Мельничук Н.Ю. \"Злочин\" та \"покарання\" у філософсько-правовому вимірі

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з’ясовано ситуацію, що породила проблему, на розв’язання якої спрямовується науковий пошук, зазначено зв’язок роботи з науковими планами, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, його наукову новизну та положення, що виносяться на захист.

Розділ 1 "Генеза проблеми філософсько-правової кореляції категорій "злочин" та "покарання" містить три підрозділи, у яких вперше розглядаються ті грані проблеми, що заявляли про себе як домінуючі у певні історичні періоди. Окреслено витоки проблеми, етапи, які вона пройшла у своєму історичному розвитку, виявлено чинники її трансформації та специфіку проявів у різних іпостасях, однією з яких є й та, що заявила про себе в сучасних умовах як найбільш актуальна.

У підрозділі 1.1. "Витоки проблеми" зазначено, що проблема кореляції категорії "злочин" та категорії "покарання" сягає своїми коренями доби Античності, у якій вона у зародковому стані проявилася на тлі співвіднесення змінюваних людських законовстановлень з незмінними законами богів. У Середньовіччі ця тема отримала розвиток у співставленні "людського закону" та Божого права. У добу Ренесансу та у філософії права ХVІІ ст. увагу зосереджено на людських законовстановленнях як таких, що не відповідають досконалому природному праву. У ХVІІІ ст. проблемний характер питання проявився в акцентації на релятивності законодавчого права.

Здійснюваний мислителями Просвітництва наголос на відносному характері законовстановлень розцінюється дисертантом як такий, що в теоретичній площині сигналізував про втрату класичною філософською парадигмою своїх позицій, а в практичній сфері негативно впливав на правосвідомість громадян. Цей момент потрактовано автором як чинник скерування уваги тогочасних мислителів у напрямі пошуку універсальних констант у царині права, що в теоретичному просторі спричинилося до появи кореляційних тенденцій, які з розвитком вчень про злочин та покарання заявили про себе й у категорійній площині.

У підрозділі 1.2. "Специфіка постановки проблеми у ХІХ столітті" наголошено на тому, що в цей період питання щодо виявлення універсальних правових площин набуло кореляційно-категорійного характеру. Хоча проблема кореляції ще не формулювалась, однак пошук у просторі категорій "злочин" та "покарання" констант, які б залишались незмінними у "просторі й часі" засвідчував прагнення знайти відповідь на питання, яке перебувало у площині кореляції категорій.

У підрозділі 1.3. "Новий ракурс проблеми у ХХ – на початку ХХІ ст." зазначено, що у другій половині ХХ ст. кореляційний аспект проявився по-новому. Дисертант пов’язує це зі змінами у потрактуванні типології категорій. Якщо у першій половині ХХ ст. йшлось про категорії як форми лише філософського пізнання, то пізніше здійснено важливий крок, який полягав у визнанні того, що спеціальні науки також мають свої категорії. У цьому контексті заявила про себе тенденція до визнання за базовими поняттями спеціальних наук категоріального статусу, що стосувалося й понять "злочин" та "покарання". Однак, коли у юридичних науках поняття "злочин" та "покарання" отримали статус категорій, виникло питання щодо того, яким чином узгодити між собою позначені спільними термінами категорії, здатні проявляти себе по-різному в юридичній та позаюридичній площинах. На цьому тлі проблема кореляції категорій "злочин" та "покарання" набула міждисциплінарного характеру, а на початку ХХ ст., коли в умовах формування консолідованого українського суспільства та створення єдиного гуманітарного простору виникла потреба усунення комунікативних "розривів", кореляційний аспект проблеми набув комунікативної скерованості.

Розділ 2 "Методика розв’язання цільової задачі" містить два підрозділи, у яких викладено послідовність вирішення проблеми, систему теоретичних принципів, методологічних установок та методів, якими дисертант керується у процесі наукового пошуку.

У підрозділі 2.1. "Концептуальний каркас та регулятиви розв’язання задачі" виокремлено ті ключові моменти, що мали вплив на вибір дослідницького інструментарію. Чільною названо обставину, яка полягає у тому, що проблема філософсько-правової кореляції категорій "злочин" та "покарання" щільно пов’язана з питаннями міждисциплінарних взаємодій. У зв’язку з цим з-посеред домінантних у теоретичному підґрунті концептуального каркасу – базові положення загальної теорії систем та синергетики. У контексті системного бачення та синергетичного принципу "відкритості" йдеться про установку на потрактування різних галузей науки як відкритих систем, а відтак – про акцентацію на трансузгодженні наукових "мов" різних дисциплін через виявлення трансдисциплінарних інваріантів.

У підрозділі 2.2. Методологічна база дослідження зазначено, що пріоритет надається методології системного аналізу та методологічним установкам, які є результатом осмислення теоретичних принципів синергетики. Заакцентовано на тому, що синергетична позиція не означає відмови від діалектичного підходу. Передусім йдеться про діалектичне розуміння проблеми та розгляд інформаційних потоків на засадах принципів діалектики. Окреслено послідовність вирішення проблеми: перший етап полягає у виявленні інформаційних "вузлів" за результатами системного аналізу інформаційних потоків, другий – у проникненні в інформаційний простір категорій з використанням виокремлених інформаційних "вузлів".

Розділ 3 "Архетипи злочину та покарання" складається з шести підрозділів, у яких вперше здійснено системний аналіз міфологічної підсистеми інформаційних потоків як такої, що містить архетипічну інформацію про "злочин" та "покарання".

У підрозділі 3.1. "Світоглядний підтекст "злочину" та "покарання" у міфології доби архаїки" виокремлено архетипічну інформацію щодо "злочину" як дії, небезпечної для спільноти людей та "покарання" як кари (відплати).

У підрозділі 3.2. "Злочин" та "покарання" у контексті реактуалізації архетипічного космогонічного акту" вперше здійснено декодування пов’язаних зі "злочином" та "покаранням" міфосимволів героїчної доби і зчитано інформацію щодо міфозлочину як вчинку, небезпечного для макро- та соціокосму й "покарання" як засобу відновлення упорядкованості мікро- та макрокому через реактуалізацію космологічного акту.

У підрозділі 3.3. "Проблема злочину та покарання в добу занепаду героїчної міфології" наголошено на тому, що у міфопросторі "злочин" виступає як небезпечний для людського роду, а "покарання" як відплата, засіб відновлення справедливості та запобігання іншим злочинам.

У підрозділі 3.4. "Злочин" та "покарання" у контексті проблематики антиномії" виявлено, що "злочин", попри те, що у міфопросторі представлений у параметрах антиномії, в архетипічному розумінні постає як переступ закону, небезпечний для спільноти людей.

У підрозділі 3.5. "Проблема злочину та покарання крізь призму уявлень про фатум" доведено, що у контексті проблематики співвіднесення Фатуму та свобідної волі, на тлі потрактування Долі як іманентної духу людини та її характеру, "злочин" виступає як вчинок, котрий є наслідком власного вибору людини, її особистого рішення.

Підрозділ 3.6. "Експлікація архетипів злочину та покарання" присвячено семіотиці переступу "межі" як знаку, який, символізуючи недоторканність макрокосмічної "межі", інтегрувався у правничий простір в іпостасі ознаки недоторканності "межі", закладеної законом, переступ якої, будучи співвіднесеним з переступом "межі" макрокосму, містив у світоглядному підтексті інформацію щодо злочину як переступу закону та космонебезпечного вчинку.