Скорик В.О. Адміністративно-правові засади роботи міліції з маргінальними групами населення

summary

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи. 

Розділ 1 «Поняття й суб’єкти маргінальності» присвячений розгляду загальних питань маргінальності, визначення маргінальних груп населення та складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття, види й суб’єкти маргінальності» на підставі опрацювання досліджень вчених сформульовано авторське визначення понять «маргінал», «маргінальність», «правова маргінальність». Запропоновано власну класифікацію маргінальності: а) залежно від мотивів можна виділити маргінальність, засновану на: страхові притягнення до юридичної відповідальності; на корисливих, егоїстичних мотивах; на дотриманні особистих моральних і моральних цінностей; б) залежно від стабільності: постійна правова маргінальність; ситуативна правова маргінальність; в) залежно від впливу на розвиток суспільних відносин: позитивна правова маргінальність; негативна правова маргінальність.

Встановлено, що суб’єктами маргінальності у сфері адміністративного права є: неповнолітні правопорушники; особи без певного місця проживання; хронічні алкоголіки; наркомани; особи, які займаються проституцією; особи, що одержали відмову в наданні статусу біженця, особи, що звільнилися з місць позбавлення волі.

У підрозділі 1.2. «Правомірна та маргінальна поведінка, їх співвідношення» на підставі опрацювання досліджень вчених робиться висновок, що в основі правомірної поведінки лежить конформістське розуміння права, коли громадяни дотримуються приписів права через те, що так чинить більша частина суспільства. Також громадяни можуть дотримуватися норм права із внутрішніх міркувань. Саме на підставі мотивів дотримання правових норм розрізняють наступні види правомірної поведінки: заснованої на сприйнятті правових норм як найбільш доцільних орієнтирів поведінки; заснованої на конформістському підпорядкуванні правовим вимогам; заснованої на страху покарання за неправомірні варіанти поведінки (маргінальне).

На погляд автора, маргінальність є свого роду «кризою» правомірної поведінки, з якої під впливом соціальних обставин є два виходи: або особа стає правопорушником, або правомірна поведінка ґрунтується на пріоритеті права як основного регулятора поведінки. Суспільна небезпека маргінальної поведінки полягає у тому, що існує імовірність того, що така особа, при наявності можливості уникнути покарання, вчинить правопорушення. Відсутність внутрішніх стримуючих мотивів і регуляторів поведінки приводить до того, що як тільки страх перед покаранням зникає, або є можливість уникнути юридичної відповідальності, людину більше нічого не зупиняє перед вчиненням правопорушенням. Починає переважати прагнення особи поліпшити матеріальне становище, навіть якщо для цього необхідно порушити правові приписи.

У підрозділі 1.3. «Вплив чинного законодавства на рівень маргінальності в сучасному суспільстві» на основі норм чинного законодавства робиться висновок, що порушення прав громадян, що є слідством недоліків законодавства, які тягнуть за собою негативні для їх свідомості наслідки, через відсутність належної роботи правоохоронних і судових органів ведуть до маргіналізації свідомості громадян. Проведене дослідження показує, що міліції не виконує своїх функцій у повній мірі. Суспільство не довіряє органам влади, вважаючи їх корумпованими (72,3% опитаних уважає, що міліція корумпована у високій мірі). Держава, зводячи певні норми в ранг правових, повинна усунути можливість їх різного тлумачення, тому що це провокує подальші порушення. Якщо особа тривалий час виконує правові приписи в силу об’єктивних обставин, то із часом правомірна поведінка стане звичкою й буде ґрунтуватися й на внутрішньому усвідомленні необхідності підпорядкування правовим приписам. Непрацюючі ж закони дають зворотній ефект.

Розділ 2 «Причини, умови, наслідки маргінальності та її вплив на громадський порядок» складається із двох підрозділів та присвячений огляду причин та наслідків маргінальності.

У підрозділі 2.1. «Причини, умови виникнення й розвитку маргінальності» на підставі опрацювання наукових праць та матеріалів практичної діяльності міліції дисертантом доводиться, що причиною правової маргінальності є зниження ролі правових приписів, засноване на зміні ціннісних орієнтації особи. Умови правової маргінальності формують причину, впливаючи на неї в більшій або меншій мірі. До них відносяться негативні обставини громадського життя, до яких можна віднести: недоліки законодавства, порушення прав, свобод і законних інтересів громадян, розшарування суспільства, безробіття, криза моралі тощо. Негативні соціальні обставини, по-перше, впливають на свідомість громадян, приводячи до зміни ієрархії пріоритетів особи, та, по-друге, сприяють формуванню інших, ніж правові, правил поведінки, що приведе до виникнення й розвитку правової маргінальності особи.

Вивчивши об’єктивні явища громадського життя, автор виділяє наступні умови сприяння правовій маргінальності: економічні, соціальні та політичні.

Труднощі, що виникають, спонукають громадян вирішувати самостійно як їм діяти. Індивідуалізм свідомості став основою споживчої ідеології, який приділяється все більше уваги з боку населення. Зусилля громадян направляються на задоволення власних потреб. Негативні соціальні обставини приводять до того, що більшість громадян змушена пристосовуватися до навколишньої дійсності, тобто міняти свої принципи й ієрархію цінностей, що є підставою для їх маргінальності та вчинення протиправних дій.

У підрозділі 2.2. «Наслідки маргінальності суспільства та їх вплив на громадський порядок» узагальнюються результати умов життя, що впливають на маргіналізацію громадян. Наслідком цього є порушення соціальних пріоритетів громадян зі стійкою правомірною поведінкою та її модифікація в протиправну.

Значні групи населення не можуть задовольнити належним чином свої потреби, не почувають себе в безпеці, не вважають за потрібне беззаперечно дотримуватися законів. Це призводить до порушення основних прав та свобод громадян; норм і цінностей в суспільстві. Через недоліки законодавства, корупцію, латентність більшості правопорушень, нездатності правоохоронних органів виконати в повному обсязі покладені на них функції, у свідомості громадян міняються основні цінності: свобода особи поступається місцем безпеці, а матеріальне благополуччя стає одним з основних цінностей громадян.

Як наслідки маргінальності можна розглядати наступні негативні процеси і явища: руйнування внутрішніх регуляторів суспільно-корисної поведінки; ріст числа правопорушень; збільшення числа хворих алкоголізмом, наркоманією, осіб без певного місця проживання; поява конфліктних ситуацій між групами, верствами населення тощо.

Розділ 3 «Організація діяльності підрозділів міліції у протидії маргінальності» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Загальна характеристика запобігання щодо маргіналізації населення» здобувач розглядає попереджувальну функцію як засіб попередження порушення прав людини. Запобіжні заходи застосовуються з метою зміни як пріоритетів, так і особистісних якостей суб’єкта правопорушення. Дисертант розглядає профілактичну функцію держави у взаємозв’язку із діяльністю правоохоронних органів та громадських організацій з використанням економічних та ідеологічних методів впливу на населення. Досліджуються загальносоціальна та спеціальна попереджувальна діяльність з метою з’ясування ролі, яку відіграють служби міліції у загальнодержавній системі попередження маргінальності. Дисертант дотримується думки, що попереджувальна діяльність міліії складається із двох блоків – загально соціальна та спеціальна. При розгляді загальносоціального блоку, здійснено аналіз органів, організацій, що здійснюють попередження правопорушень, та елементів, з яких вона складається. Узагальнюючи діяльність цих органів, здобувач доходить висновку, що служби блоку міліції громадської безпеки є безпосередніми і основними суб’єктами здійснення загальносоціальної профілактичної функції держави.

Спеціальна попереджувальна діяльність розглядається як сукупність заходів, спрямованих на усунення або запобігання чинникам, які сприяють маргіналізації населення та вчиненню правопорушень, а також впливу на осіб, які вже вчинили протиправні дії, або можуть їх вчинити. Автор доходить висновку, що до спеціальної попереджувальної діяльності належать такі заходи, як попередження загальної спрямованості, запобігання окремим видам правопорушень та індивідуальне попередження щодо осіб, схильних до вчинення правопорушень.

У підрозділі 3.2. «Загально-попереджувальна робота міліції щодо маргінальних груп населення» здобувач детально наводить характеристику організаційних і правових засад загальної попереджувальної діяльності міліції щодо маргінальних груп населення. Дослідження показало, що загальне попередження правопорушень спрямоване на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню правопорушень загалом (65%), а не стосовно конкретної особи (21%). Відповідно до чинного законодавства, міліція у межах своєї компетенції здійснюють охорону громадського порядку на закріпленій території; виявляють причини й умови, що сприяють правопорушенням та маргіналізації населення, та вживають заходів щодо їх усунення; здійснюють правову просвітницьку діяльність серед громадян та надають їм допомогу в межах своєї компетенції; взаємодіють з державними органами, службами, громадськими формуваннями, населенням з метою забезпечення громадського порядку та протидії маргіналізації населення.

Досліджуючи загально-попереджувальну діяльність дільничних інспекторів міліції, автор аналізує чинники, що впливають на: громадський порядок; громадську безпеку; ефективність діяльності міліції та надає відповідні пропозиції.

У підрозділі 3.3. «Індивідуально-попереджувальна робота міліції щодо маргінальних груп населення» обґрунтовується, що індивідуальна попередження, яку здійснюють міліція з маргінальними групами населення, складається з низки поєднаних елементів, а саме: збору інформації про маргіналів, схильних до вчинення протиправних дій, відслідковування їх дій та поведінки, за необхідності, проведення профілактичних бесід тощо. У подальшому автор детально зупиняється на розгляді кожної складової. Здійснивши аналіз нормативної бази України, що стосується здійснення міліцією профілактичних функцій, а також результатів емпіричних досліджень, дисертант дійшов висновку, що вичерпного переліку осіб, стосовно яких повинен здійснюватися індивідуальний профілактичний вплив, не існує. Це ускладнює роботу міліції. При спробах здійснення профілактичних бесід громадяни все частіше категорично відмовляються від співпраці. Дещо інше становище з категорією осіб, яких ставлять на профілактичний облік. Оскільки взяття на профілактичний облік певним чином має ознаки примусової міри, пропонується законодавчо закріпити перелік категорій громадян-маргіналів щодо яких він здійснюється.

Розділ 4 «Міжнародний досвід та напрями вдосконалення попереджувальної діяльності міліції щодо запобігання маргінальності» складається із двох підрозділів, в яких розглядається міжнародний досвід роботи поліцейських органів і підрозділів, що виконують функції, властиві попереджувальній діяльності міліції, які, з урахуванням позитивних аспектів, розглядаються як напрями її удосконалення.

У підрозділі 4.1. «Діяльність правоохоронних органів зарубіжних країн, які виконують попереджувальні функції щодо маргінальних груп населення» досліджуються питання функціонування підрозділів поліції, які виконують функції запобігання адміністративним правопорушенням, проводять роботу з маргінальними групами населення.

На основні дослідження поліцейських систем зарубіжних країн автор дійшов висновку, що загальною рисою попереджувальної роботи з маргінальними групами населення є поділ на два рівня – загальнодержавний (федеральний) та місцевий (муніципальний). На загальнодержавному рівні, як правило, здійснюється загальносоціальне попередження, централізація роботи, узагальнення позитивного досвіду регіонів. На місцевому рівні виконується завдання щодо здійснення спеціального та індивідуального попередження, проводиться робота з громадськими формуваннями, громадянами, особами, схильними до маргіналізації. Найбільш наближеними за функціями до служб міліції України є поліцейські системи США та Російської Федерації, але відмінність полягає в тому, що посадові особи в Україні є значно обділеними у своєму правовому статусі, порівняно зі своїми зарубіжними колегами. Останнім часом збільшується обсяг повноважень поліцейських щодо охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки. Також, важливим чинником у роботі поліцейських є те, що їх показання у суді мають переважне значення перед показаннями порушника. І найбільш важливим чинником у роботі поліції зарубіжних країн є стовідсоткове фінансування державою їх потреб, що розглядаються як державні потреби.

У підрозділі 4.2. «Напрями вдосконалення організаційно-методичного забезпечення попереджувальної діяльності міліції у запобіганні маргінальності» досліджуються питання вдосконалення організаційно-правового та методичного забезпечення попереджувальної діяльності міліції з маргінальними групами населення на місцях як основного представника міліції на закріпленій території.

Внаслідок проведених у дисертації комплексних досліджень особливостей організаційно-правового забезпечення попереджувальної діяльності служб міліції як суб’єктів попередження та припинення правопорушень, дисертантом окреслено пріоритетні напрями удосконалення її діяльності, виходячи із загальних тенденцій реформування МВС України, з формулювання чітких пропозицій по кожному з напрямів, а саме удосконалення законодавчого врегулювання попереджувальної діяльності міліції щодо маргінальних груп населення та організаційно-управлінської структури служб міліції громадської безпеки; покращення відбору, навчання та виховання кадрів; надання додаткових повноважень щодо розгляду на місці вчинення дрібних правопорушень з метою забезпечення реалізації принципу невідворотності покарання та відповідного реагування; підвищення ефективності взаємодії служб міліції громадської безпеки з підрозділами міліції на закріпленій території, іншими правоохоронними органами, недержавними організаціями та громадянами; пріоритетами діяльності міліції з маргінальними групами населення є партнерська робота з населенням, попередження порушень громадського порядку, насильства в сім’ї, правопорушень серед неповнолітніх, втягування їх у наркоманію, немедичне вживання сильнодіючих лікарських препаратів, зокрема трамадолу, проституцію, а також невідкладне реагування на всі заяви громадян про вчинені, або такі, що готуються, злочини чи адміністративні правопорушення.