| summary: | У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь наукової розробленості проблеми. Визначаються її мета і завдання, об'єкт, предмет, методологічна основа, інформаційна та емпірична база. Викладається теоретичне і практичне значення отриманих результатів, їхня наукова новизна, формулюються основні положення, які виносяться на захист. Вказуються форми апробації результатів дисертаційної роботи.
Розділ перший “Поняття і джерела фінансування видатків рекреаційних підприємств” містить три підрозділи. Підрозділ 1.1. “Поняття рекреації та особливості рекреаційної діяльності на території Автономної Республіки Крим” присвячений визначенню самого поняття “рекреація”, “рекреаційна діяльність”. При цьому робиться акцент на два ключових моменти. По-перше, у світовій практиці поняття “рекреація” як таке відсутнє. Тобто те, що в Україні розуміють під “санаторно-курортною установою”, за кордоном розглядається як декілька самостійних структурних підрозділів: лікарня і готель. По-друге, зародження і становлення рекреації відбувалося в інших економічних умовах. Тому на даний час рекреаційний комплекс потребує серйозних змін.
Автор вважає, що зміни і реформування комплексу необхідно починати з перегляду джерел фінансування, які, у свою чергу, напряму залежать від приналежності рекреаційного підприємства тому чи іншому міністерству, відомству, організації. В СРСР з його домінуючою державною власністю до останнього моменту була збережена монополія на рекреаційну діяльність. Однак при цьому така окрема галузь народного господарства, як “рекреація”, була відсутня. При відсутності рекреації як галузі народного господарства виникла система управління, яка поєднала в собі тверду підпорядкованість санаторно-курортних установ різним міністерствам, відомствам, окремим підприємствам та організаціям при повній відсутності співпідпорядкованості їх за горизонталлю. У свою чергу, таке управління впливало на формування джерел фінансування витрат рекреаційних установ.
Автор підтримує думку вчених, які вважають, що політика держави щодо управління та фінансування санаторно-курортних установ при централізованих методах господарювання в умовах ринку незастосовна. Автором робиться висновок про необхідність створення єдиного органу управління рекреаційним комплексом та пропонується оптимальна структура державних органів управління рекреаційною галуззю України. Бачиться доцільним закріпити за центральним виконавчим органом — міністерством — координуючі, прогнозуючі і контрольні функції. При цьому за безпосередніми суб'єктами рекреаційної діяльності залишити право самостійного ведення фінансово-господарської діяльності (вибір джерел фінансування, розповсюдження путівок тощо).
Підрозділ 1.2 “Значення рекреаційного комплексу Криму для суспільства і держави” містить аналіз суспільних функцій, які виконує рекреаційна діяльність, до яких, зокрема, відносяться: медико-біологічна, соціально-культурна, економічна. На підставі статистичних даних дається обґрунтування пріоритетності подальшого розвитку Криму саме як курортного регіону. Відзначається величезна роль рекреаційної діяльності з медико-біологічної точки зору як реабілітаційної ланки в системі охорони здоров'я, а також як діяльності, спрямованої на зміцнення здоров'я людини, відновлення її працездатності. З іншого боку, рекреація – це не лише відновлення фізичних сил людини, задоволення її духовних потреб, але й могутня база для соціально-економічного розвитку регіону. По-перше, приїзд відпочиваючих стимулює діяльність інших галузей економіки: транспорту, зв'язку, торгівлі, сільського господарства тощо, що значно збільшує обсяг надходжень у бюджет. По-друге, успішна робота рекреаційних установ сприяє збільшенню зайнятості населення. Крім того, рекреаційна діяльність охоплює різні види занять, і це не тільки лікування в спеціалізованих санаторно-курортних установах, відпочинок, фізична культура, але й туризм. В усьому світі туризм є однією з найвисокоприбутковіших галузей господарства, які динамічно розвиваються.
Робиться висновок, що в Криму дійсно існує значний потенціал для розвитку туризму. У зв'язку з цим у підрозділі аналізуються основні нормативні акти, що стосуються рекреаційних підприємств, прийняті в період існування СРСР, коли була закладена основа існуючого на даний час рекреаційного комплексу.
Розглядаючи питання про значення рекреації для суспільства і держави, робиться висновок, що вкладені в рекреацію кошти – це своєрідні інвестиції держави, в першу чергу у збереження і зміцнення здоров'я населення, збільшення періоду активної життєдіяльності і тривалості життя людей, а також збільшення національного доходу держави через певний період часу.
Підрозділ 1.3 “Сучасний стан і проблеми рекреаційного комплексу Автономної Республіки Крим” присвячено аналізу існуючих на даний час проблем рекреаційних підприємств, викликаних відсутністю достатнього фінансування і необхідністю пошуку додаткових коштів.
Відзначаючи потенційні можливості рекреаційної галузі Криму, автор звертає увагу на відсутність реальної підтримки здравниць з боку держави. Необхідні створення і реконструкція матеріально-технічної бази рекреаційної галузі в цілому, що потребує капітальних вкладень. З урахуванням браку (а іноді і взагалі відсутності) бюджетного фінансування поставлене завдання стає нездійсненним. Проте вихід з цієї ситуації частково можна знайти шляхом проведення послідовної приватизації санаторно-курортного комплексу.
Особливо підкреслюється, що в сучасних умовах при різкому розшаруванні суспільства процес приватизації санаторно-курортного комплексу приховує у собі ряд небезпечних моментів. Автор робить акцент на те, що приватизація рекреаційного комплексу не повинна поширюватись на спеціалізовані санаторно-курортні установи (туберкульозні, органів дихання, неврологічні тощо). На перелічені вище установи вкрай важливе поширення монополії держави з метою збереження їх загальнодоступності і спеціалізації.
Виходячи з викладеного вище робиться висновок про необхідність реконструкції рекреаційного комплексу, однак при цьому не слід говорити про зменшення витрат на рекреаційні установи. Необхідно визначити конкретні рекреаційні об'єкти державної власності, які фінансуються за рахунок бюджету, а іншим надати можливість розвиватися за рахунок проведення приватизації з залученням інвестицій.
Розділ другий “Правові основи відносин у сфері фінансування видатків рекреаційних підприємств, які мають власну базу розміщення” -складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу правовідносин у сфері рекреаційної діяльності. Підрозділ 2.1. “Законодавство про рекреаційну діяльність” містить аналіз сучасного законодавства, яке регламентує відносини, що складаються в процесі функціонування рекреаційних підприємств. Відзначається, що віддача від курортно-туристського комплексу Криму була б більш значною, якби вдалося вирішити основну проблему — домогтися проведення на Україні державної концептуальної і законодавчої політики щодо курортів.
Основну увага в цьому підрозділі приділено аналізу правових норм, закріплених у законах України “Про курорти” і “Про туризм”.
Відзначається неоднозначна ситуація, що складається з правовим регулюванням інвестиційної діяльності в Україні в цілому і на території АРК зокрема. Підкреслюється, що багато підприємств санаторно-курортної галузі є структурними підрозділами, тобто не мають статусу юридичної особи. Отже, такі підприємства не можуть самостійно вести фінансово-господарську діяльність і приймати рішення щодо складання інвестиційних угод. Це не тільки знижує надходження в бюджет, але й є негативним моментом для потенційного інвестора. Робиться висновок про необхідність врегулювання цих питань на законодавчому рівні.
Підрозділ 2.2 “Правовідносини у сфері фінансування видатків рекреаційних підприємств, які мають власну базу розміщення” починається з встановлення термінологічного змісту самого поняття “видатки”. Тобто законодавчо закріплено, що поняття “витрати бюджету” ширше за поняття “видатки бюджету”. Вивчаючи теоретичні розробки у сфері фінансування видатків, автор схиляється до позиції вчених, які дотримуються точки зору відсутності диференціації між поняттям “видатки бюджету” і “витрати бюджету”. Більшість авторів ці поняття визнають тотожними. На законодавчому ж рівні одне і те ж поняття назване двома термінами. У зв'язку з цим у подальшому при вживанні в роботі термінів “видатки” чи “витрати” мається на увазі їх ідентичність.
У цьому підрозділі зосереджується увага також на дискусійному питанні про бюджетну систему України. Відзначається, що, прийнявши Бюджетний кодекс, законодавець змінив бюджетну систему і бюджет Автономної Республіки Крим визнано місцевим бюджетом, тим самим виключене саме поняття республіканського бюджету. Однак це питання залишилося неврегульованим на рівні кримських нормативно-правових актів. Так, Конституція Автономної Республіки Крим ще містить у собі розподіл бюджетної системи України на державний, республіканський і місцевий бюджети. Робиться висновок, що в цій ситуації представляється доцільним вирішення назрілого питання шляхом упорядкування фінансово-правових актів усіх рівнів, у першу чергу врегулювання відповідності республіканських нормативно-правових актів загальнодержавним.
З огляду на те, що стійкість будь-якої держави залежить від розумного співвідношення фінансових інтересів центру і територій, що є особливо актуальним, беручи до уваги наявність у складі унітарної держави України автономії, дисертантом особлива увага приділено спірному питанню про співвідношення таких понять, як “державні витрати” і “бюджетні витрати”. Дисертантом підтримується точка зору вчених, що поняття витрат держави ширше за поняття витрат державного бюджету, які складають лише частину загальних витрат держави.
Звертається увага на те, що в умовах переходу від дотаційної економіки до ринкової, особливої уваги потребують питання раціонального розподілу і перерозподілу існуючих у державі коштів, зокрема для того, щоб фінансувати галузі, які ніколи не були прибутковими і не повинні бути такими. До таких галузей частково можна віднести рекреацію, беручи до уваги, що однією з її складових частин є санаторно-курортне лікування, основна мета якого — одержання соціального ефекту, а не прибутку.
У підрозділі 2.3. “Законодавство про оподаткування рекреаційних підприємств, які мають власну базу розміщення” аналізуються нормативні акти, які регламентують оподаткування рекреаційних підприємств. Підкреслюється, що в структурі доходів кримського бюджету частка надходжень від курортної сфери складає близько 50 відсотків. Таким чином, по суті доходи від санаторно-курортної сфери є одним з головних джерел формування прибуткової частини республіканського бюджету.
Автором аналізується вплив прийнятого Закону України “Про внесення змін до Закону України про податок на додану вартість” (відповідно до якого звільнялися від оподаткування операції по продажу путівок на санаторно-курортне лікування і відпочинок у санаторно-курортних установах, розташованих в Автономній Республіці Крим), на подальший розвиток санаторно-курортних і туристських підприємств Криму. Звертається увага на те, що незважаючи на прийняття цього Закону його застосування можливе тільки після розроблення і затвердження на державному рівні класифікації санаторно-курортних і туристських установ залежно від профілю наданих послуг, щоб тим самим створити рівні умови для функціонування всіх категорій здравниць, незалежно від форм власності і відомчої приналежності.
Велику увагу дисертантом приділено питанню податку на землю, який сплачується здравницями. Обґрунтовується доцільність скасування коефіцієнту плати за землю. До такого висновку автор доходить зважаючи на те, що рекреаційна діяльність на півострові носить яскраво виражений сезонний характер, що пов'язане у першу чергу з браком бюджетного фінансування, нерозвиненістю інфраструктури, відсутністю єдиної загальнодержавної програми розвитку рекреаційної галузі. У зв'язку з цим необхідно ввести диференційовану оплату землі залежно від функціональної завантаженості санаторно-курортної установи.
Аналізуючи чинне податкове законодавство, автор зупиняється на порядку справляння і використання коштів курортного збору на території АРК. Аналіз наукової літератури дав можливість здійснити огляд різних поглядів на суть місцевих податків, їхнє значення і внести свої пропозиції щодо вдосконалення діючого податкового законодавства.
Автором зосереджується увага на повноваженнях Верховної Ради АРК у сфері оподаткування у зв'язку з прийняттям Закону України “Про Державний бюджет України на 2003 рік”, відповідно до якого у Автономної Республіки Крим з'явилася можливість введення додаткових податків на своїй території.
Виходячи з наведеного вище, щоб уникнути правових колізій, з метою збільшення доходної частини бюджету АРК, автором пропонується внести такі зміни до ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”, які регламентують стягнення курортного збору:
ввести стягнення курортного збору як з неорганізованих відпочиваючих, так і з осіб, які прибули в Крим за путівками та курсівкам;
збільшити ставки курортного збору ;
закріпити цільове використання стягнутих коштів курортного збору на розвиток інфраструктури галузі;
введення санкції за ухиляння від сплати курортного збору.
Розділ третій “Правозастосовна діяльність держави у сфері витрат на рекреаційні підприємства, які мають власну базу розміщення” складається з двох підрозділів. Підрозділ 3.1. “Правові форми оперативної виконавчої діяльності у сфері витрат на фінансування рекреаційних підприємств, які мають власну базу розміщення, і додаткових джерел фінансування їх витрат”.
Автором проводиться аналіз щорічних законів України “Про державний бюджет”, які визначають порядок фінансування з державного бюджету санаторно-курортних установ і Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Програми гарантованої державою безкоштовної медичної допомоги”. Дисертантом підкреслюється, що ці законодавчі акти зможуть працювати повним обсягом лише за умови розроблення методичної рекомендації з формування та економічного обґрунтування регіональних програм надання громадянам гарантованої державою безкоштовної медичної допомоги Міністерством охорони здоров'я і Міністерством фінансів України.
Автор вважає, що залишковий принцип фінансування рекреаційної галузі змушує санаторно-курортні і туристські підприємства переходити на госпрозрахунок і самофінансування, тобто шукати альтернативні джерела фінансування витрат. Проводиться аналіз видатків рекреаційних підприємств за видами.
Автором стверджується, що, крім вартості путівки, додатковим джерелом покриття витрат санаторно-курортних і туристських установ є надання додаткових послуг.
Підрозділ 3.2. “Питання підвищення ефективності правозастосовної діяльності у сфері витрат на фінансування рекреаційних підприємств, які мають власну базу розміщення” присвячений аналізу механізму бюджетного фінансування рекреаційних підприємств. При цьому автором відзначається, що загальна економічна криза у поєднанні з невизначеною політикою держави в питанні функціонування галузі призвели до численних проблем. Ряд специфічних проблем притаманний окремій категорії здравниць, які відносяться до бюджетних організацій, тобто діяльність яких повністю або частково фінансується за рахунок коштів бюджету. Далі автором проводиться аналіз механізму фінансування бюджетних рекреаційних підприємств.
Відзначається, що фінансово-господарська діяльність бюджетних санаторно-курортних установ здійснюється на підставі кошторисно-бюджетного фінансування. Для бюджетної установи кошторис є основним документом, що визначає обсяг, цільове надходження і використання коштів, виділених з бюджету на утримання установи протягом року відповідно до бюджетного призначення. Далі автором характеризуються види кошторисів витрат, проводиться аналіз бюджетної і функціональної класифікації і правового становища розпорядників бюджетних коштів з урахуванням відомчої приналежності здравниць.
Окремо дисертантом зосереджується увага на механізмі надання дотації вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, а також порядку перерахування коштів, переданих у Державний бюджет України з бюджету Автономної Республіки Крим. Проводиться аналіз витрат, здійснюваних виключно з бюджету Автономної Республіки Крим. Автором робиться висновок про те, що застосовуючи дотації вирівнювання і перерахування коштів з бюджету нижчого рівня в Державний бюджет, законодавцем дотримується принцип збалансованості бюджетної системи, тобто обсяг доходів регіону повинен відповідати обсягу витрат, які покриваються і за рахунок дотації вирівнювання.
Певна увага у підрозділі приділяється передбаченій Бюджетним кодексом України казначейській системі обслуговування місцевих бюджетів органами Державного казначейства.
У підрозділі також розглядаються питання атестації, акредитації та сертифікації рекреаційних підприємств. Автором робиться висновок, що в умовах ринкової економіки, зростання конкуренції і бурхливого ринку туристичних послуг неприпустиме функціонування підприємств, які не можуть гарантувати високий рівень якості наданих послуг. Значною мірою ефективніше триватиме процес акредитації і сертифікації, якщо її обов'язковість передбачити в основних умовах і правилах, якими керуються санаторно-курортні і туристські установи у своїй діяльності.
У висновках на основі системного аналізу наукової літератури і діючого законодавства, присвяченого питанням управління і фінансування рекреаційних підприємств, які мають власну базу розміщення, підведено загальні підсумки дослідження.
Калитюк В., Николаев В. Управление санаторно-курортными предприятиями: новые реалии // Экономика Украины. – 1997. — № 1. – С. 72. Крохина Ю.А. Бюджетное право и российский федерализм / Под ред. Н.И. Химичевой. – 2-е изд. – М.: НОРМА, 2002. – С 8. |
