Саміло Правові засади становлення та розвитку політичних партій в Україні з кінця XIX ст. до 2001 р. (на матеріалах Запорізького регіону)

summary

1.      ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, вказується  на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, пояснюються хронологічні та територіальні рамки дослідження, визначаються об’єкт і предмет дослідження, його мета й основні завдання, розкривається методологічна та описується джерельна база дослідження, його наукова новизна, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, інформація про апробацію результатів дисертаційної роботи, публікації за її темою та про структуру дисертації.

Розділ перший "Політичні партії України в політичній системі суспільства та правові основи їх діяльності (кінець ХІХ – сер. 80-х рр. ХХ ст.)" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. "Передумови генезису та становлення політичних партій в Україні (кінець XIX – сер. 20-х рр. XX ст.)" подається історико-правовий огляд процесу зародження багатопартійності у вказаний період. Визначаються економічні, соціальні, політичні, правові, культурно-духовні фактори, що впливали на їх виникнення і напрямок діяльності. Аналіз програмних документів політичних партій, що діяли в різних регіонах України, в тому числі й на території сучасної Запорізької області з кінця ХІХ ст. до 20-х років ХХ ст. проведений дисертантом за конкретними критеріями: 1) модель  державного устрою України, політичного ладу, що становить мету політичної партії; 2) комплекс прав та свобод громадян, що висуваються партією; 3) шляхи реалізації поставлених задач та засоби реформування існуючої системи.

Програми політичних партій зазначеного періоду були проаналізовані  згідно зі встановленими етапами (кожний з цих етапів висвітлюється окремим параграфом):

1) Політичні партії Західної України кінця XIX – початку XX ст. є першими, що сформувалися в територіальних рамках тієї частини місце України, яка входила до складу Австро-Угорщині. Це - Українська (російсько-українська) радикальна партія (РУРП), Українська національно-демократична партія (УНДП (Національно-демократичне (народне) сторонництво) та Українська соціал-демократична партія (Галичина).

2) Політичні партії: виникнення й початок діяльності (1900 – 1905 рр.). Особливістю генезису багатопартійності (РУП, УСП, УНП) в дореволюційній Україні було те, що її становлення відбувалось за умов фактичної заборони діяльності будь-яких незалежних від влади політичних організацій, а також повної відсутності представницьких органів. Оскільки політичні організації були нелегальними, їх виникнення та подальший розвиток відбувалися лише в тій частині політичного спектру, яка відзначалась безумовною опозиційністю до влади. Саме тому гегемонія соціалістичного руху в українській багатопартійній системі цього періоду була особливо яскраво вираженою.

3) Політичні партії в період першої російської революції, 1905 – 1907 рр. Революція 1905-1907 рр. викликала до життя небачене соціальне піднесення трудящих, пред’явила сувору перевірку програмним положенням і тактичним установкам політичних партій. Провідними напрямками національного руху на Україні в цей період були націонал-ліберальний, представлений Українською радикальною партією (УРП), Українською демократичною партією (УДП), після об’єднання останніх – Українською демократично-радикальною партією (УДРП) та соціалістичний, який складали Українська соціал-демократична робітнича партія і Українська Спілка Російської соціал-демократичної партії (“Спілка”), українські есери. Дещо своєрідною, не підлягаючою під наведену класифікацію, була діяльність Української народної партії (УНП), яка акумулювала різні ідеї, в тому числі екстремістські.

4) Національні партії в 1907 – сер. 1920- х рр.  діяли в умовах заборони та переслідування з боку властей. Революційні ж події 1917 р. вплинули на політично-правову активність в Україні. У цей час існували політичні партії, які наповнювали всю політичну картину від правих до лівих (ТУП, УПСФ, УДХП, УСС, УНРП та ін.). Саме цей період можна назвати періодом розквіту політичних партій та політичної активності у суспільстві в цілому.

В роботі доводиться, що в умовах недержавності українського народу ці партії змінювали одна одну, протистояли чи співпрацювали, але, врешті-решт, вони всі переймалися однією метою – досягненням незалежності українського народу, що знайшло відбиття в їх програмних документах. Тобто національні політичні партії, які об’єднали народ під гаслами національного відродження, очолили боротьбу українського народу за політичні, економічні, соціальні та культурні права і побудову власної української державності. В цьому підрозділі констатується, що вся історія розвитку української багатопартійності за період із кінця ХІХ до 20-х років ХХ століття за відсутності офіційних обмежень являла собою стрімкий рух ліворуч.

У підрозділі 1.2. "Конституційно-правові засади однопартійної системи та роль комуністичної партії в політичній організації суспільства (сер. 20-х - сер. 80-х рр. ХХ ст.)" розкривається процес становлення та правового закріплення однопартійної системи в радянській державі. Дисертант спростовує версію радянської офіційної історичної науки, згідно якої багатопартійність була ліквідована в радянській Україні вже наприкінці 1917 – початку 20-х років в результаті політичного краху, внутрішнього розпаду і саморозпуску всіх інших політичних партій, крім більшовицької; доводить, що причиною їх зникнення з історичної сцени слугували неможливі умови їхнього існування, які створила більшовицька диктатура. В цьому підрозділі виділені основні етапи встановлення однопартійної політичної системи на чолі з комуністичною партією, які набули закріплення у відповідних  нормативних документах та рішеннях партії, пов’язаних з певними політико-правовими подіями: 1) Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки; 2) заборона фракцій і платформ у складі РКП (б) у 1921 г. на Х з’їзді РКП (б); 3) положення, проголошене на XVI з’їзді ВКП (б) (червень 1930 р.), про керуючу роль компартії в суспільстві, яке  було прийнято як директива й з часом стало нормою права; 4) ст. 126 Конституції СРСР 1936 р., в якої проголошена керівна роль компартії у політичній системі суспільства; 5) Конституція УРСР 1978 р., ст. 6 (відтворена норма союзної конституції). У підрозділі визначаються позитивні і негативні риси у співвідношенні КПРС і держави, наголошується на обмеженнях перспектив демократичних перетворень в умовах існування однопартійної системи.

Розділ другий "Правова інституціалізація політичних партій в Україні (сер. 80-х рр. ХХ ст.  – 2001 р.)" складається з двох підрозділів.

Підрозділ 2.1. "Розвиток політико-правової свідомості суспільства та її вплив на партійне будівництво в Україні" присвячений характеристиці політичних процесів, які відбувалися в Україні у зв’язку з проведенням реформ щодо перебудови радянського суспільства та розбудови незалежної Української держави. Автор зупиняє увагу на проблемах відновлення багатопартійної системи у цей час, вказує на незаперечну роль у цьому процесі політико-правової свідомості суспільства, підкреслює її поступове зростання, пропонує відповідно до її рівнів власну періодизацію партійного будівництва в Україні. При цьому під поняттям "перебудова" розуміється сукупність суспільно-політичних процесів, зумовлених зміною політико-правової свідомості значної частини населення  у період із 1985 по 1991 роки. Політико-правова свідомість трактується як система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, що виражають ставлення суспільства до поточної, минулої та бажаної політики і права, а також до діяльності, що пов'язана з політикою і правом.

Автор доводить, що в період перебудови  політико-правова свідомість суспільства і людини збагачувалася ідеями про необхідність правового реформування різних сфер життєдіяльності суспільства у демократичному напрямку. Тому створюються політичні партії, що прагнуть діяти у межах права, орієнтуються на еволюційність правових перетворень. А це означає, що інституційні нововведення впроваджуються в силу нормативного оформлення, а необхідною умовою стабільного суспільного поступу  стає синхронність інституціалізації та нормотворення.

Поява демократичних суспільних рухів у вигляді народних фронтів та неформальних громадських об'єднань свідчить про перші кроки інституціалізації відкритої політичної опозиції, що є показником високого рівня політико-правової свідомості громадян. Всупереч активному опору органів Комуністичної партії на всіх рівнях саме за часи перебудови виникли перші політичні партії в СРСР та в Україні, які організували процес активного партійного будівництва.

Найзначнішим стимулятором формування багатопартійної системи в нашій державі слугували вибори  1989 – 1990 років, за результатами яких представники народних рухів змогли увійти до складу органів радянської влади як на загальнодержавнім, так і на місцевім рівнях. Автор зазначає, що до осені 1990 року після п’яти з половиною років перебудови Радянський Союз вступив у нову стадію своєї історії, при якій стало неможливим повернення до колишньої політичної системи, оскільки шляхом правового реформування була змінена вся структура влади і легалізована діяльність різних політичних партій у державі. Отже, процес формування багатопартійної системи Української держави, що розпочався ще за часів існування Радянського Союзу, тобто в період перебудови, був успішно продовжений у незалежній Україні. Без зміни політико-правової свідомості значної частини населення він не міг би відбутися.

У підрозділі 2.2. "Правова регламентація партійного будівництва в Україні та її реалізація в  регіонах (Запоріжжя)" досліджено і проаналізовано нормативно-правовий матеріал, який приймався у зазначений період як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях (на прикладах архівного матеріалу Запорізького регіону) щодо питань легалізації політичних партій.  Дисертант дає визначення регіону як частини території країни, яка відрізняється сукупністю історично усталених економічно-географічних умов і національного складу населення (збігається з поняттям “область” у сучасних межах).

У цьому ж підрозділі автор аналізує найбільш відомі доктринальні підходи до визначення поняття "політична партія", а потім пропонує власне визначення політичної партії та її ознак. Політична партія, на думку автора, – це політична організація, що виникла, діє та об’єднує своїх прихильників навколо певної програми, гасла чи лідера, прагне завоювати державну владу (як правило, шляхом виборів) для досягнення цілей, зафіксованих програмою. У результаті перемоги на виборах політична партія забезпечує представництво своїх членів та прихильників у органах влади і завдяки цьому отримує можливість реалізувати свої програмні цілі та впливати на формування певної політичної системи суспільства. Дисертант доводить, що партія повинна виражати політичні інтереси певної соціальної групи або, в крайньому разі, претендує на це.

З метою упорядкування відомостей про політичні партії України, що діяли на території Запорізького регіону в період, що розглядається, автор пропонує таблицю, в якій зведені дані про реєстрацію політичних партій України та їх місцевих осередків у Запорізькому регіоні.

В кінці даного підрозділу визначається декілька етапів правової регламентації організації та діяльності політичних партій в Україні в цілому, та в Запоріжжі зокрема, а саме: 1) 1987 – 1989 рр. - процес стихійного виникнення політичних партій в Україні та Запорізькому регіоні, який відбувався "в межах" Конституції УРСР 1978 року. 2) 1990 – 1991 рр. – скасування статті 6 Конституції СРСР, а потім і Конституції УРСР про керівну силу компартії викликало найбурхливіше зростання кількості політичних партій та народних рухів. Прийняття Закону СРСР "Про громадські об’єднання" поліпшило закріплення багатопартійності в державі. З 1 січня 1991 року розпочалася масова реєстрація Міністерством юстиції політичних партій. Завершенням цього етапу можна назвати прийняття Президією Верховної Ради УРСР Указів "Про тимчасове припинення діяльності Компартії України" та "Про заборону діяльності Компартії України".  3) 1992 – 1996 рр. – створення правового режиму функціонування політичних партій в незалежній Україні, яка стала на шлях побудови демократичної держави. У 1992 році приймається Закон України "Про об’єднання громадян", який уперше містить поняття політичної партії (ст.2). У ньому вказується на необхідність реєстрації політичних партій та їх місцевих організацій (ст. 14. Легалізація об'єднань громадян). У відповідності до цього закону з січня 1993 року в Запорізькій області розпочинається реєстрація місцевих осередків політичних партій України. 4) 1996 – 2001 рр. — цей етап можна назвати завершальним етапом правового регулювання організації та діяльності політичних партій України. Початок цього етапу збігається із прийняттям Конституції України 1996 року, де закріплене право громадян на об’єднання в політичні партії як їх основне політичне право. В Основному законі також було визначено головне призначення партій, а саме — виражати політичну волю громадян та брати участь у виборах. І, нарешті, завершення всього процесу правової інституціалізації політичних партій в Україні відбулося з прийняттям у 2001 році Закону України "Про політичні партії в Україні".

У роботі аналізується питання про забезпечення правової регламентації партійного будівництва в Запорізькому регіоні.

Розділ третій "Особливості організаційно-правової побудови партійних осередків українських політичних партій в Запорізькому регіоні" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Правове становище політичних партій в Україні (на матеріалах Запорізького регіону)" розглянутий процес виникнення політичних партій в Україні та їх правова та організаційна побудова в Запорізькому регіоні у ході перебудови, що поданий в контексті функцій, які виконуються партіями в суспільстві. До основних факторів, що обумовили процес створення політичних партій з розгалуженим ланцюгом місцевих осередків, можна віднести, по - перше, різні погляди на політичний устрій суспільства та інші політичні питання (політичний фактор); по - друге, усвідомлення необхідності зміни існуючого соціального становища різних верств суспільства відповідно до їх трудового внеску   (соціальний фактор); по - третє, зростання національної самосвідомості (національний фактор).

Дисертантом виділяються та характеризуються основні політико-правові напрямки (в межах Народного Руху України), які виникли в Запоріжжі в період народження політичних партій, а саме:

1) Національно-демократичний — мав пріоритетним домаганням незалежність України, її політичний та економічний суверенітети. Відстоював розвиток в Україні національної культури й мови. У Запоріжжі ця група була малочисельна, але дуже активна. Практично всі її члени належали до відродженої Української Гельсінської Спілки. Неформальним лідером цього напрямку в Запоріжжі був С. Айбабін. За більшістю позицій до цієї групи приєднувався й голова Запорізького Руху Ю. Василенко.

2) Загальнодемократичний напрямок — виступав жорсткою опозицією щодо місцевих органів КПУ. Основу політичної платформи становила правозахисна діяльність в усіх її формах. Опорними структурами цієї групи в Запоріжжі були Союз виборців (громадська організація, яка відстоювала законність та гласність виборів), і, в силу промислової специфіки міста, екологічні організації "Зелений світ" та "Комітет за екологічну перебудову". Стосунки в самій групі були доволі конфліктні в силу особистісних якостей її членів. Найбільш помітні лідери: Л. Глезін, С. Горбачов, Є. Костенко, О. Неклюдов, І. Паршаков.

3) Соціал-демократичний напрямок – містив у політичній платформі такі провідні вимоги: проведення економічних та політичних реформ еволюційним шляхом (в тому числі з використанням діючої системи влади). Представники цього напрямку були прихильниками суверенітету України, виступали за рівність прав усіх націй та народностей, що живуть в Україні. Не виключалось співробітництво із по-реформістськи налаштованою частиною компартії. Вони вважали за можливе перетворити СРСР у конфедерацію з метою збереження економічних зв’язків між республіками. В усій організації НРУ даний напрямок був найбільш поміркований.

В роботі фіксується соціальний стан лідерів народжених політичних партій, орієнтація партій на ту чи іншу загально прийняту ідеологію.

У завершенні підрозділу автор зазначає, що спільними рисами цих політичних партій за зазначений період, крім того, що усі вони виникли шляхом самоорганізації із неформальних народних фронтів, були їх слабка організаційна стійкість, високий ступінь ототожнювання іміджу партії з іміджем її лідера, залежність організаційної єдності партії від міжособистісних стосунків.

Підрозділ 3.2. "Компаративістсько-правовий аналіз програмних документів політичних партій України, що діяли в Запорізькому регіоні" містить порівняльно-критичний політико-правовий розбір програмних документів політичних партій та політичних організацій (які вважали себе партіями), котрі найактивніше діяли в період перебудови й перших років незалежності України в Запорізькому регіоні. Компаративістсько-правовий підхід дав можливість не тільки визначити синхронність інституціалізації партій та нормотворення стосовно їх діяльності, а й установити спектр політико-правових поглядів та ідей, які позначили процес демократизації в Україні відповідно до загальнолюдських гуманістичних світоглядних тенденцій. Проте майже всі  партії (незважаючи на відмінності в назвах програм) відзначилися відсутністю чітко сформованих політичних концепцій. Як правило, їх програми проголошували необхідність ліквідації тоталітарного режиму, дотримання прав людини та реформування політичної системи суспільства у напрямку її демократизації. Для досягнення цих цілей практично всі політичні партії пропонували здобуття незалежності України та утвердження її як суверенної   демократичної держави.  Натомість не відбулася соціалізація політичних партій – вони не відбивали інтересів великих соціальних груп: не відповідали перед виборцями, не ставили за обов’язок  ураховувати  інтереси i настрої населення, не вважали за необхідне виробити конкретні програми, пов'язані з рішенням найбільш важливих для суспільства питань (перш за все економічних та соціальних).

Підрозділ 3.3. "Перспективи організаційно-правової побудови українських політичних партій в Запорізькому регіоні" присвячений прогнозуванню можливих тенденцій розвитку політичних партій в Україні та їх осередків у Запорізькому регіоні в контексті вдосконалення чинного законодавства. Автор дослідження пропонує внести наступні зміни в чинне законодавство України про політичні партії  та нормативні документи політичних партій:

1)                 уточнити визначення політичної партії (у Законі України "Про політичні партії України"), беручи за головну ознаку партії – боротьбу за владу через участь у виборах;

2)                 внести усім політичним партіям у власні статути такі норми, які повинні містити заходи відповідальності членів партії за перехід з однієї фракції парламенту до іншої;

3)                 доповнити Закон України “Про політичні партії” нормою, яка б давала визначення “регіонального відділення політичної партії” або уточнення поняття “партійного осередку”, маючи за мету раціональну організацію виборчого процесу до місцевих рад депутатів на пропорційній основі.

Відповідно до цих рекомендацій визначені перспективи розвитку політичних партій у Запорізькому регіоні, прогнозується, що місцеві осередки політичних партій у найближчому майбутньому здобудуть якісно нову роль при вирішенні політичних, економічних та соціальних питань місцевого самоврядування.