Алмаші М.М. Захист прав національних меншин в Україні

summary

У вступі обґрунтовується актуальність і ступінь дослідженості теми, зазначається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначені мета та завдання, об’єкт та предмет дисертаційного дослідження, охарактеризована його методологічна основа, розкривається наукова новизна роботи і практичне значення отриманих результатів, зазначено відомості про апробацію результатів дисертаційного дослідження, структуру і обсяг дисертації.

Перший розділ “Еволюція концепції національної меншини” присвячений дослідженню концепції національних меншин, в тому числі розглянуто поняття “національна меншина”, його співвідношення із поняттями “етнічна меншина” та “корінний народ”; розвитку політико-правової думки щодо захисту прав національних меншин від античних часів до сучасності,  еволюції захисту прав національних меншин в Україні, а також еволюції захисту прав національних меншин за міжнародним правом.

Концепція національних меншин, зазначає автор, пов’язана із концепцією прав людини. А захист прав національних меншин є невід’ємною складовою системи захисту прав людини.

Національним меншинам як спільнотам належать також і природні права, основними з яких є: право на існування, право на недопущення примусової асиміляції національної меншини, право використовувати рідну мову та інші.

Дисертант зазначає, що поняття “національна меншина”, “етнічна меншина” та “корінний народ” не є тотожними, вони характеризують різні національні спільноти, які повинні мати окремий правовий статус.

Аналізуючи розвиток політико-правової думки щодо захисту прав національних меншин, дисертант зазначає, що ідеї мислителів різних епох свідчать про те, що проблема національних меншин та захист їх прав, займають важливе місце у політико-правовій думці. Плюралізм щодо захисту прав національних меншин має важливе значення, оскільки на основі аналізу різних ідей у цій сфері, можна сформувати найбільш оптимальну систему захисту прав національних меншин у тій чи іншій країні та за міжнародним правом.

Автор виділяє окремі етапи еволюції захисту прав національних меншин в Україні, які охоплюють період часу від існування античних міст-держав Північного Причорномор’я до сьогодні. Дисертант характеризує основні положення захисту прав національних меншин у рамках різних державних утворень, що існували на території сучасної України.

Автор зазначає, що у період втрати української державності, коли територія сучасної України входила до складу кількох державних утворень, не можна говорити про деякі національні спільноти, які сьогодні є національними меншинами в Україні, як про національні меншини у той час, наприклад, про поляків Галичини у 17 ст. та про росіян Слобожанщини у 19 ст.

Дисертант виділяє окремі етапи еволюції захисту прав національних меншин за міжнародним правом. Він зазначає, що захист прав релігійних меншин сприяв поширенню правового режиму захисту прав на деякі інші меншини, у тому числі національні меншини, а також нормативному закріпленню їх спеціальних прав.

Автор зазначає, що система захисту прав національних меншин за міжнародним правом набуває своїх основних рис на початку 19 століття, а істотний розвиток захисту прав національних меншин відбувся у другій половині 19 століття. За часів до утворення Ліги Націй не існувало цілісної міжнародно-правової системи захисту прав національних меншин, існували тільки окремі випадки правового регулювання, закріплені у двосторонніх або багатосторонніх договорах. А в рамках Ліги Націй захист прав національних меншин не мав універсального або регіонального характеру, він стосувався тільки прав громадян окремих країн-членів Ліги Націй, пов’язаних зобов’язаннями відповідно до багатосторонніх або двосторонніх договорів. Сучасна система захисту прав національних меншин за міжнародним правом була сформована після створення Організації Об’єднаних Націй, яка значну увагу приділила забезпеченню належного захисту прав національних меншин за міжнародним правом.

Дисертант наголошує, що забезпечення існування та захисту прав національних меншин є важливими чинниками збереження людської цивілізації, багатоманітності національних культур, толерантного співіснування різних національних спільнот,  утвердження миру та міжнаціональної злагоди на Землі.

У другому розділі “Захист прав національних меншин в Україні за внутрішньодержавним правом” визначається поняття “захист прав національних меншин в Україні за внутрішньодержавним правом”, визначаються окремі складові його інституційної та нормативної систем; досліджується інституційна система захисту прав національних меншин в Україні за внутрішньодержавним правом, аналізується діяльність компетентних органів державної влади, органів місцевого самоврядування інших уповноважених суб’єктів у сфері захисту прав національних меншин, основна увага приділена практичному захисту їх прав, а також виробленню пропозицій щодо вдосконалення їх діяльності у цій сфері; досліджується нормативна система захисту прав національних меншин в Україні за внутрішньодержавним правом, аналізується захист за окремими групами їх прав, визначається сучасний стан їх захисту, основні проблеми та перспективи розвитку; досліджуються особливості захисту прав національних меншин на регіональному рівні в Україні за внутрішньодержавним правом, на прикладі Закарпатської області.

Автор зазначає, що захист прав національних меншин в Україні за внутрішньодержавним правом – це сукупність інституційних та нормативних гарантій, інституцій, норм та принципів внутрішньодержавного права України спрямованих на забезпечення належної реалізації, запобігання порушенню і відновлення порушених прав національних меншин в Україні.

Дисертант зазначає, що інституційна та нормативна системи захисту прав національних меншин в Україні за внутрішньодержавним правом не є ідеальними, у них наявні певні недоліки, однак, обидві ці системи захисту прав національних меншин в Україні продовжують розвиватися: протягом останніх десяти років усунуто багато колізій у національному законодавстві України; прийняті відповідні нормативно-правові акти, спрямовані на забезпечення та захист прав національних меншин; у новій Конституції України містяться норми, що регламентують окремі аспекти правового статусу національних меншин. Еволюція правового статусу національних меншин в Україні переконливо свідчить про розвиток інституційної та нормативної системи захисту прав національних меншин в Україні та їх приведення у відповідність із міжнародно-правовими стандартами захисту прав національних меншин.

 Автор наголошує, що існує позитивний досвід захисту прав національних меншин в окремих регіонах України, зокрема, Одеській, Харківській, Закарпатській областях, Автономній Республіці Крим, які характерні своїм багатонаціональним складом. Даний досвід можна екстраполювати й на інші регіони України при вирішенні проблем захисту прав національних меншин на регіональному рівні.

Дисертант зазначає, що необхідно надалі розвивати інституційну та нормативну системи захисту прав національних меншин за внутрішньодержавним правом з метою належного захисту прав національних меншин в Україні.

У третьому розділі “Захист прав національних меншин в Україні за міжнародним правом” визначається поняття “захист прав національних меншин в Україні за міжнародним правом”, визначаються окремі складові його інституційної та нормативної систем; досліджується інституційна система захисту прав національних меншин в Україні за міжнародним правом, аналізується діяльність компетентних міжнародних організацій універсального та регіонального характеру, двосторонніх змішаних міжурядових комісій та інших уповноважених суб’єктів у сфері захисту прав національних меншин, основна увага приділена практичному захисту їх прав, а також виробленню пропозицій щодо вдосконалення їх діяльності у цій сфері; досліджується нормативна система захисту прав національних меншин в Україні за міжнародним правом, аналізується захист за окремими групами їх прав, визначається сучасний стан їх захисту, основні проблеми та перспективи розвитку. Дисертантом проаналізовано діяльність універсальних і регіональних міжнародних організацій, у тому числі міжнародних судових органів, у сфері захисту прав національних меншин за міжнародним правом.

Автор зазначає, що існує потреба надалі розвивати інституційну та нормативну системи захисту прав національних меншин за міжнародним правом з метою належного захисту національних меншин, запобігання і вирішення міжнаціональних конфліктів виключно мирними засобами. Основними перспективами їх розвитку є: вдосконалення системи захисту прав національних меншин за міжнародним правом; створення спеціалізованого міжнародного суду з питань захисту прав національних меншин; підвищення ролі міжнародних неурядових організацій у сфері захисту прав національних меншин; уніфікація національних стандартів із міжнародними щодо захисту прав національних меншин; впровадження у відповідні нормативно-правові акти України основні положення актів рекомендаційного характеру Ради Європи та ОБСЄ щодо захисту прав національних меншин.

Дисертант зазначає, що проблема належного захисту прав національних меншин є актуальною, і потребує вирішення, оскільки її неналежне розв’язання є потенційним джерелом міжнаціональних конфліктів, які іноді переростають у відкрите збройне протистояння, із залученням окремих держав і набувають характерних рис міжнародних конфліктів.

Автор зазначає, що з метою вдосконалення існуючої системи захисту прав національних меншин потрібно створити нові змішані міжурядові комісії з питань забезпечення та захисту прав національних меншин, особливо українсько-російську, українсько-ізраїльську, українсько-білоруську, українсько-молдовську. В Україні необхідно розвивати транскордонне співробітництво у сфері захисту прав національних меншин, потенціал якого нині не використовується належним чином.

Дисертант наголошує, що подальший розвиток законодавства України про національні меншини відповідно до міжнародно-правових стандартів стане важливим чинником розвитку України як правової і демократичної держави.

Перспективним напрямком розвитку законодавства України про національні меншини, зазначає дисертант, є імплементація у національне законодавство України положень, розроблених у рамках ОБСЄ, зокрема  Гаазьких, Ословських та Лундських рекомендацій.