Пилаєва Т.В. Стилі життя студентської молоді: типологія та детермінанти формування

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, охарактеризовано ступінь наукової розробленості проблеми, визначаються мета, задачі, теоретичні засади й емпірична база дослідження; аргументується наукова новизна отриманих результатів; формулюється теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі «Стиль життя як об’єкт міждисциплінарного аналізу» проаналізовано основні підходи до інтерпретації категорій «стиль» та «стиль життя», що склалися в системі соціогуманітарних наук та в межах власне соціологічного знання.

Перший підрозділ «Інтерпретації категорії “стиль” в системі гуманітарного знання» присвячено розгляду поняття «стиль» як загальнонаукової категорії. Зазначається, зокрема, що давній інтерес до проблематики стилю так і не зняв цілу низку питань щодо багатозначності цього поняття, визначення його структури та змісту. Очевидним є лише те, що стиль як категорія міждисциплінарного типу описує цілий спектр різноманітних явищ, що належать до різних сфер життєдіяльності людини. У дослідженнях вітчизняних та зарубіжних психологів це поняття традиційно використовувалось для аналізу специфіки окремих психічних процесів (наприклад, когнітивних), а також для характеристики відмінних рис діяльності, які детерміновані певними особистісними характеристиками. Соціально-психологічний підхід надав можливості проаналізувати вплив не лише внутрішніх чинників, а й звернутися до аналізу зовнішніх факторів, об’єктивних детермінант стилю.

Серед західних психологів найбільш завершену концепцію стилю розробив А. Адлер, на думку якого, життєвий стиль відбиває ідею індивіда як активного організму, ідею його спрямованості на мету, цілісність, сталість нашого «Я». А. Адлеру належить й визначення тих сфер життя особистості, в яких найбільш чітко виявляють себе особливості її життєвого стилю. Цілісність особистості та її внутрішніх і зовнішніх проявів були в центрі уваги й інших класиків світової психологічної науки, зокрема К.- Г. Юнга та Г. Олпорта.

У другій половині ХХ століття стиль життя опинився в фокусі уваги фахівців з рекламної та маркетингової діяльності, оскільки сьогодні реклама не лише орієнтує споживача в світі товарів та послуг, а й стає специфічним агентом соціалізації, який може формувати й певні стилі життя. У цей час виникає ще один напрям вивчення стилю життя, що пов’язаний із аналізом стилю дозвіллєвої діяльності, а також зі впливом телебачення на формування агресивних стилів поведінки глядацької аудиторії.

У другому підрозділі «Аналіз стилю життя в контексті зарубіжних соціологічних теорій» представлена ретроспектива поглядів на стиль життя представників західної соціологічної думки. Як відомо, власне соціологічний дискурс аналізу поняття «стиль життя» найчастіше пов’язується з ім’ям М. Вебера, який дав його статусно-престижну інтерпретацію. Інший аспект аналізу був представлений в роботах Г. Зіммеля та Т. Веблена, які сформулювали низку важливих ідей щодо нових форм та стилів споживання.

У сучасній західній соціології звернення до стилю життя тісно пов’язане з проблематикою соціально-класових змін у суспільстві, сучасних варіацій нерівності. Стиль життя стає, на думку дослідників, визначальним критерієм стратифікації, оскільки класи, що відрізняються своїми життєвими стилями, посідають й різні місця в соціальній ієрархії. У роботах П. Бурдьє, Ф. Паркіна, Б. Тернера, П. ДіМаджио та ін. типологізація сучасних класових систем здійснюється на підставі «культурного» критерію, який поділяє класи за практиками високостатусного споживання.

У межах соціально-структурного аналізу соціальних нерівностей звертання до стилєжиттєвого аналізу належить Г.- П. Мюллеру, який визначає життєві стилі як структуровані в просторі та часі зразки «ведення власного життя», що залежать від матеріальних та культурних ресурсів індивіда, від форми сім’ї, характеру устрою сімейного життя, ціннісних установок, які, в свою чергу, визначають життєві цілі та формують менталітет.

У підрозділі «Дослідження стилю життя в рамках концепцій «способу життя» автор представляє основні етапи та напрями аналізу стилю життя, які відбивають історію його вивчення вітчизняними соціологами. У радянській соціології дослідження стилю життя були пов’язані з методологічними та методичними проблемами вивчення способу життя та деяких споріднених з ним категорій (якість життя, устрій життя). Особливу увагу приділено дискусії щодо меж та змісту цієї категорії, яка відбувалася в 70-х–80-х роках ХХ століття (І. Бестужева-Лада, Ю. Левада, Л. Сохань, В. Толстих, І. Левикін та ін.).

В умовах пострадянського суспільства в зв’язку з появою нових, часом полярних, стилів життя, виникла потреба й у нових методологічних підходах до їх вивчення. У цих умовах була розроблена так звана «динамічна концепція» способу життя, в межах якої стиль життя описувався як особливі способи самоорганізації життя, що свідомо обираються та притаманні соціальним суб’єктам, які відтворюють своє буття (А. Возьмитель). Потреба в актуалізації класичних категорій соціології для аналізу сучасного життя визначила звернення вітчизняних соціологів до категорії «стиль життя» та споріднених з нею понять.

У четвертому підрозділі «Новітні дослідження стилю життя: багатовекторність аналізу» представлено характеристику найбільш популярних новітніх теоретико-методологічних підходів до аналізу стилю життя та окремих досліджень, що ґрунтуються на цих підходах. Зазначається, зокрема, що під упливом постмодернізму, насамперед ідеї про формування плинних мікрогруп, які не пов’язують індивідів відносинами приналежності до будь-яких конкретних спільнот, окреслились нові тенденції в аналізі стилєжиттєвих проблем. Так, молодіжна культура та стиль життя розглядаються часом як складові більш загальної споживацької культури, як певна модель, що дозволяє будь-якій людині почуватися молодою. Образ молодості перестає бути іманентною характеристикою виключно однієї вікової групи, а стає значущою рисою культури як такої.

У роботах Л. Іоніна категорія стиль розглядається в своєрідній тріаді «традиція-канон-стиль», які тлумачаться як споріднені поняття, серед яких стиль життя є результатом вільного вибору з багатьох існуючих варіантів. Але якщо Т. Веблен вважав наявність демонстративного стилю відмінною особливістю так званого бездіяльного класу, то, на думку Л. Іоніна, «самопрезентація» стала сутнісною особливістю постмодерного суспільства.

У деяких публікаціях життєві стилі розглядаються, наприклад, з позицій феміністичної соціології, що передбачає використання групи методів, які будуть сприяти уникненню суб’єктивності в оцінках, зануренню в «немасовий досвід», розумінню виборів стилів життя та стилеформуючих чинників, нівелюванню проблеми позитивної та негативної модальності стилів. Ціла низка досліджень присвячена аналізу стилю життя в умовах нестабільного соціуму (О. Омельченко, Н. Паніна, Ю. Швалб, М. Шульга та ін.), коли трансформаційні зміни переважають над індивідуальною спроможністю контролювати ситуації та керувати ними, коли відбувається неусвідомлена ломка життєвих стереотипів, які утворюють основний зміст усталеного способу життя.

У другому розділі “Проблеми соціологічного аналізу стилю життя” висвітлюються питання, повязані з використанням стилєжиттєвого підходу для аналізу різних сфер і явищ сучасних суспільств, в тому числі молоді як соціальної групи; з проблемами теоретичної та емпіричної типології стилів життя; з методологією аналізу молодіжної проблематики як такої, особливу увагу приділено специфічним особливостям молоді студентства як соціальної групи.

У першому підрозділі «Стилєжиттєвий підхід: методологічний та аналітичний потенціал» розкриваються можливості стилєжиттєвого підходу для аналізу різноманітних соціальних процесів та явищ. Зазначається, що пізнавальний потенціал та аналітичні можливості стильового підходу продемонстровані, наприклад, Г.- П. Мюллером при аналізі процесів соціальної стратифікації; Л. Бевзенко з метою осмислення ситуацій перехідних суспільств; для аналізу кола питань, що утворюють проблемне поле сучасної соціології молоді та ін. Усе це є свідченням зміни статусу поняття «стиль життя», яке з периферійної області понятійного простору соціології переміщується до її ядра.

Другий підрозділ «Молодь як соціальна група: сучасні наукові підходи та інтерпретації» присвячено характеристиці специфічних рис та особливостей молоді як соціальної групи та тим теоретико-методологічним проблемам, що існують на сьогодні в соціології молоді. Зокрема зазначається, що, незважаючи на наявність певних соціально-психологічних та соціальних рис і той факт, що, попри складну демографічну ситуацію в Україні, молодь складає практично четверту частину населення, за цією групою ще й досі не визнано право мати самостійний статус та особливу роль у суспільстві. У сучасній соціології молоді існують декілька найбільш упливових дискурсів, що віддзеркалюють історію взаємовідносин між молоддю та державою (О. Омельченко). Дискурсу проблематизації притаманний акцент на девіантному характері нових молодіжних практик; дискурс ідеалізації зосереджено на питаннях інвестицій в розвиток прогресивних молодіжних трендів; дискурс романтизації ґрунтується на художньому уявленні про молодь як образ «надії, весни та пробудження»; дискурс експлуатації – на використанні символів молодіжного споживання як упаковки комерційних пропозицій.

Щодо власне наукового дослідження проблем молоді, то перед соціологічною наукою сьогодні постала низка теоретико-методологічних та прикладних питань. Йдеться про необхідність доповнення вікового критерію у визначенні молоді соціокультурними критеріями; про відмову від будь-якої уніфікації цієї соціальної групи, коли сутність трансформації молодіжного простору зводиться до однієї значущої ознаки. Не менш важливо й розробити новий понятійний апарат, який відбивав би нові реалії молодіжного простору. Сьогодні деякими дослідниками висловлюються сумніви щодо пізнавальних можливостей субкультурного підходу, що свого часу був дуже впливовим у дослідженнях, присвячених молодіжним проблемам. Прибічники посткультурних концепцій, вказуючи на проблематичність процесів ідентифікації молоді в сучасному світі, порушують питання про «смерть» молодіжних субкультур, приходячи до заперечення існування феномену молоді як цілісної та специфічної соціально-демографічної групи й до деконструкції самого поняття «молодь».

Більш помірковані дослідники, визнаючи існування проблеми самоідентифікації молоді в сучасних мінливих соціумах, подальшу диференціацію в молодіжному середовищі, яка з року в рік посилюється, навпаки вважають, що все це ще більше актуалізує завдання концептуалізації молоді, детермінує, як вважає, наприклад, Л. Г. Сокурянська, необхідність вивчення специфічних особливостей соціальної суб’єктності різних груп молоді. Щодо студентства, то незважаючи на об’єктивні та суб’єктивні (субкультурні) відмінності, є підстави розглядати сучасне студентство як відносно гомогенну, диференційовану спільноту, яка має специфічну систему цінностей, установок, моделей поведінки, життєвого стилю. До того ж саме цій частині молоді притаманні особливі демографічні та інтелектуальні характеристики, які перетворюють її в сучасних умовах у найбільш ресурсномістку соціальну групу.

Вибір студентської молоді в якості об’єкта емпіричної частини дисертаційного дослідження значною мірою був зумовлений і тим, що в недалекому майбутньому сьогоднішні студенти увійдуть до числа представників інтелектуальної еліти, на якій лежить відповідальність за майбутнє суспільства та відтворення його культури. До того ж, як зазначалося раніше, молодь одна з небагатьох соціальних груп, що має одночасно як високий рівень прагнення до стилізації, так і її шанси, що розширює дослідницькі можливості.

Третій підрозділ «Типології стилю життя: досвід побудови, критерії та підстави» містить матеріал, що є аналітичним оглядом низки теоретичних типологій особистості, стилю життя та споріднених з ним феноменів. Це зумовлено тим, що при вивченні власне стилів життя можна з успіхом звертатися до типових групових моделей, можна розглядати впливи зовнішніх соціальних обставин, які спрямовують інші процеси, а можна визначати особливості, пов’язані з особистісними внесками в продукування типових моделей поведінки. Така логіка аналізу можлива тому, що стиль життя одночасно є феноменом структурованим й структуроутворюючим, таким, що виникає в результаті взаємодії зовнішнього та внутрішнього. Тому авторка вважала за доцільне представити в цьому підрозділі типології, авторами яких є А. Адлер, Е. Шпрангер, Г. Олпорт, Е. Фромм, Д. Рісмен. Велику увагу приділено фактично першій у царині вітчизняної соціально-психологічної та соціологічної науки теоретичній типології стилів життя, авторами якої був колектив київських дослідників (Р. Ануфрієва, Є. Головаха, О. Донченко, О. Злобіна, М. Кирилова, О. Кронік, Н. Паніна, В. Рибаченко, Л. Сохань, В. Тихонович, А. Угримова, М. Шульга). Звернення до емпіричної типології в контексті вивчення стильового життєвого простору в пострадянських країнах викликано несформованістю соціальної структури, відсутністю чіткого позиціювання громадян в соціальному просторі, особливостями ідентифікації. Зазначається, що соціологічний аналіз стилю життя надає можливості для багатьох варіантів його дослідження як в теоретичному, так і в методичному аспектах. Створення теоретичних та емпіричних типологій – один із таких варіантів результативного аналізу цього феномену.

У третьому розділі «Стилі життя сучасної молоді: пострадянські реалії» аналізуються результати деяких емпіричних досліджень та емпіричних типологій життєвих стилів на пострадянському просторі, обґрунтовується припущення щодо ролі моральних складових свідомості у формуванні стилю життя та наводяться результати соціологічного аналізу інформації щодо особливостей стилів життя українського студентства, здійсненого авторкою за матеріалами опитувань, проведених кафедрою соціології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

У першому підрозділі «Життєві стилі у фокусі емпіричних досліджень: основні напрями та прийоми аналізу» узагальнюються результати деяких соціологічних досліджень стилів життя різноманітних соціальних груп пострадянських країн, об’єктом яких стиль життя став відносно недавно. Автори цих досліджень намагаються вийти на аналіз його специфіки з урахуванням регіонального чинника, міжпоколінських та національно-державних відмінностей, гендерних особливостей; вивчають вплив західних поведінських стереотипів та національних традицій на формування особливостей стилю життя. В окремих роботах представлені емпіричні виміри особливостей стилів життя деяких соціально-статусних груп, що відносно недавно виокремились в соціальному просторі пострадянських країн – підприємців, фермерів (Я. Рощіна, А. Возьмитель, Л. Бабаєва, О. Чирикова та ін.). Російські соціологи провели цілий комплекс досліджень проявів стилів життя різних соціально-демографічних груп, насамперед молоді та підлітків (О. Омельченко, Т. Гурко, А. Карпушова, С. Митрофанова та ін.). Так, наприклад, досліджуються гендерні аспекти стильових профілів трудових стратегій молодих спеціалістів на ринку праці, оскільки за сучасних умов стиль життя може розглядатися як новий соціокультурний ресурс, який молодь активно використовує при конструюванні життєвих та професійних стратегій на початку трудової діяльності. Новим напрямом досліджень для соціологів пострадянських країн стає вивчення особливостей сексуальної, шлюбної та репродуктивної поведінки молодих людей. Розширюється й арсенал методів, які застосовуються в подібних дослідженнях: до традиційних масових опитувань додаються, наприклад, такі індивідуалізовані методи, як біографічне лейтмотивне інтерв’ю тощо.

У другому підрозділі “Особливості стилєжиттєвого простору в нестабільному суспільстві” авторкою обґрунтовуються припущення щодо специфіки формування та проявів життєвих стилів в сучасному нестабільному соціумі. Зазначається, що в західних суспільствах в другій половині ХХ століття статусні групи активно використовували різні форми життєдіяльності, насамперед, споживання як засіб самовизначення та відокремлення себе від інших. Це стосувалося не лише представників «бездіяльного класу» (Т. Веблен) чи столичних індивідів (Г. Зіммель), а й усіх статусних груп, які використовували певні знаки задля відокремлення себе, для забезпечення «соціальної замкненості», активно використовуючи всі аспекти споживання як знаки відмінностей між статусними групами (Р. Бокок).

На думку авторки, стиль життя як спосіб демонстративної соціальної ідентифікації, як усвідомлюваний шлях соціального обособлення, як спосіб наслідування певних соціальних норм і моделей поведінки, що усвідомлюється, в умовах «розмитості» соціоструктурних утворень в українському суспільстві притаманний відносно нечисельним соціальним об’єднанням на зразок «нових українців», представникам еліти, деяким соціальним групам – носіям контркультурних поведінських практик. Особливі стилі, в певному сенсі також демонстративні, намагаються цілеспрямовано сформувати й деякі професійні групи.

На процесах формування та повсякденних проявах стильових особливостей різних соціальних груп в сучасному українському суспільстві відбиваються й особливості соціальної ідентифікації особистості, що притаманні кризовому соціуму. Цей процес у нестабільному суспільстві знаходиться під тиском незвичних упливів: мінливість соціальних взаємозв’язків, функцій основних соціальних інститутів, плюралізм культур та ідеологій, протистояння групових інтересів тощо (В. Ядов).

Стильовий простір великих соціальних груп за умов особливостей сучасного українського суспільства характеризується, на думку авторки, існуванням таких стилів, які можна назвати “масовими”. Пошукач протиставляє їх “демонстративним” стилям життя, що мають відносно обмежену чисельність носіїв. “Масовість” стилів, які аналізуються в межах дисертаційної роботи, є умовною з точки зору того, що вона виявляється на мезорівні суспільної системи – в межах тієї чи іншої соціальної групи (в тому числі й серед студентської молоді), але такі стилі можуть не мати аналогів в інших соціальних групах конкретного суспільства.

Авторка вважає, що, на відміну від демонстративних стилів та стилізованої поведінки, масові стилі життя, які більшою мірою поширені в нашому суспільстві, лише частково є результатом усвідомлення особистістю своєї приналежності до певного соціоструктурного утворення чи наслідком приналежності до формальної соціостатусної групи. Ймовірніше, вони є засобом самоорганізації життєдіяльності соціальних груп, формуючись під упливом інших детермінант стилеутворення, зокрема, сталих внутрішньоособистісних структур, крізь призму яких оцінюється соціальна реальність, відбираються засоби освоєння цієї реальності, під упливом яких із різноманіття альтернатив обираються шляхи досягнення життєвих цілей, вибудовуються індивідуальні моделі поведінки.

Слід також зауважити, що далеко не всі зразки поведінки, що визначають певний стиль життя, чітко усвідомлюються особистістю. Тому, як вважає дисертант, є підстави стверджувати, що стиль життя не може бути зведений виключно до реалізації цілей, програм, проявів ціннісних орієнтацій та мотивацій, які чітко усвідомлюються як спонукальні фактори поведінки. Деякі форми особистісної поведінки є результатом неусвідомлюваних типових дій, типових способів самопрояву, що детермінуються глибинними внутрішньоособистісними утвореннями, а стиль життя фіксує усвідомлювані та неусвідомлювані способи та форми життєдіяльності. Щодо детермінант стилеутворення, які аналізуються в дослідженнях, що ґрунтуються на емпіричній типологізації стилів життя, то, як свідчить аналіз публікацій, найчастіше в результаті кластерного аналізу «викристалізовувались» ціннісні орієнтації особистості.

Дослідження стилю життя передбачає пошук стильових ознак, які втілювали б його сутнісні прояви. Одним із найбільш завершених переліків таких ознак можна вважати варіант, запропонований Г.- П. Мюллером, до якого увійшли такі стильові ознаки, як цілісність, добровільність, характерність, розподіл шансів стилізації, розподіл прагнень до стилізації. У контексті дисертаційного дослідження привертають увагу дві останні стильові ознаки, зокрема, ідея Г. П. Мюллера про те, що найбільшою мірою як прагнення, так і шанси стилізації притаманні молодим людям, що визначило вибір об’єкта емпіричного дослідження – студентської молоді.

Аналіз стилю життя передбачає й вирішення питання про сфери його прояву, яке може бути представлене як проблема виділення тих сфер життєдіяльності, в яких життєвий стиль виявляє себе як цілісне утворення. І хоча на новій хвилі інтересу до проблематики стилю деякі автори стверджують, що в житті сучасної людини, а особливо деяких соціальних груп, насамперед молоді, культурно-дозвіллєві практики відіграють провідну роль, більшість науковців схильні тлумачити сферу прояву стильових особливостей як значно ширшу. Тому стиль життя трактується як система практик (тобто те, що відтворюється в повсякденній поведінці та визначає позицію людини в соціальному просторі) в найрізноманітніших полях (дозвілля, споживання, робота, прибутки, здоров’я, участь у політичному житті, віросповідання тощо), що дозволяє, на думку авторки, реалізувати ідею стилю як цілісності. Враховуючи особливості студентства як соціальної групи, в емпіричній частині дослідження аналізуються прояви його стилів життя в таких сферах актуальної життєдіяльності, як професійне самовизначення й опанування майбутньою професією, участь у науковій роботі, особливості проведення вільного часу, взаємовідносини з оточуючими, життєві плани та настрої.

У третьому підрозділі «Моральні домінанти індивідуальної свідомості як чинники стилеутворення» висувається та обґрунтовується припущення щодо ролі моральних складових свідомості у формуванні стилю життя. Авторка зазначає, що в цілому вплив моральної компоненти структури особистості в роботах вітчизняних дослідників, які вивчають стиль життя, практично не представлена. Така ситуація обумовлена загальною орієнтацією сучасних досліджень морального життя на макросоціологічний рівень аналізу, на з’ясування ступеня й характеру впливу соціальних змін на індивідуальну поведінку і цінності. Тому з поля зору дослідників практично зник такий глибинний пласт особистісної структури як індивідуальна моральна свідомість, зокрема, її моральні преференції як компонент, що структурує самосвідомість та детермінує поведінку. На зростанні ролі особистісних характеристик в процесі формування життєвих стилів наголошують й сучасні українські дослідники. Так, на думку Н. Паніної, існують принципові відмінності детермінації стилю життя в стабільному та кризовому суспільстві. У нестабільному соціумі зі зруйнованою ціннісно–нормативною системою стилі обумовлені насамперед особливостями індивідуальної свідомості. Це відбувається тому, що за умов порушення звичного механізму адаптації детермінація стилів життя відбувається не шляхом пристосування до соціальних норм, а на основі індивідуальних особистісних преференцій та ціннісних орієнтацій, що стає підґрунтям для кристалізації нової нормативної системи суспільства.

У цьому підрозділі також представлено огляд досліджень західних соціальних психологів та соціологів щодо моральних основ стильових міжіндивідуальних та міжгрупових відмінностей (Е. Аронсон, Г. Ліндсі, Ч. Морріс, Д. Райт). Зазначається, що моральна регуляція поведінки є достатньо складною для аналізу, що викликано відомим розходженням між нормами та принципами, що декларуються, та реальною мотивацією вчинків. При цьому для їх виправдання та пояснення люди часто обирають не ті моральні цінності та принципи, які знаходяться в їхній свідомості на вершині індивідуальної ієрархії, а ті, що найбільшою мірою виправдовують досягнення цілей, обумовлених потребами, що ситуативно домінують. Крім того, виправдання конкретного вчинку може змінюватися в залежності від ситуації та об’єкту, по відношенню до якого воно використовується, такою ж неоднозначною та непослідовною може здаватися й поведінка. Підводячи підсумки аналізу розглянутих публікацій, авторка висуває припущення, що моральні переконання особистості можуть виконувати роль детермінант стилеутворення. Для перевірки цього припущення було здійснено кластерний аналіз, результати якого представлені в наступному підрозділі.

У четвертому підрозділі «Стильовий життєвий простір сучасного українського студентства» представлені результати аналізу даних, отриманих в ході досліджень «Вища школа як суб’єкт соціокультурної трансформації» та «Вища освіта як фактор соціоструктурних змін: порівняльний аналіз посткомуністичних трансформацій». Завдяки застосуванню кластерного аналізу були виділені чотири типи життєвих стилів, які представляють стилєжиттєвий простір сучасного українського студентства: «деструктивно-колективістський», «деструктивно-егоїстичний», «егоїстично-деструктивний», «конструктивно-колективістський». Повсякденні прояви життєдіяльності представників цих кластерів мають суттєві відмінності практично у всіх сферах життя студентства, які аналізувалися в межах дослідження.