Тарусова Л.І. Правові основи управління післядипломною освітою в Україні

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкриваються зміст і стан наукової розробки проблематики, її значимість, показується зв’язок роботи з науковими програмами, визначається об’єкт і предмет дослідження, сформульовано його мету і завдання, відображено теоретичне та практичне значення роботи, її наукова новизна, наводяться відомості про апробацію та публікації результатів дослідження і особистий внесок здобувача.

У першому розділі “Соціально-правова характеристика післядипломної освіти в Україні” викладені особливості функціонування, поняття та соціальна сутність післядипломної освіти. Зазначається, що у розвиненому суспільстві освіта в т.ч. ПДО, як соціальний інститут виконує дві основні функції: економічну – участь у відтворенні робочої сили шляхом формування професійного потенціалу суспільства; соціальну – формування всебічно розвиненої особистості. Підкреслюється, що термін "післядипломна освіта" має два виміри: широкий і вузький. Широкий вимір поняття "післядипломна освіта" охоплює не лише навчання й виховання особистості в освітянських закладах або на підприємствах, установах, організаціях, але й шляхом самоосвіти; вузький – професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців шляхом навчання у закладах національної освіти. Такий підхід дає можливість визначити соціальне призначення національної післядипломної освіти, її функції, зокрема розвитку й збагачення творчого потенціалу особистості; високоякісної неперервної підготовки працівників для різних сфер суспільного виробництва; адаптації, пристосування фахівця до динамічно змінюваних умов практики. Ці функції покликані досягти єдиної мети національної післядипломної освіти: забезпечити всебічний розвиток особистості протягом усього періоду її життєдіяльності. Післядипломна освіта, як форма навчання і виховання людини, яка здійснюється нею в період, що починається з моменту отримання статусу фахівця з вищою освітою і триває протягом усього її професійного життя та включає підвищення кваліфікації, перепідготовку, самоосвіту, стажування, спеціалізацію, клінічну ординатуру тощо – має велике соціально-правове значення. Встановлено, що форми післядипломної освіти, залежно від місця їх здійснення, можна класифікувати на три загальні види: післядипломна освіта, що здійснюється в закладах вищої і післядипломної освіти; післядипломна освіта, що відбувається поза навчальними закладами - безпосередньо на робочих місцях - підприємствах, в установах, організаціях; післядипломна освіта, що здійснюється шляхом самоосвіти.

Дослідження стану та особливостей формування державної політики післядипломної освіти в сучасних умовах показує, що будівництво демократичної, правової, соціальної держави, розв’язання складних політичних і соціально-економічних проблем її розвитку вимагає постійної уваги до функціонування й якості післядипломної освіти. У сучасних умовах вирішення питань професіоналізму та якості роботи кадрів є однією з найактуальніших проблем державного будівництва в Україні, визначальним аспектом формування й діяльності державної влади. Вимоги до ефективності й якості післядипломної освіти постійно зростають і зростатимуть у подальшому по мірі того, як в Україні будуть розширюватися і поглиблюватися процеси реформування системи кадрового забезпечення суспільного виробництва. Вимоги до післядипломної підготовки кадрів, ефективності функціонування останньої підвищуються разом з докорінним поліпшенням правового забезпечення, науковим осмисленням сучасної державної політики в сфері післядипломної освіти. Встановлено, що необхідність вироблення державної політики в сфері післядипломної освіти обумовлена негативними процесами перехідного періоду, змістом радикальних перетворень, які здійснюються на шляху формування України як унітарної держави та формування громадянського суспільства. Вироблення сучасної політики в сфері післядипломної освіти – це не тільки актуальне і складне, а й принципове питання. Україна раніше не мала власної державної політики в тому числі стосовно післядипломної підготовки кадрів, бо вона не була самостійною державою. Наголошується, що державна політика в сфері післядипломної підготовки - це головна лінія в державі щодо розвитку й професійної підготовки працівників для потреб суспільного виробництва. До головних цілей віднесено: створення ефективної системи закладів (підрозділів) післядипломної освіти; нормативно-правове забезпечення організаційно-структурної побудови і функціонування даної системи; забезпечення неперервного всебічного розвитку дипломованих фахівців; постійне підвищення професіоналізму працівників; забезпечення якісного використання інтелектуально-кадрового потенціалу всіх трудових ресурсів держави; створення найбільш сприятливих умов і гарантій для виявлення кожним працівником своїх професійно-значимих здібностей, підвищення якості та ефективності трудової діяльності тощо. Таким чином, у поняття державна політика в сфері післядипломної освіти входить весь арсенал заходів, форм, методів, пов'язаних з розвитком і професійною підготовкою осіб, які вже мають диплом про вищу освіту. Серед джерел формування державної політики в сфері післядипломної підготовки персоналу виокремлено: основний зміст даної політики щодо різних форм післядипломного розвитку особистості; законодавчу і підзаконну базу держави; діяльність органів державної влади місцевого самоврядування, політичних партій, громадянських організацій і трудових колективів; наукові розробки та висновки вчених.

Дослідження особливостей теоретично-методологічних засад управління післядипломною освітою показує, що реалізація державної політики в сфері післядипломної освіти в сучасних умовах визначає необхідність системного удосконалення відповідної управлінської діяльності. Доведено, що державне управління в сфері післядипломної освіти – складне і багатоаспектне соціально-правове явище. При виконанні важливих функцій по регулюванню післядипломної освіти особистості воно пов’язане з іншими видами державного і соціального управління, знаходиться під впливом факторів матеріального та духовного порядку, складається з численних активно діючих компонентів з прямими і оберненими зв'язками. Водночас, державне управління післядипломною освітою лише частина, складова більш загального поняття – державного управління, тому й дослідження його відбувалось з урахуванням визначених понятійних та теоретико-методологічних засад останнього. Сформульоване автором поняття державного управління як цілеспрямований, планомірний, безперервний процес вироблення й реалізації державної політики щодо організації сумісної діяльності людей у різних галузях суспільного виробництва, що має юридично-владний, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер і є основою створення концепції формування післядипломної освіти в Україні. Означене загальне поняття державного управління стало методологічною основою для з’ясування природи, змісту такого окремого його різновиду, як державне управління в сфері післядипломної освіти. Відправною точкою для пізнання природи державного управління післядипломною освітою слугувало розуміння його необхідності, соціальної обумовленості й цільової спрямованості. Необхідність даного різновиду державного управління випливає з потреби забезпечити реалізацію політики держави в сфері післядипломної освіти, спрямованої на всебічний безперервний розвиток особистості, а за необхідності, подальшої професійної підготовки фахівців до високоефективної праці в тій чи іншій галузі суспільного виробництва. Соціальна обумовленість досліджуваного виду управління випливає з його практики як складної організаційної системи, функціонування якої спрямоване на задоволення післядипломних освітянських потреб громадян. Цільова спрямованість державного управління післядипломною освітою означає постановку раціональних цілей, завдань визначених необхідністю отримання максимально можливих результатів в цій сфері при оптимальному використанні матеріально-технічних та фінансових засобів. Закріплений правом державно-управлінський вплив створює функціональну структуру державного управління в сфері післядипломної освіти. Для формування та реалізації управлінського впливу в цій сфері держава створює і постійно удосконалює свій механізм – систему освітянських організацій, органів, установ. В управлінському аспекті такий механізм об’єднує й упорядковує ту активність людського фактору, яка пов’язана з формуванням і підтриманням в динамічному стані складної системи державно-управлінського впливу на суспільні процеси в сфері післядипломної освіти. Конкретний склад і структура даного механізму визначається типом, формою та соціальним призначенням держави, її адміністративно-територіальною побудовою, змістом функціонування та багатьма іншими факторами. Поміж змістом (функціональною структурою) і організацією (організаційною структурою) державного управління післядипломною освітою існує і постійно на різних рівнях відтворюється багатогранна взаємозалежність. Зміст державного управління в сфері післядипломної освіти активно впливає на: а) організацію підсистеми, що управляється; б) форми і методи функціонування усіх управляючих компонентів; в) характер внутрішньоорганізаційної роботи відповідних органів. Організаційна структура досліджуваного різновиду управління зі свого боку: відображає і закріплює правом зміст управління та забезпечує його реалізацію; визначає засоби та здійснює за їх допомогою необхідні впливи на об’єкти, що управляються; створює суб’єктивні умови і сприяє розвитку змісту управління. Оскільки в результаті дослідження встановлено відсутність адресного державного управління системою післядипломної освіти, - це дозволяє зробити висновок про необхідність відновлення спеціального підрозділу – департаменту післядипломної освіти в структурі Міністерства освіти і науки та відповідних відділів в інших міністерствах та відомствах України.

У другому розділі “Нормативно-правове забезпечення управління післядипломною освітою” виконано аналіз стану найважливіших аспектів нормативно-правового регулювання післядипломної освіти фахівців у різних сферах діяльності та тенденції і напрямки використання міжнародного досвіду правового регулювання управління в цій сфері. Внаслідок такого розгляду обґрунтовано авторський варіант визначення поняття нормативно-правового акту як вираженого в письмово-документальній формі юридичного акту, який приймається уповноваженими державними органами і містить загальнообов’язкові для всіх правові приписи; визначено поняття нормативно-правового акту в сфері післядипломної освіти і містить норми права, призначені впорядковувати відносини, що виникають в процесі післядипломного розвитку особистості чи подальшої безперервної професійної підготовки працівників для різних галузей суспільного виробництва.

Зазначено, що при створенні нормативно-правових документів нового типу в сфері післядипломної освіти необхідно обов’язково враховувати характерні риси, існуючі традиції, що являються бар’єром, перепонами при формуванні нових правовідносин в системі післядипломної освіти. Серед них, наприклад, функціональні бар’єри, що утворюються внаслідок традиційного розподілу обов’язків між посадами працівників кафедр закладів післядипломної освіти без урахування штатних сумісників, договірників, контрактників, погодинників; різні норми, що використовуються при підготовці фахівців та при продовженні їх навчання в системі післядипломної освіти; до цього часу відсутні нормативи визначення необхідної кількості викладачів та допоміжного персоналу тощо. При розробці Закону України “Про післядипломну освіту” необхідно обов’язково покласти в його основу такі базові принципи, які повинні регулювати управління якістю післядипломної освіти. Проаналізовано специфіку правового регулювання відносин в сфері післядипломної освіти. Правове регулювання в цій сфері здійснюється за допомогою свого специфічного інструментарію – особливого, властивого лише даному різновиду правового регулювання механізму, усього комплексу динамічних систем і структур, покликаних юридично гарантувати досягнення поставлених перед суб’єктами післядипломної освіти цілей та завдань. Метою правового регулювання відносин в досліджуваній сфері є створення системи упорядкованих суспільних відносин щодо післядипломного розвитку особистості, подальшої професійної підготовки та адаптації працівників. Воно закріплює і охороняє нові суспільні відносини, забороняє певні суспільні відносини, сприяє зміні характеру деяких відносин, стимулює розвиток або ж сприяє виникненню й формуванню нових відносин в сфері післядипломної освіти. Досліджуваний різновид правового регулювання охоплює: специфічну діяльність держави (її нормотворчих органів), пов’язану з виробленням юридичних засобів та забезпечення їх дієвості та результативності; діяльність безпосередніх учасників відносин в сфері післядипломної освіти, спрямовану на пошук засобів юридичного реагування, для узгодження своєї поведінки з правом, його принципами, цілями, призначенням.

Значну увагу в дисертаційній роботі приділено використанню міжнародного досвіду нормативно-правового регулювання управління післядипломною освітою. З цією метою проведено аналіз зарубіжної практики формування державної політики післядипломної освіти, управлінських відносин в цій сфері, нормативно-правового регулювання післядипломної освіти фахівців у різних сферах діяльності, подальшого реформування та підвищення ефективності післядипломної освіти в умовах постіндустріального суспільства. На основі вивчення матеріалів світового досвіду зроблено висновки, що економічне змагання світових лідерів переміщується з виробничої області в сферу науки, нових технологій і освіти професіоналізму активного населення. Економічно розвинуті країни та країни, що швидко розвиваються, розробляючи національні доктрини, концепції чи програми стійкого розвитку, включають до їх складу, як один із стратегічних напрямків, розвиток професіоналізму працюючих.

У третьому розділі “Шляхи удосконалення правового забезпечення управління післядипломною освітою в Україні” обґрунтовані пропозицій стосовно удосконалення нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою, напрямків та тенденцій реформування та підвищення ефективності післядипломної освіти в умовах ринкових відносин, а також запропонована системна модель нормативного забезпечення її управління.

Удосконалення нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою в Україні передбачає, що при формуванні нормативно-правової бази управління післядипломною освітою, розробки моделі її правового регулювання, розрахованої на тривалу перспективу, обов’язково слід враховувати наступні фактори: зростання різних форм соціальної девіації (відхилень) та масового дилетантизму; загальне ускладнення суспільного життя, всіх його проявів, кардинальна зміна потреб виробництва; зростання попиту на високоефективні наукоємні та високоінтелектуальні види діяльності, що вимагає ґрунтовного професіоналізму, компетентності і креативності (творчості) протягом усього трудового життя. Скорочення попиту на репродуктивні (стандартизовані) види діяльності; зростаюча непередбачуваність розвитку соціальних процесів та результатів соціальних досліджень; відсутність координації та корекції між Міністерства освіти і науки та галузевими міністерствами й відомствами з питань післядипломної освіти фахівців; відсутність прямого впливу науки на удосконалення змісту і технологій навчання в системі післядипломної освіти потребують термінового нормативно-правового регулювання. Рушійною силою нової стратегії розвитку післядипломної освіти має бути створення нормативно-правової бази, яка б забезпечила організаційно-управлінські умови для того, щоб максимальна кількість відхилень від управлінських освітніх стандартів та нормативів виявлялась і регулювалась персоналом безпосередньо на робочих місцях чи у відповідних підрозділах, тобто відбувалось саморегулювання рівня і якості професійної кваліфікації особистості (об’єкта управління та суб’єкта самоуправління). Для реалізації такого підходу в свою чергу необхідно: стимулювання професійного розвитку; наукова організація праці; автоматизація й уніфікація повторюваних, стандартних процесів, блоків знань тощо; комп’ютеризація, накопичення інформації, її диференціація, класифікація та актуалізація; ущільнення інформації для індивідуального користування тощо.

У дисертаційній роботі розроблена методика створення системної моделі нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою і на її основі складено структуру подальшого розвитку організаційно-правового забезпечення управління післядипломною освітою в Україні. Створення системного правового регулювання управління підготовкою фахівців до трудової діяльності у післядипломний період значно підвищує рівень забезпечення професійного розвитку працюючих та зменшує ризик у процесах регулювання зайнятості. Розроблена в дисертації структурна модель охоплює дев’ять напрямків забезпечення: нормативно-правове, організаційне, наукове, кадрове, методичне, інформаційне, матеріально-технічне, соціальне, фінансове. Їх системне поєднання є основою для розробки нової концепції нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою, розвитку активної самоудосконалюючої особистості, одночасно забезпечуючи ринок праці, умови збалансованості попиту і пропозиції робочої сили. Обґрунтовані в роботі напрямки реформування та підвищення ефективності післядипломної освіти в умовах ринкових відносин показують , що виявлені особливості маркетингу освітніх послуг дають можливість визначати подальший стратегічний розвиток закладів післядипломної освіти в Україні, який пов'язаний із підвищенням конкурентної диференціації освітніх послуг у європейському і світовому просторі щодо якості обслуговування слухачів. Досліджена диференціація послуг освіти, що дає можливість здійснити ранжирування проблем, зумовлених їх невіддільністю від діяльності навчальних закладів післядипломної освіти. Встановлено, що саме відсутність належного нормативно-правового забезпечення породжує значні труднощі у споживачів освітніх послуг. Тому сьогодні пропозиції освітніх послуг закладів післядипломної освіти переважно пов'язується з ціновим фактором, який не сприяє диференціації цих послуг у довгостроковій перспективі і призводить до жорсткої цінової конкуренції. Заклад післядипломної освіти може виділятися завдяки високим стандартам наявності якісних і кількісних характеристик: більш здібним і кваліфікованим викладачам, які самі постійно підвищують свій професійних рівень; сучасними аудиторіями, матеріально-технічній базі; досконалішим технологіям та організаціям навчання. Такий підхід дав можливість визначити наступні критерії якості освітніх послуг: міра доступності, пов'язана із розташуванням навчального закладу поблизу місця проживання “покупця” освітніх послуг; рейтинг та репутація закладів післядипломної освіти; науковий рівень знання та досвід викладацького персоналу, а також встановлення стратегічних, професійно-значимих потреб слухачів; якість навчання, рівень комунікації та інформаційного забезпечення навчального процесу, встановлення ефективного правового порядку використання освітніх та інших послуг в системі післядипломної освіти. З метою подолання негативних явищ та недоліків у післядипломному навчанні запропоновано здійснити наступні заходи: при формуванні навчальних планів надати можливість виділяти більшу кількість годин на практичні заняття та самостійну роботу; мати право розробляти та запроваджувати авторські програми і оперативно пристосовувати типові програми навчання до актуальних потреб суспільного виробництва; систематично досліджувати професійну діяльність персоналу, результативності їх навчання в системі післядипломної освіти; визначати потреби організацій щодо навчання кадрів і відповідно на базі цих досліджень створювати сучасні навчальні програми; їх методичне, інформаційне, наукове та матеріальне забезпечення.