Шевченко Є.В. Злочини з похідними наслідками в кримінальному праві

summary

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обгрунтовується актуальність і мета обраної теми, предмет і структура дослідження, наукова новизна і практична значущість, сформульовані положення, що виносяться на захист, вказується апробація результатів дослідження.

Розділ перший - “Поняття і ознаки злочинів з похідними наслідками” - складається з двох підрозділів.

Перший підрозділ - “Злочини з похідними наслідками, як самостійний вид одиничних злочинів” містить у собі аналіз юридичної природи злочинів з похідними наслідками і вивчення наявних у літературі точок зору щодо місця даних деліктів серед одиничних злочинів.

Із аналізу правової природи деліктів даного виду стало можливим зробити висновок про те, що ці злочини мають два наслідки - основний (проміжний) - і додатковий (похідний). Особливість їхнього співвідношення між собою полягає в тім, що дані наслідки настають по черзі, один за одним, як результат вчинення особою суспільно небезпечного діяння. Наявність юридично значущого проміжного наслідку в цих злочинах - головна ознака, що відрізняє їх від інших, передбачених у КК деліктів, які включають у свою об'єктивну сторону настання певних наслідків. Так, наприклад, у ч.2 ст. 121 КК - умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, настання тяжкого тілесного ушкодження – це проміжний наслідок, а наступна смерть потерпілого - похідний наслідок. Відсутність тут проміжного наслідку виключає настання наслідку похідного. Отже, якщо немає проміжного наслідку – не буде і злочину з похідними наслідками.  Це послужило підставою запропонувати новий термін для визначення діянь даного виду - злочини з похідними наслідками, як такий, що більш точно відбиває особливості їхньої правової природи.

У дисертації показано, що наявні в літературі думки про те, що ці злочини належать до складених злочинів є неточними. Мають місце кілька груп таких деліктів - одну з них дійсно утворюють складені злочини (наприклад, ч.2 ст. 121 КК "умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого" і ін.); інша група складається із злочинів з похідними наслідками, які не є складеними (наприклад, ст.120 КК "доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, ..., або систематичного приниження її людської гідності"); а так само третя група, що складається із деліктів, які утворені шляхом вказівки законодавця на альтернативні похідні наслідки. Деякі з них дозволяють говорити про їхній складений характер, інші ж, у випадку настання наслідків, складені злочини не утворюють. Таким є, наприклад: "згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки" (ч. 4 ст. 152 КК). Тим самим, викладене дає підставу визнати делікти з похідними наслідками окремим, самостійним видом одиничних злочинів.

Другий підрозділ “Соціальна і юридична обумовленість злочинів з похідними наслідками” присвячений дослідженню причин появи в законі злочинів з похідними наслідками. Вивчено вплив теорії і практики на послідовний розвиток таких складів злочинів. На підставі аналізу даних норм у різні періоди розвитку кримінального законодавства виявлена тенденція до їхнього збільшення. Так, у КК 1922 р. було передбачено 3 склади злочинів з похідними наслідками, у КК 1927 р., їхня кількість збільшилася до 6. У момент вступу в дію КК 1960 р., в ньому містилося 8 деліктів з похідними наслідками. До моменту припинення його дії, Кодекс нараховував вже 18 деліктів даного виду. Новий КК України ще більше розширив цей перелік, збільшивши кількість даних злочинів вже до 29. Аналіз тенденцій розвитку законодавства показує, що серед злочинів з похідними наслідками найбільшу питому вагу складають діяння, пов'язані зі знищенням чи пошкодженням майна.

Розділ другий - “Об'єкт злочинів з похідними наслідками”. В даному розділі,  передусім, показано вплив об'єкта на характер суспільної небезпеки злочинів. Виходячи з того, що при вчиненні розглянутих діянь завжди має місце настання двох чи більше наслідків, то це передбачає і наявність у даних деліктах двох чи більше об'єктів кримінально-правової охорони.

Автор відзначає, що при конструюванні складів злочинів з похідними наслідками, законодавець враховує об'єктивно існуючий зв'язок між спричиненням шкоди основному безпосередньому об'єкту (тобто тому, що визначає місце злочину в системі Особливої частини КК) і додатковому об'єкту, який пошкоджується або знищується в результаті посягання на основний об'єкт.

Обгрунтовується висновок, що загальноприйняте  в літературі судження про визначальний вплив основного безпосереднього об'єкта на ступінь суспільної небезпеки злочину в цілому не може бути поширене на злочини з похідними наслідками, тому що в цих деліктах в якості додаткового об'єкту, як правило виступають більш важливі суспільні відносини, цінності, блага, ніж ті, котрі утворюють основний об'єкт. Так, у 28 з 29 передбачених в КК деліктів даного виду в якості додаткового об'єкта виступає найвища соціальна цінність - життя людини. Ця теза прямо відповідає положенням ст.3 Конституції України, де говориться, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

Дисертант відзначає, що в диспозиції статті КК може міститися вказівка лише на один із додаткових об'єктів, або на кілька таких об'єктів, кожному з яких в рівній мірі може бути заподіяна шкода. У цьому зв'язку одні з деліктів з похідними наслідками є двооб'єктними, інші - поліоб'єктними.

Вивчення механізму заподіяння шкоди додатковому об'єкту в злочинах з похідними наслідками показує, що така шкода завжди опосередкована шкодою, яка спричинена основному безпосередньому об'єкту. Так, наприклад, при загибелі людей або інших тяжких наслідках, шкода, завдана додатковому об'єкту в складі злочину, передбаченому в ч.2 ст. 194 КК, опосередкована шкодою, що спричинена основному безпосередньому об'єкту – фактом умисного знищення чи пошкодження майна.

Розділ третій - “Об'єктивна сторона злочинів з похідними наслідками” - складається з трьох підрозділів.

Перший підрозділ “Діяння (дія, бездіяльність)”. Висвітлює особливості даної ознаки об'єктивної сторони злочинів з похідними наслідками, різні прийоми законодавчої техніки, що використовуються для опису  діяння (дії, бездіяльності), а так само способів його вчинення. Поряд з цим розглянуті і умови, у яких діє особа, тобто місце і час здійснення даних одиничних злочинів.

Дисертант зазначає, що в деліктах з похідними наслідками в опис дії законодавець іманентно включає і певний спосіб вчинення даного посягання. Сам же спосіб здійснення злочину в даних складах часто відрізняється підвищеною суспільною небезпекою, тому що є настільки руйнівним, що, заподіюючи шкоду у вигляді проміжного наслідку, об'єктивно створює реальну можливість настання потім і наслідку похідного. Разом з тим, відзначено, що вказівка на конкретний спосіб, як обов'язкову ознаку складу злочину з похідними наслідками в деяких випадках впливає на кваліфікацію вчиненого.  

Виходячи з цього, автор дійшов до висновку, що делікти з похідними наслідками, як правило, можуть бути вчинені лише шляхом активних дій.

Другий підрозділ присвячений “Наслідкам злочинного діяння (дії, бездіяльності)”. Тут розглянуті ознаки і співвідношення проміжного і похідного наслідків. На думку автора, проміжний наслідок може виступати в двох видах: 1) як реальний наслідок і 2) як створення реальної можливості настання наслідку. Крім цього, відзначено, що застосована в новому КК уніфікація оціночних понять, які використовуються для позначення похідних наслідків (серед яких: загибель людей, тяжкі наслідки, особливо тяжкі наслідки, значна шкода і т.д.), все ще залишається неповною. Так, у ст. 277 "пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів", ст. 292 "пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів" і ін. поряд з "загибеллю людей і іншими тяжкими наслідками" окремо зазначені: аварії, пожежі, забруднення довкілля та ін. Дисертантом запропоновано скоротити термінологію, яка застосовується для визначення похідних наслідків у предметних деліктах техногенного характеру, і зберегти лише "тяжкі" чи "особливо тяжкі" наслідки. Для цього пропонується сформулювати спеціальну норму, у якій дати характеристику видів шкоди, що охоплюються цими поняттями.

З урахуванням особливостей співвідношення проміжного і похідного наслідків зроблено висновок, що один із них обумовлює настання іншого; вони настають послідовно один за одним в результаті одного і того ж злочинного діяння.

Третій підрозділ “Причинний зв'язок між діянням (дією, бездіяльністю) і наслідками”. Тут зазначено, що в злочинах з похідними наслідками причинний зв’язок має опосередкований характер. Автор обгрунтовує позицію, згідно з якою, виходячи з особливої конструкції злочинів з похідними наслідками, існує необхідність окремого встановлення причинного зв'язку щодо кожного з наслідків: проміжного і похідного. Через це, структура причинного зв'язку в цих одиничних деліктах позначається наступною формулою: 1)  Д → П¹; 2)  Д → П¹ → П², де "Д" - діяння, "→" - причинний зв'язок,  " П¹" - проміжний наслідок, " П²" - похідний наслідок. Визначальною умовою для встановлення необхідного причинного зв'язку в даному ланцюгу, на думку дисертанта, є саме проміжний наслідок - " П¹", що створює реальну погрозу настання наслідку похідного - " П²".

Розглядаючи питання про ступінь впливу "привхідних сил", які втручаються в розвиток причинного зв'язку між проміжним і похідним наслідками, автор наводить додаткові аргументи на захист погляду, що був запропонований М. С. Таганцевим і отримав свій подальший розвиток у роботах В. М. Кудрявцева: якщо привхідні сили володіють високим (значним) ступенем самостійності і здатні втручатися в розвиток причинного зв'язку, то діяння особи хоча і створює реальну можливість настання наслідків, усе ж таки не може розглядатися як їхня причина. Наприклад, якщо в результаті необережно проведеної операції по усуненню наслідків умисного тяжкого тілесного ушкодження лікар в кишечнику потерпілого залишив сторонній предмет, що в наступному призвело до смерті пацієнта, то само по собі тяжке тілесне ушкодження хоча і створить реальну можливість настання цього наслідку, тобто буде однією із причин, однак не буде розглядатися як необхідна причина. Дії хірурга в цьому випадку будуть мати значний ступінь самостійності, а причинний зв'язок між тяжкими тілесними ушкодженнями і смертю потерпілого буде мати випадковий характер. Якщо ж дія привхідних сил не має закономірного характеру, тобто позбавлена самостійності, у цьому випадку саме діяння особи повинне служити головною умовою настання наслідку, а отже, має місце необхідний причинний зв'язок. Так, у випадку проведення операції, як змушеного заходу для звільнення заручників, якщо хто-небудь із них буде поранений в результаті випадкового рикошету кулі, яка випущена з пістолета представником правоохоронних органів, то саме діяння особи (захоплення заручника з наступною відмовою у його звільненні), і буде головною умовою настання зазначеного наслідку, отже буде мати місце необхідний причинний зв'язок між захопленням заручника і його пораненням.

Розділ четвертий - “Суб'єктивні ознаки злочинів з похідними наслідками” - складається з трьох підрозділів

Перший підрозділ “Вступні зауваження”. В них дисертант торкається питання про суб'єкта кримінальної відповідальності і його ознак у злочинах з похідними наслідками. Відзначається, що в низці випадків законодавець враховує підвищений ступінь суспільної небезпеки деліктів даного виду шляхом зниження віку, з якого настає кримінальна відповідальність за їхнє вчинення. При цьому відзначено, що дані злочини можуть бути вчинені, як правило, загальним суб'єктом.

Другий підрозділ “Вина в злочинах з похідними наслідками” присвячений загальному аналізу суб'єктивної сторони злочинів з похідними наслідками, яка, будучи опосередкована ускладненими за своїм змістом ознаками об'єктивної сторони, відрізняється особливою своєрідністю. Зроблено висновок, що суб'єктивна сторона всіх складів злочинів з похідними наслідками щодо діяння і проміжного наслідку характеризується виключно умисною формою вини.

Стосовно вини щодо похідних наслідків, то вона характеризується як умислом, так і необережністю, що дозволяє розділити злочини за даним критерієм на дві групи: першу утворять злочини, що являють собою об'єднання в межах одного делікту тільки умисного і необережного злочинів (умисел + необережність). Наприклад, ч.2 ст. 121 "умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого" та ін. На думку автора, оскільки вони характеризуються двома різнорідними формами вини, то для їхнього позначення більш придатний термін злочини з подвійною формою вини.

Другу групу складають ті делікти з похідними наслідками, що можуть бути вчинені як у межах однієї - умисної форми вини (умисел + умисел), так і в межах двох різнорідних форм вини (умисел + необережність). Серед цих останніх злочинів можна умовно виділити дві підгрупи. Перша – це делікти з одним похідним наслідком. Наприклад, ст. 120  "доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності". В цьому випадку психічне відношення особи до самогубства чи до замаху на самогубство може характеризуватися не тільки необережністю, але і умислом.  Друга – це злочини з альтернативними похідними наслідками, до одних із яких психічне відношення особи може характеризуватися умисною формою вини, а до інших - необережною (умисел + умисел + необережність). Наприклад, ч.2 і ч.3 ст. 277 КК "умисне руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, ... якщо це спричинило чи могло спричинити аварію поізда, судна або порушило нормальну роботу транспорту, або створило небезпеку для життя людей, якщо потерпілому спричинені середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження, або якщо вони спричинили загибель людей". Вина особи у відношенні до похідних наслідків даного злочину, досить часто виражається в прямому чи непрямому умислі. Однак, можливі випадки і необережного до них ставлення. При цьому слід враховувати, що умисне руйнування чи пошкодження шляхів сполучення може одночасно спричиняти, скажімо, такі похідні наслідки, як: аварію поізда, що супроводжується порушенням нормальної роботи транспорту. Та ж аварія може викликати заподіяння потерпілому середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень і т.д.  Психічне ж відношення до кожного із зазначених наслідків зовсім не обов'язково характеризується однією і тією ж формою вини.

Зроблені висновки дали дисертанту підстави застосувати для таких випадків запропонований раніше у літературі В. І. Касинюком термін “злочини з комбінованою формою вини”;

Третій підрозділ “Мотив і мета у злочинах з похідними наслідками”. Тут відзначається, що мотив і мета у даних деліктах, як правило, не є конститутивними (обов'язковими) ознаками. Спираючись на запропонований у літературі підхід щодо розподілу мотивів на два види - мотив злочину і мотив діяння, автор дійшов висновку, що постановка питання про мотиви і мету у деліктах з похідними наслідками можлива лише щодо діяння (дії, бездіяльності) і тих із наслідків, психічне відношення до яких характеризується умисною формою вини. У таких випадках, що підтверджує аналіз відповідних кримінально-правових норм, злочини з похідними наслідками, як правило, вчиняються з мотивами, що носять негативний характер (помста, заздрість, жорстокість  і т.д.). Наприклад, знищення майна представника правоохоронних органів, що спричинило загибель людей  (ч. 2 ст. 347 КК), може бути викликане помстою за його законні дії, прагненням залякати близьких йому осіб і т.д.