Івчук Ю.Ю. Теоретичні підходи до системи трудового права України в умовах ринкової економіки

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, зазначено її зв’язок з науковими планами та програмами, об’єкт, предмет, мета, завдання та методи дослідження,  наукова новизна, апробація та  практичне значення останнього.

Розділ 1 „Соціально-правова характеристика системи трудового права України” містить три підрозділи.  Підрозділ 1.1. „Поняття системи трудового права” присвячено розкриттю змісту поняття системи трудового права.

В підрозділі зазначається, що трудове право є самостійною і важливою галуззю національного права, яка за допомогою різних за характером і природою правових норм регулює трудові та тісно пов'язані з ними відносини. У своїй сукупності норми трудового права складають певну систему трудового права України. Ця сукупність норм переважно встановлюється державою у загальному порядку з метою врегулювання всіх відносин, що виникають із застосуванням праці в суспільному житті. Виокремлення й визначення галузі трудового права в якості самостійної в національній системі права має важливе методологічне і теоретичне значення. Методологічне значення визначення галузі та системи трудового права України полягає в подальшому обґрунтуванні концепції її самостійності в умовах радикально змінюваних суспільних відносин, послідовності поширення сфери її дії на усі трудові відносини осіб, працюючих за трудовим договором (контрактом) на будь-яких підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та їх організаційно-правових форм. Практичне значення самостійності галузі і системи трудового права в системі права України полягає у реальному сприянні процесу формування та подальшого удосконалення трудового законодавства на наукових засадах і принципах. Система трудового права в системі національного права має двосторонню природу: з одного боку вона характеризується своїми індивідуальними особливостями, а з іншого - ці особливості набувають специфічний відбиток в результаті впливу як інших складових національного права, так і останнього загалом. Система трудового права завжди відчуває на собі вплив системи права України, зберігаючи при цьому свою особливість. Система трудового права відносно системи права України завжди має підпорядкований характер.

 Аналіз творчих здобутків авторів в сфері пізнання характеру, змісту й природи системи права взагалі і системи трудового права України  дозволив зробити наступний висновок - останній властиві наступні ознаки, риси, якості: єдність і узгодженість норм; розподіл на підгалузі, інститути, підінститути і норми права; об'єктивність побудови; ієрархічність; предметна спрямованість. Єдність і узгодженість системи трудового права полягає у тому, що усі норми, з яких вона утворюється, тісно пов'язані одна з одною, узгоджені і взаємодіють між собою. Розподіл системи трудового права на окремі частини — підгалузі, інститути, підінститути, норми права — обумовлений різними за змістом і характером групами суспільно-трудових відносин. Об'єктивність системи трудового права полягає у тому, що вона утворюється згідно з існуючими суспільно-трудовими відносинами. Ієрархічність системи трудового права проявляється у тому, що вона складається з норм різної юридичної сили. Є норми вищого ієрархічного порядку з вищою юридичною силою і норми нижчого ієрархічного рівня. Ієрархічність норм обумовлена ієрархічністю органів держави, які видають норми права. Предметна спрямованість системи трудового права полягає у тому, що норми, які її утворюють, покликані регулювати не будь-які відносини, а трудові та тісно з ними пов'язані.

В підрозділі дається визначення поняття “система трудового права України”, під яким розуміється об'єктивно обумовлене об'єднання взаємопов'язаних, внутрішньо узгоджених, за предметною ознакою структурованих на підгалузі, інститути й підінститути правових норм, покликаних регулювати трудові та тісно пов'язані з ними відносини.

У підрозділі 1.2. „Об’єктивна основа формування системи трудового права” обґрунтовується, що система трудового права України — явище об'єктивне, бо утворюється під безпосереднім впливом соціально-економічних, політичних, правових, ідеологічних, культурних відносин та образу життя людей. З’ясовано, що об'єктивна природа системи права не означає, що законодавець абсолютно не має волі. Він може вносити в систему права певні корективи, зміни, але, в принципі, система права від нього не залежить, неможливо її заново створити, відмінити, перебудувати. Уособити можна лише те, що об'єктивно уособлюється. Держава може в певних межах впливати на систему права, сприяти її удосконаленню, розвитку, але не більше. Вона не може за своїм бажанням встановлювати, ввести декретом потрібну, бажану систему права.

Доведено, що система трудового права, як невід'ємна частина національного права, це об'єктивна реальність, що являє собою такий продукт думок і волі людей, який опредмечений, втілений в ціннісній формі і внаслідок цього піднятий на таку ступінь  реальності, котра перетворює його в особливе соціальне буття — стале, суворо визначене. Саме з цього боку трудове право відмежовується від інших явищ духовного життя, що існують в сфері "суб'єктивного": ідей, уявлень, вольових прагнень, різнорідних культурних благ, продуктів духовної творчості. Воно також відмежовується від тих соціальних явищ, які виконують функції регуляції поведінки людей, - моралі, звичаїв; а в сфері юридичних явищ - від суб'єктивних сторін правової дійсності, правосвідомості. Особливості трудового права як інституційного утворення свідчать про те, що з-поміж юридичних явищ велике значення відіграє зовнішня його форма — джерела трудового права, тобто закони, підзаконні нормативно-правові акти, в яких виражаються норми права, покликані регулювати трудові та тісно пов'язані з ними відносини. Трудове право як інституційне утворення — явище близьке до закону, інших нормативно-правових актів. Трудове право України являє собою не просто ідеї, думки, властиві правосвідомості, моралі, звичаї, а виступає у вигляді системи зовнішнього об'єктивованих, сталих, незалежних від розсуду окремих осіб юридичних норм, виявлених в законі, інших нормативно-правових актах та підтримуваних силою державної влади.

Головним фактором, що обумовлює відмінність однієї галузі права від іншої, є своєрідність суспільних відносин, які регулюються цими галузями права. Норми права регулюють різні за своїм змістом суспільні відносини різними методами (способами). Кожна галузь має свій специфічний метод правового регулювання. Головною ознакою, що визначає різницю в способах впливу права на суспільні відносини, є характер взаємного стану учасників суспільних відносин. Метод правового регулювання - це способи впливу галузей права на певний вид суспільних відносин, що є предметом їх регулювання. Предмет трудового права - це певний вид суспільних відносин. Останні являють собою складну, багатоаспектну категорію. Такі відносини відповідають певним ознакам: є сталими і характеризуються повторюваністю подій та дій людей; допускають можливість державно-правового контролю за ними; існує об'єктивна потреба в їх регулюванні. Доведено, що  в системі трудового права відображається єдність об'єктивних і суб'єктивних факторів. Вона об'єктивна за своєю природою, її побудова - це результат об'єктивних факторів розвитку суспільно-трудових відносин, вплив яких об'єктивується в суспільній свідомості, коли держава своєю цілеспрямованою правотворчою діяльністю систематизує нормативні приписи, покликані регулювати трудові та тісно пов'язані з ними відносини у їх певній структурній упорядкованості. Система трудового права суб'єктивна за механізмом свого становлення і розвитку.

У підрозділі 1.3. „Системність – основна якість системи трудового права” обґрунтовано, що системність - закономірна, обов'язкова ознака об'єктивного права, її деформація, руйнування - аномалія, "хвороба" права може звести нанівець його регулятивні можливості, перешкоджати очікуваному законодавцем соціальному результату.

 З’ясовано, що будь-яке цілісне утворення, що складається з двох і більше взаємопов'язаних компонентів, являє собою систему. Кожний компонент системи у свою чергу може бути розчленований на ряд складових. Системний підхід до дослідження складних динамічних цілісностей дозволяє виявити внутрішній механізм не тільки дії окремих їх компонентів, але й взаємозв'язки та взаємодії таких на різних рівнях. Системний підхід до дослідження структурних частин системи трудового права України передбачає їх комплексне дослідження, котре вимагає в першу чергу з'ясування якостей системності і структурно-функціональних залежностей самих цих явищ. Він включає системно-компонентний, системно-структурний, системно-функціональний і системно-інтегрований аспекти, які дозволяють у сукупності дати глибоке та всебічне уявлення про систему. При цьому системний підхід мусить враховувати якісну своєрідність системних об'єктів.

Система трудового права України - своєрідне системне утворення, що виникає й функціонує в межах системи національного права. Ці дві системи мають різний рівень, тісно взаємодіють та взаємодоповнюють одна одну. Особливості системи трудового права, характер взаємодії останньої з системою національного права обумовлюють специфіку, зміст і характер системного підходу до вивчення й аналізу досліджуваного правового феномену. Беззаперечно, пізнання суті й характерних рис системи трудового права має відбуватись через з'ясування основних ознак, властивостей, якостей філософської категорії "система". Об'єднання за змістовними ознаками структурних частин в упорядковану цілісну єдність системи трудового права обумовлює наявність у останньої відносної самостійності, яке виражається у тому, що: а) її якості не зводяться до якостей системоутворюючих частин; б) вона володіє здатністю суттєво видозмінювати свої складові частини і створювати нові частини в межах своєї єдності; в) вона може виступати в якості частини або підсистеми іншої, більш об'ємної системи, рівно як в межах своєї органічної єдності розподілятись на внутрішні підсистеми (або системи іншого рівня); г) вона пов'язана з зовнішнім середовищем, відчуває його вплив на своїх "входах" та реагує відповідними реакціями через свої "виходи". Відсутність відносної самостійності позбавляє систему трудового права системного характеру. Структурна упорядкованість надає системному правовому цілому, представленому у вигляді трудового права певну сталість, лише в межах якої допустимі зміни властивостей її частин та їх зв'язків. Система трудового права зруйнується, якщо ці зміни вийдуть за межі мінімальних або максимальних її "порогів". Самостійність системи трудового права України обумовлює відносну автономність його функціонування, ступінь якої визначає рівень даної системи. Відсутність взагалі будь-якої автономності функціонування системи трудового права позбавляє його характеру системності. Відмічені  ознаки системності трудового права виявляють органічний зв'язок частин, які його утворюють. Цей зв'язок виражається в такій залежності системоутворюючих компонентів, підгалузей, інститутів, підінститутів, правових норм, коли виключення або зміна одного з них може викликати зміну інших або навіть потягти руйнування усього системного цілого - трудового права України.

Розділ 2 “Структура системи сучасного трудового права України” складається із трьох підрозділів, в яких аналізуються сутність структури системи трудового права, інститути трудового права та норми трудового права  України.

У підрозділі 2.1 “Сутність структури системи трудового права” доведено, що найважливішим елементом внутрішньо узгодженої системи є її структура – закономірна організація її компонентів. Критеріальна якість елемента – його необхідна безпосередня участь в створенні системи - без нього  система не може існувати. Елемент – це неподільний компонент системи за певного способу її розгляду. З’ясовано, що структура системи трудового права – це сукупність певних компонентів: підгалузей, інститутів, підінститутів, норм права. Конкретний зміст норм трудового права може буде засвоєним з необхідною повнотою лише „за частинами”, тобто відповідно до реальної побудови системи трудового права. З урахуванням своєрідності побудови системи трудового права, її подільності на частини, здійснюються систематизація і кодифікація трудового законодавства, визначається система нормативних юридичних актів, удосконалюється юридична техніка, вирішуються основні питання застосування права. Першопочатково структура системи трудового права постає у вигляді її побудови, яка виражає перш за все склад, набір компонентів, частин даного правового утворення. Стосовно системи трудового права вказано на дві ознаки, що характеризують його елементи: а) дане явище (норма, підінститут, інститут, підгалузь) мають відрізнятись цілісністю, тобто виступати на певному рівні структури в якості неподільного цілого; б) дане явище повинно володіти здатністю взаємодії з іншими явищами на відповідному рівні такої взаємодії, в результаті якого воно разом з іншими явищами утворює структуру наступного, більш високого рівня. З точки зору свого змісту кожний структурний підрозділ в системі трудового права – юридично своєрідне явище.

Характеризуючи юридичну специфіку структурних підрозділів системи трудового права, зауважено, що вона виявляється в декількох рисах, в декількох показниках. Головний з них – особливості регулятивних властивостей галузі трудового права, прийомів впливу на суспільно-трудові відносини. Юридична своєрідність галузі трудового права виявляється в інтелектуально-вольовому, юридичному змісті норм трудового права. Підгалузям та інститутам системи трудового права властиві особливі принципи. І підгалузі, і інститути трудового права характеризується своїм набором загальних положень, понять, термінів. Одним з виявлень структури є особливості в зовнішній формі галузі трудового права, в системі трудового законодавства. Первинні структурні підрозділи – правові приписи – являють собою єдність суспільно-державного веління та його зовнішнього мовно-документального вираження в тексті нормативного юридичного акта. Таким чином, юридична своєрідність елементів структури системи трудового права виявляється в показниках троякого роду: регулятивні властивості, інтелектуально-вольовий зміст, зовнішня правова форма. Трудове право -  це поліструктурна регулятивна система: йому, як і іншим цілісним системним утворенням, властива певна ієрархія структур.

В роботі акцентується увага на тому, що внутрішня структура  правової норми утворюється з певного зв’язку між її частинами - гіпотезою, диспозицією і санкцією, а зовнішня – з певного зв’язку між даною правовою нормою та іншими правовими нормами, які входять до складу єдиного правового підінституту чи інституту. У свою чергу внутрішньою структурою підінституту чи інституту є певний зв’язок між їх компонентами – правовими нормами, а зовнішньою – певний зв’язок даного підінституту чи інституту трудового права з іншими підніститутами чи інститутами, які входять у склад єдиної системи галузі.

У підрозділі 2.2 “Інститути трудового права” підкреслюється, що інститути трудового права – найбільш характерні структурні підрозділи його системи. Інститути трудового права - це об‘єктивно утворені структурні підрозділи, покликані в рамках предмета даної галузі права регулювати з необхідною деталізацією свій предмет – окремий вид суспільно-трудових відносин або окремий елемент (сторону) складного єдиного трудового правовідношення. Інститут права цілком входить у склад відповідної галузі. Відмінність інституту від галузі полягає у тому, що інститут регулює не усю сукупність відповідних суспільних відносин, а лише різні сторони, особливості одного типового суспільного відношення. Однак в деяких випадках одні й ті ж самі суспільні відносини регулюються нормами різних галузей права. Тоді відповідні норми утворюють так званий комплексний інститут. Комплексний інститут  хоча і включає норми різних галузей права, все ж характеризується єдиним предметом регулювання. Комплексний інститут – не довільне поєднання норм. Його існування обумовлено специфічними потребами правового регулювання деяких видів суспільних відносин. Комплексний інститут не може входити цілком у склад конкретної галузі права, адже будь-яка галузь охоплює норми, поєднанні спільністю не тільки предмета, але й метода правового регулювання. Водночас це не означає, що комплексні інститути утворюють підсистему того ж рівня, що й галузі. Вони, як і інші інститути, також включаються в галузі, але в конкретну галузь входить лише частина такого інституту. Кожний інститут трудового права уособлюється в межах системи галузі і за своїм інтелектуально-вольовим змістом. Регулюючи суворо визначену ланку суспільно-трудових відносин, інститут відрізняється фактичною і юридичною однорідністю. Його зміст виражено в специфічній групі понять, загальних положень, термінів. З’ясовано, що для структури інституту трудового права характерно: а) наявність комплексу “рівноправних” нормативних приписів; б) певна юридична різнорідність приписів; в) поєднання усіх норм сталими закономірними зв‘язками, які виражені в загальних приписах, а головне – в юридичній конструкції.

У підрозділі 2.3. “Норми трудового права” обґрунтовується, що норма трудового права – первинний структурний елемент з якого складаються і підінститути, і інститути, і підгалузі трудового права.

В підрозділі зазначається, що нормі права, як окремому явищу, властиві свої особливі риси: а) норма права – це загальновизнане правило поведінки, яке формулюється державою і має загальнообов‘язковий характер; б) норма права – це формально визначене правило поведінки; в) норма права – це правило поведінки загального характеру; г) норма права – це правило поведінки, що набуває якостей нормативності і загальнообов‘язковості у чітко встановленому порядку. Характерна особливість змісту норми права полягає в тому, що вона відображає найбільш важливі, основні, суттєві ознаки, властивості, які неминуче повторюються, присутні у всіх конкретних правовідносинах, що виникають на основі цієї норми права. Завдяки тому, що норма права віддзеркалює найважливіші риси і властивості конкретних правовідносин, вона набуває здатність бути регулятором суспільних відносин. Правова норма являє собою каркас, основу суспільних відносин, характеризує їх найбільш сталі, типові ознаки.  Норма трудового права нерозривно пов‘язана з сутністю трудового права, оскільки є первинним структурним елементом системи його галузі. Ознаки норм трудового права тісно пов‘язані з суттєвими ознаками права як суспільного явища. Нормі трудового права властива соціальна, економічна і культурна обумовленість. Зміст норми трудового права повинен містити нормативні елементи суспільно-трудових відносин – тільки за цієї умови вона буде ефективним регулятором. Крім цього, норми трудового права призначені для регулювання суспільно-трудових відносин, що тільки формуються. Зміст норми трудового права – це єдність усіх її складових елементів, властивостей, їх взаємодія між собою та регульованими суспільно-трудовими відносинами. Зміст норми трудового права має багато аспектів: а) логічний зміст норми, який дорівнює судженню, що міститься в ній, в якому стверджується або заперечується що-небудь про предмети чи явища об‘єктивної соціально-трудової дійсності; б) соціально-юридичний зміст норми, який розуміється як регульоване нормою те або інше суспільно-трудове відношення в єдності його об‘єктивного і суб‘єктного складів.

Розділ 3 “Напрямки удосконалення системи трудового права України”, який складається з двох підрозділів, присвячено  дослідженню  ролі системного підходу стосовно удосконалення системи трудового права та співвідношенню системи трудового права і системи трудового законодавства.

У підрозділі 3.1. “Роль системного підходу стосовно удосконалення системи трудового права” підкреслюється, що роль системного підходу щодо удосконалення системи трудового права полягає у тому, що він допомагає: а) на основі відповідних узагальнених визначень та понять поставити дуже важливе питання про ті вихідні позиції та складові, які в сукупності утворюють будь-яку нову якість даної системи чи її певного елемента; б) при здійсненні системного аналізу на основі загальних конструкцій визначити саме ті складові системи трудового права, на основі яких встановлюється первинний матеріал, з якого вона і складається.

Доведено, що системний підхід здатний забезпечити поглиблене пізнання системи трудового права, виявити глибинні зв‘язки між її якостями, подати важливі результати для її вдосконалення.  Звідси, важливість системного підходу стосовно розгляду системи трудового права полягає в тому, що він: а) дозволяє розглядувати її в цілісності усіх взаємопов’язаних елементів; б) визнає не лише автономність та відносну самостійність підсистем системи трудового права, але й кожний елемент системи, як володіючий одночасно різними характеристиками, функціями та параметрами, що породжує безліч зв‘язків системи і наявність різних ступенів підпорядкованості, ієрархію структурних елементів і підсистем системи трудового права; в) розглядує систему трудового права не тільки як стале утворення, але й як ціле з умовами її існування, а тому функціонуючої під впливом змінюваних умов “середовища”; г) обумовлює необхідність розвитку системи трудового права на основі принципу оптимальності, спрямованого на підвищення життєвого “тонусу” системи в сторону найефективнішого функціонування її в нових умовах. Отже, головне призначення системного підходу стосовно удосконалення системи трудового права полягає в прагненні “побудувати цілісну картину об‘єкта”, уявити систему в якості зв‘язків та відношень її структурних елементів. Успіх застосування системного підходу до удосконалення системи трудового права великою мірою залежить від чіткого визначення комплексу відповідних категорій. Чим конкретнішими будуть ці категорії, чим глибше вони спрямовуватимуться на пізнання самої суті об‘єкта дослідження, тим повнішими будуть результати дослідження, досконалішими виявлення тих чи інших рис головного явища чи предмета, які є об‘єктом дослідження.

У підрозділі 3.2. “Співвідношення системи трудового права і системи трудового законодавства” визначається, як співвідносяться ці правові категорії, аналізуються точки зору різних вчених з цього приводу, наголошується, що дане питання має важливе теоретичне і практичне значення.

В підрозділі зазначається, що система законодавства – це сукупність джерел права, які є формою виявлення правових норм. Тому право не існує без законодавства. Вони співвідносяться як форма і зміст. Саме в законодавстві (джерелах права) правові норми та їх різні структурні утворення отримують своє реальне виявлення, зовнішнє вираження. У цьому сенсі система права і система законодавства мають однорядний характер.  Перша характеризує внутрішню побудову права, групування його норм за галузями та інститутами, друга відноситься до зовнішніх форм вираження права, характеризує стан джерел права. Співвідношення (єдність та відмінність) системи трудового права і системи трудового законодавства з загальнофілософських та загальнотеоретичних позицій може бути охарактеризоване як зв‘язок внутрішньої і зовнішньої форм. Структура трудового права не може бути з достатньою повнотою і точністю розкрита, якщо не бачити її органічної єдності з зовнішньої формою трудового права – з системою трудового законодавства, внутрішніми підрозділами в нормативно-правових актах. Система трудового законодавства являє собою не просто сукупність нормативно-правових актів, покликаних регулювати трудові та тісно пов‘язані з ними відносини: це саме система актів, їх розчленованість та диференційованість, їх ієрархічна побудова, пов‘язана відносинами координації, субординації та супідрядності. Підрозділи системи трудового законодавства та зв‘язки між ними утворюються історично під впливом ряду факторів, вирішальне значення з яких мають предмет регулювання  та прагнення законодавця забезпечити найбільш доцільну, комплексну, практично зручну побудову джерел трудового права України. Розгляд структури системи трудового законодавства дозволив виокремити його інститути, що формуються як за предметною ознакою, так і за іншими ознаками – суб‘єктивною, функціональною та ін. Інститути трудового законодавства, котрі формуються за предметною ознакою, тобто які поєднують нормативні приписи, що регулюють певний вид трудових відносин (інститути трудового договору, працевлаштування, професійної підготовки на виробництві) або окремі сторони відносин по застосуванню праці (інститути робочого часу, часу відпочинку, охорони праці), а також відносини, похідні від трудових (інститути розгляду трудових спорів, нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю), виражають і закріплюють нормативний зміст відповідних інститутів трудового права України.