Левицька Л.В. Запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх в Україні

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, висвітлюється ступінь наукової розробки проблеми дослідження, його науково-теоретична основа; зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами; визначається об’єкт, предмет, основна мета і конкретні завдання дисертаційного дослідження, його основні нормативно-правові джерела, емпірична база, методологічна основа, особистий внесок здобувача, показано апробацію, публікації та практичну реалізацію досліджень. У ньому сформульовані у сконцентрованому вигляді наукова новизна, теоретичне і практичне значення досягнутих у ході дослідження результатів, які виносяться  на захист.

Розділ 1 “Кримінально-правовий та кримінологічний  аналіз насильницьких злочинів щодо неповнолітніх ”

Складається з трьох підрозділів і присвячений характеристиці ознак насильницьких злочинів щодо неповнолітніх.

У підрозділі 1.1. “Поняття та загальна характеристика насильницьких злочинів щодо неповнолітніх” розглянуто різні  підходи до визначення поняття насильницьких злочинів та ознак, що їх характеризують.  На підставі наукового аналізу автором  зроблено  спробу з’ясувати  ознаки насильницьких злочинів щодо неповнолітніх, дати власне кримінологічне визначення поняття насильницьких злочинів та визначити їх коло за кримінальним законодавством України.

Обґрунтовується необхідність чіткого визначення терміну “неповнолітній”, оскільки в кримінально-правових  нормах цей термін вживається по-різному із застосуванням різних назв та вказівкою на різні вікові межі; та вказує, що терміни “дитина” , “малолітній”, “неповнолітній” є аналогічними за змістом і, з метою підвищення ефективності дії кримінального закону законодавцю доцільно дотримуватись єдиної термінології, а саме, вживати термін “неповнолітній ” із зазначенням конкретних вікових меж у нормах, де необхідно диференціювати потерпілих, також, для забезпечення єдиного тлумачення терміну та  усунення суперечностей в правозастосовчій діяльності  під  неповнолітнім слід розуміти кожну людську істоту  (дитину) від народження до досягнення нею 18-ти років, що відповідає положенням Конвенції ООН Про права дитини.

Неповноліття (у розумінні “недосягнення 18-ти років”) – за кримінальним законодавством України є обставиною, що пом’якшує  покарання (п.3 ст.66 КК України), і наявність її свідчить про гуманізацію кримінальної політики держави. Проте неповноліття потерпілого від злочину не є обставиною, що обтяжує покарання. Такою обставиною є лише малолітство потерпілого, тобто недосягнення ним 14-ти років. Кримінальний закон фактично надає перевагу неповнолітньому злочинцеві перед неповнолітнім потерпілим.

Усунення цієї несправедливості, автор вбачає у   зміні редакції п.6 та п.9 ст.67 Кримінального кодексу України, які пропонує викласти таким чином: “6) вчинення злочину щодо неповнолітнього ...”, “9) вчинення злочину з використанням неповнолітнього...” і далі за текстом статті.

До ознак насильницьких злочинів щодо неповнолітніх автор відносить :

основний об’єкт посягання – поставлені під охорону кримінального закону життя неповнолітніх, їх воля, моральний та фізичний розвиток проти яких спрямований злочин і яким він заподіює або може заподіяти шкоду;

насильницький спосіб впливу на особу (фізичне та психічне насильство);

настання чи загроза настання шкідливих наслідків у вигляді фізичної чи моральної шкоди;

наявність у діяннях суб’єкта злочину умислу ( прямого та непрямого );

вчинення злочину проти волі або поза волею неповнолітнього;

На підставі проаналізованих ознак формулюється  визначення поняття насильницьких злочинів щодо неповнолітніх під яким слід рлозуміти  суспільно-небезпечні протиправні умисні, карані діяння, які посягають на захищені кримінальним законом життя неповнолітнього, цінності у сфері забезпечення належних умов для фізичного та морального розвитку неповнолітнього, скоєні поза волею чи проти волі потерпілого.

Відповідно  чинного кримінального законодавства  та враховуючи дане визначення до насильницьких злочинів щодо неповнолітніх автор відносить: умисне вбивство (п.2 ч.2 ст.115, ст.117 КК України), доведення до самогубства (ч. 3 ст.120 КК України),  умисні тілесні ушкодження, побої (ст.ст.121 – 127 КК України), погроза вбивством (ст.129 КК України), зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, чи венеричною хворобою (ч.3 ст.130, ч.2 ст.133 КК України), залишення в небезпеці та ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ч. 1, 2 ст.135, ч.2 ст.136 КК України), порушення прав пацієнта (ст.141 КК України), незаконне проведення дослідів над людиною, порушення встановленого порядку трансплантації органів або тканин людини та насильницьке донорство (ч.2 ст.142, ч. 3 ст.143 ч.2 ст.144 КК України), незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ч.2 ст.146 КК України), захоплення заручників (ч.2 ст.147 КК України), підміна дитини (ст.148 КК України), торгівля людьми та експлуатація дітей ( ч.2,3 ст.149, ст.150 КК України), згвалтування (ч. 3, 4 ст. 152 КК України), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ч. 2,3 ст.153 КК України), статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості та розбещення неповнолітніх (ст.ст. 155, 156 КК України), злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною (ст. 166 КК України),  посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів (ч.2 ст. 181 КК України), збут неповнолітнім, розповсюдження серед них та примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості та порнографічного характеру (ч. ч. 2, 3 ст. ст. 300, 301 КК України ), створення  або утримання місць розпусти і звідництво із залученням неповнолітнього (ч.3 ст.302 КК України), примушування чи втягнення неповнолітніх у  заняття   проституцією чи у злочинну діяльність (ч.3 ст.303, 304 КК України), незаконне введення  в організм, схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин (ч.3 ст.314, ч.2 ст. 315 КК України), організація або утримання місць для незаконного вживання наркотичних засобів із залученням неповнолітніх (ч.2 ст.317 КК України), спонукання неповнолітніх до застосування допінгу та схиляння до вживання одурманюючих засобів (ст. ст. 323, 324 КК України).

Окреслюючи вказане  коло насильницьких зочинів автор передбачає, що такий перелік викличе певні наукові дискусії та обговорення, і тому вважає за необхідне підкреслити, що під насильством слід розуміти будь-який вплив на особу неповнолітнього, що спричиняє чи створює загрозу спричинення шкоди повноцінному розвитку особистості дитини в цілому - формуванню моральних, розумових, духовних якостей, а не лише фізичному чи психічному розвитку.

У підрозділі 1.2.  “ Особливості насильства, яке застосовується до неповнолітніх при вчиненні насильницьких злочинів” автор звертає увагу на  те, що психічне та фізичне насильство щодо неповнолітніх в силу виняткового статусу потерпілого має певні особливості, а саме:

по-перше, насильство розглядається як будь-який вплив на особу неповнолітнього, вчинений проти або поза його волею, що спричиняє чи може спричинити шкоду життю, здоров’ю, а також повноцінному розвитку особистості;

по-друге, наслідком психічного насильства є поява у неповнолітнього не лише страху, а частіше зацікавленості, інтересу до раніше невідомого, виникнення бажання “виглядати старшим” або з інших мотивів;

по-третє, з правозастосовчої точки зору при визначені способу насильства, в першу чергу необхідно оцінити суб’єктивне ставлення винного до насильницького характеру своїх дій, лише після цього з’ясовувати суб’єктивне сприйняття насильницького впливу неповнолітнім потерпілим;

Зазначені положення доцільно враховувати при розслідуванні насильницьких злочинів, потерпілими від яких є неповнолітні, оскільки це зумовить правильне застосування кримінально-правових норм та кваліфікацію дій особи, чітке визначення ступеня та характеру суспільної небезпеки особи злочинця і вчиненого ним діяння, і як результат – призначення винному покарання співрозмірного суспільній небезпеці скоєного злочину.

У підрозділі 1.3.  “Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів щодо неповнолітніх”, за результатами досліджених автором кримінальних справ про насильницькі злочини щодо неповнолітніх з’ясовуються типові риси  злочинів, даного виду,  особи злочинця,  неповнолітнього потерпілого,  які полягають у наступному:

а) найпоширенішими в структурі злочинності даного виду є злочини, що посягають на моральний розвиток неповнолітніх (42,3%), зокрема втягнення неповнолітніх в злочинну діяльність (44,4%);

б) насильницькі злочини щодо неповнолітніх вчиняються одноособово (52,9%), в містах (74,4%) і кваліфікуються як закінчений злочин (100%);

в) внаслідок насильницького впливу на неповнолітнього потерпілого йому завдається шкода у вигляді тілесних ушкоджень (65,1%);

г) способом вчинення насильницьких злочинів щодо неповнолітніх є, в однаковій мірі застосування фізичного впливу (45%) і погрози насильством (45%);

д) особою, яка вчиняє насильницький злочин щодо неповнолітніх є чоловік (80%) віком від 16 до 24 років (38%), що має середню освіту (42%), негативно характеризується (64,3%), проживає в місті (70%), без певного заняття (68,2), раніше знайомий з потерпілим (77%);

е) потерпілим від насильницьких злочинів є неповнолітня особа жіночої статі (59%)      віком від 10  до 14 років (31,8%), що проживає в місті (65%), поза сім’єю (63%), не займається нічим (64%), негативно характеризується і провокує злочин (38%), раніше знайома зі злочинцем (77%).

Розділ 2 “ Чинники детермінації насильницьких злочинів щодо неповнолітніх”

присв’ячено з’ясуванню факторів, що зумовлюють існування та  поширення проявів насильства стосовно дітей, які мають місце у різних сферах життя.

У підрозіді 2.1.  “Поняття та види чинників детермінації” розглядаються проблемні питання причинності в кримінологічній науці,  розмежовується  діалектичне і побутове розуміння  категорії “причина” та “наслідки”, які в буденному і філософському розумінні мають різний зміст. У звичайному значенні вони беруться окремо одне від одного (тут сама по собі причина – там сам по собі наслідок). У діалектичній  інтерпретації причина і наслідок – це дві  сторони одного і того ж відношення, єдність двох протилежностей, які існують одночасно.

У повсякденному трактуванні причина і наслідок виступають відірваними одне від одного, оскільки під причиною розуміють не активність речі, не діяльність, яка виділяється із сукупності умов і з їхнього матеріалу продукує нову дійсність (наслідок), а якийсь чинник або групу чинників, що є лише одними із умов (детермінантами) даного наслідку. Ось чому на цьому рівні мислення допускається можливість існування множинності “причин” щодо одного і того ж самого наслідку. З погляду діалектики, кожен наслідок завжди має одну причину і багато чинників (факторів), що були його умовами. Для успішного запобігання злочинам необхідно виявити механізм дії причин злочинів – встановити, при взаємодії яких криміногенних факторів соціального середовища й індивідуальних властивостей особи ( як жертви так і злочинця) продукується злочинна поведінка, оскільки жодна причина не діє без наявності необхідних і достатніх умов.

Автор виділяє дві групи чинників детермінаці  насильницьких злочинів щодо неповнолітніх:

Загальні – до яких слід віднести ті фактори, які однаково впливають на злочинність будь-якого виду ( соціально – економічне, політичне становище в державі, недоліки в роботі суб’єктів профілактики, недоліки правового регулювання).

Спеціальні – тобто ті, що головним чином зумовлюють існування даного конкретного виду злочинів ( віктимність неповнолітніх ).

У підрозділі 2.2.  “Загальні детермінанти насильницьких злочинів щодо неповнолітніх”

аналізуються  чинники детермінації насильницьких злочинів стосовно неповнолітніх на макросоціальному рівні, до яких автор відносить:

погіршення економічного становища значної частини українських сімей;

панування правового нігілізму в державі;

поглиблення процесу відсторонення сім’ї від фізичного, психічного, інтелектуального та морального виховання дітей;

поширення  соціальних паталогій у молодіжному середовищі – алкоголізм, наркоманія, проституція, суїциди, дитяча бездоглядніт та безпритульність;

зростання кількості захворювань серед дітей;

незадовільний стан правової освіти  батьків та  дітей;

У підрозділі 2.3. “Віктимність неповнолітніх, як спеціальний чинник детермінації насильницьких злочинів”  з’ясовується поняття віктимності, як групової ознаки неповнолітніх, що є спеціальним чинником детермінації насильницьких злочинів, а також фактори, що її зумовлюють.

На підставі опрацьованого автором емпіричного матеріалу, аналізується поведінка неповнолітніх жертв насильницького впливу і класифікується на  три групи: провокуюча; сприяюча; нейтральна;

В процесі  дослідження виявлено існування в суспільстві досить поширених стереотипів, які є безпосереднім чи опосередкованим результатом віктимізації - переконання значної кількості населення про ріст злочинності, особливо насильницької, формує  серед людей пасивність, страх, апатію, цинізм, правовий нігілізм, що безумовно є життєдайним середовищем для росту віктимізації; скептична оцінка діяльності і престижу правоохоронних органів породжує сумніви щодо невідворотності покарання, відчуття незахищеності, дається взнаки при формуванні морально-психологічного клімату суспільства і слугує психологічним джерелом як віктимізації так і   злочинної поведінки особи; міркування та уявлення про незахищеність особи і її невід’ємних прав породжує в одних людей песимізм, в інших – прагнення до компенсації любими засобами – алкоголь, наркотики, випадкові знайомства та ранні статеві зв’язки,  чим підвищує їх віктимність, третіх стимулює до злочинної діяльності; властива нашому суспільству думка про необхідність посилення покарання як головного напрямку і основного засобу боротьби зі злочинністю. Розраховуючи на залякування та ізоляцію злочинців, люди тим самим знецінюють важливість інших засобів та методів боротьби, при цьому значно знижується особиста активність населення (самооборона, обережність, обачливість), оправдовується суто споглядацька позиція, що знову ж таки зумовлює віктимізацію.

Факторами віктимності неповнолітніх є : вікові особливості психо-фізичного розвитку неповнолітніх; неконтрольоване поширення творів, що пропагують культ насильства та жорстокості; поширення дитячої порнографії (зокрема через мережу Інтернет);

У розділі 3 “Проблеми запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх”

розглянуто загальносоціальний, спеціальний та індивідуальний аспекти запобігання злочинних посягань проти неповнолітніх та запропоновано шляхи подолання недоліків профілактичної діяльності держави у сфері захисту неповнолітніх від насильницьких злочинів.

У підрозділі 3.1. “Загальносоціальне запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх” визначено проблеми запобігання  насильницьким злочинам, щодо неповнолітніх та дано пропозиції щодо їх розв’язання.

Серед проблем загальносоціального запобігання автор виділяє:

відсутність правової регламентації механізмів практичної реалізації положень нормативно-правових актів, які визначають профілактичні заходи протидії насильницькій злочинності взагалі і щодо неповнолітніх зокрема;

2)відсутність реальних дій, спрямованих на підвищення матеріального добробуту сімей, зокрема вирішення житлових проблем;

3)наявність  в суспільстві фактично неконтрольованої пропаганди насильства та жорстокості;

4)відсутність всебічної пропаганди ідей ненасильницького співіснування;

5)незадовільний стан роботи по підвищенню рівня правової культури громадян.

З метою подолання зазначених проблем  пропонується:

налагодити дієві механізми реалізації юридичних гарантій охорони неповнолітніх шляхом правової регламентації та окремого першочергового фінансування соціальної політики у сфері захисту дитини;

проведення дієвої політики з метою підвищення рівня матеріального добробуту сімей і подолання негативних факторів сімейного виховання;

пропаганда ідей ненасильницького вирішення конфліктних ситуацій з метою поширення терпимості в суспільстві;

організація правового всеобучу на загальнодержавному рівні, шляхом безкоштовного поширення відповідної літератури, підготовки тематичних програм на радіо та телебаченні;

У підрозділі 3.2.  “Спеціально-кримінологічне запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх”  окреслюється коло проблем спеціально-кримінологічного запобігання насильницьким   злочинам щодо неповнолітніх, серед яких автор виділяє незахищеність неповнолітнього потерпілого  з боку кримінально-процесуального законодавства, та з метою покращення становища неповнолітньої жертви насильства, пропонує:

а) На законодавчому рівні гарантувати неповнолітній жертві будь-якого злочину право на захист її  прав свобод та охоронюваних законом інтересів. В зв’язку з чим викласти п.1) ч.1 ст.45 КПК України “ Обов’язкова участь захисника”, в такій редакції: “у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, а також яким злочином завдано моральної, фізичної або майнової шкоди у віці до 18 років – з моменту визнання особи підозрюваною, пред’явлення їй обвинувачення чи визнання потерпілою ”;

б) Забезпечити єдине тлумачення поняття “неповнолітній” у кримінально-процесуальному законі, шляхом доповнення ст.32 КПК України “Роз’яснення значення термінів Кодексу”  пунктом 6-б) неповнолітній – людига,  яка на момент провадження у справі не досягла 18-ти років;

в) Врахувати та законодавчо регламентувати особливості провадження у справах за участю неповнолітніх потерпілих, доповнити кримінально-процесуальний кодекс України ст.171-1 “Допит неповнолітнього потерпілого

Допит неповнолітнього потерпілого  віком до 16 років проводиться за правилами ст.ст. 166, 167, 170 КПК в присутності педагога-психолога, законних представників неповнолітнього.  Рішення про присутність зазначених осіб при допиті неповнолітнього потерпілого у віці від 16 до 18 років приймається слідчим за згодою неповнолітнього. Відповідно до ч.1 ст. 45 КПК участь захисника при допиті неповнолітнього потерпілого є обов’язковою”;

г) Привернути увагу науковців у галузі кримінального процесу до посилення  правового захисту неповнолітньої особи, якій злочином завдано шкоди, оскільки проблеми процесуального статусу саме неповнолітнього потерпілого, останні роки не досліджувались.

Акцетовано увагу на  недоліках в роботі суб’єктів профілактичної діяльності, які зумовлені: високим рівнем латентності насильницьких посягань щодо неповнолітніх; відсутністю практики використання знань та сучасних досягнень в галузі психології та психіатрії;

Запобігання вчиненню насильницьких злочинів стосовно дітей повинно стати пріоритетним напрямком діяльності всіх служб та органів у справах неповнолітніх. Для цього, на думку автора, їм необхідно:

а) вести чіткий облік родин з негативною морально-правовою характеристикою, ефективно впливати на такі сім’ї;

б) виявляти родини, які зовні видаються благополучними, а насправді в них відбуваються негативні процеси;

в) виявляти та вести облік усіх випадків застосування насильницьких форм впливу на неповнолітніх у сім’ї, за місцем навчання, проживання, праці;

г) працювати з дітьми, що залишились без батьківського піклування (зокрема з дітьми, батьки яких засуджуються до покарання у виді позбавлення волі на певний строк);

д) організовувати та проводити заняття для вивчення способів самозахисту від насильницьких дій; з цією метою розробити аналітичні рекомендації неповнолітнім “Як уникнути насильства?”, використовуючи при цьому оброблені дані про особу неповнолітнього потерпілого, його спосіб життя, поведінку;

е) постійно інформувати населення (батьків та дітей) про вчинені злочини, жертвами яких є неповнолітні;

є) залучати до профілактичної роботи  високопрофесійних спеціалістів – психологів та педагогів для психокорекцій них заходів;

ж)відповідально та прискіпливо здійснювати підбір кадрів, що працюють безпосередньо з дітьми.

У підрозділі 3.3. “Індивідуальне запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх” обгрунтовується необхідність вдосконалення віктимологічного напрямку профілактики з метою зниження у неповнолітніх ступеня ризику стати жертвою насильницького злочину.

Вказуючи на переваги віктимологічного напрямку профілактики, автор зазначає, що на відміну від загальносоціальних заходів контролю над злочинністю, спрямованих на усунення велико масштабних економічних, політичних і соціальних факторів, які дезорганізують суспільне життя, віктимологічні заходи не потребують значних матеріальних і часових затрат, але є досить перспективними, так як базуються на психологічній властивості кожної людини – прагненні до самозбереження. Серед проблем індивідуального попередження насильницьких злочинів щодо неповнолітніх виділяються - відсутність   офіційної віктимологічної інформації в слідчій та судовій статистиці; недостатній рівень психологічної підготовки працівників правоохоронних органів, що працюють з дітьми.

Для подолання зазначених проблем  пропонується:

а) створення повномасштабної інформаційної бази віктимологічної профілактики, а саме – створення системи обліку і статистики неповнолітніх жертв злочинів в державній звітності всіх правоохоронних органів; необхідність запровадження у звітність МВС диференційованих відомостей про потерпілих (неповнолітніх в тому числі) і створення єдиної системи статистичного обліку і  звітності правоохоронних відомств; підвищення рівня достовірності  інформації про масштаби та форми віктимізації в суспільстві, а також про тяжкість її наслідків;

б) вдосконалення та психологічна перебудова правосвідомості працівників кримінальної міліції у справах неповнолітніх, де першочергового значення набуває організація спеціалізованої підготовки по усьому спектру відносин між правоохоронними органами і  неповнолітніми потерпілими, а саме – конструктивна роз’яснювальна та виховна робота з потенційними та реальними жертвами злочинних посягань, політика “відкритих дверей”, взаємоповаги, толерантності, співчуття і підтримки неповнолітніх потерпілих, їх родичів та близьких.