом'якшує відповідальність та враховується при призначенні покарання, у ст.ст. 116, 123 КК України сильне душевне хвилювання воно виступає як обставина, що диференціює кримінальну відповідальність, і тому включена в число конститутивних елементів складу злочину.

У підрозділі 3.2. “Врахування емоційного стану особи при встановленні кримінальної відповідальності за злочини проти життя та здоров’я” обґрунтовується позиція, згідно якої найбільший вплив емоційного стану особи на кримінальну відповідальність проти життя та здоров’я, спостерігається у ст.ст. 116, 117 та 123 КК України. Лише в цих статтях мова йде про особливий емоційний стан винного, що виступає у якості обов’язкової ознаки цих складів злочинів, яку слід розглядати у якості пом’якшуючої.

Дисертант підтримує точку зору тих авторів, які вважають, що злочини в стані сильного душевного хвилювання можуть бути вчинені тільки шляхом активних дій й таким чином виключається їхнє вчинення шляхом бездіяльності, а суспільно небезпечні наслідки злочинів, вчинених в стані сильного душевного хвилювання можуть бути різноманітними - від побоїв до смерті потерпілого.

Обов'язковою умовою діянь, вчинених у стані афекту, є обстановка його здійснення, що полягає в неправомірній поведінці потерпілого - це протизаконне насильство, систематичне знущання та тяжка образа з боку потерпілого.

Дисертант наголошує, що поняття протизаконне насильство повинне містити в собі не тільки кримінально-протиправні діяння, але й діяння, визнані протиправними будь-якою галуззю права.

Під насильством стосовно досліджуваних злочинів слід розуміти протизаконний вплив на людину, який здійснюється поза (або проти) її волі і який здатен спровокувати таким насильством афективний стан у винного.

Під поняттям „систематичне знущання” у розумінні ст. 116 КК України слід розуміти вчинення певних дій (понад три рази), що багаторазово супроводжуються умисним заподіянням потерпілому психічних або моральних страждань із приниженням людської гідності незалежно від форми їх здійснення.

Тяжка образа може бути виражене в словах і діях. До неї можна віднести: безпідставне обвинувачення у скоєнні тяжкого злочину, приниження національного почуття, цинічна образа жінки, наруга над батьківською любов'ю, підкреслення в непристойній формі фізичних недоліків людини, ляпас, плювок в особу, і т. ін.

Дисертант зазначає, що психічне ставлення особи при вчиненні злочину, передбаченого ст. 117 КК України характеризують такі особливості:  а) його вчинення обумовлене  емоційною напругою, викликаною вагітністю і пологами та психічними процесами, що їх супроводжували (зокрема, сімейним конфліктом, подружньою зрадою, матеріальними та іншими соціально-побутовими негараздами); б) тимчасовий психічний розлад послаблює здатність матері усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Автор вказує на те, що в літературі спірним є питання, чи може кваліфікуватися за ст.117 КК вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини, умисел на вчинення якого у неї виник до початку пологів. На думку автора, редакція статті 117 КК не дає підстав по-різному кваліфікувати вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини залежно від моменту виникнення наміру. Момент виникнення умислу вбити новонароджену дитину, виходячи із змісту ст. 117 КК, на кваліфікацію вбивства не впливає. Стаття  117 КК застосовується і тоді, коли умисел цей виник ще до пологів, а був реалізований у період пологового процесу чи одразу ж після нього.

У підрозділі 3.3.  “Розмежування злочинів, скоєних у стані сильного душевного хвилювання, від деяких суміжних складів злочинів” автор наголошує, що велике значення для суду й слідства має практичне питання розмежування афективних злочинів від складних видів умисних злочинів.

На думку автора, вирішальним фактором розмежування зазначених складів є зміст суб'єктивної сторони злочину, тобто ті якісні зміни, що вносить у нього стан фізіологічного афекту, особливо, у зміст і характер прояву спонукань і цілей людської поведінки в цьому стані.

Так, при вирішенні питання про юридичну оцінку вбивства, вчиненого в обопільній бійці або сварці автор підтримує позицію тих авторів, які вважають, що взаємна згода на вирішення конфлікту шляхом обміну ударами, тобто бійкою, виключає виникнення стану сильного душевного хвилювання, а тому дії винного не можуть бути кваліфіковані за ст. 116 або 123 КК.

Розмежування умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання, від умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця необхідно здійснювати на основі сукупності об'єктивних і суб'єктивних ознак. В цьому випадку слід виходити з того, що для злочинів, вчинених в стані сильного душевного хвилювання, характерне спричинення шкоди потерпілому не з метою захисту від посягання. Крім того, для вбивства, передбаченого ст. 116 КК, стан сильного душевного хвилювання, який виник раптово внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, є обов’язковою ознакою, тоді як для вбивства, передбаченого ст.118 КК, він не є обов’язковою ознакою. І зовсім немає ніякого значення, чи був він раптовим.

З метою забезпечення послідовної реалізації принципу суб'єктивного інкримінування та враховуючи дані психології, дисертант пропонує у загальній частині Кримінального кодексу України залишити поняття "сильне душевне хвилювання", як один з емоційних станів людини та п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України de lege ferenda викласти в такій редакції: “вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання або у стані іншого психоемоційного збудження, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого”.

Дисертант пропонує внести деякі зміни в Кримінальний кодекс України.

Так, в статтях 116 й 123 КК України термін "сильне душевне хвилювання, що раптово виникло ", необхідно замінити на термін "афект". Вживання терміну "фізіологічний" як доповнення до поняття "афект", автор вважає недоцільним. У кримінальному праві законодавець багато понять не деталізує, і від цього їхнє значення не змінюється. Наприклад, поняття неосудності, вчинення злочину в стані сп'яніння, яке, як відомо, може бути як фізіологічним, так і патологічним, і ряд інших.

Статтю 116 КК України пропонується доповнити ч. 2 у такій редакції: “вбивство двох чи більше осіб, вчинене в стані афекту,... - карається ...”.

Статтю 123 КК України пропонується доповнити ч. 2 у такій редакції: „умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані афекту, яке спричинило смерть потерпілого, - карається...